П О С Т А Н О В А
Іменем України
31 липня 2018 року
м. Київ
справа №826/8901/13-а
адміністративне провадження №К/9901/437/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 (судді - Степанюк А.Г., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велігор" (далі - ТОВ "Велігор") до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
ТОВ "Велігор" звернулось до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ форми "У" від 20.02.2013 № 0000162230, яким до товариства на підставі пункту 2 статті 16 Декрета Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 (далі - Декрет № 15-93) застосовані фінансові санкції у сумі 40 567 854,58 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що операції з придбання простих акцій ПАТ "Банк Восток" не є імпортною операцією, про що зазначено у акті перевірки, оскільки цінні папери не покидали межі території України, а операції з купівлі - продажу цінних паперів між резидентом - позивачем та нерезидентом "Pt Platinum Public Limited" (Кіпр) є поверненням інвестору його інвестицій внаслідок припинення відповідної діяльності, а тому не потребують індивідуальної ліцензії
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30.07.2013 (суддя Кобилянський К.М.) у задоволенні позову відмовив.
Аналізуючи норми Декрета № 15-93, постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України та внесення змін до нормативно-правового акта Національного банку України" від 14.10.2004 № 484, постанови Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 "Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України" та Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", суд першої інстанції дійшов висновку, що для здійснення розрахунків із нерезидентом "Pt Platinum Public Limited" (Кіпр) позивач зобов'язаний був отримати ліцензію Національного банку України.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.10.2013 постанову суду першої інстанції скасував, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення ДПІ від 20.02.2013 № 0000162230.
Судове рішення апеляційної інстанції вмотивоване висновком про відсутність у ДПІ права застосовувати до товариства санкції, оскільки санкції, передбачені статтею 16 Декрета від 19.02.1993 № 15-93, застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких ДПІ не відноситься, а іншими законами України не передбачені санкції за порушення резидентами порядку розрахунків, встановленого статтею 7 Декрета № 15-93. Під час вирішення спору апеляційний суд також врахував правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо застосування санкцій, передбачених статтею 16 Декрету), викладену в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-904во10.
ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ посилається на те, що відповідно до положень пункту 41.1 статті 41, пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" від 27.06.1999 № 734/99 та пункту 3 статті 13 Декрета № 15-93 ДПІ є відповідальною особою за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та особою, яка здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просив залишити її без задоволення як безпідставну.
20.08.2015 позивач подав до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час подання клопотання) у зв'язку з ліквідацією ТОВ "Велігор".
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.07.2018 касаційну скаргу ДПІ прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку попереднього провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі, здійсненого у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Хохуляка В.В., визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Ханова Р.Ф, Шипуліна Т.М.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з приєднаним до клопотання позивача про закриття провадження у справі витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридична особа ТОВ "Велігор" припинена за рішенням засновників, про що 03.08.2015 до реєстру внесено відповідний запис за № 10671110011017272.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
За правилами абзацу першого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.
З огляду на те, що ТОВ "Велігор" припинено після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції та враховуючи положення статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для закриття провадження у справі відсутні, а касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанції встановили, що фактичною підставою для застосування фінансових санкцій згідно з податковим повідомленням - рішенням, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органа, викладені в акті перевірки від 30.10.2012 № 3959/22-30/37936306, про порушення товариством пункту 3 статті 7 Декрета № 15-93 внаслідок здійснення імпортних операцій щодо придбання у нерезидента ("Pt Platinum Public Limited" (Кіпр)) цінних паперів українського емітента (ПАТ "Банк Восток") без індивідуальної ліцензії Національного банку України.
У преамбулі Декрета № 15-93 визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Вказаним Декретом також однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрета, а саме - повноважним органом є Національний банк України.
Саме цим нормативно-правовим актом врегульовані відносини, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.
Положення Указа Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" від 27.06.1999 № 734/99, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрета № 15-93, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" від 18.11.1992 № 2796-XII), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.
Таким чином, санкції, передбачені статтею 16 Декрета № 15-93 застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких ДПІ не відноситься.
За таких обставин у ДПІ не було повноважень для застосування до товариства фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 № 0000162230 .
Наведене спростовує доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі на обґрунтування її вимог.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки, ухвалюючи постанову, Київський апеляційний адміністративний суд не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, то у задоволенні касаційної скарги ДПІ слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Т.М. Шипуліна
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 31.07.2018 |
Оприлюднено | 03.08.2018 |
Номер документу | 75644728 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Бившева Л.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні