Постанова

від 07.04.2009 по справі 20/240-08-5306

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20/240-08-5306

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"07" квітня 2009 р. Справа № 20/240-08-5306

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Бойко Л.І.,

суддів: Величко Т.А., Жукової А.М.

при секретарі Павленко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Бойко Н.І.

від відповідача - Селіхов А.В.

при прокурорі - Лянна О.А.

розглянувши апеляційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області  

на рішення господарського суду Одеської області від 28.01.2009р.  

по справі № 20/240-08-5306

за позовом Громадської організації "Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси"

до  Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області

за участю Прокуратури Одеської області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

          встановив:

Громадська організація „Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси” звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 1,3067 га, розташованою в селі Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області по вул. Студентській, 18, для розміщення реабілітаційного Центру воїнів-інтернаціоналістів „Шураві”, посилаючись на невизнання відповідачем передбаченого ст.92 Земельного Кодексу України права позивача як громадської організації інвалідів України на постійне користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.01.2009р. (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено. Визнано за Громадською організацією „Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси” право постійного користування земельною ділянкою площею 1,3067 га, що розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Кароліно-Бугаз, вул. Студентська, 18, для розміщення реабілітаційного Центру воїнів-інтернаціоналастів „Шураві”. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита і 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач вважає рішення суду законним і обгрунтованим та просить залишити його без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

31.03.2009р. у справу вступив Прокурор, який апеляційну скаргу підтримав.

Заслухавши пояснення представників сторін та Прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи і встановлено судом, 31.03.2005р. між Кароліно-Бугазькою сільською радою Овідіопольського району Одеської області та Громадською організацією „Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси” було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Орендодавець на підставі рішення Кароліно-Бугазької сільської ради № 1843 28 сесії –ІV скликання від 24.03.2005р., надає, а Орендар приймає в короткострокове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області в с. Кароліно-Бугаз, вул. Студентська, 18 (в межах населеного пункту).

Відповідно до умов цього договору оренди, площа орендованої земельної ділянки складає 1,307 га, строк договору оренди  встановлений сторонами  терміном 4 роки та 11 місяців.

Зазначена земельна ділянка, відповідно до п.5.1, 5.2 договору передається для будівництва реабілітаційного центру „Шураві” членів спілки ветеранів Афганістану з цільовим призначенням –обслуговування зазначеного центру.

05.03.2008р. сторонами складено акт встановлення в натурі меж вищевказаної земельної ділянки, наданої для розміщення реабілітаційного центру згідно з рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради від 6.09.2001р., з планом встановлення меж земельної ділянки та кадастровий планом цієї земельної ділянки.

Згідно витягу від 06.06.2008 року за вих. № 510-0, виданого Відділом земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1 252 723,55 грн.

Рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради № 1275-У від 17.06.2008р. „Про передачу земельної ділянки площею 1,3067 га, розташованої в селі Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області по вул. Студентській, 18, в довгострокову оренду терміном на 49 років ГО „Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси” для розміщення реабілітаційного Центру воїнів-інтернаціоналістів „Шураві”, було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки та надано позивачу в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років зазначену земельну ділянку площею 1,3067 га для розміщення реабілітаційного Центру воїнів-інтернаціоналістів „Шураві” із встановленням орендної плати в сумі 59 324,28 грн. на рік.

Вважаючи, що згідно із ст.92 Земельного кодексу України, позивач як громадська організація інвалідів, має право на постійне користування цією земельною ділянкою, він звернувся до відповідача з проханням передати зазначену земельну ділянку у постійне користування. Листом від 28.11.2008р. за вих. № 875/02-07 відповідач відмовив у задоволенні вказаного клопотання, посилаючись на те, що відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, які відносяться до державної чи комунальної власності., а враховуючи, що ГО „Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси” не відноситься ані до державної, ані до комунальної власності, позивачу було запропоновано укласти із сільською радою додаткову угоду до договору земельної ділянки від 31.03.2005р.

Вважаючи зазначену відповідь доказом невизнання права позивача, як громадської організації інвалідів, на постійне користування земельною ділянкою, ГО „Спілка ветеранів Афганістану Ленінського району м. Одеси” звернулась до господарського суду Одеської області із відповідним позовом про визнання такого права.

Розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд позов задовольнив, дійшовши висновку про його обгрунтованість. Судова колегія вважає рішення суду першої інстанції правильним, а доводи відповідача про те, що суд першої інстанції порушив норми Земельного Кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»не  підтверджуються матеріалами справи виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Можливість широкого застосування форми захисту засновується, перш за все, на положеннях ст.ст. 55, 124 Конституції України, рішеннях Конституційного Суду України відносно тлумачення положень ч.1 і ч.2 ст.55 Конституції України і постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996р. № 9.

Конституція України в ст.55 гарантувала судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність або відсутність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту (ст.8 Конституції України). Тобто будь-які права і інтереси, що охороняються законом, можуть бути захищені у судовому порядку.

Крім загального конституційного права на судовий захист, цивільним законодавством встановлюються і конкретні спеціальні норми, що передбачають можливість звернення до суду особи, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними.

Так, ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів  може бути визнання права.

Зазначений спосіб захисту за загальним правилом не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Позивач звернувся з позовом про визнання за ним права на постійне користування земельною ділянкою, при цьому у позові не ставиться питання про передачу земельної ділянки у користування або про зобов'язання відповідача чи інших осіб видати державні акти. Відповідач підтвердив, що ним дійсно не визнається право позивача на постійне користування земельною ділянкою на підставі ст. 92 Земельного Кодексу України з урахуванням її доповнення, тому суд правомірно розглянув цю справу. При цьому відповідач не визнає це право позивача, оскільки не вважає його громадською організацією інвалідів. Так пояснив представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції і про це свідчить лист Кароліно-Бугазької сільської ради від 28.11.2008р. № 875/02-07.

Розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд встановив статус позивача як громадської організації інвалідів і дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання земельної ділянки у користування. Судова колегія вважає такий висновок суду вірним з огляду на таке.

Статтею 92 ЗК України визначено право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.  Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а)підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно ст. 3 Закону України “Про об'єднання громадян” громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших соціальних інтересів.

Як вбачається із п. 1.1, 2.1 статуту позивача, Громадська організація є добровільною, самостійною організацією інвалідів, учасників бойових дій в Афганістані і воєнних конфліктів в інших іноземних державах, членів родин загиблих, військовополонених і тих, хто пропав безвісті під час війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших іноземних державах, а також інших громадян України, які всебічно сприяють діяльності громадської організації і беруть участь у реалізації її програм та заходів. Головною метою діяльності Громадської організації є здійснення заходів щодо соціального захисту, реабілітації, оздоровлення, залучення до суспільно корисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом, консолідація і координація зусиль учасників бойових дій та інвалідів війни, сімей загиблих, їх об'єднань у справі широкого, більш ефективного використання наявних можливостей в забезпеченні захисту своїх законних політичних, економічних, соціальних прав, надання оздоровчої, медичної, психологічної, моральної та матеріальної допомоги членам Громадської організації, в першу чергу інвалідам та родинам загиблих.

Державним класифікатором України, а саме: Класифікацією організаційно-правових форм господарювання встановлено, що об'єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці - фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи. Право на присвоєння підприємствам, установам, організаціям кодів за органом управління, організаційно-правовою формою та за видом діяльності надано органам Державного комітету статистики України на місцях відповідно до установчих документів (статуту або положення), що встановлюють, на яких засадах створена та чи інша установа, організація, якими законодавчими документами в своїй роботі керуються, та визначені завдання їх діяльності.

Згідно з Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 080475, виданою 18.02.2008р., позивач має код класифікації організаційно-правових форм господарювання 815 (громадська організація). У відповідності із рішенням Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 150/15-0 від 31.01.2006р. позивач внесений до Реєстру неприбуткових організацій.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що статут позивача зареєстрований належним чином та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем належним чином доведено статус громадської організації інвалідів України, на яку, згідно до ст.92 ЗК України, нарівні з державними та комунальними підприємствами розповсюджується право постійного користування земельними ділянками.

Посилання відповідача на ненадання позивачем до клопотання про надання земельної ділянки у постійне користування належним чином засвідчених документів громадської організації відповідно до ст.123 ЗК України, судом вірно не прийняті до уваги, оскільки у випадку ненадання будь-яких документів або з інших визначених законом підстав, сільська рада, відповідно до положень ст.123 ЗК України, повинна прийняти рішення  про  відмову  в наданні  земельної  ділянки  в користування, яке має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. А відсутність такого рішення позбавила позивача можливості звернення до суду в порядку господарського судочинства. До того ж, вибір способу захисту порушеного або оспорюваного права є виключним  правом позивача. Оскільки позивачем обрано спосіб захисту шляхом визнання права, твердження відповідача про непідвідомчість вказаного спору господарським судам України відхилені судом першої інстанції вірно.  

Посилання відповідача на те, що договір від 31.03.2005р. не є доказом існування між сторонами орендних правовідносин у зв'язку з відсутністю його державної реєстрації, також вірно не прийняті судом до уваги, з огляду на презумпцію правомірності договору та враховуючи ненадання  жодних доказів невиконання цього договору будь-якою із сторін, а згідно листа від 28.11.2008р.  № 875/02-07 відповідач, жодним чином не оспорюючи зазначений договір,  пропонує укласти до цього існуючого договору додаткову угоду.

Посилання відповідача на відсутність у позивача права власності на споруди та будівлі Реабілітаційного центру „Шураві” є безпідставними і необгрунтованими, оскільки між позивачем та власником споруд ТОВ „Віват”, засновником якого є позивач, укладено договір оренди (безоплатного користування) будівель та споруд реабілітаційного центру, у листі № 875/02-07 від 28.11.2008р. сільська рада зазначає про відсутність у позивача права на одержання ділянки у постійне користування з тих підстав, що він не відноситься до підприємств державної або комунальної власності, а не з жодних інших підстав.  Крім того, право на одержання земельної ділянки у постійне користування організацією інвалідів жодним чином не ставиться в залежність від наявності у неї права власності на нерухоме майно.

Щодо посилань скаржника на Роз'яснення Вищого Господарського Суду України від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування», що вирішення питання про передачу землі у власність  чи користування є виключним правом Ради як суб'єкта права власності на землю, то це не відноситься до предмету спору, оскільки суд не вирішував питання про передачу землі. Адже, за загальним правилом, нормами цивільного права передбачено, що у випадку не визнання права особа може звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Таким чином, судом правомірно на підставі ст.55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України розглянуто позов про визнання права, рішення суду прийняте в результаті всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставини справи та оцінки доказів, з урахуванням норм чинного законодавства, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 101, 103-105 ГПК України, колегія суддів

постановила:

          Рішення господарського суду Одеської області від 28.01.2009р.  у справі № 20/240-08-5306  залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

          Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

          Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                       Л.І. Бойко

Судді:                                                                                             Т.А. Величко

                                                                                                        А.М. Жукова