Рішення

від 13.11.2013 по справі 639/5989/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження:№ 22ц/790/6441/13

Справа №639/5989/13-ц Головуючий 1 інстанції: Срокіна І.І.

Категорія: трудові Суддя-доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Івах А.П.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

встановила:

02 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за відрядження в сумі 4860 грн., моральну шкоду у сумі 2000 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з серпня 2012 року по березень 2013 року.

Посилався на те, що він перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» (далі відповідач), 31 липня 2012 року був звільнений, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, в день звільнення відповідач з ним не розрахувався, внаслідок чого він опинився у скрутному матеріальному становищі, та йому було завдано моральної шкоди.

Під час розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги, у зв'язку з тим, що відповідач 30 квітня 2013 року сплатив йому заборгованість за відрядження в сумі 4860 грн.

Відповідач, в особі свого предствника вважав позовні вимоги не обгрунтованими, оскільки підприємство з позивачем розрахувалось, сплативши заборгованість за відрядження. Вважав, що в даному випадку не можна застосовувати положення ст.117 КЗпП України, оскільки заборгованість мала місце не по заробітній платі. Крім того, позов заявлено з пропуском встановленого законом процесуального строку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 серпня 2013 року з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 19 912 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди - 300 грн. Крім того, з відповідача стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 202 грн. 12 коп.

Відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримала.

Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню і вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити з таких підстав.

Відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_2 працював в ТОВ «Електромонтажний поїзд №767» в якості монтера і був звільнений з роботи за наказом № 59-к від 31 липня 2012 року за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

При звільнені відповідач не здійснив остаточний розрахунок з позивачем, а саме мала місце заборгованість за відрядження в розмірі 4860 грн. за липень 2012 року., що не заперечується сторонами. Ця заборгованість була виплачена відповідачем після звернення ОСОБА_2 до суду, а саме, 30 квітня 2013 року.

При ухваленні рішення, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте, з огляду на межі позовних вимог, безпідставно стягнув середній заробіток за квітень 2013 року.

Так, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах вимог заявлених позивачем, який розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. З позовної заяви убачається, що ОСОБА_2 просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з серпня 2012 року по березень 2013 року. Під час розгляду справи судом, ОСОБА_2 свої вимоги в цій частині не змінював, що підтвердив його представник в суді апеляційної інстанції.

Отже доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Згідно матеріалів справи середньоденна заробітна плата позивача складає 104 грн. 80 коп. Саме цю суму судова колегія бере за основу розрахунку, оскільки такий розмір середньоденної заробітної плати визнається сторонами.

Період затримки розрахунку при звільненні з 01 серпня 2012 року по 31 березня 2012 року (в межах заявлених вимог), складає 169 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 104 грн. 80 коп.(середньоденний заробіток) х 169 робочих днів = 17711 грн. 20 коп.

Доводи відповідача в тій частині, що позивачем пропущений встановлений законом строк для звернення до суду, виходячи з положень рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпПУ у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року також правильно не взяті до уваги судом першої інстанції і доводи апеляційної скарги з цього приводу не грунтуються на законі.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», йдеться про те, що у разі непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України і у цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З урахуванням того, що при звільненні з позивачем не був проведений остаточний розрахунок всіх належних йому сум та відповідач сплатив заборгованість лише після звернення ОСОБА_2 до суду, підстави вважати, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду з вказаним позовом відсутні.

Не грунтуються на законі і посилання в апеляційній скарзі на те, що заборогованість за відрядження не входить до структури заробітної плати, а тому до виниклих між сторонами правовідносин не можна застосовувати ст.117 КЗпП України.

Так, за змістом ч. 1 ст.117 КЗпП України середній заробіток виплачується працівникові в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум. Відповідно до ст.121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Отже, ураховуючи, що відповідачем не був проведений кінцевий розрахунок при звільненні, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає положенням ст. 117 КЗпП України

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, що підлягає стягненню, необхідно змінити, зменшивши розмір стягнення в цій частині з 19 912 грн. до 17 711 грн. 20 коп.

Крім того, рішення підлягає зміні і в частині стягнення судових витрат, оскільки районний суд стягнув з відповідача в дохід держави 202 грн. 12 коп, тоді як, відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору повинен складати 229 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 303, п. 4 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 серпня 2013 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» на користь

ОСОБА_2 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та в частині стягнення судових витрат змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, 17711 (сімнадцять тисяч сімсот одинадцять) грн. 20 коп. замість 19912 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтажний поїзд №767» в дохід держави судовий збір у сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп. замість 202 грн. 12 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді