Рішення

від 02.10.2007 по справі 2-102/2007

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-102/2007 p

Справа №2-102/2007 p.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02

жовтня 2007 року                Черкаський

районний суд Черкаської області у складі:

головуючого-судді               Пономаренка

В. В.

при

секретарі                        Безуглій CO., Караванській

І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в

місті Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, по якій

третьою особою є приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу

Дудка Ганна Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки

недійсним в розмірі 60% його частини та визнання права власності на частину

земельної ділянки,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, по якій

третьою особою є приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу

Дудка Ганна Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки

недійсним в розмірі 60% його частини та визнання права власності на частину

земельної ділянки вказуючи, що 13 жовтня 2006 року відповідач ОСОБА_3 продав

відповідачу ОСОБА_2земельну ділянку площею 0,20 га в АДРЕСА_1. На думку позивача даний договір

являється частково недійсним з наступних підстав.

Відповідно до ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 24

березня 2006 року за позивачем визнано 60 % садиби АДРЕСА_1. В ст. 381 ЦК України

зазначено, що під садибою розуміється земельна ділянка разом з розташованими на

ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і

підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Однак, більш ніж півроку

після ухвали суду відповідач ОСОБА_2купив дану земельну ділянку площею 0,20 га у відповідача

ОСОБА_3 за 25000 грн., уклавши договір купівлі-продажу 13 жовтня 2006 року,

тому даний правочин протирічить вимогам закону і у відповідності до ст. ст. 203

п. 1, 215 п. 1 ЦК України

повинен бути визнаний частково недійсним. Позивач не ставить питання про

визнання його повністю недійсним тому, що визнає право відповідача на 40 %

земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_2Купив, в тому числі і ту частину земельної

ділянки, за якою відповідно до ухвали суду визнано право власності за

позивачем, а саме визнано право власності на 60 % частини земельної ділянки, що

складає 15000 грн. За відповідачем ОСОБА_2визнано 40 % частини земельної

ділянки.

Як вбачається з вимог ст. 377 п. 1 ч. 2 ЦК України площа земельної ділянки

і площа житлового будинку повинні відповідати один одному, тобто в даному

випадку позивачу повинно належати 60 % житлового будинку і 60 % земельної

ділянки, а відповідачу ОСОБА_2повинно належати інші їх 40 %.

Дане домоволодіння придбавалось позивачем ОСОБА_1 і

відповідачем ОСОБА_2за договором купівлі-продажу від 26 грудня 1997 року. На

думку позивача, у відповідності до діючого на той час Земельного кодексу

України, ст. 42 ЗК України в редакції 1990 року - площа земельної ділянки, також,

повинна відповідати часткам на будинок. З договору купівлі-продажу земельної

ділянки вбачається, що відповідачі ОСОБА_2і ОСОБА_3 приховали від нотаріуса, що

на цій земельній ділянці знаходиться житловий будинок. Внаслідок

купівлі-продажу земельної ділянки позивач фактично позбавлена права

користування своєю частиною домоволодіння, яке знаходиться на даній земельній

ділянці, тому ОСОБА_1 поставила вимоги про визнання договору

купівлі-продажу земельної ділянки від 13 жовтня 2006 року площею 0,20 га,

що знаходиться в АДРЕСА_1,

укладеним між продавцем ОСОБА_3 і покупцем ОСОБА_2недійсним в розмірі 60 % його

частини та про стягнення з відповідача ОСОБА_2судових витрат.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 збільшила свої позовні вимоги, просила

суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,20 га, що

знаходиться в АДРЕСА_1від 13 жовтня 2006 року, укладений між продавцем ОСОБА_3

та покупцем ОСОБА_2., посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного

нотаріального округу Дудкою Г.І., недійсним в розмірі 60 % його частини.

Визнати за нею право власності на 60 % земельної ділянки, а за відповідачем

ОСОБА_2право власності на 40 % земельної ділянки від загальної площі 0,20 га,

що знаходиться в АДРЕСА_1та стягнути з ОСОБА_2на її користь 180 грн. - судових

витрат, покликаючись на те, що відповідно до ст.30 ЗК України в редакції 1990

року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами

переходить у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу, і право власності на

земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у

договорі відчуження - будівлі та споруди та на ст.42 ЗК України в редакції 1990

року, вказуючи, що площа земельної ділянки, повинна відповідати часткам на

будинок.

Відповідач ОСОБА_2позовних вимог не визнав вказуючи, що позовні вимоги не

можуть бути задоволені з наступних підстав.

Позивач посилається на те, що відповідно до ухвали Черкаського райсуду від 24 березня

2006 року вона є власником 60% садиби по АДРЕСА_1. Між тим, в ухвалі суду йде мова

про те, що за нею визнано право власності на 60% житлового будинку, а не

садиби. Відповідач вважає, що позивач додала до позову підроблену ухвалу суду,

яка не відповідає дійсності. Доказом цього є дата отримання нею ухвали суду,

яка вказана на обкладинці цивільної справи та оригінал дійсної ухвали, який є у

відповідача і надано ним в розпорядження суду. В період шлюбу було куплено не

садибу, а будинок, і на момент купівлі будинку земля вже була 27 лютого 1997

року приватизована на відповідача ОСОБА_3 При укладенні договору

купівлі-продажу будинку позивач знала, що купується лише будинок, так як були

відсутні кошти на придбання землі. На думку відповідача, при укладенні договору

купівлі-продажу землі, нотаріус не виясняв і не повинен був виясняти, чи мається

на цій земельній ділянці будинок і кому він належить. Таким чином, при

розподілі будинку між сторонами йшла мова не про садибу, а про будинок. Договір

купівлі-продажу земельної ділянки був укладений відповідачем з ОСОБА_3 після

розірвання шлюбу з позивачем, тому це майно, на думку відповідача, є відповідно

до ст. 57 ЦК України, його особистою власністю. Відповідач за придбання

земельної ділянки витратив свої особисті кошти, а позивачем навіть не ставиться

питання грошової компенсації йому за частину землі, на яку вона претендує, тому

відповідач просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача.

Відповідач ОСОБА_3 в

судові засідання не з'явився, не направивщши заяви про розгляд справи у

його відсутності, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений

належним чином.

Третя особа приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу

Дудка Г.І. вважає, що вимоги позивача до задоволення не підлягають вказуючи, що

нею посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,20 га, що

знаходиться в селі Руська Поляна і розташована на землях, що знаходяться на

території Руськополянської сільської ради Черкаського району та області у

відповідності до діючого законодавства України. Так, у відповідності зі ст. 203

ЦК України, нею, при посвідченні даного договору були дотримані загальні

вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тобто 3MiqT

правочину купівлі-продажу не суперечить Цивільному кодексу України і іншим

актам цивільного законодавства, особи які вчиняли правочин мали необхідний

обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і

відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинявся у встановленій законом формі

і був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно ст. 657 ЦК

України договори купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового

комплексу, житлового будинку або іншого нерухомого майна укладаються в

письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній

реєстрації, що і було зроблено, тому порушень п.1 ст. 215 ЦК України вказаних

в позовній заяві позивача ОСОБА_1 допущено не було. В позовній заяві позивачка

ОСОБА_1 посилається на ст. 42 ЗК України в редакції 1990 року, в якій

говориться про порядок розпорядження і використання земельних ділянок

громадянами, яким жилий будинок належить на праві спільної (часткової або

сумісної) власності, але на момент придбанняОСОБА_2 незакінченого будівництвом

жилого будинку 26.12. 1997 року та укладення мирової угоди 24.03. 2006 року

власником земельної ділянки згідно Державного акту на право приватної власності

на земельну ділянку серії НОМЕР_1виданого Руськополянською сільською радою

03.07. 1997 року був ОСОБА_3,

атому посилання на цю статтю ЗК України є безпідставним. Третя особа

вважає, що необхідно посилатись на ст.ст. 18,23,30 цього ж ЗК України, тобто,

придбання земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, проводиться за

договором купівлі-продажу, який посвідчується нотаріально, або на ст.120

Земельного кодексу в редакції 2002 року та на ч.2 п.1 ст. 377 ЦК України, а саме

при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну

ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_4, відповідача

ОСОБА_2, у відсутності відповідача ОСОБА_3,

який в судові засідання не з'явився, не направивщши заяви про розгляд

справи у його відсутності, хоча про дату, час і місце розгляду справи

повідомлений належним чином, що не є перешкодою для розгляду справи і ухвалення

судового рішення на підставі достатніх наявних у справі доказів і не

заперечення проти цього учасників процесу, третю особу приватного нотаріуса

Черкаського районного нотаріального округу Дудка Г.І., дослідивши матеріали

цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають до

задоволення в повному обсязі з наступних підстав.

У відповідності зі ст.3 ЦПК України звернутися до суду з позовом має право

кожна особа за захистом своїх порушених, не визнаних, або оспорюваних прав,

свобод чи інтересів. Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду вважаючи, що її право у

зв'язку з укладенням 13.10. 2006 року між продавцем ОСОБА_3 та покупцем

ОСОБА_2договору купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,20 га, що

знаходиться вАДРЕСА_1, на якій знаходиться 60% домоволодіння, належного їй на

праві власності згідно судового рішення, порушено, тому порушене право позивача

ОСОБА_1 підлягає судовому захисту відповідно до ст.ст. 16,215 ЦК України.

З пояснень сторін, наявних у справі доказів встановлено, що відповідно до

Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1виданого

Руськополянською сільською радою Черкаського району Черкаської області 03 липня

1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Руськополянської сільської

ради Черкаського району Черкаської області від 27 лютого 1997 року №10, ОСОБА_3

був власником земельної ділянки площею 0,20 га, що розташована на території

с.Руська Поляна Черкаського району Черкаської області і її було передано для

будівництва та обслуговування жилого будинку.

26 грудня 1997 року між ОСОБА_3

та ОСОБА_2, під час

перебування останнього в шлюбі з ОСОБА_1, був укладений договір купівлі-продажу

незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 42%, що знаходиться

вАДРЕСА_1, який було зареєстровано на ОСОБА_2

При вирішенні спору про розподіл майна подружжя та

встановлення порядку користування земельною ділянкою між ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 24 березня 2006 року

визнано та затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до якої за

ОСОБА_1 визнано право власності на 60% житлового будинку АДРЕСА_1, а за

ОСОБА_2визнано право власності на 40% житлового будинку АДРЕСА_1 та виділено

сторонам інше майно.

Під час розгляду справи в судовому засіданні сторони відмовились від

вирішення спору в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою,

на якій розташовано домоволодіння, а саме по АДРЕСА_1

13 жовтня 2006 року між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2. був

укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,20 га, що

знаходиться вАДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного

нотаріального округу Дудкою Г.І.

Ст.202 ЦК України

встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або

припинення цивільних прав та обов'язків. Ст. 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є

необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити

цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам

суспільства.

Встановлено, що договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом

житлового будинку готовністю 42%, що знаходиться вАДРЕСА_1, був укладений між

ОСОБА_3 та ОСОБА_2., і зареєстрований на останнього - 26 грудня 1997 року, під

час перебування ОСОБА_2. і ОСОБА_1 в шлюбі. Відповідно до ст.30 ЗК України в

редакції 1990 року, що діяв при укладені зазначеної угоди, при переході права

власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах,

передбачених ст.67 цього Кодексу, і право власності на земельну ділянку без

зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження

- будівлі та споруди, тому суд приходить до висновку, що 26 грудня 1997 року

при купівлі незакінченого будівництвом житлового будинку, у власність подружжя

перейшла і земельна ділянка площею 0,20 га. З наявних у справі доказів

вбачається, що право володіння подружжям ОСОБА_1 вказаною земельною

підтверджується сплатою податку за земельну ділянку, розташовану поАДРЕСА_1

області в період з 1997 року і по даний час відповідачем ОСОБА_2, подружжя

фактично володіло зазначеною земельною ділянкою.

При вирішенні майнового спору 24 березня 2006 року, судом визнано право

власності за ОСОБА_1 на 60 % будинку АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2. - на 40%.

Відповідно до ст. 42 ЗК України в редакції 1990 року, площа земельної ділянки,

повинна відповідати часткам на будинок. Суд прийшов до переконання, що при

вчиненні 13 жовтня 2006 року договору купівлі-продажу земельної ділянки не були

дотримані вимоги, передбачені ст.203 ЦК України, оскільки зміст правочину

суперечить актам цивільного законодавства і даний правочин є частково

недійсним, тому визнає договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,20

га, що знаходиться в АДРЕСА_1від 13 жовтня 2006 року, укладений між продавцем

ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Черкаської

районного округу Дудкою Г.І., недійсним в розмірі 60 % його частини. Визнає за

ОСОБА_1 право власності на 60 % земельної ділянки від загальної площі 0,20 га,

що знаходиться вАДРЕСА_1, а за ОСОБА_2право власності - на 40 %.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1

підлягають до стягнення судових витрат в сумі 180 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 30, 42 Земельного кодексу України

в редакції 1990 року, ст.ст.3,16,202,203,215-217 ЦК України, ст.ст. 88,208-209,212-215,218,294,295 ЦПК

України, суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати   договір   купівлі-продажу   земельної  

ділянки   розміром   0,20  

га,   що

знаходиться в АДРЕСА_1від 13

жовтня 2006 року, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_1,

посвідчений приватним нотаріусом Черкаської районного нотаріального округу

Дудкою Ганною Іванівною, недійсним в розмірі 60 % його частини.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 60 % земельної ділянки від загальної

площі 0,20 га, що знаходиться вАДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 40 % земельної ділянки від загальної

площі 0,20 га, що знаходиться вАДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 грн. - судових витрат.

Арешт на земельну ділянку вАДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3 відповідно до

укладеного між ним та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2006 року,

накладений по ухвалі Черкаського районного суду Черкаської області від 30

листопада 2006 року - скасувати.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути

подано до апеляційного суду Черкаської області через суд, що його ухвалив,

позивачем, його представником, відповідачем ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня

його проголошення, а відповідачем ОСОБА_3, третьою особою з дня отримання його

копії.

Апеляційну скаргу може бути подано протягом двадцяти днів

після подання заяви

про апеляційне оскарження, або протягом строку

передбаченого для подання заяви про

апеляційне оскарження.