Постанова

від 24.10.2013 по справі 826/8901/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8901/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Велігор» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Велігор» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІРМЕС», товариство з обмеженою відповідальністю «СОЛТАС», товариство з обмеженою відповідальністю «МЕЛІТ ІНВЕСТ», товариство з обмеженою відповідальністю «НОРДОС», товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАТІОН», товариство з обмеженою відповідальністю «МІМАНТ» та товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛІГОР» звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2013 року відкрито провадження у справі № 826/6999/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2013 року в адміністративній справі № 826/6999/13-а позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛІГОР» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000162230 роз'єднано в окреме провадження та передано на автоматичний розподіл між суддями.

Відповідно до автоматичного розподілу позовних заяв, адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛІГОР» (далі - Позивач, ТОВ «Велігор») до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000162230 передана на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянському К.М. та їй присвоєно новий №826/8901/13-а.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивач всупереч положень чинного законодавства не отримав індивідуальну ліцензію НБУ, а тому Відповідач правомірно виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення. Крім того, звертає увагу на невірне застосування судом першої інстанції положень ряду нормативних актів.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у жовтні 2012 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Велігор» з питань підтвердження від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами та дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з цінними паперами за період з 01.12.2011 року по 30.06.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п. 3 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме здійснення ТОВ «Велігор» в межах торговельного обороту у валюті України розрахунків з нерезидентом «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Результати перевірки зафіксовані в акті від 30.10.2012 року №3959/22-30/37936306. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 23.11.2012 року №0000782230 форми «Р», яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 40 567 854,58 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення було скасовано рішенням ДПС у м. Києві від 31.01.2013 року №1020/10/12-1-03, в якому Відповідача було зобов'язано прийняти податкове повідомлення-рішення форми «У» згідно додатку 11 до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року №1236.

На виконання зазначеного рішення ДПІ у Дніпровському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000162230 форми «У», яким до ТОВ «Велігор» застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 40 567 854,58 грн. за порушення резидентами порядку розрахунків, встановленого статтею 7 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін рішенням Міндоходів України від 15.04.2013 року №725/6/99-99-10-01-15.

Вирішуючи питання про правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції встановив, що 07.12.2011 року між ПТ «Платинум Паблік Лімітед» (Продавець) та ТОВ «Ірмес» (Покупець 1), ТОВ «Солтис» (Покупець 2), ТОВ «Меліт Інвест» (Покупець 3), ТОВ «Нордос» (Покупець 4), ТОВ «Мімант» (Покупець 5), ТОВ «Гратіон» (Покупець 6), ТОВ «Велігор» (Покупець 7) було укладено Договір купівлі-продажу 2 112 993 штук простих акцій, які складають 68,7488% випущеного акціонерного капіталу Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» (Банк) (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.2 Договору, при Завершенні (завершення операції купівлі-продажу акцій) Продавець має передати, а Покупці мають придбати, із залученням Торговця цінними паперами (ТОВ «Ай пі Сек'юрітіз») як посередника, повне законне та бенефіціарне право власності на Акції.

Згідно з пп. 2.2.7 Договору, ТОВ «Велігор» (Покупець 7) за цим Договором купує 301 857 штук акцій, що складають 9,82127% статутного капіталу Банку.

З оригіналів банківських виписок, які наявні в матеріалах справи, вбачається, що 19.12.2011 року Позивач перерахував на рахунок ПТ «Платинум Паблік Лімітед» грошові кошти у розмірі 40 567 854,58 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 1, 5, 7, 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також ряд постанов НБУ та Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийшов до висновку, що для здійснення розрахунків між ПТ «Платинум Паблік Лімітед» та Позивачем останній зобов'язаний був отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Положеннями абз. 2, 3 п. 5 ч. 1 ст. 1 Декрету визначено, що резиденти - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України. Нерезидентами є розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Порядок видачі ліцензій, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженим постановою Національного банку України від 14.10.2004 року № 484 (далі - Положення №484).

Відповідно до абз. 6 п.1.3 Положення №484 розрахунки в межах торговельного обороту - рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України; імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Системний аналіз зазначених вище приписів Закону та Положення №484 дає однозначні підставі вважати, що до розрахунків нерезидента з резидентом в межах торговельного обороту необхідно відносити операції з імпорту або експорту товарів. У той час як предметом Договору є цінні папери, емітовані українським суб'єктом господарювання, які обслуговуються в Національній депозитарній системі, а тому не можуть бути товаром у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно абзацу 3 п. 1.4. Положення №484 у межах торговельного обороту без ліцензії здійснюються розрахунки (платежі) у валюті України між резидентами і нерезидентами-інвесторами за операціями, передбаченими порядком використання поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора, установленим у главі 16 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 року №492 (далі - Інструкція №492).

Відповідно до абз. 3 п. 16.3. Інструкції №492 на інвестиційний рахунок у національній валюті зараховуються кошти, повернуті внаслідок часткового або повного припинення нерезидентом інвестицій в Україну відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють здійснення іноземних інвестицій в Україну.

Згідно абз. 3 ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Враховуючи, що Позивачем здійснювалась купівля цінних паперів у ПТ «Платинум Паблік Лімітед», то таким чином відбулося припинення нерезидентом раніше здійснених інвестицій в Україну з зарахуванням коштів на поточний (інвестиційний) рахунок, відкритий нерезидентом в національній валюті України відповідно до глави 16 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, що відповідно до п.1.4. Положення №484, не потребує отримання індивідуальної ліцензії.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що статтею 16 Декрету питання щодо компетентного органу, який має застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно - повноважним органом є Національний банк України. Таку позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 07.02.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Крим Інтеройл» до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Поряд з тим, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до пп. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Приписи ч. 1 ст. 216 ГК України визначають, що учасники господарських відносин несуть відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 4 ст. 217 Господарського кодексу України, господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 238 Господарського кодексу України встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Тобто, законодавець визначає, що підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій можуть бути виключно положення закону, а не підзаконних актів.

Відповідно до ст. 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як, зокрема, адміністративно-господарський штраф.

Стаття 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф визначає як грошову суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами (саме законами), що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Крім того, згідно пп. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотність настання визначеної законом (саме законом) відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

З огляду на викладене вище, судова колегія приходить до висновку, що законами України не встановлені фінансові (штрафні) санкції за порушення резидентами порядку розрахунків, встановленого ст. 7 Декрету та право органів державної податкової служби на застосування фінансових (штрафних) санкцій за такі порушення. Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не є законом України, відтак Відповідач, як орган державної влади, не мав права застосовувати передбачені цим Декретом і не передбачені законами України фінансові (штрафні) санкції.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приписи ч. 6 ст. 94 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Велігор» 3 441 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Велігор» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Велігор» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2013 року №0000162230.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Велігор» 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.