Рішення

від 01.11.2013 по справі 762/3168/13-ц

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 762/3168/13-ц

провадження № 2/762/1688/13

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

« 1» листопада 2013 року м. Севастополь

Балаклавський районний суд міста Севастополя

у складі: головуючого, судді - Дибець О.М.,

при секретарі - Постіковій О.В.,

за участю:

позивачів - ОСОБА_1,

ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3 на підставі договору про правову допомогу від 28 жовтня 2013 року, адвоката -

ОСОБА_4,розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Балаклавського районного суду міста Севастополя цивільну справу

за позовною заявою Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину,

за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, та відшкодування моральної шкоди,

за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулись із зазначеними позовними заявами до Балаклавського районного суду міста Севастополя у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Севастополя від 20 серпня 2013 року вирок Балаклавського районного суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року у частині вирішених позовів скасований, справу у цій частині передано на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

З дотриманням порядку, передбаченого статтею 11 1 Цивільного процесуального кодексу України, справу, яку оформлено відповідно до вимог абзацу 2 пункту 3.3. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України N 68 від 27 червня 2006 року, було передано у провадження судді Балаклавського районного суду міста Севастополя Дибець О.М.

Уточнивши зміст позовних вимог, їх підстави та визначивши склад осіб, які братимуть участь у справі, суд встановив, що остаточно позивачі просять суд про таке:

- представник Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» просить стягнути з ОСОБА_3 на користь цього закладу у відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, 1233 (одну тисячу двісті тридцять три) гривні 26 копійок;

- позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_3 на її користь у відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, 1346 гривень 15 копійок та відшкодування моральної шкоди 30 000 гривень;

- позивач ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_3 у відшкодування майнової шкоди 31 731 гривню 11 копійок та у відшкодування моральної шкоди 10 000 гривень.

Загалом позовні вимоги вмотивовані обставинами заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 1 травня 2012 року при порушенні ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України за встановлених у вироку Балаклавського районного суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року обставин, шкоди здоров’ю та майну потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Зважаючи на таке, ОСОБА_1 обґрунтовує відшкодування їй шкоди, завданої ушкодженням здоров’я у ступені середньої тяжкості та моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю і стражданнях; ОСОБА_2 просить про відшкодування майнової шкоди, яка полягає у втратах у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу «Фольцваген», реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якого він є, та відповідно моральної шкоди, якої він зазнав через душевні страждання у зв’язку з пошкодженням його майна та протиправною поведінкою щодо дружини ОСОБА_1 за викладених обставин.

Правовими підставами заявлених позовів позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначили положення ст. ст. 1166, 1167, 1187 і за сенсом ст.ст. 1188, 1195 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні позивачі наполягали на задоволенні позовних вимог з викладених підстав, при цьому пояснили, що їм було відомо про укладення між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» та ОСОБА_3 договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, проте до страховика з приводу одержання страхового відшкодування вони не звертались, передбачаючи на майбутнє визначення меншого розміру відшкодування, аніж на який вони розраховують.

Суд, керуючись положеннями частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, протягом усього часу судового розгляду сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, зокрема, роз’яснив позивачам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право змінити предмет і підстави позову до початку розгляду справи по суті (частина 2 статті 31), а також порушити клопотання про заміну неналежного відповідача (стаття 33)

Представник Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» за службовим становищем ОСОБА_5, не прибувши у судове засідання, у відповідністю з частиною 2 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України надіслав письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Згідно позовної заяви Комунальний заклад «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова», посилаючись на обставини перебування потерпілої ОСОБА_1, яка потерпіла від злочину, на стаціонарному лікуванні протягом 7 днів, і надавши відповідний розрахунок цих витрат, з підстав, передбачених статтею 1206 Цивільного кодексу України, обґрунтовує відшкодування витрат на її лікування з безпосереднього завдавача шкоди ОСОБА_3

Представник залученого ухвалою судді Балаклавського районного суду міста Севастополя від 24 вересня 2013 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений у встановленому процесуальному законом порядку.

Представник відповідачки ОСОБА_3 на підставі договору про правову допомогу від 28 жовтня 2013 року - адвокат ОСОБА_4 проти позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заперечувала, обґрунтовуючи, по-перше, недоведеність обставин, якими вони обґрунтовуються, у тому числі стосовно розміру відшкодування майнової шкоди та завдання моральної шкоди, і, по-друге, зважаючи на укладення ОСОБА_3 договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності, обґрунтовуючи тим самим визначення неналежного відповідача і підстав позовів, водночас визнавши позов Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова».

Сторони або їх представники не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків, згідно зі статтею 184 Цивільного процесуального кодексу України.

Вислухавши пояснення позивачів та представника відповідачки, усебічно і повно з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про таке.

Вироком Балаклавського районного суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року, залишеним без змін Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя від 20 серпня 2013 року у частині засудження ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України, встановлено, що 1 травня 2012 року, об 11 годині 45 хвилин, ОСОБА_6, керуючи транспортних засобом - автомобілем «Ніссан», реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись заднім ходом поблизу ставку, розташованого у с. Рідне міста Севастополя, з боку міста відпочинку № 12 у напрямку місця відпочинку № 8, порушивши вимоги пп. 1, 5., 10.1., 10.9. Правил дорожнього руху України, не переконавшись до початку руху у тому, що це буде безпечним, і не звернувшись за допомогою до інших осіб, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_1, заподіявши їй середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді закритого перелому шостого ребра зліва, часткового ушкодження лівого колінного суглобу, численних синців, забиттів голови, тулубу і кінцівок, після чого сталося зіткнення з розташованим позаду транспортним засобом - автомобілем «Фольцваген», реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якого згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_5 САЕ № 603825, виданим Севастопольським МРЕВ, є ОСОБА_2

Оскільки відповідно до частини 4 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та вчинені вони цією особою, преюдиційно є встановленим, що ОСОБА_3 своїми винними (у формі необережності) та протиправними діями заподіяла шкоду здоров’ю потерпілої ОСОБА_1 та у зв’язку з цим моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, а також майнову і моральну шкоду, заподіяну власникові пошкодженого транспортного засобу «Фольцваген», реєстраційний номер НОМЕР_1, - ОСОБА_2

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду встановлені ст.ст. 1166 і 1167 Цивільного кодексу України, за змістом яких майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, відповідальність за делікт ґрунтується на таких складових елементах: протиправної поведінки особи - завдавача шкоди; шкоди, яка, у тому числі полягає у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому права; причинного зв’язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, а також вини завдавача шкоди.

Умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, встановлені положеннями статті 1187 Цивільного кодексу України, чч. 2, 5 якої визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку; при цьому особа, як здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, як передбачено частиною 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Разом з тим, зважаючи на положення статті 1194 Цивільного кодексу України у поєднанні з імперативними вимогами статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (з наступними змінами і доповненнями) щодо заборони експлуатації транспортного засобу без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності та покладення обов’язку з виплати страхового відшкодування на страховика у разі завдання шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність і враховуючи це зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, суд, ґрунтуючись на положеннях зазначеного Закону № 1961-IV, дійшов висновку, що до вирішення спору між потерпілим і страховиком щодо обґрунтованості та законності підстав відмови у здійсненні страхового відшкодування, коли його розмір не виходить за межі ліміту страхової виплати, розв’язання вимог потерпілої особи до безпосереднього завдавача шкоди є передчасним.

Цьому обов’язково має передувати виконання як сторонами договору страхування цивільної відповідальності, так і потерпілою особою певного порядку, встановленого ст.ст. 22 - 37 Закону № 1961-IV, дотримання якого спрямовано на отримання страхового відшкодування.

Зокрема, відповідно пп. 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV, положення якого суд має застосовувати в редакції на час укладення договору страхування цивільної відповідальності, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Протягом двох робочих днів з дня отримання такого повідомлення страховик зобов’язаний розпочати розслідування події, що містить ознаки страхового випадку (пункт 34.1 статті 34 Закону № 1961-IV).

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (стаття 35 Закону № 1961-IV).

У відповідністю з порядком, встановленим статтею 36 Закону № 1961-IV, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати); рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв’язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку (пп. 36.7 статті 36 Закону № 1961-IV).

Отже, у разі, якщо цивільна відповідальність володільця транспортного засобу застрахована і настав страховий випадок, по-перше, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний письмово повідомити про це страховика, по-друге, потерпіла особа має звернутися із заявою до страховика щодо отримання страхової виплати, по-третє, страховик зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування, і, по-четверте, у разі відмови страховка у здійсненні страхового відшкодування - потерпіла особа вправі звернутися до суду із позовною заявою про оскарження рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати і стягнення страхової виплати зі страховика у разі безпідставності такої відмови.

Обов’язковість зазначеної процедури, за сенсом преамбули Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямованої на забезпечення швидкого та ефективного усунення негативних наслідків дорожньо-транспортної пригоди за рахунок коштів страховика, крім того, походить з визначеної мети впровадження інституту страхування цивільно-правової відповідальності - захисту майнових інтересів страхувальника, який укладаючи договір страхування і відповідно здійснюючи страхові платежі, у такий спосіб намагається забезпечити свої майнові інтереси, пов’язані як з уникненням ризиків настання цивільної відповідальності, так і з мінімізацією витрат на відшкодування шкоди, заподіяної з його вини внаслідок експлуатації транспортного засобу, коли її розмір перевищує встановлені ліміти страхового відшкодування, і відповідно добросовісно розраховує на це (ст.ст. 3, 5, 7 Закону № 1961-IV). У протилежному випадку, за переконанням суду, взагалі втрачається економічний і правовий сенс запровадження інституту страхування як такого.

Наведене узгоджуються з роз’ясненнями, наданими Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 16 Постанови від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Як убачається з Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/2992391, 15 лютого 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» і ОСОБА_3 був укладений договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умовами якого страховик зобов’язався у разі завдання страхувальником третім особам шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди здійснити страхову виплату у межах ліміту відповідальності на одного потерпілого в розмірі 100 000 гривень - за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю, і в розмірі 50 000 гривень - за шкоду, заподіяну майну.

Строк дії договору визначений в один рік, тобто до 26 лютого 2013 року.

З урахуванням положень ст.ст. 979, 991 Цивільного кодексу України, статті 16 Закону України «Про страхування», ст.ст. 33, 37 Закону України № 1961-IV, і з огляду на роз’яснення, що містяться у пункті 19 згаданої вище Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ні позивачі, на яких, згідно ст.ст. 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України, покладений тягар доказування обґрунтованості своїх вимог, ні представник залученого до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, страховика ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування», не обґрунтували і не підтвердили належними доказами, що страхувальник ОСОБА_3 не виконала свого обов’язку відносно письмового повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду і саме це перешкодило страховику пересвідчитись у настанні страхового випадку та розпочати вчасне його розслідування. При цьому, як убачається з вироку Балаклавського районного суду міста Севастополя від 11 березня 2013 року, представник ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» визнав, що вимоги закону щодо повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_3 виконала у встановлений строк, водночас не заперечуючи наявність підстав для здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, проаналізувавши як наведені положення законодавства, так і окремо зміст ст.ст. 32, 37 Закону № 1961-IV, суд не встановив обставин, що є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю та майну позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, саме через невиконання обов’язків страхувальником ОСОБА_3 або через її недобросовісність, унаслідок чого страховик був позбавлений можливості встановити факт дорожньо-транспортної пригоди і що мало б обумовлювати відшкодування завданої шкоди безпосереднім її завдавачем.

З огляду на таке, не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної ушкодженням транспортного засобу, власником якого він є, в розмірі 31 731 гривень 11 копійок, ураховуючи, по-перше, що визначений позивачем розмір майнової шкоди перебуває у межах встановленого ліміту страхового відшкодування, і, по-друге, письмовими доказами, серед яких є висновок автотоварознавчого дослідження ОСОБА_5 SL № 17344/1 від 17 травня 2012 року, підтверджений розмір майнової шкоди, визначений відповідно до реальної вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженого транспортного засобу, у 19 700 гривень 79 копійок. При цьому розмір франшизи, на яку зменшується страхове відшкодування (стаття 12 Закону № 1961-IV), і розмір втрати товарної вартості транспортного засобу, які не відшкодовуються страховиком, позивачем ОСОБА_2 визначені або відокремлені від загальної суми відшкодування майнової шкоди не були, тим більш, що питання стягнення цих сум вирішується після остаточного визначення розміру страхового відшкодування та його здійснення.

Саме з таких підстав суд дійшов висновку і про необґрунтованість зазіхань позивачки ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, з безпосереднього її завдавача ОСОБА_3 в розмірі 1346 гривень 15 копійок, оскільки ст.ст. 22, 23 Закону № 1961-IV передбачено здійснення страхового відшкодування цих витрат страховиком. Крім того, як визнала у судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, що за змістом частини 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України має преюдиційне значення, ці витрати їй були відшкодовані відповідачкою у повному обсязі на стадії досудового слідства у кримінальній справі.

Разом з цим, оскільки Закон № 1961-IV (в редакції на час укладення договору страхування цивільної відповідальності), не передбачав можливості страхового відшкодування завданої моральної шкоди (статтею 26 1 Закон доповнений згідно із Законом України № 5090-VI від 5 липня 2012 року), слід дійти висновку про наявність правових підстав для покладення відповідальності за завдану позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду на безпосереднього її завдавача - відповідачку у справі.

Така шкода, зважаючи на встановлені вироком суду обставини, безспірно полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала ОСОБА_1 у зв’язку з ушкодженням її здоров’я внаслідок заподіяння винними діями відповідачки середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також у зв’язку з душевними стражданнями, яких зазнав позивач ОСОБА_2 у зв’язку з пошкодженням його майна та протиправною поведінкою відповідачки ОСОБА_3 відносно дружини ОСОБА_1 та заподіяння їй ушкоджень здоров’я (пп. 1-3 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України).

Визначаючи розмір грошового відшкодування, взявши до уваги положення чч. 3, 5 статті 23 Цивільного кодексу України і роз’яснення, викладені у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», врахувавши вимоги розумності та справедливості, суд відзначає глибину фізичних і душевних страждань ОСОБА_1, яка через неправомірні дії відповідачки (вчинення злочину) перебувала на стаціонарному лікуванні з 1 по 8 травня 2012 року і у подальшому тривалий час проходила амбулаторне лікування, що негативно вплинуло на її соціальне буття, а також окремо глибину душевних страждань позивача ОСОБА_2, який внаслідок пошкодження належного йому майна був обмежений у фактичній можливості його використання за призначенням як транспортного засобу, відтак, був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого буття та буття своєї родини.

Отже, суд встановив підстав для часткового задоволення позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Стосовно позовної заяви Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, то така підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

За положеннями частини 1 статті 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, що по суті є правом закладу охорони здоров’я на пред’явлення зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Оскільки згідно з приписами пп. 36.4. статті 36 Закону № 1961-IV виплата страхового відшкодування здійснюється або безпосередньо потерпілому, або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків, суд має з’ясувати, ким саме має бути здійснено відшкодування завданої шкоди та в якому саме порядку (з підстав делікту чи страхового відшкодування).

У цьому зв’язку суд врахував роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в абз. 2 пункту 16 Постанови від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно яких питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов’язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка.

Під час судового засідання представник відповідачки ОСОБА_3 на підставі договору про правову допомогу від 28 жовтня 2013 року - адвокат ОСОБА_4 позов закладу охорони здоров’я про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, визнала, тим самим висловила згоду на відшкодування шкоди, пов’язаної з лікуванням потерпілої ОСОБА_1, її безпосереднім завдавачем, тобто судом встановлено підстави здійснення відшкодування саме з ОСОБА_3

Розмір відповідних витрат закладу охорони здоров’я складає 1233 гривень 26 копійок, що підтверджується довідкою від 22 травня 2012 року № 856 і не спростовується сторонами.

Таким чином, усебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» і про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1195, 1206 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 21, 22-24, 28, 29, 32, 33-37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (з наступними змінами і доповненнями станом на час укладення договору страхування), ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовну заяву Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, - на користь Комунального закладу «Міська лікарня № 1 ім. М.І. Пірогова» (ідентифікаційний код юридичної особи 05483664; місцезнаходження: 99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Адмірала Октябрьського, будинок 19; рахунок № 35417001000374 в ГУ ДКСУ, МФО 824509) у відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, 1233 (одну тисячу двісті тридцять три) гривні 26 копійок.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, - на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у відшкодування моральної шкоди 2000 (дві тисячі) гривень.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, - на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, у відшкодування моральної шкоди 1200 (одну тисячу двісті) гривень.

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в дохід держави суму судового збору в розмірі 688 (шістсот вісімдесят вісім) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Дибець О.М.