Рішення

від 05.11.2013 по справі 117/228/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1169/13Головуючий суду першої інстанції:Дмитрієв Т.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "05" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В., СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П., При секретаріХоружій О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Лідер» до ОСОБА_6 про стягнення збитків, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Лідер» на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА :

У грудні 2011 року СТОВ «Лідер» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення збитків, згодом уточнивши позовні вимоги, звернуло їх до ОСОБА_6 і просило суд стягнути з відповідача збитки в сумі 29069,55 грн., у тому числі: фактичні витрати у сумі 5273,82 грн., не отримані доходи в сумі 23795,73 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_6 шляхом самовільного зайняття земельних ділянок та дискування, знищив посів рапсу, що був засіяний позивачем на орендованих ним земельних ділянках, в тому числі у відповідача.

ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до СТОВ «Лідер» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2008 року, що був укладений між ним та СТОВ «Лідер», мотивуючи позовні вимоги тим, що він не підписував оскаржуваний договір оренди земельної ділянки, а отже ніяких правовідносин щодо належної йому земельної ділянки між сторонами не виникло.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 25 липня 2012 року (том 2, а.с.191-194), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 28 серпня 2012 року, первісний позов СТОВ «Лідер» було задоволено частково. Зобов'язано усунути перешкоди СТОВ «Лідер» у користуванні земельною ділянкою площею 3,7005 га, розташованою на території Іллічівської сільської ради Совєтського району АР Крим, шляхом заборони ОСОБА_6 користуватися зазначеною земельною ділянкою на строк дії зазначеного договору оренди земельної ділянки. Вирішено питання про стягнення судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.11.2008 року відмовлено (том 2, а.с.231-235).

Ухвалою Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року рішення Совєтського районного суду АР Крим від 25.07.2012 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим в м. Феодосія від 28.08.2012 року в частині вирішення позову СТОВ «Лідер» про стягнення збитків скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. В іншій частині судові рішення залишені без змін (том 2 а.с. 264-266).

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 22 липня 2013 року позовні вимоги ТОВ агрофірма «Лідер» про стягнення збитків задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь СТОВ агрофірма «Лідер» у відшкодування збитків 18521, 91 грн. та судовий збір в сумі 185,18 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, СТОВ агрофірма «Лідер» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити та стягнути з ОСОБА_6 у відшкодування шкоди 29069,55 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд при розрахунку збитків дійшов до помилково висновку про їх збільшеність, та помилково виключив із розміру збитків фактичні витрати позивача, які спричинені орендатору у зв'язку із невиконанням орендодавцем умов договору, в сумі 5273,82 грн., посилаючись на той факт, що посіви рапсу все одно би загинули у зв'язку із несприятливими погодними явищами. На думку апелянта, такий висновок суду ґрунтується на припущеннях та не відповідає обставинам справи, оскільки позивачем розрахунок збитків було здійснено відповідно до ст. 28 ЗУ «Про оренду землі», виходячи із фактичних витрат позивача в сумі 5273,82 грн. та доходів, які позивач міг би реально отримати в сумі 23795,73 грн., а всього 29069,55 грн.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників позивача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову СТОВ агрофірма «Лідер», суд першої інстанції виходив з того, що неправомірними діями відповідача позивачу були завдані збитки, але оцінюючи розмір завданих збитків, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача є завищеними, а тому розмір упущеної вигоди необхідно зменшити на суму витрат на посів рапсу, що відповідає фактичним обставинам, які склалися при зборі врожаю соняшника 2012 року. Тобто розмір збитків, які підлягають стягненню з відповідача складає 23795,73 грн. - 5273, 82 грн. = 18521 грн. 91 коп.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може виходячи з наступного

Правовідносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно правовими актами.

Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтями 24, 27 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Згідно ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди, зареєстрованим відповідно до закону (ч. 5 ст. 126 ЗК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 20 листопада 2008 року між СТОВ «Лідер» та ОСОБА_6 був укладений договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки площею 3,7005 га строком на п'ять років, що зареєстрований в Совєтському районному відділі Кримської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру», про що зроблений відповідний запис за № 040902000342 (т.1, а.с. 6-7, 27). Дійсність цього договору підтверджена рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 25 липня 2012 року, яке набрало законної сили (т. 2 а.с. 208-211) і має преюдиціальне значення при розгляді даної справи. Відповідно пункту 29 Договору оренди, орендодавець зобов'язаний не втручатися у виробничу діяльність орендатора і не створювати йому перешкод при виконанні умов договору. Земельна ділянка передана в оренду для вирощування с/х культур, цільове призначення земельної ділянки - с/х використання. Пунктом 41 Договору оренди передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність у відповідності із законом та цим договором.

Отже, між сторонами виникли договірні відносини щодо використання переданої в оренду земельної ділянки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Права і обов'язки сторін в договорі оренди земельної ділянки визначені як самим договором, так і Законом України «Про оренду землі». Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 24 цього Закону, орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Умовами укладеного між сторонами договору встановлено обов'язок орендодавця не втручатися у виробничу діяльність орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов договору.

Право орендаря на відшкодування збитків у разі невиконання умов договору оренди земельної ділянки передбачене ст. 28 Закону України «Про оренду». Відповідно до цієї правової норми орендар має право на відшкодування збитків, яких він зазнав унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором оренди землі. Збитками вважаються: фактичні витрати, яких орендар зазнав у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права; доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору. Розмір фактичних витрат орендаря визначається на підставі документально підтверджених даних.

Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2011 року на орендованій земельний ділянці позивачем був здійсненний посів озимого рапсу, фактичні затрати склали 5273 гривні 82 копійки та включають: витрати на посів рапсу - 3566,08 грн., сплачений фіксований сільськогосподарський податок по даній ділянці - 22, 14 грн., орендна плата - 1685,60 грн., їх сума не оспорюється відповідачем та третьою особою і підтверджується матеріалами справи, а саме: довідкою-розрахунком від 25.04.2012 року, калькуляцією витрат на посів рапсу під урожай 2012 року, витратними накладними, податковими накладними, податковою декларацією з фіксованого сільськогосподарського податку тощо (т. 3 а.с. 11-23).

Взимку 2011-2012 року усі посіви озимого рапсу, які здійснив позивач на полі, де знаходиться спірна земельна ділянка, були знищені внаслідок несприятливих погодних умов, що підтверджується актом списання озимого рапсу (т. 3 а.с. 24) , актом загибелі посіву озимого рапсу від 07.10.2011 року (т. 3 а.с. 23). Після цього позивач здійснив пересів загиблого рапсу соняшником. За його розрахунком (т. 3 а.с. 25-36), який не оспорюється відповідачем та третьою особою, він міг би отримати 23795 гривень 73 копійки прибутку зі спірної ділянки, як би не протиправні дії відповідача у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки, факт яких встановлено рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 25.07.2012 року, що набрало законної сили. При цьому, при розрахунку не отриманого прибутку були взяти до уваги: площа орендованої земельної ділянки - 3,7005 га; середня врожайність соняшника в 2012 році на посівних площах позивача, яка склала 20,7ц/га відповідно довідки Управління АПК Совєтської райдержадміністрації від 07.02.2013 року (т. 3 а.с. 31); врожай соняшника, який орендар міг би отримати з земельної ділянки площею 3,7005 га - 7,660 т (3,7005 га х 20,7ц/га); середню ціну реалізації соняшника підприємствами Совєтського району АР Крим в 2012 році - 4455,36 грн. за 1 тонні, згідно довідки відділу статистики в Совєтському районі ГУ статистики в АР Крим від 27.03.3013 року; плановий дохід розрахований шляхом множення кількості тон соняшника на ціну реалізації склав 34128,06 грн. (7,660 т х 4455,36 грн.); прямі витрати на вирощування 1 га соняшника в 2012 році склали 2336,72 грн., відповідно до статистичних даних ф.№ 50-сх за 2012 рік по коду 0606); загальна сума витрат позивача на вирощування соняшника на орендованій у відповідача земельній ділянці могла би скласти 8647,03 грн. (3,7005 га х 2336,72 грн.); доход, який міг би отримати орендар в разі виконання орендодавцем умов договору оренди склав 23795,73 грн., з виключенням суми витрат на вирощування врожаю та суми орендної плати за 2012 рік (34128,06 грн. - 8647,03 грн. - 1685,30 грн.).

В судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції, представник позивача пояснив, що на тепер рішення суду щодо усунення перешкод з боку ОСОБА_9 у користуванні СТОВ «Лідер» орендованою земельною ділянкою виконано відповідачем, ділянка фактично знаходиться у користуванні позивача.

Суд першої інстанції, правильно визначившись із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню щодо вимог про стягнення збитків, не врахував, що доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору, не включають витрати, яких орендар зазнав у зв'язку з невиконанням умов договору, а саме, у зв'язку із знищенням посіву рапсу, і дійшов помилкового висновку про зменшення суми не отриманого орендарем доходу на суму витрат на посів рапсу. Той факт, що посів рапсу загинув на всіх земельних ділянках внаслідок несприятливих погодних умов, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення умов договору і знищення посіву рапсу на орендованій земельній ділянці.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи позивача стосовно того, що судом першої інстанції при розрахунку збитків помилково з суми не отриманого позивачем прибутку виключена сума фактичних витрат, понесених на посів рапсу, заслуговують на увагу, оскільки висновок місцевого суду в цій частині не відповідає обставинам справи, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови № 7 від 16 квітня 2004 року (із змінами, внесеними згідно з постановою № 2 від 19 березня 2010 року) «Про застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 ЗК України, статті 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).

Одночасно, колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно того, що з відповідача підлягають стягнення фактичні витрати на посів озимого рапсу з урахуванням суми фіксованого сільськогосподарського податку та орендної плати, оскільки вони не засновані на вимогах закону.

Так, розрахунок фактичних витрат орендаря на посів рапсу, який був знищений відповідачем, складається з: витрат на посів рапсу в сумі 3566,08 грн., сплаченої орендарем суми фіксованого сільськогосподарського податку в розмірі 22,14 грн., витрат по виплаті орендної плати відповідачу в сумі 1685,60 грн., загальна сума становить 5273,82 грн. (т. 3 а.с. 89-91).

Як слідує з матеріалів справи, позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, порядок нарахування та строки оплати якого передбачені главою 2 розділу Х1У Податкового кодексу України. Отже, оскільки за договором оренди позивач є орендарем земельної ділянки площею 3,7005 га, то виплата цього податку є обов'язком позивача відповідно до Закону.

Порядок виплати та розмір орендної плати передбачені умовами Договору оренди від 20.11.2008 року, а тому виплата орендної плати позивачем є його обов'язком, обумовленим договором і не може розцінюватися як фактичні витрати, яких орендар зазнав у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору. В матеріалах справи відсутні відомості щодо зміни умов Договору оренди про виплату орендної плати.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до пункту 2 частини 1 статті 307 ЦПК України рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про оренду землі» з відповідача підлягають стягненню на користь позивача фактичні витрати, яких орендар зазнав у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору в сумі 3566,82 грн. без урахування сум виплаченого податку та орендної плати, а також доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання відповідачем умов договору в сумі 23795,73 грн., а всього - 27361, 81 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, отже, з відповідача на користь СТОВ «Лідер» підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеної частини позовних вимог в розмірі 273,62 грн.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Лідер» - задовольнити частково.

Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2013 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Лідер» до ОСОБА_6 про стягнення збитків задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Лідер» (АР Крим, Совєтський район, с. Іллічево, вул. Леніна, буд. 12) у відшкодування збитків 27361 (двадцять сім тисяч триста шістдесят одна) грн. 81 коп., судові витрати в сумі 273 грн. 62 коп., а всього - 27635 (двадцять сім тисяч шістсот тридцять п'ять) грн. 43 коп.

В решті частині позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко