Ухвала

від 30.10.2013 по справі 815/2342/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 р.Справа № 815/2342/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Малого підприємства «ММТК» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі за позовом Малого підприємства «ММТК» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2013 року №0012872301 та №0012882301,

ВСТАНОВИВ :

25 березня 2013 року Мале підприємство «ММТК» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач, ТОВ «ММТК») звернулось до суду з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0012872301 та № 0012882301 від 10.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 51795 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 11 660 грн., а також збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 41 436 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 9 329 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про необґрунтованість висновків акту перевірки про відсутність проведення господарських відносин із контрагентом здійснені без належного аналізу характеру конкретної угоди, її товарності та реальності. Також зазначив, що прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Представником позивача було зазначено, що наявність у платника податку податкових накладних виданих йому постачальником товару, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що здійснюючи перевірку та приймаючи спірні рішення, ДПІ діяло на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. З зазначених підстав представник відповідача просив суд відмовити ТОВ «ММТК» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на нормах права.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року адміністративний позов ТОВ «ММТК» залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням ТОВ «ММТК» звернулось з апеляційною скаргою на вказану постанову, просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «ММТК» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Одеської міської ради 29.09.1995 року, згідно довідки з ЄДР підприємств та організацій України АА №579215, та перебуває на обліку в ДПІ як платник податку. В результаті проведеної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ММТК» з питань взаєморозрахунків та правових відносин з ТОВ «Юніком Плюс» за період листопад 2010 року - січень 2011 року та ТОВ «Сатєра» за листопад 2010 року відповідачем складено акт № 334/22-214/21037852 від 08.11.2011 року та №0012882301.

На підставі акту ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.01.2013 року №0012872301 та №0012882301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 51795 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 11660 грн., а також збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 41436 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 9329 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення від 10.01.2013 року №0012872301 та №0012882301 були оскаржені позивачем до вищої ланки податкових органів, проте, за результатами розгляду скарг були залишені без змін.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність залишити адміністративний позов без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього Закону визначені обов'язкові реквізити: назва документу(форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку., та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 цього ж Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.. 201 цього Кодексу) чине підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що твердження позивача щодо укладення договорів з контрагентами ПП «Юникор - Плюс» - договір організації перевозок та ТОВ «Сатєра» - договір купівлі-продажу товарів та виконання загальних вимог до оформлення документів, що фіксують виконання господарських операцій є необґрунтованим. Суд дійшов такого висновку на підставі відсутності належних доказів здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: не підтвердив документально того факту, що укладені ним договори з контрагентами не відносяться до його статутної діяльності, а отримані товари та послуги якимось чином використовувались ним у власній діяльності.

Висновки актів ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 06.04.2011 року № 465/23-513/36919295 «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Юніком Плюс»» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2010 року по 30.11.2010 року , від 07.04.2011 року № 579/23-5 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Сатєра»» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень-листопад 2010 року та від 15.03.2011 року № 309/23-513/36919295 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Юніком Плюс»» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період 01.12.2010 року по 31.12.2010 року вказують на відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання господарських зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що суд надав вірну правову оцінку фактичним обставинам справи і обґрунтовано прийшов до висновку, що позивачем належних доказів щодо підтвердження здійснення господарських операцій позивачем до суду надано не було, на підставі чого вказані ТОВ «ММТК» первинні документи по здійсненню господарських зобов'язань з його контрагентами не приймаються судом до уваги, оскільки не відтворюють реального стану речей і фіксують обставини, які у дійсності не відбувались.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Крім того, судова колегія робить наголос на тому, що при розгляді апеляційної скарги апелянт навіть не зміг пояснити чим саме займається позивач, які операції мали місце та не надав будь якого доказу на підтвердження їх товарності.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Малого підприємства «ММТК» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 05.11.2013 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький