Постанова

від 24.11.2008 по справі 2а-1028/08

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-3933/07

 Справа № 2а-1028/08

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М        

У К Р А Ї Н И

24 листопада

2008 р.                                                       

Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -  судді                                             

Присяжнюк О.В.

               суддів:                                                                 Ральченко І.М., Курило Л.В.,

                за участю секретаря судового засідання              Крайник Т.О.,

    за участю: представника позивача -

Чеховського Д.Ю.; представників відповідача - Симонова А.А., Сліденка А.В.,

прокурора - Червенка А.Г.,

      розглянувши у відкритому судовому засіданні

в залі суду в м. Харкові справу за

адміністративним позовом   

Товариства

з обмеженою відповідальністю «Данфа» (в подальшому - ТОВ «Данфа») до Державної

податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (в подальшому - ДПІ у

Ленінському районі), Головного управління Державного казначейства України в

Харківській області при визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, про

стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О

В И В :

ТОВ „Данфа”

звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі,

Головного Управління Державного казначейства України у Харківській області про

визнання  не чинними  податкових 

повідомлень-рішень і стягнення заборгованості, в якому просить: визнати

нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р.,

№ 0001072310/0 від 24 травня 2007 р., № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р., №

0001092310/0 від 24 травня 2007 р., № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р., №

0001642310/0 від 17 листопада 2006 р., № 0001282310/0 від 18 вересня 2006 р.;

стягнути з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану

вартість за червень 2006 року в розмірі 1080084 гривень, за липень 2006 року в

розмірі 497500 гривень, за серпень 2006 року в розмірі 498700 гривень, за

вересень 2006 року в розмірі 92000 гривень.

В

обґрунтування позову зазначено, що при прийнятті податкового

повідомлення-рішення № 0001072310/0 від 24 травня 2007 р. ДПІ не враховано, що

товар отриманий згідно з договорами комісії продавався та передався у подальшу

комісію по ціни первинного комітента. Ніякої зніми вартості товару а ні

товариством а ні подальшим комісіонером зроблено не було, що також відображено

у акті перевірки. Також при прийнятті рішення ДПІ не враховано, що товар який

товариство передавало у комісію було отримано не лише за договорами комісії а

із інших підстав (за договорами купівлі - продажу), тому вважати що на

субкомісію передано один і  той же товар

не має підстав.

Не

погоджуючись із повідомленнями-рішеннями ДПІ стосовно зменшення суми бюджетного

відшкодування по податку на додану вартість за червень - вересень 2006 року

позивач вказав, що зазначені рішення ґрунтуються на незаконному зменшенні

розміру валових витрат по податку на прибуток.

Щодо

виявлених ДПІ порушень вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб» позивач зазначив, що не виплачував заробітну плату ОСОБА_1. ОСОБА_2.,

ОСОБА_3., а висновки ДПІ не підтверджені первинними документами товариства, які

взагалі відсутні, отже вважає суму податкового зобов'язання по податку з

доходів фізичні осіб в розмірі 486,02 гривні та штрафні санкції в розмірі

972,04 гривні необґрунтованими.

Відповідач

- Головне Управління Державного казначейства України у Харківській області -

свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду

справи повідомлений належним чином, надав суду письмове клопотання про розгляд

справи за відсутністю його представника. Відповідачем також наданий відзив на

адміністративний позов, в якому відповідач зазначив, що відповідно до діючого

законодавства до функцій органів Державного казначейства України не входить

контроль за сплатою та нарахуванням податків, зборів та інших платежів, а

відшкодування податку на додану вартість здійснюється на підставі висновків

органів державної податкової адміністрації та рішень судових органів.

У судовому

засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та

просив їх задовольнити.

Відповідач

позов не визнав, в обґрунтування законності прийняття спірних податкових

повідомлень рішень зазначив, що згідно акту перевірки від 08 вересня 2006 р.

зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по декларації за червень 2006 року

в сумі 633775 гривень податковим повідомленням - рішенням від 18 вересня 2006

р. № 0001282310/0.

Даною

перевіркою встановлено, що задекларований позивачем в травні 2006 р. податковий

кредит в сумі 18 956 025 гривень в порушення п. п. 7.4.5 ст. 7 Закону України

«Про ПДВ» не підтверджений на суму 53811 гривень податковими накладними ТОВ

«Ягуар» та ПП «Прод-ТОРГ». В даному акті перевірки під власноручний підпис

керівник позивача підтвердив відсутність даних податкових накладних на момент

перевірки.

 Залишок задекларованої до відшкодування суми

(6383775-53811=579964 гривні) також не підлягає поверненню з Держбюджету,

оскільки сума (579964 гривень) в якості податкового кредиту виникла не у

травні, а перенесено з квітня 2006 року, що є неприпустимим згідно п. п. 7.7.1

та 7.7.2 ст.7 Закону України «Про ПДВ».

Згідно п.

«б» п. п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», залишок від'ємного зазначення

після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту

наступного податкового періоду. Тобто у червні позивач має вимагати

відшкодування з бюджету тільки частину від'ємного значення ПДВ травня, яка

залишилась після здійсненого у травні бюджетного відшкодування від'ємного  значення ПДВ, що виникло у квітні.

Згідно

декларації з ПДВ за травень 2007 року позивачем в рядку 23 зазначений залишок

від'ємного значення ПДВ попереднього періоду (квітня) в сумі 579964 гривень.

Саме у

травні позивач мав право на отримання бюджетного відшкодування цієї суми

(залишку від'ємного значення квітня в розмірі 579964 гривень), для чого повинен

був  включити дану суму в рядок 25

декларації за травень та відповідно від вибраного напрямку відшкодування на

рахунок в банку або у зменшення зобов'язань наступних періодів)  зазначити дану суму у рядку 25.1 або 25.2,

чого зроблено не було. Розрахунок бюджетного відшкодування за травень позивач

також не надав.

Наслідком

невикористання суми від'ємного значення квітня у здійсненні бюджетного

відшкодування у травні - є те, що дана сума вже не може приймати участь в

розрахунках бюджетного відшкодування майбутніх податкових періодів (зокрема

червня).

Таким

чином, позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

від 18 вересня 2006 р. №0001282310/0 про зменшення заявленого бюджетного

відшкодування ПДВ по декларації за червень 2006 року в сумі 633775 гривень та

про стягнення наведеної суми з Державного бюджету необґрунтовані.

Представник

ДПІ у Ленінському районі також зазначив, що позивач пропустив річний строк

звернення до суду передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України стосовно визнання

нечинним даного податкового 

повідомлення-рішення, у зв'язку з чим у задоволені зазначеної позовної

вимоги необхідно відмовити із-зі пропущення строку звернення до суду.

По акту

перевірки від 13 листопада 2006 р. зменшене заявлене бюджетне відшкодування ПДВ

по декларації за липень 2006 року в сумі 108333,33 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 17 листопада 2006 р. № 0001642310/0.

Даною

перевіркою встановлено, що задекларований позивачем у травні 2006 року  податковий кредит в сумі 2 533 747 гривень в

порушення п. п. 7.4.5. ст. 7 Закону України «Про ПДВ» є підтвердженим на суму

108333,33 гривень податковою накладною ТОВ «Респект-2005» б/н від 30 червня

2006 р. на наведену суму.

По акту

перевірки від 03 травня 2007 р. був нарахований податок на прибуток в сумі 1

164 870,81 гривень та штрафні санкції в сумі 998705,37 гривень податковим

повідомленням рішенням від 24 травня 2007 р. № 0001072310/0.

Дане

нарахування було проведено у зв'язку з тим, що позивачем в 2-3 кварталах 2006

року брав на комісію товар, який, в свою чергу, по аналогічним говорам комісії

передавався на реалізацію іншим суб'єктам господарювання. При цьому отримана позивачем

комісійна винагорода від власників товару була менше, ніж сплачена позивачем

комісійна винагорода фактичним реалізаторам цього товару, тобто здійснювались

завідомо збиткові операції.  В акті

перевірки зазначено, що протягом 2006 року позивачем до валових витрат

віднесено витрати на придбання товарів та на 

комісійну винагороду фактичним реалізаторам цих товарів всього на суму

207 749 181,5 гривень у той час як валовий дохід від реалізації цих товарів  та отримана 

позивачем  комісійна винагорода від

власників товару за цей період склала 203 089 698,3 гривень, тобто, на 4 659

483,2 гривень менше.

Збитки на

цю суму позивачем безпідставно віднесені до валових витрат, оскільки згідно п.

5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язковою

умовою віднесення будь-яких витрат до складу «валових витрат» є використання

придбаних товарів або послуг у власній господарській діяльності, а під

господарською діяльністю згідно п. 1.32 ст.1 даного закону розуміється будь-яка

діяльність особи, яка направлена тільки на отримання доходу.

В акті

перевірки чітко відрізнені суми собівартості реалізованого товару та суми

комісійної винагороди. Тобто відповідачем ці два поняття не змішуються.

Виключення

зі складу валових витрат збитків в сумі 4 659 483,2 гривень призвело  до нарахування основного платежу податку на

прибуток в сумі 164 870,81 гривень та відповідної штрафної санкції, стосовно

розміру яких між сторонами спору не має.

Нараховано

податок на додану вартість в сумі 309866,3 гривень та штрафні акції в сумі

154933,15 гривень податковим повідомленням-рішенням від 24 травня 2007 р. №

0001082310/0.

В акті

перевірки з урахуванням змін до акту перевірки в цій частині згідно листа

відповідача позивачу від 24 травня 2007 р. № 6490/10/23-310 наданий розрахунок,

згідно якому в зв'язку із виключенням із складу валових витрат 2006 року суми 4

659 483,2 гривень, яка була включена в цей період до податкового кредиту,

здійснене відповідне коригування податкового кредиту, внаслідок чого

оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 24 травня 2007 р. №

0001082310/0 позивачу цілком обґрунтовано нараховано до сплати основний платіж

по ПДВ в сумі 309866,3 гривень та штрафні санкції в сумі 154933,15 гривень.

Зменшене

заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по деклараціям за травень 2006 року в сумі

260814,40 гривень, за липень 2006 року в сумі 178640 гривень, за серпень в сумі

90158 гривень та за вересень 2006 року в сумі 92000 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 24 травня 2007 року № 0001092310/0. 

У зв'язку

із виключенням із складу податкового кредиту 2006 року сум по збитковим

операціям (про які йшла мова вище), відповідно в цей період змінилось

задеклароване значення ПДВ (різниця між податковим кредитом та податковим

зобов'язанням замість від'ємної стала позитивною). Таким чином коригуванню

підлягають і задекларовані позивачем суми заявленого бюджетного відшкодування

ПДВ, що й було цілком обґрунтовано зроблено оскаржуваним податковим

повідомленням-рішенням від 24 травня 2007 р. № 0001092310/0.

Так,

зменшення податкового кредиту за травень 2006 року призвело до зменшення

заявленого бюджетного відшкодування в декларації за червень на 260814,4

гривень; зменшення податкового кредиту червня призвело до зменшення заявленого  бюджетного відшкодування в декларації за

липень на 178640 гривень; зменшення 

податкового кредиту липня призвело до зменшення заявленого бюджетного

відшкодування в декларації за серпень на 90158 гривень; зменшення податкового

кредиту серпня призвело до зменшення заявленого бюджетного відшкодування в

декларації за вересень на 92000 гривень.

 Нараховано податок на доходи фізичних осіб в

сумі 486,02 гривень та штрафні санкції в сумі 972,04 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 24 травня 2007 р. № 0000431701/0.

У ході  перевірки з'ясовувались факти виплати

заробітної плати без відповідного документального проведення коштів через

бухгалтерію. Колишні працівники позивача надали письмові пояснення про

отримання заробітної платні в  розмірах,

що відрізнялись від фактично сплачених коштів згідно фінансової звітності.  Встановлені факти виплати заробітної плати в

сумах більших, ніж зазначено у фінансових документах та на різницю нарахований

податок на доходи.

 По акту перевірки від 21 червня 2007 р.

зменшене заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по деклараціям за червень 2006

року в сумі 185494,60 гривень, за липень 2006 року в сумі 210526,67 гривень та

за серпень 2006 року в сумі 408542 гривень податковим повідомленням-рішенням

від 27 червня 2007 р. № 0000181620/0.

При

перевірці декларацій за червень, липень та серпень 2006 року встановлено, що ні

сам позивач, ні його постачальники в ці періоди фактично нічого в бюджет не

сплачували, тому позивач не вправі вимагати повернення з Держбюджету коштів,

які до Держбюджету не потрапили. Такі постачальники  позивача як ТОВ фірма «Тетра», ТОВ

«Атлантіс-Торг» та ПП «Тіріт-Інвест» взагалі не звітують та не знаходяться за

юридичною адресою, тобто, мають ознаки «фіктивності». Тобто не встановлено

факту «надмірної сплати» ПДВ до бюджету, як необхідної умови для здійснення

бюджетного відшкодування, гідно п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про ПДВ». Сенс

введення даного непрямого податку і міститься в тому, щоб надати можливість

державі користуватися певний час коштами, на суму яких виробник товару збільшує

його первісну вартість, та повернення цих коштів останньому покупцю цього

товару за умови сплати до бюджету ПДВ від збільшення вартості товару по ланцюгу

всіма посередниками операції.

З

урахуванням, що за наслідками попередніх перевірок податковими повідомленнями-рішеннями

частка задекларованого бюджетного відшкодування за червень, липень та серпень

2006 року була зменшена, залишок склав за червень 85494,60 гривень, за липень

2006 року в сумі 210526,67 гривень та за серпень 2006 року в сумі 408542

гривень. Саме на ці суми було цілком обґрунтовано зменшено заявлене бюджетне

відшкодування ПДВ за наслідками перевірки 27 червня 2007 р.

Вислухавши

пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд

встановив наступні обставини.

З 13

березня 2007 р. по 14 квітня 2007 р. на підприємстві співробітниками ДПІ у

Ленінському районі проводилася перевірка з питань дотримання вимог податкового,

валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 р. по 31 грудня

2006 р.

За

результатами акту перевірки було складено акт № 1051/23-304/31340101 від 03

травня 2007 р.

За

результатами проведеної перевірки співробітниками ДПІ було встановлено

порушення з боку підприємства п. 1.32 ст. 1 п. п. 5.2.1. п. 5.2. п. 5.1. ст. 5

Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1., 7.4..4.,

п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 4.2.1.

п. 4.2. ст. 4, п. п. 8.1.1. п.8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходу

фізичних осіб».

Судом

встановлено, що 24 травня 2007 р. на адресу товариства надійшов лист №

6490/10/23-310 від 24 травня 2007 р. за підписом начальника ДПІ у Ленінському

районі м. Харкова, яким позивач було повідомлено про зміни у акті перевірки №

1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р., що до донарахування податку на

додану вартість за 2006 рік в розмірі 309866,30 гривень, про зменшення

від'ємного значення на суму 621621,40 гривень.

На підставі

висновків акту перевірки № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р.

Начальником ДПІ у Ленінському районі були прийняті:

-  податкове повідомлення - рішення №

0001092310/0 від 24 травня 2007 р. про зменшення сум бюджетного відшкодування з

податку на додану вартість за червень-вересень 2006 р. на 621621,40 гривень,

-  податкове повідомлення - рішення №

0000431701/0 від 24 травня 2007 р., яким визначено суму податкових зобов'язань

по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 486,02 гривень та суму штрафних

санкцій в розмірі 972,04 гривні,

-  податкове повідомлення - рішення №

0001072310/0 від 24 травня 2007 р., яким було   визначено  

суму   податкового   зобов'язання   по податку  

на   прибуток  в  

розмірі 1 164 870,81 гривень та суму штрафних санкцій в розмірі 998

705,37 гривень;

-  податкове повідомлення - рішення №

0001082310/0 від 24 травня 2007 р., яким визначено   суму  

податкових   зобов'язань   по  

податку   на   додану  

вартість   в   розмірі 309 866,30 гривень та суму штрафних

санкцій в розмірі 154 933,15 гривень.

06 липня

2007 р. ДПІ у Ленінському районі прийняте податкове повідомлення - рішення №

0000181620/0 від 27 червня 2007 р., відповідно до якого з яким підприємству

було зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за

червень 2006 року на 185 494,60 гривень, за липень 2006 року на 210 526,67

гривень, за серпень 2006 року на 408 542 гривні.

Підставою

для зменшення бюджетного відшкодування у податковому повідомлення-рішенні

зазначено порушення з боку позивача п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про ПДВ».

Податкове

повідомлення - рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р. прийняте на підставі

акту перевірки № 1412/16-204/31340101 від 21 червня 2007 р.

Також 13

листопада 2006 р. співробітниками ДПІ у Ленінському районі було складено акт

перевірки № 811/23-504/31340101. На підставі акту перевірки начальником

прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001642310/0 від 17 листопада 2006

р., яким підприємству було зменшено суму заявленого відшкодування за липень

2006 року на 108 333,33 гривні.

Суд

розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вважає позовні вимоги

позивача законними та обґрунтованими, з огляду на наступне:

Начальником

ДПІ у Ленінському районі на підставі акту перевірки №1051/23-304/31340101 від

03 травня 2007 р. було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001072310/0

від 24 травня 2007 р., яким підприємству було донараховано 1 164 870,81 гривень

податкових зобов'язань по податку на прибуток та застосовано штрафні санкції в

розмірі 998 705,37 гривень.

Як

зазначено у акті перевірки співробітниками ДПІ у Ленінському районі при

правильності формування валових витрат позивачем було вказано, що позивач

передавав товари отримані згідно з договорами комісії у подальшу комісію та за

реалізацію цього товару нараховував комісіонерам комісійну винагороду яка

більше комісійної винагороди яку у свою чергу отримував позивач. Таким чином,

позивач здійснював збиткові операції в наслідок чого порушив вимоги п. 1.32 ст.

1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З цих підстав

співробітниками ДПІ виключено зі складу валових витрат, витрати які поніс

позивач на оплату комісійної винагороди комісіонерам за 2006 рік в розмірі 4

659 483,24 гривні.

Відповідачем

не було документально доведено порушення з боку позивача щодо формування ціни

товару, а саме, що товар отриманий позивачем аналогічний товару, який передався

покупцям відповідно до договорів комісії. Також відповідач не довів факту

заниження ціни товару отриманого позивачем при передачі цього товару у подальшу

комісію.

Суд

дослідивши прибуткові та видаткові накладні позивача встановив що ніякої зміни

вартості товару а ні позивачем а ні подальшим комісіонером зроблено не було.

Цей факт також підтверджено відповідачем у акті перевірки.

Також у

акті перевірки № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р. зазначено, що

валовий доход підприємства сформовано за рахунок продажу товарів та комісійної

винагороди.

Відповідно

до статутних документів позивача - основним видом діяльності підприємства є

оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування, тому продаж таких товарів є

господарською діяльністю підприємства.

Згідно з

вимогами статті 6 Цивільного кодексу України, господарюючі суб'єкти мають право

вільно визначати умови договорів, в тому числі і розмір комісійної винагороди.

Відносини

щодо здійснення комісійної торгівлі регулюють норми глави 69 Цивільного кодексу

України, а саме:

згідно ст.

1011 ЦК України, по договору комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується

за доручення іншої сторони (комітента) за плату укласти одну або кілька угод

від свого імені, але за рахунок комітента;

згідно ст.

1013 ЦК України, комітент повинен сплатити комісіонеру плату у розмірах та

порядку встановленому договором комісії.

Відповідно

до вимог п. 1.31. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», передача товарів на підставі договорів комісії не є продажем

таких товарів.

Як свідчать

документи надані позивачем - товар отриманий згідно договорів комісії в свою

чергу частково був наданий у подальшу комісію без зміни вартості товару. Таким

чином, ніяких збиткових операцій позивач не проводив.

Відповідно

до вимог укладених позивачем договорів комісії зменшення вартості товару

можливе лише власником такого товару. Таким чином, договори комісії не є

збитковими для діяльності підприємства.

Відповідач

ДПІ у Ленінському районі не довів, що товар, який позивач передавав у комісію

було отримано лише за договорами комісії а не із інших підстав (за договорами

купівлі-продажу, тощо), тому вважати що на субкомісію передано один і той же

товар не має підстав.

В акті

перевірки, на який посилається відповідач не доведено, що на комісію було

передано той самий товар що був у свою чергу отриманий у комісію.

Відповідно

до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено:

Згідно з п.

п. 7.9.1. п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,

майно отримане по договорам комісії не є об'єктом оподаткування податком на

прибуток.

Згідно з п.

п. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,

до складу валових витрат не включається майно надане платником на підставі

договорів комісії.

Таким чином,

вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказують, що

лише майно передане платником по договорам комісії до складу валових витрат не

включається. Сплата комісійної винагороди відноситься до складу валових витрат

на підставі п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування

прибутку підприємств».

Позивачем

доведено, що позивач здійснює багато різних господарських операцій з іншими

контрагентами (не лише договори комісії). Позивач отримуючи товар на комісію,

укладаючи договори з іншими суб'єктами господарських відносин, визначає розмір

комісійної винагороди комісіонера. Жодним законом не передбачено обов'язок

підприємства враховувати або будь яким іншим чином відслідковувати отримання

прибутку з кожної операції або угоди у податковому обліку

Суд

зазначає, що відповідач - ДПІ у Ленінському районі невірно тлумачить норми

Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зараховуючи комісійну

винагороду комісіонера до складу вартості товару при його реалізації.

Розмір комісійної

винагороди, відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України № 246 від

20 жовтня 1999 р., яким затверджено Стандарт бухгалтерського обліку «Запаси» -

не включається до складу собівартості продукції. У зв'язку з чим розмір

комісійної винагороди ніяким чином не впливає на вартість продукції.

Товарно-матеріальні

цінності було передано на реалізацію іншим суб'єктам господарювання згідно з

договорами комісії. Про хід реалізації товару комісіонер звітує комітенту

щомісячно актами виконаних робіт. Товар було продано комісіонером, про що він

звітував комітенту. Надані документи також свідчать, що зменшення вартості

товару не відбулось, ніяких ознак збитковості таки операції не містять.

Згідно з

вимогами п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», до складу валових витрат відноситься суми будь яких витрат,

сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,

організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і

охороною праці.

Сплата

комісійної винагороди - є оплата послуг комісіонера по продажу продукції і як

наслідок є витратами пов'язаними з продажем продукції. Таким чином, віднесення

до складу валових витрат сплаченої комісійної винагороди повністю відповідає

вимогам діючого законодавства з питань оподаткування прибутку підприємств.

Позивач

правомірно відніс розмір сплаченої комісійної винагороди комісіонеру до складу

валових витрат відповідно до вимог п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про

оподаткування прибутку підприємств».

Пункт 5.3.

статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містить

вичерпний перелік випадків коли витрати підприємства не відносяться на валові

витрати. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить будь

яких виключень щодо не віднесення до складу валових витрат комісійної

винагороди.

Розмір

комісійної винагороди комісіонеру не впливає на вартість товару, який

реалізується комісіонером.

Позивач не

має збитків від своєї діяльності, що підтверджується деклараціями з податку на

прибуток наданих до ДПІ у Ленінському районі.

Також

відповідачем у акті перевірки було вказано, що порушень при формуванні валового

доходу позивачем не допускалося, тобто, валовий дохід було сформовано у повній

відповідності з вимогами чинного законодавства. Таким чином, перевіркою не

підтверджено факт збільшення валового доходу підприємства на 4 659 483,24

гривень. Тобто підстав збільшувати валовий дохід у підприємства немає, і як

наслідок у підприємства відсутні підстави нараховувати податок на прибуток на

суму збільшення валового доходу.

Судом також

встановлено, що позивач за наслідками господарської діяльності надавав до ДПІ у

Ленінському районі декларації по податку на додану вартість, з яких відповідно

до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» визначив розмір

бюджетного відшкодування з ПДВ:

-     за червень 2006 року - 1 080 084 гривні;

-     за липень 2006 року - 497 500 гривень;

-     за серпень 2007 року - 498 700 гривень;

-     за вересень 2006 року - 92 000 гривні.

Співробітниками

ДПІ у Ленінському районі були проведені перевірки правомірності заявленого

відшкодування:

за червень,

липень, серпень, вересень 2006 року - відповідно акти перевірок №

1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р., № 1412/16-204/31340101 від 21

червня 2007 р., акт № 811/23-504/31340101 від 13 листопада 2006 р., акт №

444/23-504/31340101/24 від 08 вересня 2006 р.

На підставі

акту перевірки № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007 р. було прийнято

податкове повідомлення-рішення № 0001092310/0 від 24 травня 2007 р. Цим

рішенням було частково зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006

року на 260 814,40 гривень, за липень 2006 року на 178 640 гривень, за серпень

2006 року на 901 58 гривень та за вересень 2006 року на 92 000 гривень.

На підставі

акту перевірки № 1412/16-204/31340101 від 21 червня 2007 р. прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р. Цим рішенням було

частково зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 на 185 494,60

гривень, за липень 2006 на 210 526,67 гривень, за серпень 2006 року на 408 542

гривні.

На підставі

акту перевірки № 811/23-504/31340101 від 13 листопада 2006 р. відповідачем

прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001642310/0 від 17 листопада 2006 р.

Цим рішенням зменшено суму бюджетного відшкодування за липень 2006 року на 108

333,33 гривні.

На підставі

акту перевірки № 444/23-504/31340101/24 від 08 вересня 2006 р. було прийнято

податкове повідомлення-рішення № 0001282310/0 від 18 вересня 2006 р. Цим

рішенням зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 року на 633 775

гривень.

Як вказано

відповідачем у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях підставами для

зменшення бюджетного відшкодування є порушення з боку позивача п. 1.8 ст. 1 та

п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4., п. п. 7.4.5. п. 7.4.

ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Відповідачем

зазначено у вищезазначених актах перевірки, що ТОВ «Данфа» відносило до складу

податкового кредиту суми податку на додану вартість, по отриманим послугам по комісійній

винагороді, які не призначаються для їх використання в господарській

діяльності.

Внаслідок

незаконного зменшення розміру валових витрат по податку на прибуток (комісійна

винагорода), відповідачем були переглянуті суми податкового кредиту по податку

на додану вартість за цей період та зменшено розмір податкового кредиту та як

наслідок суму бюджетного відшкодування (податкове повідомлення-рішення №

0001092310/0 від 24 травня 2007 р.):

-     за червень 2006 року - на 260 814,40

гривень; за липень 2006 року - на 178 640 гривень;

-     за серпень 2006 року - на 90 158 гривень;

-     за вересень 2006 року - на 92 000 гривні.

Відповідач

у якості підстави для зменшення розміру бюджетного відшкодування вказав на

порушення з боку позивача п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про

податок на додану вартість».

Підпунктом

7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про ПДВ» встановлено, що якщо

платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи

(послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності

такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням

(виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Так як

позивач за звітний період правомірно сформував розмір валових витрат та правомірно

відніс розмір сплаченої комісійної винагороди, порушень вимог Закону України

«Про податок на додану вартість» з боку позивача не вбачається.

Законом

України «Про ПДВ» стосовно права платника на податковий кредит встановлено

наступне.

7.5. Датою

виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

7.5.1. дата

здійснення першої з подій:

або дата

списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів

(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі

розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків:

або дата

отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку

товарів (робіт, послуг):

Іншими

актами перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, підставою

для зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у прийнятому повідомленні-рішенні

вказане порушення з боку підприємства п.1.8. ст. 1 Закону України «Про податок

на додану вартість».

Судом

встановлено, висновки актів перевірки та рішення ДПІ не відповідають вимогам

ст. 7 Закону України «Про ПДВ», з огляду на таке:

Позивач

повністю розрахувався з постачальниками товарів грошовими коштами у звітних

періодах, в тому числі у складі вартості товару сплатило і ПДВ.

Іншого

порядку сплати податку на додану вартість Закон України «Про ПДВ» не

передбачає.

Підпунктом

7.7.2. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про ПДВ» передбачено, що якщо у

наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.7

цього пункту, має від'ємне значення, то:

а)

бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка

дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у

попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг):

б) залишок

від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу

податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того,

у акті перевірки № 444 співробітниками ДПІ у Ленінського вказано, що позивач не

надав для перевірки податкові накладні, якими підтверджує факт формування

податкового кредиту та як наслідок бюджетного відшкодування, а саме:

-  № 155 від 10 травня 2006 р. на суму ПДВ 7

901,69 гривень від ТОВ «Ягуар»;

- № 57 від

22 травня 2006 р. на суму ПДВ 45 909,67 гривень від ПП «Прод -Торг».

Зазначені обставини

не відповідають дійсності, так як позивач під час перевірки надав всі

відповідні податкові накладні, за рахунок яких було сформовано податковий

кредит звітного періоду.

Задовольняючи

позовні вимоги суд виходить з того, що ДПІ у Ленінському районі без достатніх

на те підстав складені акти перевірок № 1051/23-304/31340101 від 03 травня 2007

р. та № 1412/16-204/31340101 від 21 червня 2007 р., на підставі яких прийняті

податкове повідомлення-рішення № 0001092310/0 від 24 травня 2007 р. та

податкове повідомлення-рішення № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р. відповідно.

Суд

зазначає, що згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» сума

податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному

відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання

звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного

податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з

підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового

боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі

розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -

зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно

до п. п. 7.7.4. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має

право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення

повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу

податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного

відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник

податку в п'ятиденний   термін    після  

подання   декларації   податковому  

органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з

відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових

декларацій у розрізі платників.

Із

врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги

в частині стягнення з держбюджету бюджетної заборгованості з ПДВ за червень -

вересень 2006 року нормативно та документально обґрунтовані і підлягають

задоволенню.

До

матеріалів справи позивачем надані копії податкових накладних які повністю

відповідають вимогам п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про ПДВ». У судовому

засіданні відповідач ДПІ у Ленінському районі не заперечував, що до складу

податкового кредиту за червень - вересень 2006 року позивачем включені суми, що

повністю підтверджені податковими накладними, копії яких надані до матеріалів

справи.

Позивачем

надано до матеріалів справи платіжні доручення про проведення розрахунку з

постачальниками товарів у звітних періодах.

Судом

встановлено правильність формування суми податкового кредиту у червні-вересні

2006 року.

В

обґрунтування доводів заперечень на позовну заяву ДПІ у Ленінському районі

посилається на пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану

вартість», який визначає, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає

поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у

випадках, визначених ним Законом.

Проте,

зазначений пункт дає загальне поняття «бюджетне відшкодування» і є відсильною

нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного

відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону. Крім того, п. 1.8. ст. 1

Закону України «Про ПДВ» не вказує на те, що кошти повертаються платнику

податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Іншою такою

нормою Закону України "Про податок на додану вартість" є підпункт

7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті

(перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як

різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та

сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. На підставі п.

7.7.4 статті 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має право на

одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної

суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову

декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування,

яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в

п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу

Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового

органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі

платників.

Виходячи із

системного аналізу наведених норм Закону України «Про ПДВ» вбачається, що сума

бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми

податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки.

Згідно ст.

61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична

відповідальність особи мас індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами

постачальників позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати

діяльності підприємства-позивача і не може бути підставою для притягнення

позивача до відповідальності у вигляді позбавлення права на бюджетне

відшкодування.

Відповідно

до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки

і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні

ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити

те, що не передбачено законодавством (частина І статті 19 Конституції України).

Законодавство

України, зокрема й Закон України «Про податок на додану вартість» не

встановлюють обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий

податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми

податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно

до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на

додану вартість включена до ціни товару, 

є податковим зобов'язанням продавця товару, тому саме продавець товару

несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким

чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у

тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції

не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19

Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким

чином, податкові органи не можу відмовляти у наданні бюджетного відшкодування

податку на додану вартість позивачеві при несплаті цього податку продавцем,

оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такої відмови.

Відповідно

до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність

рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності

свого рішення покладається на відповідача.

Із матеріалів

справи вбачається, що згідно відповідей про проведення зустрічних перевірок

постачальників товару, які надані до матеріалів справи, постачальники товару

позивачу включили до своїх зобов'язань зобов'язання з ПДВ по податковим

накладним, виданим на адресу позивача.

Відповідно

до підпунктів 7.7.5. та 7.7.6. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про ПДВ»,

протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації, податковий

орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній

даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного

відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства,

податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну

перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування

такого бюджетного відшкодування.

Податковий

орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати

органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає

відшкодуванню з бюджету.

На підставі

отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного

казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного

відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний

банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти

операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Виходячи із

системного аналізу підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7. статті 7 Закону

України «Про ПДВ», суд вважає, що право платника податку на бюджетне

відшкодування виникає через 40 днів після отримання податкової декларації

податковим органом.

При цьому,

суд відхиляє посилання ДПІ у Ленінському районі на внутрішні документи,

розроблені та затверджені Державною податковою службою. Зміст цих документів

зводиться до того, що наказами та розпорядженнями Державної податкової

адміністрації України (накази «Щодо здійснення ефективного контролю за

правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ» від 12 листопада 2002 р. №

538/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з

бюджету сум податку на додану вартість юридичним особами» від 24 квітня 2003 р.

№ 196/ДСК) рекомендується не надавати довідок органам державного казначейства

для проведення відшкодування без проведення зустрічних перевірок платників

податків, з якими вступав у взаємовідносини суб'єкт, що вимагає відшкодування.

Такі

посилання є необґрунтованими, оскільки по - перше, зазначені накази не

зареєстровані в Міністерстві юстиції України; по-друге, податковим органам

надано право здійснювати зустрічні перевірки, але не проведення їх та

відсутність висновків за ними не змінює порядок відшкодування податку на додану

вартість, встановленого Законом України «Про ПДВ».

Відповідно

до статті 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на

підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією

України та законами.

Статтею 2

Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на органи державної

податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням

податкового законодавства, до «кого відноситься і Закон України "Про

податок на додану вартість».

До

компетенції державних податкових інспекцій законодавством віднесено

забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання

платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій,

розрахунків та. інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій

щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів

оподаткування і обчислення податків (статті 10, 11 Закону України «Про державну

податкову службу в Україні»).

За змістом

зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обов'язком податкових

органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість

в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення

податковим органом перевірки платнику податків не може продовжити визначений

законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану

вартість.

Визначене

законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно

реалізовуватись без порушення приписів Закону «Про ПДВ».

Таким

чином, проведення перевірок щодо правомірності заявленого до відшкодування

податку на додану вартість поза межами встановленого законодавством терміну є

незаконною а прийняті податкові повідомлення-рішення - безпідставним.

Судом також

встановлено, що на підставі акту перевірки № 1051/23-304/31340101 від 03 травня

2007 р. начальником ДПІ у Ленінському районі було прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р. Вказаним рішенням

підприємству було донараховано податкові зобов'язання по податку на додану

вартість в розмірі 309 866,30 гривень, та застосовано штрафні санкції 154

933,15 гривень.

Підставами

для визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість та

застосування штрафних санкцій - співробітниками ДПІ зазначено порушення з боку

підприємства при визначенні розміру валових витрат (згідно з актом ДПІ позивач

зависив валові витрати). Як наслідок співробітниками ДПІ було зменшено розмір

валових витрат та проведено коригування розміру податкового кредиту.

На підставі

п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про ПДВ» співробітниками ДПІ було

зменшено розмір податкового кредиту, та на підставі п. п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4

Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед

бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкових

зобов'язань по податку на додану вартість у розмірі 309866,3 гривень.

Судом

встановлено, що відповідачем неправомірно проведено зменшення розміру валових

витрат підприємству за рахунок не віднесення до валових витрат комісійної

винагороди сплаченої комісіонерам. Таким чином, дії відповідача по зменшенню

розміру валових витрат та податкових зобов'язань по податку на прибуток взаємно

пов'язані.

З огляду на

неправомірність зменшення співробітниками ДПІ валових витрат підприємства,

зменшення податкового кредиту та визначення податкових зобов'язань по податку

на додану вартість також є неправомірним.

Судом

досліджено правомірність нарахування позивачу податкових зобов'язань по податку

на доходи фізичних осіб.

При

перевірці відповідач вказав, що позивач виплачував ОСОБА_1., заробітну плату 3

рази по 750 гривень, ОСОБА_2. 2 рази по 750 гривень, ОСОБА_3. 3 рази - 500

гривень, 150 гривень, 800 гривень. Внаслідок цих виплат товариству було

визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в

розмірі 486.02 гривні та штрафні санкції в розмірі 972,04 гривні.

Судом

встановлено, що виплати вказаних сум в акті перевірки з боку співробітників ДПІ

не підтверджені жодним з первинних документів товариства як того вимагають

вимоги наказу ДПА України № 327 від 10 серпня 2005 р.

Досліджено,

що позивач взагалі немає документів, на підставі яких співробітниками ДПІ було

зроблено висновок про сплату грошей вищезазначеним особам в розмірах вказаних у

акті перевірки.

Також ні в

самому акті перевірки від 03 травня 2007 р., ні в довідці № 72/17-218 від 03

травня 2007 р. співробітниками ДПІ взагалі не вказується дані будь яких

документів звідки були взяті суми виплат, які зазначені в акті перевірки.

Подібний

порядок визначення податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб

передбачався Постановою КМУ № 697 від 27 травня 2002 р. «Про затвердження

методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами», яка

втратила силу 20 серпня 2005 р. згідно з постановою КМУ № 788 і на теперішній

час є не чинною.

З

урахуванням наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог

ТОВ «Данфа» в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у

Ленінському районі: № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р.; № 0001072310/0 від 24

травня 2007 р.; №0001082310/0 від 24 травня 2007 р. ; № 0001092310/0 від 24 травня

2007 р.; № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р.; № 0001642310/0 від 17 листопада

2007 р. та стягнення (відшкодування) з Державного бюджету України на користь

ТОВ  «Данфа» бюджетну заборгованість з

податку на додану вартість за: за червень 2006 року в розмірі 446309

гривень;  за липень 2006 р. в розмірі

497500 гривень; за серпень 2006 року в розмірі 498700 гривень; за вересень 2006

року в розмірі 92 000 гривень, а всього 1534509 гривень, отже в цій частині

позов підлягає задоволенню.

Судом також

встановлено, що за результатами перевірки ТОВ «Данфа» 08 вересня 2006 р.

співробітниками ДПІ у Ленінському районі було складено акт перевірки №

444/23-504/31340101/24, на підставі якого було прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0001282310/0 від 18 вересня 2006 р. Відповідно до цього

податкового повідомлення-рішення підприємству було зменшено суму бюджетного

відшкодування за червень 2006 року на 633 775 гривень.

Відповідно

до ч. 2. ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за

захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річних строк, який якщо

не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У

відповідності до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову, за умови

якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З пояснень

представника позивача встановлено, що податкове повідомлення-рішення отримано

підприємством у вересні 2006 року, із матеріалів справи вбачається, що позивач

звернувся до суду із зазначеною вимогою 06 листопада 2007 р., тобто, з

пропущенням річного строку, встановленого ст. 99 КАС України. При цьому

поважних причин пропуску строку позивачем не наведено.

Представник

відповідача у судовому засіданні просив відмовити позивачу у задоволенні

зазначеної вимоги у зв'язку із пропущення ним строку звернення до суду, а тому

з урахуванням вищенаведеного у задоволенні вимоги про визнання нечинним

податкового повідомлення-рішення №0001282310/0 від 18 вересня 2006 р. суд

відмовляє на підставі ч.1 ст. 100 КАС України.

Таким

чином, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині визнання нечинним

податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі № 0001282310/0 від 18

вересня 2006 р. та стягнення (відшкодування) з Державного бюджету України

заборгованості з податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі

633775 гривень необхідно відмовити.

На підставі

вищевикладеного, керуючись ст. ст. 19, 61, 67 Конституції України, ст. ст. 6,

1011, 1013 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 11 Закону України «Про державну податкову

службу в Україні», п. 1.31. ст. 1, п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3. ст. 5, п. п.

7.9.1., 7.9.2. п. 7.9. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,

п. 1.8. ст. 1, п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п. 7.5., п. п.

7.7.1., 7.7.2., 7.7.4., 7.7.5., 7.7.6. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про

податок на додану вартість», п. п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про

порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами», ст. ст. 8-14, 71, 94, 99, 100, 159, 160-164, 167, 181, 185,

186 КАС України, суд -

П О С Т А Н

О В И В :

Адміністративний

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Данфа» задовольнити частково.

Визнати

нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у

Ленінському районі м. Харкова: № 0000181620/0 від 27 червня 2007 р.; №

0001072310/0 від 24 травня 2007 р.; № 0001082310/0 від 24 травня 2007 р.; №

0001092310/0 від 24 травня 2007 р.; № 0000431701/0 від 24 травня 2007 р.; №

0001642310/0 від 17 листопада 2006 р.

Стягнути

(відшкодувати) з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю «Данфа» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, 29-Б, к. 720, код

ЄДРПОУ 31340101) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за: за

червень 2006 року в розмірі 446309 (чотириста сорок шість тисяч триста

дев'ять); за липень 2006 року в розмірі 497500 (чотириста дев'яносто сім тисяч

п'ятсот) гривень; за серпень 2006 року в розмірі 498 700 (чотириста дев'яносто

вісім тисяч сімсот) гривень; за вересень 2006 року в розмірі 92 000 (дев'яносто

дві тисячі) гривень, а всього 1534509 (один мільйон п'ятсот тридцять чотири

тисячі п'ятсот дев'ять) гривень.

Відмовити у

задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Данфа» про

визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової

інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0001282310/0 від 18 вересня 2006 р.

та стягнення (відшкодування) з Державного бюджету України заборгованості з

податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 633775 гривень.

Постанова

може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного

адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом

подачі заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня складання

постанови в повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів

апеляційної скарги, з одночасної подачею її копії до суду апеляційної

інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо

скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне

оскарження.

            Постанова

набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження

чи апеляційної скарги.

Постанову в

повному обсязі виготовлено 01 грудня 2008 р.

Головуючий-суддя                                                    О.В.

Присяжнюк 

Судді:                                                    

І.М. Ральченко

                                                                                    Л.В. Курило