Рішення

від 28.10.2013 по справі 922/3467/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2013 р.Справа № 922/3467/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Яровому А.С.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергозбут", м. Бориспіль до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж", м. Харків про стягнення 125 271,34 грн. за участю представників:

позивача - Сойко Н.В., довіреність б/н від 09.08.2013 р.

відповідача - Чуменко М.М., довіреність б/н від 07.10.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

15.08.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Променергозбут", м. Бориспіль (позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж", м. Харків (відповідача) суму основного боргу в розмірі 100 000,00 грн., пеню в розмірі 30 130,44 грн., штраф в розмірі 12 557,55 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 264,99 грн. та 3% річних в розмірі 11 861,52 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №17/08-1 від 17.08.2011 року, а також просить суд стягнути з відповідача судовий збір.

Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював розмір позовних вимог (а.с. 49-50, 69-74, 107-113).

Представник позивача у судовому засіданні просить суд (з урахуванням змісту заяви про збільшення позовних вимог від 18.10.2013 р. вх. № 38600, а.с.107-113) стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 112 390,80 грн., інфляційні втрати в розмірі 44,45 грн. та 3% річних в розмірі 12 836,09 грн., всього: 125 271,34 грн. Водночас позивач відмовився від стягнення з відповідача пені в розмірі 29 833,25 грн. та штрафу в розмірі 12 557,55 грн., посилаючись на той факт, що позивач, отримавши від відповідача часткові оплати, які були недостатніми для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, керуючись приписами ст. 534 Цивільного кодексу України, першочергово перед погашенням наступної частини основного боргу погасив пеню в розмірі 29 833,25 грн. та штраф в розмірі 12 557,55 грн.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Виходячи з наведеного, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення пені в розмірі 29 833,25 грн. та штрафу в розмірі 12 557,55 грн.

Розгляд решти позовних вимог здійснюється судом у розмірі 125 271,34 грн., з яких: 112 390,80 грн. основний борг, інфляційні втрати в розмірі 44,45 грн. та 3% річних в розмірі 12 836,09 грн..

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов (вх.№39057 від 22.10.2013 р., а.с.119-121) позовні вимоги визнає частково в частині стягнення основного боргу в розмірі 69 994,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 335,79 грн. та 3% річних в розмірі 12 241,67 грн., а також просить суд віднести суму пені в розмірі 20 540,40 грн. за період з 01.01.2012 р. по 26.04.2012 р. та суму штрафу в розмірі 12 557,55 грн. на оплату суми основного боргу.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що всі оплати за договором були здійснені відповідачем за поставлене позивачем обладнання, про що було вказано в платіжних дорученнях в реквізиті "призначення платежу". Представник відповідача вважає, що позивач неправомірно застосував норми ст. 534 ЦК України, погасивши першочергово не суму основного боргу, а пеню та штраф, оскільки вважає, що дана стаття може застосовуватися при недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання, отриманого без реквізиту "призначення платежу". Проте в платіжних дорученнях №249 від 13.08.201З р. на суму 20 000,00 грн. та №275 від 29.08.2013 р. на суму 10 000,00 грн. в реквізиті "призначення платежу" було зазначено: "часткова сплата за матеріали, згідно рахунку № СФ-000181 від 15.07.2011 р.". Представник відповідача також зазначив, що про нараховану суму пені відповідач дізнався з позовної заяви, а тому вважає хибними твердження позивача про те, що відповідач оплачував суму пені до звернення до суду з відповідним позовом.

Окрім того, представник відповідача просить суд застосувати до позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу строк позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України, про що заявив у відзиві на позов (вх. № 36587 від 03.10.2013 р., а.с.80-81) та надати розстрочку виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості рівними частинами протягом року у зв'язку з важким фінансовим становищем, про що заявив у заяві (вх. № 36715 від 04.10.2013 р., а.с.82).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.10.2013 р. було продовжено строк вирішення спору поза межами 2-х місячного терміну вирішення спорів, встановленого ч. 3 ст. 69 ГПК України.

У судових засіданнях було оголошено перерви: 17.09.2013 р. - до 08.10.2013 р., 08.10.2013 р. - до 10.10.2013 р., 24.10.2013 р. - до 28.10.2013 р.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

17.08.2011 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 17/08-1 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачеві електротехнічне обладнання за типами, ціною та в кількості згідно з Додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору (надалі - обладнання), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити обладнання відповідно до умов цього договору.

Згідно з п.2.1. договору ціна обладнання вказана в Додатку 1 та складає з ПДВ 837 170,00 грн.

Відповідно до п. 2.2.1. договору оплата обладнання здійснюється шляхом:

- попереднього перерахування безпосередньо на рахунок постачальника грошових коштів у розмірі 50% вартості обладнання, що складає 418 585,00 грн. протягом 5 робочих днів; згідно отриманого рахунку.

- інші 50%, що складає 418 585,00 грн. на протязі 5 днів після отримання повідомлення про готовність обладнання до відвантаження з заводу-виробника, або достроково.

Згідно з п. 2.2.2. договору в ціну обладнання включається вартість доставки.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011 р. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п.8.1.).

Як свідчать надані позивачем та досліджені судом матеріали справи, 15.08.2013 р. позивач надіслав відповідачеві рахунок-фактуру №СФ-0000181 від 15.08.2013 р. на оплату вартості обладнання в розмірі 837 170,00 грн. (а.с.145).

16.08.2011 р. відповідач на виконання умов п.2.2.1. договору перерахував на рахунок позивача попередню оплату в розмірі 418 585,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку №26001000340201 (а.с.17).

В п. 3.2. договору позивач зобов'язався поставити обладнання з необхідною документацією протягом 135-ти днів від дня отримання 50% попередньої оплати (п.2.2.1).

26.12.2011 р. позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю, у відповідності до умов п.п.3.1., 3.2. договору поставив відповідачеві обладнання на загальну суму 837 170,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000249 від 26.12.2011 р. (а.с.21).

Відповідач обладнання прийняв, але в передбачені п.2.2.1. договору строки вартість обладнання в розмірі 418 585,00 грн. не сплатив.

Факт прийняття відповідачем обладнання та невизначення сторонами в договорі ані форми, ані порядку здійснення повідомлення про готовність обладнання до відвантаження надають суду підстави для висновку про те, що в даному випадку момент поставки обладнання (26.12.2011р.) та момент повідомлення про готовність обладнання до відвантаження співпали, тому початком прострочення зобов'язання з оплати слід вважати 01.01.2012 р. Даний факт підтверджується сторонами у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 26.03.2012 р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію №26/03 з вимогою сплатити заборгованість за договором поставки в розмірі 418 585,00 грн. (а.с.18-19).

Судом встановлено, що відповідачем за період з 16.08.2011 р. по 29.08.2013 р. було сплачено на користь позивача 767 170,00 грн. (418 585,00 грн. + 100 000,00 грн. + 55 000,00 грн. + 163 585,00 грн. + 20 000,00 грн. + 10 000,00 грн. = 767 170,00 грн.), що підтверджується банківською випискою по рахунку №26001000340201 (а.с.17) та платіжними дорученнями №249 від 13.08.2013 р., №275 від 29.08.2013 р. (а.с.32-33).

Позивач, отримавши від відповідача часткові оплати, керуючись приписами ст.534 Цивільного кодексу України, першочергово перед погашенням наступної частини основного боргу погасив пеню в розмірі 29 833,25 грн. (період нарахування - з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р.) та штраф в розмірі 12 557,55 грн.

Відповідач вважає неправомірним застосування позивачем приписів ст. 534 ЦК України, оскільки, на його думку, дана стаття може застосовуватися при недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання, отриманого без реквізиту "Призначення платежу", але в платіжних дорученнях № 249 від 13.08.201З р. та №275 від 29.08.2013 р. в призначенні платежу було зазначено: "часткова сплата за матеріали, згідно рахунку № СФ-000181 від 15.07.2011 р.". З огляду на це відповідач просить суд віднести суму пені в розмірі 20 540,40 грн. за період з 01.01.2012 р. по 26.04.2012 р. та суму штрафу в розмірі 12 557,55 грн. на оплату суми основного боргу та заявив про застосування до позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу строку позовної давності на підставі положень до ст. 267 ЦК України.

Суд не погоджується з даною правовою позицією відповідача з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

В п. 6.3. договору сторони передбачили, що при затримці платежу згідно зі строком, що зазначено у пункті 2.2.2., відповідач повинен виплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день затримки. Якщо цей термін перевищує 30 днів відповідач сплачує позивачеві штраф в розмірі 3% від своєчасно несплаченої суми.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач у відповідності до п. 6.3. договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі 29 833,25 грн. за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2013 р. та штраф в розмірі 12 557,55 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені в розмірі 29 833,25 грн. за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2013 р. (з яких: 20 540,40 грн. за період з 01.01.2012р. по 26.04.2012 р. + 8 792,07 грн. за період з 27.04.2012 р. по 26.06.2012 р. + 500,78 грн. за період з 27.06.2012 р. по 30.06.2012 р. = 29 833,25 грн.), а також штрафу в розмірі 12 557,55 грн. (розрахунок на а.с.109-111), суд дійшов висновку про те, що дане нарахування є вірним, не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Наведена стаття передбачає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. В такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

В першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо).

В другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону.

І лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

Зі змісту договору № 17/08-1 від 17.08.2011 р. вбачається, що сторони жодним чином не визначили в договорі черговості погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного покупцем платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, тому в даному випадку підлягають застосуванню норми закону, а саме положення ст. 534 ГПК України.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що стаття 534 ЦК України може застосовуватися лише при недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання, отриманого без реквізиту "Призначення платежу", вважаючи таке твердження безпідставним, оскільки дана норма не містить жодних умов або застережень щодо її застосування, пов'язаних з наявністю чи відсутністю реквізиту "призначення платежу" або його змістом.

З наданого позивачем розрахунку (а.с.109-111) судом встановлено, що 27.04.2012 р. відповідач здійснив часткову оплату заборгованості в розмірі 100 000,00 грн., за рахунок яких позивач першочергово погасив штраф в розмірі 12 557,55 грн., пеню в розмірі 20 540,00 грн. за період з 01.01.2012 р. по 26.04.2012 р. та частково погасив суму боргу в розмірі 66 902,05 грн. Отже, залишок суми боргу станом на 27.04.2012 р. становив 351 682,95 грн., з яких: 451 682,95 грн. (загальна сума боргу з урахуванням пені в розмірі 20 540,40 грн. за період з 01.01.2012 р. по 26.04.2012 р.) - 12 557,55 грн. (штраф) - 66 902,05 грн. (сума боргу).

27.06.2012 р. відповідач здійснив часткову оплату заборгованості в розмірі 55 000,00 грн., які були зараховані позивачем на оплату пені, нарахованої за період з 27.04.2012 р. по 26.06.2012 р. в розмірі 8 792,07 грн., та суми боргу в розмірі 46 207,93 грн. Залишок суми боргу станом на 27.06.2012 р. становив 305 475,02 грн., з яких: 351 682,95 грн. (залишок суми боргу) - 46 207,93 грн. (сума боргу).

20.12.2012 р. відповідач провів чергову часткову оплату в розмірі 163 585,00грн., які позивач першочергово спрямував на погашення нарахованої за період 27.06.2012 р. - 30.06.2012 р. пені в розмірі 500,78 грн. та частково погасив суму боргу в розмірі 163 084,22 грн. Отже, залишок суми боргу станом на 20.12.2012 р. становив 142 390,80 грн., з яких: 305 475,02 грн. (залишок суми боргу, з урахуванням пені за період з 27.06.2012 р. по 30.06.2012 р. - 500,78 грн. пеня за період з 27.06.2012 р. - по 30.06.2012 р. -163 084,22 грн. (сума боргу).

13.08.2013 р. відповідач здійснив платіж в розмірі 20 000,00 грн. Залишок суми боргу станом на 13.08.2013 р. становив 122 390,80 грн., з яких: 142 390,80 грн. (залишок суми боргу) - 20 000,00 грн. (сума боргу).

29.08.2013 р. відповідач перерахував позивачеві 10 000,00 грн. Отже, залишок суми боргу станом на 29.08.2013 р. становив 112 390,80 грн., з яких: 122 390,80 грн. (залишок суми боргу) - 10 000,00 грн. (сума боргу).

Таким чином судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору всього було сплачено 767 170,00 грн. (418 585,00 грн. + 100 000,00 грн. + 55 000,00 грн. + 163 585,00 грн. + 20 000,00 грн. + 10 000,00 грн. = 767 170,00 грн.), за рахунок яких позивач погасив 29 833,25 грн. пені (за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р.), 12 557,55 грн. штрафу та 724 779,2 грн. основного боргу.

На думку суду, вищевикладені дії позивача є правомірними та повністю узгоджуються з положеннями статті 534 ЦК України.

Виходячи з викладених вище обставин справи, суд встановив, що у відповідача станом на 28.10.2013 р. існує заборгованість перед позивачем в розмірі 112 390,80 грн. (837 170,00 грн. (ціна поставленого обладнання) - 724 779,2 грн. (погашена сума боргу, з урахуванням погашення пені та штрафу) = 112 390,80 грн.).

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене і те, що суму заборгованості відповідачем не спростовано і не погашено, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 112 390,80 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З приводу решти позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних в сумі 12 836,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 44,45 грн., суд дійшов висновку про те, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, відповідають наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене вище, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши заяву відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду (вх.№36715 від 04.10.2013 р., а.с.82) шляхом стягнення заборгованості рівними частинами протягом року, суд дійшов таких висновків.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарському суду надано право при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК України, згідно з якими за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 р. визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

В обґрунтування заяви про надання розстрочки виконання рішення суду відповідач посилається на те, що у відповідача склалися обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, про що свідчить баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30.06.2013 р. (а.с.84-84), згідно якого основні засоби необоротних активів підприємства зменшились на кінець звітного періоду до 248 тис. грн. в порівнянні з 254 тис. грн. на початок звітного періоду. Дебіторська заборгованість підприємства за продукцію, товари, вироби, роботи, послуги на кінець звітного періоду становить 440 тис. грн. Збиток підприємства на початок звітного періоду складав 2 162 тис. грн., а на кінець звітного періоду склав 4 289 тис. грн. Довгострокові зобов'язання підприємства на кінець звітного періоду становлять 2 603 тис. грн., а поточні зобов'язання підприємства складають 3 376 тис. грн. Відповідач також подав звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) на I півріччя 2013 р. (а.с.85-86), згідно якого сукупний дохід відповідача є невід'ємним, натомість збиток за звітний період становить 2 625 тис. грн.

Дослідивши надані до заяви докази у їх сукупності, суд вважає, що вони свідчать про збитковість господарської діяльності підприємства відповідача, проте надані докази не є достатніми для підтвердження винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення.

За таких обставин, заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судовий збір в розмірі 2 505,43 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись постановою Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 р., ст. ст. 193, 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 534, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 00121873, р/р 260093011889 в Першій Харківській філії ПАТ "АКБ "Базис", МФО 351599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергозбут" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Новопрорізна, 8-А, код ЄДРПОУ 37323034, р/р 26001000340201 в ПАТ "Юнекс" у м. Києві, МФО 322539) основний борг в розмірі 112 390,80 грн., інфляційні втрати в розмірі 44,45 грн., 3% річних в розмірі 12 836,09 грн. та 2 505,43 грн. судового збору.

В частині стягнення пені в розмірі 29 833,25 грн. та штрафу в розмірі 12 557,55грн. провадження у справі припинити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.10.2013 р.

Суддя Макаренко О.В.