Постанова

від 15.10.2013 по справі 2а-12482/12/0170/9

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2013 р. (11:00) Справа №2а-12482/12/0170/9

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.12р. № 0006382204 та №0006642204

Сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі- відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.12р. № 0006382204 та №0006642204.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки відповідача, що викладені в Акті перевірки є хибними, та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. Позивач вказує на те, що незважаючи на наявність у нього первинних документів та реальність впливу підтверджених цими документами господарських операцій на активів (майна), власного капіталу, зобов'язань та фінансових результатів позивача, відповідач дійшов висновків про те, що відображення цих операцій в податковому обліку є порушенням норм законів. На думку позивача, твердження податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Бренд Строй», є тільки припущенням перевіряючих.

Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 247). У наведених запереченнях відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає, що зроблені у результаті перевірки висновки є обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є правомірними і підстави для їх скасування відсутні. Відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки встановлено, що операції по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Бренд Строй» не мали реального товарного характеру.

В судове засідання, що відбулося 15.10.2013р., сторони явку представників не забезпечили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшли клопотання про розгляд справи у відсутність представника та про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати, зокрема витрати вартості сплаченої судової експертизи в сумі 19584,00грн.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Навікас» зареєстроване виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 20.10.2005р. за №18821020000005780.

ТОВ «Навікас» взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №2207 від 24.10.2005р..

ТОВ «Навікас» зареєстровано як платник податку на додану вартість у ДПІ в м. Сімферополі, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 00792524 від 27.10.2005р., індивідуальній податковий № 338488701279.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Навікас» (ЄДРПОУ 33848871) з питань взаємовідносин з ТОВ «Бренд Строй» ЄДРПОУ 36165567 у травні, червні, липні, серпні, вересні 2010 року, грудні 2010 року та січні, лютому 2011 року.

За результатами перевірки складений акт перевірки від 28.09.2012 № 6658/22-3/33848871 (далі - Акт), відповідно до висновків якого встановлено порушення:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку приватних підприємств» від 28.12.1994 за № 334/94-ВР із змінами та доповненнями (надалі ЗУ 334), в результаті донараховано податок на прибуток у розмірі 313 953 грн.;

- п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі ЗУ № 168) в результаті чого завищення сум податкового кредиту на загальну суму 232 464 грн., в результаті чого зменшено:

від'ємне значення рядка 18.2 Декларації, «Різниця між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду», по періодах: серпень 2010 року - 71 986 грн., вересень 2010 року - 39 613 грн.;

значення рядка 24 Декларації, «Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 23 - рядок 20, позитивне значення)», по періодах: травень 2010 року - 58 591 грн., червень 2010 року - 32 382 грн., липень 2010 року - 12 034 грн., вересень 2010 року 3 721 грн., грудень 2010 року 14 137 грн.;

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 03.12.2010 № 2755-VІ із змінами та доповненнями (надалі ПКУ) в результаті чого встановлення завищення у січні 2011 року сум податкового кредити у розмірі 16 696 грн., в результаті чого зменшено рядок 24 Декларації, «Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 23 - рядок 20, позитивне значення)», на суму 16 696 грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0006382204 від 18.10.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 386 600,00 грн., у тому числі 616 953,00 грн. за основним платежем та 72 647,000 грн. штрафні санкції та № 0006382204 від 18.10.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 251 160,00 грн. (а.с.14-15).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що відповідач, в якості обґрунтування доводів, що викладені в Акті перевірки посилається на те, що підрозділом Державної податкової служби по контрагенту позивача - ТОВ «Бренд Строй» було складено акт №29/22/36165567 від 06.04.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками для встановлення реальності взаємовідносин.

Також у Акті перевірки зазначено, що позивач перераховував кошти на рахунок ТОВ «Бренд Строй» без мети реального настання передбачених наслідків, виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії позивача призвели до втрат доходної частини Державного бюджету України

У Акті також зазначено, що з урахуванням даних досудового слідства, встановлено, що відносно певних осіб порушені кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, а саме: створення фіктивних суб'єктів господарювання на підставних осіб, які не мали намір займатися підприємницькою діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема ухилення від сплати податків. Отже, правочини, укладені із вказаними суб'єктами господарювання є нікчемними в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України.

На підставі вищенаведеного, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено ст. 288 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету а отже є нікчемним.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Бренд Строй», судом досліджені первинні документи позивача та встановлено наступне.

Між ТОВ «Бренд Стой» та ТОВ «Навікас» укладено договір № 116 від 23.04.2010р., відповідно якого продавець (ТОВ «Бренд Строй») зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та сплатити автозапчастини та авто олії, у строки та на умовах, зазначених у цьому договорі (а.с.41).

На виконання умов вищенаведеного договору ТОВ «Бренд Строй» надало, а ТОВ «Навікас» прийняло товари та сплатило їх на загальну суму 1 506 972,56 грн., у тому числі вартість без ПДВ 1 255 810,47 грн. та ПДВ 251 162,09 грн., що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Зазначені операції булі відображені у податковому та бухгалтерському обліку наступними проводками:

Дт. 281 «Товари на складі» Кт. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» у сумі 1 255 810,47 грн.

Дт. 644 «Податковий Кредит» Кт. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» у сумі 251 162,09 грн.

Дт. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Кт. 311 «Поточний рахунок у національній валюті» у сумі 1 506 972,56 грн.

Отримання позивачем товару та формування витрат підтверджується також видатковими накладними №236 від 10.05.10р., №890 від 04.06.10р., №898 від 05.0710р., №1162 від 09.08.10р., №1410 від 09.09.10р., №1411 від 09.09.10р., №2344 від 08.12.10р., №28 від 04.01.11р., №194 від 02.02.11р.; товарно-транспортними накладними №10/1 від 10.05.10р., б/н від 04.06.10р., б/н від 05.07.10р., б/н від 09.08.10р., б/н від 09.09.10р., б/н від 05.01.11р. (а.с. 42-53, 65-73, 83-86, 91-104, 118-120, 128-130, 134-136, 140, 149, 150, 151, 152, 153, 154).

Оплата за отримані товари здійснена у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.142-148).

Таким чином, первинними бухгалтерськими документами ТОВ «Навікас» у повному обсязі підтверджується отримання товарів та послуг (з метою використання) у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «Навікас», що також підтверджується Висновком судово-економічної експертизи №68/13 (а.с.223-266).

У Висновку судово-економічної експертизи №68/13 (далі Висновок), зазначено, що використання (реалізація) товарів придбаних ТОВ «Навікас» у ТОВ «Бренд Строй» призвело отримання економічної вигоди у розмірі 36 253,85 грн., що у повному обсязі підтверджується видатковими накладними, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями». Таким чином, фактичне використання у власній господарський діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Навікас» товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Бренд Строй» підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку, а також первинними документами ТОВ «Навікас», а саме: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями».

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджено, що товари придбані у ТОВ «Бренд Строй», було використано позивачем у його господарській діяльності, при цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують факт подальшого постачання цих товарів від позивача іншим покупцям (ТОВ «Укрпромсервіс», ТОВ «Вербочки»).

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акт про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акти про неможливість проведення зустрічних перевірок, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Що стосується збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість: за 5 міс, 6 міс, 7 міс, 8 міс, 9 міс, 12 міс. 2010р., 1 міс та 2 міс 2011року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Вищенаведені обставини підтверджується також Висновком експертизи, у якому зазначено, що Висновки Акту перевірки № 6658/22-3/33848871 від 28.09.2012р., у частині встановлення заниження податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 313 953,00 грн. не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку, а також первинними документами ТОВ «Навікас», а отже є не обґрунтовані.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

ТОВ «Бренд Строй» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних було зареєстровано у якості платника податку на додану вартість.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ТОВ «Бренд Строй» судом встановлено, що вони відповідають вимогам, чинного на час їх складання, законодавства України.

Вищенаведені обставини підтверджується також Висновком експертизи, у якому зазначено, що висновки Акту перевірки № 6658/22-3/33848871 від 28.09.2012р. у частині:

1) встановлення завищення сум податкового кредиту на загальну суму 232 464 грн., в результаті чого зменшено:

- від'ємне значення рядка 18.2 Декларації, «Різниця між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду», по періодах: серпень 2010 року - 71 986 грн., вересень 2010 року - 39 613 грн.;

- значення рядка 24 Декларації, «Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 23 - рядок 20, позитивне значення)», по періодах: травень 2010 року - 58 591 грн., червень 2010 року - 32 382 грн., липень 2010 року - 12 034 грн., вересень 2010 року 3 721 грн., грудень 2010 року 14 137 грн.;

2) встановлення завищення у січні 2011 року сум податкового кредити у розмірі 16 696 грн., в результаті чого зменшено рядок 24 Декларації, «Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 23 - рядок 20, позитивне значення)», на суму 16 696 грн.;

3) встановлення завищення у лютому 2011 року сум податкового кредити у розмірі 2 000 грн., в результаті чого зменшено від'ємне значення рядка 18.2 Декларації, «Різниця між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду», на суму 2 000 грн., не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку, а також первинними документами ТОВ «Навікас», а отже є не обґрунтованими.

Щодо посилання у Акті перевірки на нікчемність угод укладених між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

В даному ж випадку, як слідує з Акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність угод з ТОВ «Бренд Строй» ґрунтувались тільки на Акті про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача, а не вироку суду, що набрав законної сили.

Судом з'ясовано, що договір укладений між позивачем та ТОВ «Бренд Строй», виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст договору, про який йдеться у Акті перевірки не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору з ТОВ «Бренд Строй» суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів від ТОВ «Бренд Строй», не проведення платежів з ТОВ «Бренд Строй» (в тому числі оплату ДВ), не використання товарів в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 87 КАС України витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз віднесено до судових витрат.

Частиною 5 статті 92 КАС України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із наданою суду калькуляцією вартості роботи судового експерта по виконанню судової експертизи, витрати на проведення судово-економічної експертизи склали 19584,00грн. Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст. ст. 87, 92 КАС України, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 і наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2013року N 239/5 "Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2013 році", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2013 р. за N 239/2271.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка відповідача судовий збір в розмірі 2146,00грн та вартість проведеної у справі судово-економічної експертизі у розмірі 19584,00грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 15.10.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 21.10.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас" 18.10.2012р.:

- №0006642204 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 251 160,00 грн.;

- №0006382204 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств сумі 386600,00грн., з яких 313953,00грн. - основний платіж, 72647,00грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 2146,00грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень) із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (95053, Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9; ЄДРПОУ 36822070; рахунки невідомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас" (95493, Україна, АР Крим, м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе; ЄДРПОУ 33848871; рахунки невідомі).

4. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (95053, Україна, АР Крим, м. Сімферополь,вул. М. Залки, 1/9; ЄДРПОУ 36822070; рахунки невідомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас" (95493, Україна, АР Крим, м. Сімферополь, 11 км. Московського шосе; ЄДРПОУ 33848871; рахунки невідомі) вартість проведеної у справі судово-економічної експертизі у розмірі 19584,00грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири гривні).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.