Ухвала

від 10.12.2013 по справі 820/9330/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р.Справа № 820/9330/13-а

Головуючий 1 інстанції: Єгупенко В.В.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2013р. по справі № 820/9330/13-а

за позовом Малого підприємства «Пульс» в особі директора Смілик О. І.

до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, МП «Пульс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лозівської ОДПІ Головного Управління Міндоходів у Харківській області № 0000382220 від 09.09.13 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 7000,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 3500,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.13 р. по справі № 820/9330/13-а позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.13 р. по справі № 820/9330/13-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 174/20-27-22-12/23325615 від 27.08.13 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з платниками податків - ТОВ «Дара-сервіс» за грудень 2010 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, які призвели до заниження ПДВ за грудень 2010 р. в сумі 7000,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним формуванням позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Дара-сервіс», оскільки за наявною у перевіряючих інформацією, отриманою від ДПІ Жовтневого району м. Дніпропетровська, відсутня реальність здійснення цим підприємством господарських операцій у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням, відсутність складських приміщень, транспортних засобів, достатньої кількості працівників, устаткування для здійснення фінансово-господарської діяльності, що стало підставою для висновку про нікчемність правочинів за участю даного контрагента в розумінні ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст.215, ст. 228 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що господарська операція позивача з ТОВ «Дара-сервіс» мала разовий характер, оплата за товар здійснювалася у безготівковій формі на підставі рахунку-фактури, а тому сторони не наполягали на укладанні письмової угоди, обмежившись перемовинами, листами-пропозиціями та банківськими документами. Відповідно ст. 641 ЦК України була направлена письмова пропозиція, підписана директором МП «Пульс» Сміликом О.І., укласти договір (оферта), яка містила істотні умови договору і виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Інша сторона договору відповідно ст. 642 ЦК України прийняла пропозицію (акцепт) шляхом надання на адресу позивача рахунки-фактури для оплати, які були оплачено у повному обсязі. Факт отримання товару підтверджується видатковими накладними з огляду на ст. 664 ЦК України, відповідно до якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне підтвердження забезпечення запасів у бухгалтерському обліку», затверджене наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., до первинних документів відносять видаткові накладні.

По дані операції були оформлені рахунок-фактура № 169 від 06.12.10 р., видаткова та податкова накладні, товар був отриманий на підставі довіреністю на ім'я Смілик О.І. (порядковий номер № 312/10 від 03.12.10 р. у Журналі реєстрації довіреностей), оплата придбаних ТМЦ проведена платіжним дорученням № 132 від 07.12.10 р. (а.с.39). Перевезення придбаних товарів здійснена перевізником ФО-П ОСОБА_2, з яким позивач уклав договір про надання транспортних послуг № 8 від 05.12.10 р. (а.с.47) і підтверджено ТТН та подорожнім листом (а.с. 41, 48).

Залучені до матеріалів справи документи свідчать про те, що отриманий товар у подальшому був взято на облік основних засобів (форма № 03-6) та введений в експлуатацію на підставі акту № 3 приймання-передачі основних засобів від 06.12.20 р.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладений обов'язок доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, то суд першої інстанції дійшов до висновку, що правочини відповідають положенням чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність включення до складу валових витрат сум, пов'язаних з придбанням товарів відповідно до первинних бухгалтерських документів, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин та включення сум ПДВ по отриманим податковим накладним до складу податкового кредиту у відповідному звітному періоді. А тому спірні правовідносини були здійснені позивачем з дотриманням вимог чинного податкового законодавства та не потягли за собою заниження зобов'язань платника податків за відповідний звітний період в цілому.

В обґрунтування даних висновків суд першої інстанції навів зміст ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затверджено наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704) і вказав на те, що надані позивачем до матеріалів справи документи по операції з ТОВ «Дара-сервіс» не мають дефектів форми, змісту або походження, що не спростовано відповідачем.

Також суд першої інстанції послався на приписи п. 7.2.4, п. 7.2.6, п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про ПДВ», п. 44.1 ст. 41, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201, абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, ст. 216 ЦК України і зазначив, що первинні документи, що були надані представником позивача до суду, повністю підтверджують виконання зобов'язань між сторонами за укладеними між ними правочином.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При розгляді даної справи судом першої інстанції зроблене посилання на постанову Верховним Судом України від 31.01.11 р. у справі у за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, де зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 09.09.08 р. у справі N 21-500во08, від 01.06.10 р. у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. З огляду на зазначене, при дослідженні порядку ведення платником податків податкового обліку з податку на прибуток та ПДВ відсутні підстави для врахування обставин порушення контрагентами такого платника податків та контрагентами по ланцюгу постачання порядку ведення господарської діяльності.

За таких обставин суд першої інстанції визнав безпідставними посилання відповідача на відомості, викладені в акті перевірки № 174/20-27-22-12/23325615 від 27.08.13 р. ТОВ «Дара-Сервіс», в якому зроблений висновок про нікчемність правочинів за участю даного суб'єкта господарювання, оскільки належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно ст. 207, ст. 208, ст. 250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно ч. 3 ст. 228 ЦК України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Проте відповідач не подав жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22.01.09 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), в якому визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За таких підстав слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків відповідача, вчинений позивачем правочин кваліфікується як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Також колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що відповідачем при проведенні перевірки та прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення були застосовані норми ПК України, які не регулювали порядок оподаткування операцій, проведених позивачем з ТОВ «Дара-сервіс», оскільки ці операції здійснювалися у грудні 2010 р., а ПК України набрав чинність лише 01.01.11 р., що свідчить про невірне застосування відповідачем податкового законодавства.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.13 р. по справі № 820/9330/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного, а тому підстави для її скасування не встановлені.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2013р. по справі № 820/9330/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2013р. по справі № 820/9330/13-а за позовом Малого підприємства «Пульс» в особі директора Смілик О. І. до Лозівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С. Судді (підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Бартош Н.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Водолажська Н.С.