Постанова

від 27.11.2006 по справі 15/420-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/420-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2006 року                                                           Справа №15/420-06

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бондаренка В.П.,

судді Лакізи В.В., судді Токара М.В.

при секретарі Саутенко К.О.

за участю представників:

позивача –Роздільська Т.В. дов. від 17.11.2006 р.,

1-го відповідача –Солонар О.В. дов. від 20.03.2006 р.

2-го відповідача  –не з”явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача вх. № 3714С/1-10 на рішення господарського суду Сумської області від 26.09.06 по справі № 15/420-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт.Бізнес Груп", м. Донецьк

до  1.Товариства з обмеженою відповідальністю  "БитМаркет", м. Суми  

      2.Товариства з обмеженою відповідальністю  "Прогрес Інвест" м. Суми

про визнання договору оренди нерухомого майна недійсним та зобов'язання вчинити  дії

встановила:

          Рішенням господарського суду Сумської області від 26.09.2006 р. по справі №15/420-06 (Резниченко О.Ю.) задоволені позовні вимоги позивача - визнано на майбутнє недійсним договір оренди нерухомого майна №09/4 від

06.05.2002р., що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю

"Прогрес Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю “БитМаркет” та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “БитМаркет”  повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  “Арт.  Бізнес Груп”   орендоване нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 8. Також вказаним рішенням відмовлено першому відповідачу в прийнятті зустрічної позовної заяви.

          Перший відповідач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 26.09.2006 р. по справі №15/420-06 скасувати, мотивуючи тим, що при винесені оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі перший відповідач зазначив також про те, що при вирішенні оскаржуваної справи суд першої інстанції допустив неповне з”ясування обставин справи, а саме: неповно з”ясовані стосунки між позивачем та відповідачем, підстави їх виникнення та підстави звернення позивача в цьому випадку до суду.

          Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд рішення господарського суду Сумської області від 26.09.2006 р. по справі №15/420-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення, мотивуючи тим, що вказане рішення є законним та обгрунтованим.          

Другий відповідач надав відзив на на апеляційну скаргу, просить суд рішення господарського суду Сумської області від 26.09.2006 р. по справі №15/420-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення, мотивуючи тим, що вказане рішення є законним та обгрунтованим.

Другий відповідач в судове засідання не з”явився, про причини нез”явлення суд не повідомив. Враховуючи, що другий відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розгляд справи за відсутністю другого відповідача за наявними матеріалами справи.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представників позивача та першого відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати неукладеним договір оренди нерухомого майна №09/4 від 06.05.2002р. та виселити ТОВ “Бит Маркет” із орендованого приміщення, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 8.

14.09.2006 р. позивач надав клопотання про зміну предмету позову, в якому просив суд змінити предмет позову по справі №15/420-06 та визнати недійсним договір оренди нерухомого майна №09/4 від 06.05.2002р., а також зобов”язати ТОВ “Бит Маркет” повернути на користь позивача орендоване приміщення, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Кірова,8. Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України клопотання позивача про зміну предмету позову було прийняте судом до розгляду.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 14.09.2006 р. по справі №15/420-06 до участі у справі в якості другого відповідача було залучено ТОВ “Прогрес Інвест”.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2002р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Інвест" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “БитМаркет” (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №09/4.Відповідно умов вказаного договору орендодавець передав орендарю в платне користування нежитлові приміщення площею 1097,2 кв.м,  які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 8, строком до 02.01.2012р., зі сплатою орендної плати у розмірі 4282,24 грн. за місяць. Додатковими угодами №1, №2, №3 до договору оренди  нерухомого майна  від  06.05.2002р.  вносилися зміни, відповідно до яких були змінені розмір орендованого приміщення, орендна плата(п.3.3 договору), порядок сплати комунальних витрат та інше.

22.06.2006р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Інвест" (другий відповідач) був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 8, відповідно до якого право власності на нежитлові приміщення, у тому числі орендовані ТОВ “БитМаркет” за договором оренди від 06.05.2002р. №09/4, перейшло до позивача. Про зміну власника орендованих приміщень  перший відповідач  був повідомлений другим відповідачем, що підтверджується листом №9/1-283 від 30.06.2006р.

Судова колегія  погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2002 р. між відповідачами був укладений оспорюваний договір оренди. Відповідно до розділу “Прикінцеві положення” Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України ці кодекси набрали чинності з 01.01.2004 р. Положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України застосовуються до цивільних та господарських відносин, які виникли після набрання ними чинності. До відносин, що виникли до набрання чинності Кодексами, положення Кодексів застосовуються до тих прав і обов'язків, які  виникли  або продовжують існувати  після набрання Кодексами чинності.

Правовідносини за договором оренди № 09/4 від 06.05.02р. продовжують існувати після набрання Кодексами чинності, тому до них  застосовуються положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України

          Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України  встановлено що господарські   договори    укладаються    за    правилами, встановленими Цивільним  кодексом України з урахуванням особливостей,     передбачених      цим      Кодексом,      іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства,  або  укладено  учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може  бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної  влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України, є підставою недійсності правочину.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Таким чином суд першої інстанції правомірно зазначив про  наявність правових підстав для застосування до спірної угоди положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”  оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Тобто сторони договору оренди майна інших форм власності можуть обумовити незастосування до договірних правовідносин положень зазначеного Закону. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то  відносини  щодо оренди майна, що не є державною чи комунальною власністю регулюються  положеннями як Цивільного кодексу України так і Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Оскільки спірний договір оренди від 06.05.2002р. не містить умов про незастосування Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, то правовідносини  сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України та положеннями Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

   Статтею 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

передбачено, що обов'язковою передумовою укладення договору оренди є оцінка об'єкта оренди. При цьому, ст. 10 Закону визначає об'єкт оренди як склад і вартість майна з урахуванням її індексації. В порушення вимог ст. 10, 11 вказаного Закону у спірному договорі оренди від 06.05.2002р. об'єкт оренди визначений без проведення його оцінки.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”  орендна плата за користування об'єктом оренди розраховується із використанням оцінки вартості об'єкта оренди згідно із Методикою. Договором оренди (з урахуванням додаткової угоди №2 від 07.06.2004р.) встановлена орендна палата у розмірі 04 грн. 08 коп. за 1 кв.м без обґрунтування визначення її розміру та методики розрахунку.

Також не відповідає вимогам ст. ст. 23, 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” положення договору оренди в частині визначення такої підстави припинення договору як зміна власника об'єкта оренди та покладення на нового власника зобов'язання укласти з орендарем договір оренди на умовах, передбачених, цим договором.

Так, ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 268 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що у разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає дію для нового власника. Згідно статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов”язки наймодавця. Стаття 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачає вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди та не допускає односторонню відмову від договору оренди.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Договір оренди № 09/4 від 06.05.02р. не може бути вчинений без включення до нього умов щодо об'єкту оренди з урахуванням індексації, оцінки об'єкту оренди, орендної плати, розрахованої відповідно до вимог Закону.

Тому,  судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав договір оренди № 09/4 від 06.05.02р. недійсним вцілому.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Враховуючи, що за договором оренди вже було здійснене користування майном, суд першої інстанції правомірно вказав, що договір оренди визнається недійсним на майбутнє.

З огляду на те, що судом було визнано недійсним на майбутнє договір оренди № 09/4 від 06.05.02р. у першого відповідача відсутні правові підстави щодо зайняття приміщення, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 8, площею 753,92 кв.м.

Судова колегія погоджується з висновокм суду першої інстанції про те, що  чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах про визнання правочинів недійсними. Таким чином,  відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України крім контрагентів за договором позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. Права позивача порушуються як права нового власника приміщення, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Кірова, 8, і відповідно статті 770 Цивільного кодексу України до нового власника перейшли права та обов”язки наймодавця, однак вказані приміщення передані за договором оренди, який суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

Як вбачається з матепіалів справи, в судовому засіданні 26.09.2006р. першим відповідачем було подано зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арт. Бізнес Груп” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.06.2006р., укладеного між ТОВ “Арт. Бізнес Груп” та ТОВ “Прогрес Інвест”.

Статтею  60 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Враховуючи викладене, суд першої інстанції розглянувши зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арт. Бізнес Груп” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.06.2006р., укладеного між ТОВ “Арт. Бізнес Груп” та ТОВ “Прогрес Інвест” правомірно встановив, що предмет зустрічної позовної заяви не пов'язаний з предметом даної справи. Оскільки позивач просив визнати договір оренди № 09/4 від 06.05.02р. недійсним та зобов'язати відповідача повернути позивачу орендоване нежитлове приміщення, зустрічна позовна заява першого відповідача не пов”язана і не впливає на вирішення первісного позову, тому зустрічна позовна заява не прийнята судом першої інстанції до розгляду відповідно норм процесуального права.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач дізнався про порушення свого права, (і міг дізнатися про це) лише після переходу до нього права власності на спірне приміщення за договором купівлі-продажу від 22.06.2006р. Таким чином посилання першого відповідача на не застосування судом першої інстанції позовної давності є необгрунтованими.

          На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 26.09.06 по справі № 15/420-06  прийняте у відповідності до чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга першого відповідача   задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, -

постановила:          

Апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Сумської області від 26.09.06 по справі № 15/420-06    залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                  Бондаренко В.П.

                               суддя                                                   Лакіза В.В.

                              суддя                                                   Токар М.В.