Постанова

від 06.12.2013 по справі 922/3467/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа № 922/3467/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Сойко Н.В.

відповідача - Чуменко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3472 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 28.10.13 р. у справі № 922/3467/13

за позовом ТОВ "Променергозбут", Київська область, м. Бориспіль

до ТОВ "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж", м. Харків

про стягнення 125271,34 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Променергозбут" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - ТОВ "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" 100000,00 грн. основного боргу, 30130,44 грн. пені, 12557,55 грн. штрафу, 1264,99 грн. інфляційних втрат та 11861,52 грн. 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 17/08-1 від 17.08.2011 р., а також просив стягнути з відповідача судовий збір.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово звертався з заявами про зменшення та збільшення позовних вимог, (з урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог від 18.10.2013 р.) просить стягнути з відповідача на користь позивача: 112390,80 грн. основного боргу, 44,45 грн. інфляційних втрат, 12836,09 грн. 3% річних та судовий збір. В частині стягнення з відповідача 29833,25 грн. пені та 12557,55 грн. штрафу позивач відмовився.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2013 р. у справі № 922/3467/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергозбут" основного боргу в розмірі 112390,80 грн., інфляційних втрат в розмірі 44,45 грн., 3% річних в розмірі 12836,09 грн. та 2505,43 грн. судового збору. В частині стягнення пені в розмірі 29833,25 грн. та штрафу в розмірі 12557,55 грн. провадження у справі припинено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 112390,80 грн. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 12836,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 44,45 грн. оскільки їх нарахування є вірним та не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства України, що суми нарахованих позивачем санкцій правомірно віднесені до першочергового погашення його вимог від попередніх платежів, з урахуванням приписів ст. 534 ЦК України, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає, оскільки надані відповідачем докази не є достатніми для підтвердження винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2013 р., прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 70000,00 грн. основного боргу, суму інфляційних втрат у розмірі 335,79 грн., 11276,65 грн. 3 % річних, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що погоджується з тим, що зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару виникло з 31.12.2011 р., тобто через 5 днів після здійснення поставки, на думку відповідача нарахування штрафу та пені, починається з 01.01.2012 р.

Проте, як вбачається з тексту позовної заяви, позивачем нараховано пеню за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р., а отже останнім днем для звернення позивача з вимогою про стягнення з відповідача пені є 30.06.2013 р., тоді як позивач звернувся до суду 15.08.2013 р. зі спливом позовної давності передбаченим ст. 258 ЦК України.

Також відповідач не погоджується з викладеними у судовому рішенні підставами застосування до виниклих між сторонами правовідносин положень ст. 534 ЦК України з тих мотивів, що про суму нарахованої позивачем пені, відповідач дізнався з позовної заяви. Крім того, черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, передбачена ст. 534 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, може застосовуватися при недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання, отриманого без реквізиту «Призначення платежу», в платіжних дорученнях № 249 від 13.08.201З р та № 275 від 29.08.2013 р. в призначенні платежу було зазначено часткова сплата за матеріали, згідно рахунку № СФ-000181 від 15.07.2011 р.

Відповідач наполягає, що позивачем, в свою чергу, не надано доказів того на підставі яких первинних документів та у який час, вказані в розрахунках до позовної заяви суми, зараховувалися у рахунок погашення пені та відсотків річних за порушення грошових зобов'язань за спірним договором. Таким чином відсутня підстава визначеної позивачем черговості зарахування проведених платежів, як такої, що позбавлені фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на те, що в рішенні суд зазначив, що відповідач просив суд віднести суму пені в розмірі 20540,40 грн. за період з 01.01.2012 р. по 26.04.2012 р. та суму штрафу в розмірі 12557,55 грн. на оплату суми основного боргу, відповідач зазначає, що не просив суд про віднесення пені та штрафу на оплату суми основного боргу, а навпаки просив застосувати до цих вимог позовну давність і відмовити у їх задоволенні, тобто не стягувати з відповідача пеню та штраф у зв'язку з її спливом, та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 17.08.2011 між ТОВ "Променергозбут" (постачальник) та ТОВ "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (покупець) укладений договір № 17/08-1 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві електротехнічне обладнання за типами, ціною та в кількості згідно з додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору (надалі - обладнання), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити обладнання відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна обладнання вказана в додатку 1. Загальна ціна обладнання з ПДВ складає 837170,00 грн.

Відповідно до п. 2.2.1. договору оплата обладнання здійснюється шляхом:

- попереднього перерахування безпосередньо на рахунок постачальника грошових коштів у розмірі 50% вартості обладнання, що складає 418585,00 грн. протягом 5 робочих днів; згідно з отриманим рахунком.

- інші 50%, що складає 418585,00 грн. на протязі 5 днів після отримання повідомлення про готовність обладнання до відвантаження з заводу-виробника, або достроково.

Згідно з п. 2.2.2. договору в ціну обладнання включається вартість доставки.

Пунктом 8.1. договору сторони передбачили, що договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011 р. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

На виконання умов договору позивач 15.08.2011 р. надіслав відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000181 на оплату вартості обладнання в розмірі 837170,00 грн. (а. с. 145).

Позивач зазначає, що 16.08.2011 р. відповідач на виконання умов п. 2.2.1. договору перерахував на рахунок позивача попередню оплату в розмірі 418585,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку № 26001000340201 (а. с. 17) і складає 50 % платежу.

Згідно з п. 3.2. договору, постачальник постачає обладнання з необхідною документацією протягом 135-ти днів від дня отримання 50% попередньої оплати (п. 2.2.1).

26.12.2011 р. позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю, у відповідності до умов п.п.3.1., 3.2. договору поставив відповідачеві обладнання на загальну суму 837170,00 грн., яке відповідач прийняв, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000249 від 26.12.2011 р. (а. с. 21).

Проте решту 50 % вартості обладнання в розмірі 418585,00 грн. у строки встановлені п. 2.2.1. договору відповідач не сплатив.

Як видно з матеріалів справи відповідач здійснював платежі частками, на протязі періоду з квітня 2012 р. по серпень 2013 р., перерахувавши борг у сумі 348585,00 грн.

Позивач також вказує, що звернувся до відповідача з претензією № 26/03 від 26.03.2012 р щодо оплати заборгованості за договором № 17/08.

Проте, відповідач на вимогу позивача не відреагував та грошові кошти не перерахував, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі про стягнення 155814,50 грн.

У процесі розгляду справи позивач неодноразово звертався з заявами про зменшення та збільшення позовних вимог, (з урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог від 18.10.2013 р.) та просив в порядку ст. 22 ГПК України стягнути з відповідача на користь позивача: 112390,80 грн. основного боргу, 44,45 грн. інфляційних втрат, 12836,09 грн. 3% річних та судовий збір. В частині стягнення з відповідача 29833,25 грн. пені та 12557,55 грн. штрафу позивач відмовився.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 112390,80 грн. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 12836,09 грн. та інфляційних втрат в розмірі 44,45 грн. оскільки їх нарахування є вірним та не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства України, що суми нарахованих позивачем санкцій правомірно віднесені до першочергового погашення його вимог від попередніх платежів, з урахуванням приписів ст. 534 ЦК України, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає, оскільки надані відповідачем докази не є достатніми для підтвердження винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення та ін.

Проте, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як зазначено вище, між сторонами за договором № 17/08-1 від 17.08.2011 р. існували правовідносини з поставки (купівлі-продажу) товару.

Факт отримання певної кількості товару, підтверджується видатковою накладною на загальну суму 837170,00 грн.

16.08.2011 р. відповідач на виконання умов п. 2.2.1. договору перерахував на рахунок позивача попередню оплату в розмірі 418585,00 грн.

Як свідчать матеріали справи в подальшому відповідачем на рахунок позивача перераховано часткова оплата на загальну суму 348585,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

№ 33 від 27.04.2012 р. на суму 100000,00 грн.,

№ 93 від 27.06.2012 р. на суму 55000,00 грн.,

№ 284 від 20.12.2012 р. на суму 163585,00 грн.,

№ 249 від 13.08.2013 р. на суму 20000,00 грн.

№ 275 від 29.08.2013 р. на суму 10000,00 грн.,

Таким чином, відповідачем загалом сплачено 767170,00 грн. (418585,00 + 348585,00 = 767170,00).

При цьому, за платіжними дорученням № 275 від 29.08.2013 р. оплата частини боргу на суму 10000,00 грн здійснено після звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

А отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене обладнання складає 70000,00 грн.

Факт здійснення позивачем поставки товару та наявність заборгованості 70000,00 грн. підтверджується залученим до матеріалів справи первинним документом, а саме, видатковою накладною за якою відбувалася поставка товару, на яких містяться підпис про отримання товару відповідачем та платіжними документами про сплату часткової заборгованості.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що при затримці платежу згідно зі строком, що зазначено у пункті 2.2.2., покупець повинен виплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожнен день затримки. Якщо цей термін перевищує 30 днів покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 3% від своєчасно несплаченої суми.

Позивач посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, нарахував відповідачеві пеню в розмірі 29833,25 грн. за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2013 р. та штраф у розмірі 12557,55 грн. які, як він зазначає погасив за рахунок сум платежів, що надійшли від відповідача на виконання грошового зобов'язання (боргу) до звернення з позовом до суду у цій справі. Проте, як вбачається з матеріалів справи, про таке погашення та зарахування зазначених санкцій позивач наголосив лише під час розгляду даної справи. Нарахування пені та вимог щодо її погашення, (оплати) за період після звернення до відповідача з претензією від 26.03.2012 р. позивач не надав.

Більше того, останній не довів суду що зазначені санкції є безспірними, визнані відповідачем та за його згодою можуть бути погашеними за рахунок інших платежів. До того ж, як було зазначено вище, усі попередні платежі мають цільову спрямованість саме на оплату боргу, про що міститься позначка у відповідних платіжних документах «часткова сплата за матеріали, згідно рах. СФ-000181 від 15.07.2011 р. у т. ч. ПДВ». А доказів зміни фінансовими службами позивача напрямків, (цільового призначення) їх зарахування останній не надав.

У процесі розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою, у якій відмовився в частині стягнення з відповідача 29833,25 грн. пені та 12557,55 грн. штрафу.

Суд першої інстанції в частині стягнення з відповідача 29833,25 грн. пені та 12557,55 грн. штрафу провадження у справі припинив.

В своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що нарахування позивача є вірними з посиланням на вимоги ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Проте, згідно з п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 встановлено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Відповідно до п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704. господарські операції відтворюються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, вчинених відповідно до вимог цього Положення.

Матеріали справи не містять доказів або вказівок відповідача про віднесення сплачених коштів в частину погашення пені або штрафу.

Вищевикладене свідчить про те, що позивач неправомірно зараховував грошові кошти сплачені за призначенням в рахунок іншого погашення пені та відсотків річних за порушення грошових зобов'язань за договором без належних підстав та доказів порушуючи при цьому вимоги чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1, 2 п. 1. ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, у зв'язку з тим, що відповідач у відзиві від 30.08.2013 р. заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення санкцій, вона застосовується та вважається такою, що сплинула.

З огляду на це відмова позивача від позову в частині стягнення пені та штрафу не може бути прийнята судом, позов у цієї частині не підлягає задоволенню, а рішення щодо припинення провадження у справі у цієї частині підлягає скасуванню.

Крім того, враховуючи що частину боргу у розмірі від суми позову (100000,00 грн.) відповідачем погашено (оплачено) платіжними дорученням № 249 від 13.08.2013 р. на суму 20000,00 грн. до звернення позивача з цим позовом до суду, він не підлягає задоволенню у цієї частині рішення, а рішення у зазначеній частині також підлягає скасуванню

Зважаючи на те, що іншу частина у розмірі 10000,00 грн. від зазначенї суми позову відповідачем погашено платіжним дорученням № 275 від 29.08.2013 р. на суму 10000,00 грн. після звернення позивача з цим позовом до суду, провадження у справі у цієї частині підлягає припиненню, а рішення скасуванню, з віднесенням витрат зі сплати судового збору на відповідача.

Таким чином, висновки господарського суду про задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 112390,80 грн. є такими, що суперечать матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України, в зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 70000,00 грн. заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не виконав умови договору щодо оплати поставленого товару в строк, обумовлений сторонами в спірному договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 44,45 грн. інфляційних втрат, 11276,65 грн. 3 % річних, розрахованих виходячи з вищенаведеного.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1686,48 грн. судового збору та 813,24 грн. судового збору по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, вимоги відповідача про його скасування є безпідставними, а мотиви позивача, з яких прийняте вказане рішення в певній частині ним оспорюється, можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.10.13 р. по справі № 922/3467/13 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 00121873, р/р 260093011889 в Першій Харківській філії ПАТ "АКБ "Базис", МФО 351599) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергозбут" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Новопрорізна, 8-А, код ЄДРПОУ 37323034, р/р 26001000340201 в ПАТ "Юнекс" у м. Києві, МФО 322539) 70000,00 грн. боргу, 44,45 грн. інфляційних втрат, 11276,65 грн. 3 % річних та 1686,48 грн. судового збору.

В частині стягнення 10000,00 грн. боргу припинити провадження у справі.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергозбут" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Новопрорізна, 8-А, код ЄДРПОУ 37323034, р/р 26001000340201 в ПАТ "Юнекс" у м. Києві, МФО 322539) на користь відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське монтажно-виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 00121873, р/р 260093011889 в Першій Харківській філії ПАТ "АКБ "Базис", МФО 351599) 813,24 грн. судового збору по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 06.12.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.