Рішення

від 02.04.2009 по справі 9/43

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/43

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.09                                                                                           Справа№ 9/43

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

При секретарі  Марочканич І.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави

Уповноваженого органу Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області в особі:

Позивача: Підприємства Сокальської виправної колонії № 47 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, смт. Жвирка, Сокальський р-н, Львівська обл.,

До відповідача: Комунального підприємства „Сокальський ринок” Сокальської міської ради, м. Сокаль, Сокальський р-н, Львівська обл.,

Про стягнення заборгованості за виготовлену продукцію в сумі 26 064 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Тупчій В.Ф. - посвідчення № 138,

Від  позивача: Матвійчик А.Л. –представник за довіреністю № 14/31 від 14.01.2009р.,

Від відповідача: Музика Є.І. –директор КП „Сокальський ринок”.

Представникам  роз”яснено права і обов”язки передбачені ст. 22, 29 ГПК України, зокрема право відводу судді (ст. 20 ГПК України). Заяв та клопотань про відвід судді –не заявлено. Представники відмовилися від технічної фіксації судового процесу, про що подали письмове клопотання.

Суть спору: розглядається  справа за позовом Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави уповноваженого органу Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області в особі: Позивача: Підприємства Сокальської виправної колонії № 47 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області, смт. Жвирка, Сокальський р-н, Львівська обл., до відповідача: КП „Сокальський ринок” Сокальської міської ради, м. Сокаль, Сокальський р-н, Львівська обл., про стягнення заборгованості за виготовлену продукцію в сумі 26 064 грн. 00 коп. та стягнення судових витрат.

          Прокурор позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задовільнити.

          Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задоволити, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

          Відповідач подав відзив на позовну заяву, позовні вимоги позивача відхилив, з підстав зазначених у відзиві та пояснив,  що між сторонами був укладений договір на виготовлення прилавків у найкоротший термін, що начальник Сокальської ВК № 47 запевнив, що вони будуть виготовлені до 30 травня 2008 року, що підтверджується письмовою гарантією. Зазначену гарантію представник відповідача вважає письмовою згодою зміни строку договору, а так як прилавки в термін до 30.05.2008р. виготовлені не були, а строк дії самого договору закінчився 01.06.08р., відповідач звертався в іншу організацію про виготовлення прилавків, просить в позові відмовити.

          Розглянувши матеріали справи, судом ВСТАНОВЛЕНО:

          30 квітня 2008 року між позивачем (Підприємство Сокальської виправної колонії №47 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області) та  відповідачем (КП „Сокальський ринок” Сокальської міської ради) було укладено Договір № 1.

          Зазначений договір по своїй правовій природі є договором поставки, оскільки відповідає вимогам статті 712 ЦК України.

           У частині 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

           Згідно умов цього договору, Продавець (позивач –у справі) зобов'язується виготовити та передати належну йому продукцію у власність Покупцеві (відповідач –у справі), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1. договору).

          Порядок та умови розрахунків сторони визначили у п. 2.1 даного договору.

          Позивач свої зобов”язання за даним договором виконав, що підтверджується матеріалами даної справи: поставив товар (прилавок ринковий з піднавісом) на загальну суму 26 064 грн. 00 коп. за накладною № 135 від 30 квітня 2008р., який відповідач отримав за довіреністю серії ЯНЖ № 445967 від 30 квітня 2008р. через Музику Є.І. (паспорт, серії КА № 306656 від 06.12.1996 р., виданий Сокальським РВ УМВС) (оригінали документів оглянуто в судовому засіданні, копії - в матеріалах справи).

          Ціна і порядок оплати за цим договором визначено у п. 1.4 –1.5 договору № 1, зокрема, у п. 1.5 сторони передбачили, що оплата за товар становить 26 064 грн. 00 коп. (двадцять шість тисяч шістдесят чотири гривні 00 копійок) в т.ч. ПДВ –4 344 грн. 00 коп.

          Відповідач, протягом 31 грудня 2008 року зобов'язаний був оплатити за поставлену продукцію на загальну суму 26 064 грн. 00 коп.

          Для врегулювання спору у досудовому порядку, позивач направив відповідачу претензію за № 1939 від 18.12.2008 року з вимогою про оплату заборгованості в сумі 26 064 грн. 00 коп.

           Відповідач на претензію надав відповідь від 26.12.2008р. за № 3, у якій зіславшись на статтю 7 ГПК України, просив протягом 10 днів надати документи: детальний розрахунок, підтверджуючі документи про надсилання покупцю про виготовлення товару.

          Позивач 09.02.2009р. за № 201, повторно, звернувся до відповідача з вимгою оплати кошти за поставлений товар.

          Претензія позивача№ 1939 від 18.12.2008р. та повторна вимога від 09.02.2009р. № 201 –залишені відповідачем –без виконання.

          Станом на час звернення позивача з позовом до господарського суду, відповідач своїх зобов”язань за даним договором не виконав, заборгував перед позивачем  26 064 грн. 00 коп.

          Абзац 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України передбачає виконання зобов'язання після настання події (в нашому випадку - передачі виготовленої продукції у користування), зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події.        

          Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

          Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного між сторонами договору, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

          Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти —юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми —юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

          Відповідно до вимог  ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно                га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

          Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

          потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

          сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

          у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

          Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

          Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що  учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

          Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Статтею 629 ЦК України передбачено, що Договір є обов'язковим для виконання,  а частиною 7 статті 193 ГПК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, в також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов”язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

          В судовому засіданні було оглянуто документ, на який відповідач посилається як на гарантійного листа, на підставі, на думку відповідача, сторонами за договором змінено строки договору.

           Статтею 560 ЦК України передбачено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціантом) виконання боржником (принципалом) свого зобов»язання.

             Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.

             Гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов»язань, гарантія має самостійний характер, тобто не залежить від долі основного зобов»язання; строк її дії не обмежується строком пред»явлення кредитором позовних вимог до гаранта, має оплатний характер, є безвідкличною та має особливий суб»єктний склад, що випливає із частини першої статті 560 ЦК України.

             За своєю юридичною природою гарантія являє закріплене на письмі одностороннє зобов»язання, відповідно до якого гарант зобов»язується виконати бенефіціанту-кредитору забезпечене банківською гарантією зобов»язання у разі його порушення принципалом-боржником.

             Строк дії гарантії визначенний у статті 561 ЦК України.

             Лист наданий відповідачем без номера та дати його видачі, без посилання на договір, у якому зазначено, що «Сокальська виправна колонія № 47 гарантує виготовлення прилавків ринкових з навісом в кількості дві штуки до 30.05.2008 року.»–не відповідає вимогам статті 560 ЦК України,  і в силу цієї статті - не може вважатися гарантією.

              По-друге, як вбачається із аналізу вищенаведених норм ЦК України, гарантією -  строки дії договору не  змінюються.

              Порядок зміни та розірвання господарських договорів чітко визначено у статті 188 Господарського кодексу України (частини 2 –4 цієї статті).

              Пунктом 5.2. договору № 1 від  30 квітня 2008 року передбачено, що умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов»язковим складанням письмового документу.

              Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1 статті 188 ГК України).

               Доказів про внесення змін до договору № 1 від 30 квітня 2008р. в частині зміни строків його виконання, відповідно до частини 2 та 3 статті 188 ГК України, відповідач суду не представив.

               Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що договір № 1, який укладено між позивачем та відповідачем 30 квітня 2008 року, був чинним в редакції укладеній сторонами, протягом всього терміну його чинності, тобто з моменту підписання договору сторонами до 31.12.2008 року (п. 4.1. договору).

               Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (стаття 34 ГПК України).

                На органи прокуратури відповідно до ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено п.6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального Кодексу України.

              Відповідно до п. п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

          Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах. Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений строк.

          Суд заслухав пояснення  представників сторін, оглянув та дослідив докази по справі, оцінив їх в сукупності, дійшов висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

          Судові витрати: державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення суду покласти на відповідача згідно ст. 49 ГПК України та стягнути в дохід Державного бюджету України.

          Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.  4-3, 4-7, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 69, 82-85, 116-117  Господарського процесуального кодексу України, господарський  суд, -

                                                               ВИРІШИВ:

1.          Позов задовільнити  повністю.

2.          Стягнути з Комунального підприємства «Сокальський ринок»Сокольської міської ради (п. і. 80000, місто Сокаль, Сокальський район, Львівська область, вулиця Березовського,     буд. 1, код ЄДРПОУ 34721419) на користь Підприємства Сокальської виправної колонії №47 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області (п. і. 80040, смт. Жвирка, Сокальський район, Львівська область, код ЄДРПОУ 08680460)  26 064 грн. 00 коп. - заборгованості за виготовлену продукцію.

3.          Стягнути з Комунального підприємства «Сокальський ринок»Сокольської міської ради (п. і. 80000, місто Сокаль, Сокальський район, Львівська область, вулиця Березовського,     буд. 1, код ЄДРПОУ 34721419) на користь Державного бюджету України  260 грн. 64 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Наказ видати після вступу рішення у законну силу.

Суддя                                                                                             Данко Л.С.