Постанова

від 05.11.2013 по справі 908/2356/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

05.11.2013 р. справа №908/2356/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Кододової О.В., Принцевської Н.М. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: Стуг В.В. за довіреністю б/н від 02.01.2013р. від відповідача:Михольський С.М. за довіреністю №604 від 28.03.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства «Національна атомна енергетична компанія «Енергоатом», м. Енергодар Запорізької області на рішення господарського судуЗапорізької області від 11.09.2013р. по справі№908/2356/13 (суддя Проскуряков К.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фотон-Україна», м. Київ до Державного підприємства «Національна атомна енергетична компанія «Енергоатом», м. Енергодар Запорізької області простягнення 370250,38грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фотон-Україна», м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергетична компанія «Енергоатом», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 370250,38грн.

11.09.2013р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 333000,00грн., 25043,42грн. пені, 12206,96грн. 3% річних. Заяву про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фотон-Україна" заборгованість за договором поставки продукції №18(2)12УК від 16.01.2012 р. основну суму боргу у розмірі 333 000,00грн., 3 % річних в сумі 10 263,70грн., 6865,27 грн. судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що господарським судом не прийнято до уваги, що позивачем не було пред'явлено відповідачу вимогу про сплату 3% річних відповідно до приписів статей 530 та 625 Цивільного кодексу України, тому вважає, що у відповідача не виникло обов'язку по їх сплаті. Зазначає, що на час звернення до суду не мало місце порушення прав позивача з боку відповідача щодо сплати 3% річних у розмірі 10263,70грн.

Представник відповідача у судове засідання прибув, підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання прибув, надав відзив, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив позов задовольнити у повному обсязі. У судовому засіданні просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого статтями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фотон-Україна" (далі - Постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого Підрозділу "Запорізька АЕС" (далі - Покупець) укладено договір поставки продукції №18(2)12УК відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити шини на суму 333 000,00 грн.

За умовами пункту 1.2. договору строк поставки лютий - березень 2012р.

Згідно з пунктом 2.1. договору продукція, що поставляється, по своїй якості й комплектності повинна відповідати ГОСТ 5513-97; 4754-97, підтверджуватися сертифікатом якості виданим підприємством - виготовлювачем і сертифікатом відповідності державної системи сертифікації УкрСЕПРО.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна суму договору 333 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % 55 500,00 грн.

Пунктом 3.2. договору визначено, що розрахунки за поставлену продукцію проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника з відстрочкою 30 календарних днів з моменту постачання продукції.

Згідно з пунктом 4.3. договору продукція, що поставляється повинна супроводжуватися наступними документами: товарно-транспортною накладною з обов'язковою вказівкою кількості місць; сертифікатом якості та сертифікатом відповідності, виданим органом, акредитованим в УкрСЕПРО; рахунок - фактурою; податковою накладною. Приймання продукції за якістю і кількістю здійснюється Покупцем відповідно до вимог діючих в Україні "Інструкції про порядок приймання продукції по кількості" №П-6, затвердженої ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. та "Інструкції про порядок приймання продукції за якістю" №П-7, затвердженої ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. з подальшими змінами і доповненнями (пункт 6.1. договору).

Відповідно до пункту 7.1. договору у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Розділом 9 договору передбачено, що всі спори, які можуть виникни ту з даного договору або з приводу договору, сторони спробують вирішити угодою. (п.9.2.) досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим. (п.9.2.) якщо сторони не дійдуть згоди при розгляді виниклого спору, спір передається на вирішення у відповідний господарський суд за місцем знаходження відповідача.

Згідно з пунктом 11.1 договору договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє на протязі одного року з моменту укладення.

Договір підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

На виконання своїх зобов'язань за цим договором позивач поставив, а уповноважений представник Державного підприємства "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом" Кірюшин В'ячеслав Олександрович на підставі довіреності №3/4495 від 28.02.2012р. прийняв продукцію на загальну суму 333 000,00грн., що підтверджується видатковою накладною № ФТ-0000030 від 01.03.2012р. та актом по приймання матеріалів №3/42 від 06.03.2012р.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків станом на 04.04.2013р., який колегія суддів оцінює у сукупності з іншими доказами, заборгованість Державного підприємства "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Фотон - Україна" складає 333 000,00 грн.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наявними матеріалами справи підтверджено та не оспорюється апелянтом, що відповідач в порушення умов договору своєчасно та у повному обсязі оплату не здійснював за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 333000,00грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 333000,00грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 01.04.2012р. по 01.10.2012р. пені у розмірі 25043,42грн. та 3 % річних за період з 01.04.2012р. по 20.06.2013р. у розмірі 12 206,96грн.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже пеня розраховується, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та за строк, що не перевищує 6 місяців.

За приписами статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Отже, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань застосовується тільки за згодою сторін. Проте, з матеріалів справи вбачається, що сторони у договорі не визначили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені та її розміри.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 25043,42грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом пункту 3.2. договору розрахунки за поставлену продукцію проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника з відстрочкою 30 календарних днів з моменту постачання продукції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача 3% річних за період з 11.06.2012р. по 20.06.2013р. у розмірі 10 263,70грн.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про можливість нарахування 3% річних лише після отримання вимоги з посиланням на статті 530 та 625 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, дана норма права визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Неможливість виконання такого зобов'язання не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені коментованою статтею.

За приписами цієї норми боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Ця норма також передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Отже, у даному випадку мова йде про форму цивільно-правової відповідальності та стягнення 3% річних не є зобов'язанням в розумінні Цивільного кодексу України, для сплати якої визначено момент оплати, оскільки 3% річних нараховуються при наявності прострочення виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора.

При цьому зазначена стаття не кореспондується з приписами статті 530 Цивільного кодексу України, в якій визначено строк (термін) виконання зобов'язання .

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування позивачем 3% річних колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. у справі №908/2356/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Державного підприємства «Національна атомна енергетична компанія «Енергоатом», м. Енергодар Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. у справі №908/2356/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11.09.2013р. у справі №908/2356/13 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: О.В. Кододова

Н.М. Принцевська

Надруковано 6 прим.: 1. Позивачу; 2-3. Відповідачу; 4. У справу, 5. ДАГС, 6. ГСЗО