Рішення

від 26.09.2013 по справі 910/4285/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4285/13 26.09.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/4285/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК"

до 1. Спільного Українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група"

у формі ТОВ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЯ"

про стягнення 676 147,57 грн.

та за зустрічним позовом Спільного Українсько-англійського підприємства "Західна

нафтова група" у формі ТОВ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЯ"

про визнання правочину недійсним.

Представники:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом):

Старінський О.С., довіреність б/н від 21.05.2013 р.;

від відповідача 1 за первісним позовом( позивача за зустрічним позовом):

Прокопчук С.В., довіреність б/н від 26.11.2012р.;

від відповідача 2: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК" з позовом до спільного українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група" у формі ТОВ та товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЯ" про стягнення 676 147,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р. не розрахувався за надані позивачем послуги і роботи експлуатаційного характеру по забезпеченню функціонування бізнес-центру «Європа Плаза», внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 580 635,91 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 38943,05 грн., 3% річних - 30885,59 грн. та інфляційні - 25682,99 грн.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р., між позивачем та відповідачем 2 було укладено Договір поруки від 20.12.2012р., згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання відповідачем 1 обов'язку щодо оплати отриманий послуг за Договором про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р. і відповідає перед позивачем коштами в розмірі 1000,00 грн.

Оскільки відповідач 1 не виконав у встановлений договором строк своїх зобов'язань по оплаті наданих позивачем послуг експлуатаційного характеру, останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути: з відповідача 1 - 579 635,91 грн. боргу, 38943,05 грн. пені, 25682,59 грн. 3% річних та 13522,99 грн. інфляційних, з відповідача 2 - 1000,00 грн. боргу.

Ухвалою суду від 07.03.2013р. порушено провадження у справі № 910/4285/13 та призначено судове засідання на 04.04.2013р.

02.04.2013р. через загальний відділ господарського суду надійшов зустрічний позов спільного Українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група" у формі ТОВ про визнання недійсним Договору поруки від 20.12.2012р., укладеного між ТОВ «ТРК» та ТОВ «МІЛЯ».

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що укладений між ТОВ «ТРК» та ТОВ «МІЛЯ» Договір поруки від 20.12.2012р. є фіктивним правочином, оскільки був укладений без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2013р., на підставі ст. 60 ГПК України, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Спільного Українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група" у формі ТОВ до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК" та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЯ" про визнання правочину недійсним.

Присутні в судовому засіданні 04.04.2013р. представники позивача та відповідача 1 за первісним позовом витребувані ухвалою про порушення провадження у справі від 07.03.2013р. документи не подали.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані судом документи не подав.

Крім того, представник позивача за первісним позовом (відповідача 1 за зустрічним позовом) повідомив, що він не ознайомлений на день розгляду справи з зустрічним позовом.

Ухвалою від 04.04.2013р. суд відклав розгляд справи на 18.04.2013 р.

Присутній в судовому засіданні від 18.04.2013 р. представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) частково надав документи, витребувані судом.

Представник відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 04.04.2013р. не виконав, проте 17.04.2013р. через загальний відділ діловодства від останнього надійшло електронне повідомлення про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю участі в судовому засіданні повноважного представника.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані судом документи не подав.

Крім того, на підставі ст. 69 ГПК України, представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) звернувся до суду з клопотанням про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою від 18.04.2013р. суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 15.05.2013р.

15.05.2013р. через загальний відділ діловодства господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої доручити ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива».

Присутній у судовому засіданні представник позивача просив задовольнити клопотання про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, посилаючись на те, що для встановлення остаточної суми заборгованості відповідача 1 за первісним позовом, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р., необхідне дослідження та перевірка значної кількості бухгалтерської документації, що в свою чергу потребує спеціальних знань, якими господарський суд не наділений.

Представник відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи не заперечував.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані судом документи не подав.

Суд, розглянувши матеріали справи та клопотання представника позивача за первісним позовом про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, дійшов висновку, що останнє підлягає задоволенню, оскільки питання, які позивач просить поставити на вирішення судової експертизи потребують спеціальних знань, якими суд не володіє.

Приписами статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу" . Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

При цьому, суд врахував, що Київський науково-дослідний інститут судових експертиз завантажений великою кількістю замовлень на проведення судових експертиз, що може вплинути на своєчасність проведення судової експертизи у даній справі та як наслідок на дотримання процесуальних строків вирішення спору, а також з урахуванням відсутності будь-яких заперечень зі сторони відповідача 1 за первісним позовом, у зв'язку з чим задовольнив клопотання позивача за первісним позовом та доручив проведення судової експертизи товариству з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива», в якого наявний Договір № 03/13 від 14.01.2013р. з Тихоненко Іриною Петрівною, яка має свідоцтво № 1199 судового експерта з правом проведення економічних експертиз, виданого на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України від 25.01.2008р.

На час проведення судової експертизи суд зупинив провадження у справі № 910/4285/13 відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

29.08.2013р. на адресу суду надійшов висновок № 32/13 від 27.08.2013р. судово-економічної експертизи у господарській справі № 910/ 4285/13.

Ухвалою від 09.09.2013р. суд поновив провадження у справі на підставі ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, та призначив розгляд справи на 26.09.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 26.09.2013р. представником позивача за первісним позовом підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві, та заперечено проти задоволення зустрічного позову.

Представник відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) просив задовольнити, подане 25.009.2013р. через відділ діловодства господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі № 910/4285/13 до вирішення пов'язаної з нею справою № 910/17923/13, предметом розгляду якої є визнання недійсним Договору про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р.

При цьому, представник відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) зазначив, що підставою для визнання недійсним вказаного договору є те, що останній був підписаний директором СП "Західна нафтова група" у формі ТОВ з перевищенням повноважень.

Представник позивача за первісним позовом заперечив щодо задоволення клопотання відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про зупинення провадження у справі, оскільки рішення у справі № 910/17923/13 не може вплинути на вирішення даної справи, предметом розгляду якої є стягнення заборгованості за вже надані та спожиті послуги, тобто застосування реституції, у випадку визнання Договору про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009 р. недійсним, є неможливим.

Суд, розглянувши клопотання відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про зупинення провадження у справі та заслухавши пояснення учасників судового процесу, відмовив у його задоволенні з наступних підстав.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі ; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини , які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як встановлено судом, у справі № 910/17923/13 відповідач 1 оспорює Договір про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р., умови та ступень виконання якого, а також відповідність останнього вимогам чинного законодавства, в обов'язковому порядку оцінюються господарським судом за приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи щодо стягнення заборгованості за надані згідно вказаного договору послуги.

Крім того, судом враховано, що у матеріалах справи наявні докази щодо виконання сторонами умова Договору про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р. та відповідно споживання відповідачем 1 отриманих від позивача послуг.

Таким чином, у суду відстуні підстави для зупинення провадження у справі № 910/4285/13, оскільки вирішення спору по суті у справі № 910/17923/13 не перешкоджає розгляду даної справи, оскільки суд може самостійно надати оцінку умовам, укладеного між сторонами, Договору про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р. вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача 2 в судове засідання черговий раз не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 09.09.2013р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Відповідач 2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу від 09.09.2013р. було надіслано відповідачу 2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача 2 суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача 2 не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача 2, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісний та зустрічний позови, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2009р. між позивачем за первісним позовом (за договором - виконавець) та відповідачем 1 за первісним позовом (за договором - замовник) був укладений Договір про надання послуг № 01/10/09, згідно якого виконавець бере на себе зобов'язання виконувати послуги і роботи експлуатаційного характеру по забезпеченню функціонування бізнес-центру «Європа Плаза», що перераховані в Додатках № 1 і № 3, які є невід'ємною частиною договору, в якому знаходяться приміщення замовника за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 35, щодо групи нежилих приміщень № 7, загальною площею 339,2 кв. м., які розташовані на 7 поверсі в будівлі БС-2, а також місць замовника для паркування в підземному паркінгу Бізнес-центру «Європа Плаза» за адресою: м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 33, а замовник зобов'язується прийняти, а також оплатити належним чином надані послуги на умовах договору.

Як вбачається з умов договору, сторони погодили що, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України - гривні, шляхом банківського переказу відповідних сум грошових коштів на банківський рахунок виконавця, вказаний у договорі (або на інший банківський рахунок, який буде вказаний виконавцем в рахунку, що надається орендарю) , відповідно до виставлених виконавцем за договором рахунків на оплату послуг (п.2.1.); надання послуг оплачується за тарифами , що вказані в Додатках №1 та № 3 (п. 2.2.); замовник оплачує послуги з періодичністю один раз в місяць (розрахунковий період). Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць незалежно від кількості робочих днів і фактичних днів у ньому (п. 2.3.); виконавець зобов'язується не пізніше наступного банківського дня з дати закінчення попереднього розрахункового періоду надати замовнику рахунок (рахунки) з оплати послуг та акт здачі-прийнятгя наданих послуг протягом такого періоду (2 примірники, належним чином підписані уповноваженою особою і скріплені печаткою). Замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання ним акту здачі-приймання наданих послуг розглянути та повернути виконавцю підписаний уповноваженою особою і скріплений печаткою акт здачі-приймання наданих послуг або надати обгрунтовану письмову відмову від підписання. У випадку обґрунтованої письмової відмови від підписання акту здачі-приймання наданих послуг, сторони складають спільний акт із зазначенням недоліків, термін їх усунення та строків оплати послуг за відповідний розрахунковий період (п. 2.4.); замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця на відповідний розрахунковий період не пізніше ніж на 7 (сьомий) банківський день з моменту виставлення відповідного рахунку на оплату (п. 2.4.); додатково до оплати послуг замовник зобов'язаний оплачувати протягом дії договоруї спожиті ним комунальні послуги на об'єкті, які обліковуються за допомогою окремих встановлених на об'єкті лічильників або за площею об'єкту (електроенергія, теплоенергія, холодна та гаряча вода, водовідведення), а також відшкодовувати витрати на оплату електроенергії та теплоенергії в місцях загального користування будівлі Бізнес-центру «Європа Плаза» пропорційно до площі, зайнятого ним приміщення (п.2.6.).

Одночасно з підписанням договору, було погоджено додатки, які підписані уповноваженими поставниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб, без будь-яких зауважень та заперечень, а саме:

- Додаток № 1 від 01.07.2009р., в якому визначений перелік і вартість послуг на місяць, до складу яких входять, зокрема вартість обслуговування інженерних систем, поточний ремонт місць спільного користування, дахів і фасадів, послуги з прибирання, послуги з охорони комплексу, обслуговування системи контролю доступу, обслуговування системи пожежогасіння та сповіщення, що у загальній сумі становить 8140,80 грн.;

- Додаток № 3 від 01.07.2009р., в якому наведений перелік послуг, що надаються в підземному паркінгу, що становить на місяць 7140,00 грн.

Крім того, 16.03.2010р. сторони підписали Додаткову угоду №1 до Договору про надання послуг № 01/09 від 01.07.2009р., згідно якої сторони дійшли згоди, що відповідач 1 зобов'язується в строк до 23.04.2010р. повністю погасити заборгованість перед позивачем за обслуговування паркомісць № 86, 87 бізнес центру «Європа Плаза», що знаходиться за пресою: м. Київ, вул. Саксаганського 114-120, бульвар Шевченка 33-37, відповідно до умов визначених Договором про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу 1 у період з 01.07.2009р. по 28.02.2013р. були виставлені для оплати рахунки-фактури для оплати за використану активну та/або реактивну електроенергію, за використану теплоенергію, за використану воду та послуги з водовідведення, за комунальні та/або експлуатаційні послуги, за послуги з обслуговування паркінгу на загальну суму 580635,91 грн.

Також, у відповідності з умовами договору, позивач за первісним позовом разом з вищезазначеними рахунками-фактурами передав відповідачу 1 акти здачі-прийнятгя наданих послуг, що підтверджується реєстрами про передачу документів, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Так, відповідачем 1 без жодних зауважень та заперечень була підписана частина актів здачі-прийняття робіт до вищезазначених рахунків-фактур.

Проте, починаючи з 01.12.2012р., відповідач 1, згідно з умовами договору протягом 5 банківських днів з дати отримання акту здачі-приймання наданих послуг, не повернув позивачу підписані уповноваженою особою і скріплені печаткою частину актів здачі-приймання наданих послуг та не надав обгрунтованої письмової відмови від підписання, щодо них.

Листом за № 01-2002/13 від 20.01.2013р. позивач звернувся до відповідача 1 з вимогою погасити заборгованість, що існує за рахунками-фактурами, перелік яких наведений у даному листі, а також повторно надіслав для підписання акти приймання-передачі наданих послуг № ОУ-0007216 від 24.10.2012р., № ОУ-0007789 від 13.12.2012р., № ОУ-0007826 від 14.12.2012р., № ОУ-0007927 від 29.12.2012р., № ОУ-0007928 від 29.12.2012р., № ОУ-0008013 від 29.12.2012р., № ОУ-0008073 від 29.12.2012р., № ОУ-0007910 від 11.01.2013р., № ОУ-0007972 від 14.01.2013р., № ОУ-0008155 від 23.01.2013р., № ОУ-0008220 від 31.01.2013р., № ОУ-0008221 від 31.01.2013р., № ОУ-0008352 від 12.02.2013р., № ОУ-0008383 від 14.02.2013р. Факт направлення даного листа та доданих до нього рахунків-фактури і актів приймання-передачі наданих послуг підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 20.02.2013р.

Отже, як вбачається з розрахунків суми боргу, доданих до первісної позовної заяви, заборгованість відповідача 1 перед позивачем становить 580635,91 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем 1 не заперечено факт отримання послуг на суму 580635,91 грн., однак доказів оплати цих послуг суду не представлено, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 580635,91 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 пеню в сумі 38943,91 грн., інфляційні - 25682,99 грн. та 3% річних у сумі 23614,45 грн., які нараховані за період прострочки, що виникла окремо за кожним рахунком-фактурою, наданого відповідачу 1 для оплати.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 4.2. договору, за порушення строків оплати наданих послуг та інших платежів, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості по договору, за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 38943,05 грн. за розрахунком позивача, доданого до первісної позовної заяви та який відповідачем 1 під час розгляду справи не оспорений.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 30885,59 грн. та інфляційні в розмірі 25682,99 грн. за розрахунками позивача, доданими до первісної позовної заяви та які відповідачем 1 під час розгляду справи не оспорені.

Також, приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання, 20.12.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК», як кредитор, та товариством з обмеженою відповідальністю Міля», як поручитель, було укладено Договір поруки, згідно умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання відповідачем 1 свого обов'язку щодо оплати отриманих послуг за Договором № 01/10/09 від 01.07.2009р. («основний договір») і у випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, забезпеченого порукою, відповідає перед позивачем коштами в розмірі 1000,00 грн.

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Оскільки відповідачем 1 було порушено та не виконано зобов'язання щодо сплати заборгованості, що виникла за Договором № 01/10/09 від 01.07.2009р., позивач пред'явив відповідачу 2 вимогу за № 02-1501/13 від 15.01.2013р. про виконання зобов'язань за договором поруки на суму 1000,00 грн. Дана вимога була отримана представником відповідача 2, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача 2 про вручення від 16.01.2013р.

Відповідно до п. 3.1. договору поруки, поручитель зобов'язаний, у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати свій обов'язок перед кредитором шляхом сплати коштів у розмірі згідно п. 1.2. договору в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту надходження письмової вимоги кредитора.

Однак, в порушення умов договору поруки та взятих на себе зобов'язань, відповідач 2 не виконав свого обов'язку перед позивачем та не сплатив заборгованість у сумі 1000,00 грн.

Статтею 554 цього ж Кодексу передбачено, зокрема, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 умов договорів поставки в частині оплати наданих послуг, а також невиконанням відповідачем 2 умов договору поруки, суд вважає обґрунтованим стягнення із відповідачів солідарно 580635,91 грн. з урахуванням умов договорів про надання послуг та поруки.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

За результатом розгляду зустрічного позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що Договір поруки від 20.12.2012р., укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, у зв'язку із чим просить визнати його недійсним.

На підтвердження своїх доводів позивач зазначає, по-переше, що договір поруки укладено станом на момент, коли зобов'язання позивача, за виконання яких поручився Відповідач 2, уже були порушені; по-друге, позивача не повідомили про укладення договору поруки; по-третє, сума забезпечена порукою згідно з договором значно менша від суми простроченого зобов'язання позивача.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір поруки укладено 20 грудня 2012 року. З моменту укладення договору поруки до моменту надання відповідачем 1 відповідачу 2 вимоги від 15.01.2013р. № 02-15018/13 щодо виконання зобов'язань за договором поруки, позивач порушив зобов'язання, передбачені Договором про надання послуг № 01/10/09 від 01.07.2009р., зокрема: по оплаті експлуатаційних послуг за грудень 2012 року та січень 2013 року (рахунки-фактури від 29.12.2012№ СФ-0003960 та від 31.01.2013 № СФ- 0000265); по оплаті послуг з обслуговування паркінгу за грудень 2012 року та січень 2013 року (рахунки-фактури від 29.12.2012 № СФ-0003961 та від 31.01.2013 № 0000266).

Тобто частина зобов'язань позивача щодо оплати послуг згідно з договором про надання послуг, була прострочена вже після укладення спірного договору поруки.

Крім того, позивач за зустрічним позовом не є стороною договору поруки, а є лише учасником (стороною) в зобов 'язанні, забезпеченому порукою. Законодавством України не передбачено і не випливає зі змісту правовідносин поруки обов 'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору (постанови Вищого господарського суду України від 07.09.2010р. № 53/86-09, від 07.09.2010р. № 14/212пд).

З огляду на відсутність передбаченого законом обов'язку укладати договір поруки лише за згодою боржника, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умови дійсності договору поруки і не може бути підставою недійсності зазначеного правочину.

Твердження позивача про те, що сума забезпечена порукою за договором поруки значно менша від суми простроченого зобов'язання позивача за договором про надання послуг, також не може вважатися підтвердженням того, що договір поруки укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Отже, беручи до уваги діюче цивільне законодавство, договір поруки укладається між кредитором за зобов'язанням, яке забезпечується порукою, і поручителем. Саме ці сторони договору і визначають його умови. Законодавством України не передбачено якихось обмежень щодо розміру зобов'язання, яке може забезпечуватися договором поруки.

Таким чином твердження позивача, наведені у зустрічній позовній заяві, не підтверджують, що відповідач 1 і відповідач 2 при укладенні договору поруки не мали наміру створити правові наслідки, передбачені цим правочином.

Крім того, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту прав та інтересів, визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, у данному випадку, обов'язок доведення порушення прав та необхідність їх захисту в судовому опрядку покладається законом на позивача.

Проте, позивачем за зустрічним позовом не довідено належними та допустимими доказами невідповідність укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК» та товариством з обмеженою відповідальністю «Міля» Договору поруки від 20.12.2012р. вимогам чинного законодавства, як не доведено і порушення прав позивача, у зв'язку з укладанням спірного правочину.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом не грутуються на вимогах чинного законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.

Судові витрати за розгляд зустрічної позовної заяви, відповідно до ст. 49 ГПК Україн, підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути зі спільного українсько-англійського підприємства "Західна нафтова група" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; код ЄДРПОУ 30887609) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК» (04655, м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г, блок А, 2 поверх; код ЄДРПОУ 30370381) 579 635 грн. 91 коп. - боргу, 38 943 грн. 05 коп. - пені, 30 885 грн. 59 коп. - 3% річних, 25 682 грн. 99 коп. - інфляційних, 13 502 грн. 95 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Міля» (03148, м. Київ, вул. Генерала Потапова, 1/5, кв. 56; код ЄДРПОУ 35709172) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК» (04655, м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г, блок А, 2 поверх; код ЄДРПОУ 30370381) 1000,00 грн. - боргу та 20,00 грн. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.10.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов