Постанова

від 05.11.2013 по справі 820/9330/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 листопада 2013 р. № 820/9330/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єгупенко В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Малого підприємства "Пульс" в особі директора Смілик О.І. до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення , В С Т А Н О В И В:

Позивач, Мале підприємство "Пульс" в особі директора Смілик О.І., звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та просить суд податкове - повідомлення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 року №0000382220, прийнятого за результатами Акту № 174/20-27-22-12/23325615 від 27.08.2013 року, документальної невиїзної позапланової перевірки МП "Пульс" ЄДРПОУ з податку на додану вартість у сумі 7000 грн., та штрафні санкції за донарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 3500 грн., визнати не дійсним та скасувати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 09.09.2013 року №0000382220, за яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 7000 грн. 00 коп. та донараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 3500 грн. 00 коп. прийняті в супереч діючому законодавству, є безпідставними та підлягають скасуванню у судовому порядку.

В судове засідання представник позивача не прибув, надав суду заяву в якій зазначив, що позов підтримує у повному обсязі та просить розглядати справу за відсутності представника позивача в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Відповідач у судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить підпис останнього в розписці від 17.10.2013 року про день і час слухання справи, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи чи слухання справи за відсутності представника відповідача суду не надавав.

На підставі вищевикладеного, відповідно до положень ст.41, ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Мале підприємство "Пульс" зареєстроване виконавчим комітетом Лозівської міської ради 21.12.1993 року та має статус юридичної особи організаційно правова форма - колективне підприємство, види діяльності якого: виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; Механічне оброблення металевих виробів; Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; Виробництво інших машин і устаткування загального призначення, н.в.і.у. (а.с.13).

Фахівцями Лозівської об'єднаної державною податковою інспекцією Головного Управління Міндоходів у Харківській області Міністерства доходів і зборів України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з платниками податків - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дара-сервіс" код ЄДРПОУ 21861893 за грудень 2010 року за результатами якої складено Акт №174/20-27-22-12/23325615 від 27.08.2013 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено п. 44.1 ст.44, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п201.1 ст..201 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 7000 грн., у т.ч. за грудень 2010 року в сумі 7000 грн.

На підставі вищезазначених висновків податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 року №0000382220, за яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 7000 грн.,00 коп. та донараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 3500 грн. 00 коп.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Як зазначив представник позивача в адміністративному позові та в письмових поясненнях наданих до суду через канцелярію, господарська операція мала разовий характер, оплата за товар здійснювалася у безготівковій формі, на підставі рахунку-фактури, а тому сторони не наполягали на укладання письмової угоди, обмежившись перемовинами, листами - пропозиціями та банківськими документами.

У відповідності до ст. 641 ЦК України, було направлено письмову пропозицію, підписану директором МП "Пульс" Смілик О.І. укласти договір (оферту), яка містила істотні умови договору і виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Інша сторона договору у відповідності до ст. 642 ЦК України прийняла пропозицію (акцепт) шляхом надання на нашу адресу рахунків-фактури для оплати, які нами було оплачено у повному обсязі.

Слід відзначити, що факт отримання товару підтверджується видатковими накладними з огляду на ст. 664 Цивільного кодексу України, відповідно до якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне підтвердження забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфін України №88 від 24.05.1995р., до первинних документів відносять видаткові накладні.

Позивачем було підписано видаткову накладну та податкову накладну, один примірник якої передано постачальнику, разом з довіреністю на отримання ТМЦ на ім'я -Смілик О.І. (порядковий номер №312/10 від 03.12.2010 року у Журналі реєстрації довіреностей), та проведено оплату з розрахункового рахунку за отриману продукцію, у безготівковій формі, через Ощадбанк, МФО 350192, згідно рахунку - фактури № 169 від 06 грудня 2010 року.

Про оплату придбаних товарно-матеріальних цінностей свідчить платіжне доручення №132від 07.12.2010 року (а.с.39)

Між позивачем та ФО-П ОСОБА_2 укладено договір про надання транспортних послуг №8 від 05.12.2010 року (а.с.47).

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Позивачем до матеріалів справи на підтвердження переміщення товарно матеріальних цінностей у просторі надано товарно - транспортну накладну та подорожній лист (а.с.41, 48).

Отриманий товар у подальшому було взято на облік основних засобів (форма №03-6), та введено в експлуатацію на підставі акту №3 приймання - передачі основних засобів від 06.12.2010 року, згідно вимог бухгалтерського обліку.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочини відповідають положенням чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність включення до складу валових витрат сум, пов'язаних з придбанням товарів відповідно до первинних бухгалтерських документів, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин та включення сум ПДВ по отриманим податковим накладним до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

За наведених обставин судом встановлено, що спірні правовідносини були здійснені позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства та не потягли за собою заниження зобов'язань платника податків за відповідний звітний період в цілому.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Стаття 9 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Підпункт 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що податкова накладна видається платником податку що поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду встановлюється виходячи з договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та ст. 8 цього Закону, на протязі такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності; придбанням (будівництвом) основних фондів, у тому разі при їх імпорті, з метою наступного використання в виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в рамках господарської діяльності.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-вр від 03.04.1997 р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно з п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Первинні документи, що були надані представником позивача до суду, повністю підтверджують виконання зобов'язань між сторонами за укладеними між ними правочином.

Здійснивши аналіз зазначених положень законодавчого акту, а також наведених фактів господарської операцій між позивачем та ВАТ "Рубежанський картонно - тарний комбінат", суд дійшов висновку про наявність у позивача права на податковий кредит за операцією з вказаним контрагентом за договорами.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на зазначене, при дослідженні порядку ведення платником податків податкового обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість відсутні підстави для врахування обставин порушення контрагентами такого платника податків та контрагентами по ланцюгу постачання порядку ведення господарської діяльності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що не можна прийняти до уваги відомості викладені в акті перевірки від 27.08.2013 року №174/20-27-22-12/23325615 а саме те, що актом перевірки ТОВ „Дара-Сервіс» встановлено порушення: відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Висновки Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на висновках акту перевірки про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Дара-сервіс» (код ЄДРПОУ 21861893) від 26.05.2011 року №1649/23-6-21861893, що перевірялися фахівцями ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська на предмет дотримання податкового законодавства при здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами господарювання.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд відмічає, що відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 09.09.2013 року №0000382220 повинно бути скасоване, як таке, що прийняте з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Малого підприємства "Пульс" в особі директора Смілик О.І. до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове - повідомлення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 року №0000382220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого підприємства "Пульс" в особі директора Смілик О.І. (код ЄДРПОУ 23325615) сплачений судовий збір у розмірі 114.70 грн., (сто чотирнадцять грн., 70коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Єгупенко В.В.