Постанова

від 30.10.2013 по справі 910/7395/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 910/7395/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.07.2013 р. у справі№ 910/7395/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Евразия" доПриватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" про стягнення 55 440,00 грн.

За участю представників: позивача:Куц А.В., Бригинець С.М.; відповідача:Хлебніков С.Г.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2013 р. (Блажівська О.Є.) у справі № 910/7395/13 повністю задоволено позовні вимоги; стягнуто з ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь ТОВ "Евразия" суму боргу в розмірі 55440,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2013 р. (судді: Пантелієнко В.О., Верховець А.А., Разіна Т.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.08.2011р. між ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та ТОВ "Евразія" було укладено Договір № КБР-59/08/11 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору № КБР - 59/08/11 від 01.08.2011р. користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань (далі разом - Твори), що входять до Каталогу, а УЛАСП надає користувачу на умовах визначених цим договором право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті).

Згідно п. 2.2 договору, перелік творів, на які УЛАСП надає Користувачу право (невиключну ліцензію) на публічне виконання визначається у відповідних додатках до даного договору, але такого додатку між сторонами не було укладено.

Відповідно преамбули договору сторони визначили, що каталог - це невід'ємна частина договору, в якій визначений перелік Творів, належать каталогу УЛАСП "Український звукозапис".

Строк дії Договору визначено в п. 4.1., де зазначено, що він набрав чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до 01.08.2012 р.

У пункті 4.2. Договору визначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу.

До матеріалів справи позивачем було долучено копії листів № 36/12 від 04.10.2012р., №17/12 від 31.05.2012р., № 19/12 від 18.06.2012р., відповідно яких позивач зазначав, що каталог - як невід'ємна частина договору не передавався, у зв'язку з чим предмет договору невизначеним, а тому вважає договір припиненим з 02.03.2012р., також позивач вказував, що у відповідача відсутні повноваження здійснювати збір та розподіл винагороди за використання об'єктів суміжних прав.

По спірному Договору позивачем у порядку його виконання було перераховано відповідачу 55440,00 грн. у безготівковому порядку (копії платіжних доручень містяться у матеріалах справи).

Згідно змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічні положення передбачені ст. 638 ЦК України, яка встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч.4 ст.180 ГК України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати, зокрема, найменування (номенклатуру, асортимент) продукції (робіт, послуг).

У предметі договору сторонами було визначено, що користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань (далі разом - Твори), що входять до Каталогу, а УЛАСП надає користувачу на умовах визначених цим договором право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті).

Відповідно до ч.5 ст. 48 ЗУ "Про авторське право і суміжні права" на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними

З системного аналізу приписів чинного законодавства у сфері авторського права і суміжних прав (зокрема, ст.1109 ЦК України, ст.ст.33, 48-49 Закону України "Про авторське право і суміжні права") вбачається, що в контексті вимог ч.4 ст.180 ГК України, обов'язковим атрибутом умови про предмет ліцензійного договору є визначення об'єкту(ів) авторського права і (або) суміжних прав, щодо використання якого(их) укладається такий договір, а отже відсутність такого визначення є ознакою відсутності погодження Сторін ліцензійного договору щодо його предмету.

З матеріалів вбачається, що у тексті Договору в цілому, відсутнє визначення об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких цей Договір укладався, що, як вбачається з вищенаведеного, є ознакою відсутності погодження Сторін Договору щодо його предмету, а отже, згідно приписів ч.8 ст.181 ГК України, ознакою його неукладеності.

Крім того, як свідчать листи № 36/12 від 04.10.2012р., №17/12 від 31.05.2012р., № 19/12 від 18.06.2012р., відповідно яких позивач вказував, що каталог - як невід'ємна частина договору, не було передано.

Відповідно п.п. 30, 30.1, 30.2 договору, оскільки ліцензійний договір має визначати, зокрема, вид ліцензії, конкретні права, що надаються за договором, способи використання відповідного об'єкта, то у вирішенні відповідних спорів слід враховувати, що деякі з цих прав можуть передаватися як виключні, інші - як невиключні. При цьому права на використання твору та/або об'єкта суміжного права, що передаються за договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору (частина шоста статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", статті 1108 - 1110 ЦК України). Ліцензійний договір про надання дозволу на використання творів та/або об'єктів суміжних прав вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (строку дії договору; способу використання твору; території, на яку поширюється право, що надається; інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).Частиною другою статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Умову договору щодо зобов'язання фактично використовувати твір може бути включено до договору в разі, якщо сторони визнають її істотною, і тільки у цьому випадку колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору. Відсутність у договорі вказівки на конкретний твір, право на який передається за цим договором, означає, що сторонами в такому разі не визначено предмет договору і, отже, він є неукладеним. Такі ж наслідки тягне за собою й відсутність у відповідному договорі хоча б однієї з умов, визначених згаданою нормою як істотна.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення №№ 193, 372, 286, 311, 345, 388, 42, 88, 127, 135, 281 за якими позивачем було перераховано 55440, 00 грн.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Тому суди законно і обґрунтовано задовольнили позовні вимоги та стягнувши з ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь ТОВ "Евразия" суму боргу в розмірі 55440,00 грн.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2013 р. у справі № 910/7395/13 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере