Ухвала

від 24.10.2013 по справі 2а-2924/10/0870

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/42123/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011

у справі № 2а-2924/10/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гамбіт"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Гамбіт" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень: №0000152302/0/2354/10/23-212 від 16.02.2010; №0000142302/0/2863/10/23-212 від 29.04.2010.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення: №0000152302/0/2354/10/23-212 від 16.02.2010 та №0000152302/1 від 29.04.2010; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення: №0000142302/0/2863/10/23-212 від 16.02.2010; №0000142302/1 від 29.04.2010, частково на суму 36183, 50 грн., у тому числі за основним платежем 28074 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8112, 50 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку фінансово господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 валютного та іншого законодавства за період 01.10.2006 по 30.09.2009 та складено акт №196/23-25484341 від 04.02.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомленні - рішення: №0000142302/0 від 16.02.2010, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 44311, 10 грн., в тому числі 34847 грн. основний платіж, 9464,10 грн. штрафні (фінансові) санкції; №0000152302/0 від 16.02.2010, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 23104, 50 грн.: 15403 грн. основний платіж, 7701, 50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення - рішення залишені без змін, скарга позивача без задоволення та прийняті податкові повідомлення - рішення: №0000142302/1; №0000152302/1 від 29.04.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", неправомірно віднесено до складу податкового кредиту отримані послуги, по яких не доведено їх використання в господарській діяльності та не підтверджено відповідно оформленими бухгалтерськими документами в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 15403 грн.; п. 3.1. ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.1, п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.10.1 ст. 10, п. 16.1, п.16.2 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижений податок на прибуток в сумі 34847 грн.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем під час перевірки та до позову були надані належним чином засвідчені копії податкових накладних видаткових накладних які були включені до податкового обліку позивача та досліджені судами попередніх інстанцій.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок) визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені юридичної особи -платника податку на додану вартість.

Матеріалами справи встановлено та доведено наступне: взаємовідносини позивача з ПП „Лібро" мали місце ще до анулювання свідоцтва платників податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт використання придбаних у ТОВ „Лібро" послуг у власній господарській діяльності позивача, що підтверджено відповідними доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що факт анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість не може розглядатись як підстава для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та донарахування суми основного зобов'язання із зазначеного податку, оскільки, станом на час укладання спірного правочину та здійснення фінансово-господарської діяльності контрагент позивача мав статус платників податку на додану вартість та здійснювали господарську діяльність на законних підставах.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 2а-2924/10/0870 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 2а-2924/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко