Постанова

від 05.11.2013 по справі 801/9385/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2013 р. (о 14:57) Справа №801/9385/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Марчевської К.В.,

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2;

представник відповідача - Чакал А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання незаконними дій і скасування податкового повідомлення-рішення,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом про визнання дій відповідача незаконними; скасування податкового повідомлення - рішення №0012431710 від 20.09.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового Кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування податкового кредиту у зв'язку з тим, що контрагенти позивача -ТОВ «Фірма Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані» не знаходяться за юридичною адресою, у вказаних підприємств відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, основні фонди та інші виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що товарність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманого товару в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку, тому спірне рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22.10.2013 позовна заява в частині позовних вимог про визнання дій відповідача незаконними за клопотанням позивача залишена без розгляду.

Позивач та представник позивача під час розгляду справи наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем (ідентифікаційний код НОМЕР_1), зареєстрованою Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 15.04.2008 року.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на додану вартість, знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

Таким чином, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 являється суб'єктом господарювання, фізичною особою-підприємцем, зобов'язаній виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (КВЕД 46.19); неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90) та інша.

Матеріали справи свідчать, що посадовими особами податкового органу була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Фірма Радіус Інвест» за квітень 2012 р., ТОВ «Агротранстрейд Компані» за липень-серпень 2012 року.

За результатами перевірки був складений Акт від 07.08.2013 №589/17-1/3038711171 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0012431710 від 20.09.2013 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 56287,50 грн., у тому числі за основним платежем - 37525,00 грн., за штрафним (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18762,50 грн.

Сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37525,00 грн. визначена податковим органом за фактом порушення ФОП ОСОБА_1 п. 14.1.191 п. 14.1. ст. 14, п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.1., п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.10 ст.201 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2756-VI (із змінами та доповненням) при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 37525,00 грн., у т.ч. по періодам: за квітень 2012 - 10406 грн., за липень 2012 р. - у сумі 8988 грн., за серпень 2012 р. - у сумі 18131 грн. за 2011 р. по операціям з придбання товарів у ТОВ «Фірма Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані».

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення №0012431710 від 20.09.2013 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 56287,50 грн., у тому числі за основним платежем - 37525,00 грн., за штрафним (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18762,50 грн., суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, тому отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

За даними податкового органу, завищення сум податкового кредиту у звітних періодах квітня 2012 року та липня-серпня 2012 року пов'язано з тим, що ФОП ОСОБА_1 необґрунтовано включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціям з придбання товару у ТОВ «Фірма Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані».

Податковим органом в акті перевірки встановлено, що згідно податкової інформації вказані контрагенти не знаходяться за юридичною адресою, у підприємств відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, основні фонди та інші виробничі потужності, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. У зв'язку з чим податковим органом встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Фірма Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» та його контрагентами - покупцями.

Таким чином, податковим органом зроблений висновок, що ФОП ОСОБА_1 перераховані грошові кошти без мети реального настання правових наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, що, в свою чергу, свідчить про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 228 ЦК України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже укладені правочини з є нікчемними.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту у відповідні податкові періоди квітня 2012 року та липня-серпня 2012 року по операціям з ТОВ «Фірма Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані».

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» (Постачальник) був укладений договір поставки №3003-1 від 30.03.2012.

Відповідно до предмету договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти Товар (обладнання, хімія для знезараження води плавального басейна) у кількості, якості, асортименті у відповідності до рахунку фактури (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору поставка товару здійснюється за рахунок Постачальника на склад Покупця.

Отже, зазначеним договором чітко встановлені умови поставки та отримання товару ФОП ОСОБА_1 - склад Покупця.

На виконання умов договору ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» виписаний рахунок - фактура № СФ-280402 від 28.04.2012 з визначенням номенклатури матеріалів та обладнання на загальну суму 66634,08 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 11105,68 грн., вартість без ПДВ - 55528,40 грн.

Отримання позивачем матеріалів та обладнання від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» підтверджується видатковою накладною №РН - 280404 від 28.04.2012 на загальну суму 66634,08 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 11105,68 грн., вартість без ПДВ - 55528,40 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 повністю сплачена вартість товарів, отриманих від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», що підтверджується банківськими виписками за рахунком від 14.05.2012 у сумі 35000,00 грн., від 24.05.2012 у сумі 31634,08 грн.

Таким чином, у перевіряємому періоді за датою відвантаження товарів вартістю 66634,08 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 11105,68 грн., у постачальника (ТОВ «Фірма «Радіус Інвест») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 11105,68 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» виписала позивачу податкову накладну: № 130 від 28.04.2013 на суму 66634,08 грн., в тому числі ПДВ 11105,68 грн., вартість без ПДВ - 55528,40 грн.

Судом встановлено, що вказана податкова накладна була включена позивачем до розділу І «Отримані податкові накладні» реєстру податкових накладних за квітень 2012 року. Судом встановлено, що позивачем у реєстрі зазначена вказана податкова накладна на суму 10406 грн., та саме ця сума включена до складу податкового кредиту звітного періоду квітня 2012 р., що є помилкою з боку платника податків та не є порушенням вимог податкового законодавства під час формування податкового кредиту. При цьому платник податку не позбавлений права виправити методологічну помилку у порядку, передбаченому вимогами Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим по даті отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у звітному податковому періоді квітня 2012 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» в сумі 11105,68 грн., що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані платником податку товари, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено, що постачальник - ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на 28.04.2012, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкова накладна, яка стала підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді квітня 2012 р. по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» містить усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що між ТОВ «Агротранстрейд Компані» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір поставки №3107-3 від 31.07.2012, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти й оплатити відповідно до умов Договору і прийнятих Сторонами змін і доповнень.

Згідно з п. 2.1. Покупець передає Постачальнику на узгодження замовлення, у якому вказується кількість, від, якість Товару, термін і місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від умов установлених Сторонами в цьому Договорі.

На виконання умов договору ТОВ «Агротранстрейд Компані» поставила товар - гіпохлорит натрію у кількості 145 шт. на загальну суму 53927,82 грн., в т.ч. ПДВ - 8987,97 грн. (вартість без ПДВ 44939,85 грн.), що підтверджується видатковою накладною №РП-310712 від 31.07.2012; длітельний хлор 50 кг. у кількості 10 шт. на загальну суму 25200,00 грн., у т.ч. ПДВ 4200,00 грн. (вартість без ПДВ 21000,00 грн.), що підтверджується видатковою накладною № РП - 310807 від 31.08.2012; шоковий хлор 50 кг. у кількості 16 шт. на загальну суму 38034,04 грн., в т.ч. ПДВ - 6339,00 грн. (вартість без ПДВ 31695,04 грн.), що підтверджується видатковою накладною №РП-310808 від 31.08.2012; гіпохлорит натрію 25 л. у кількості 130 шт. на загальну суму 45552,00 грн., в т.ч. ПДВ - 7592,00 грн. (вартість без ПДВ 37960,00 грн.), що підтверджується видатковою накладною №РП-310809 від 31.08.2012.

З матеріалів справи судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 сплачена вартість товарів, отриманих від ТОВ «Агротранстрейд Компані», що підтверджується банківськими виписками за рахунком від 18.09.2012 у сумі 25200,00 грн., від 24.09.2012 у сумі 45552,00 грн., від 25.09.2012 у сумі 38034,04 грн. та від 04.10.2012 у сумі 53927,82 грн.

Таким чином, у липні 2012 року за датою відвантаження товарів вартістю 53927,82 грн., в т.ч. ПДВ - 8987,97 грн. (вартість без ПДВ 44939,85 грн.), у постачальника (ТОВ «Агротранстрейд Компані») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 8987,97 грн., у серпні 2012 року за датою відвантаження товарів вартістю 108786,00 грн. (25200,00 +38034,04 грн.+45552,00), у т.ч. ПДВ 18131,00 грн. (4200,00+6339,00+ 7592,00) у постачальника (ТОВ «Агротранстрейд Компані») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 18131,00 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Агротранстрейд Компані» виписала позивачу податкову накладну: № 187 від 31.07.2012 на загальну суму 53927,82 грн., в т.ч. ПДВ - 8987,97 грн. (вартість без ПДВ 44939,85 грн.); №101 від 31.08.2012 на загальну суму 25200,00 грн., у т.ч. ПДВ 4200,00 грн. (вартість без ПДВ 21000,00 грн.); №102 від 31.08.2012 на загальну суму 38034,04 грн., в т.ч. ПДВ - 6339,00 грн. (вартість без ПДВ 31695,04 грн.); № 103 від 31.08.2012 на загальну суму 45552,00 грн., в т.ч. ПДВ - 7592,00 грн. (вартість без ПДВ 37960,00 грн.).

Судом встановлено, що вказані податкові накладні були включені позивачем до розділу І «Отримані податкові накладні» реєстру податкових накладних за липень-серпень 2012 року.

У зв'язку з чим по даті отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у звітному податковому періоді липня 2012 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Агротранстрейд Компані» в сумі 8987,97 грн., у звітному (податковому) періоді серпня 2012 в сумі 18131,00 грн., що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані платником податку товари, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено, що постачальник - ТОВ «Агротранстрейд Компані» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Суд зазначає, що, виходячи з наведених норм податкового законодавства, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд враховує, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інш.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Судом встановлено, що товари, придбані ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані», були в подальшому реалізовані з отриманням доходу, що підтверджується наступним.

Так, ФОП ОСОБА_1 - постачальником були укладені ряд договорів на поставку товарів, а саме:

- договір поставки № 385 від 15.03.2012 та № 214 від 05.04.2011р. з Державним підприємством України "Міжнародний дитячий центр "Артек" з додатковими угодами;

- договори поставки № 15 від 18.03.2012 з ТОВ «Санаторій «Алушта»;

- договір поставки № 80/112/27.01.2012 від 05.01.2012 з Державним підприємством Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий криничний санаторій ім.. М.І. Пірогова";

- договір поставки №141 з ТОВ «Проджектпарк»;

- договір поставки №160/2/2012 від 22.08.2012 з ТОВ «Кронус»

- договір поставки №12 від 26.03.2012 з ТОВ "Скінія Тур";

- договір поставки № 1001 від 01.01.2012 з ТОВ "Парк отель "Порто Маре ХХІ";

- договір поставки №60/2 від 27.05.2012 з ТОВ «Хотел менеджмент Груп»;

- договір поставки №142/2 з Пансионатом «Планета» филиала ФГУП «ГКНПЦ ім. М.В. Хруничева».

На виконання вказаних договорів у період квітень - вересень 2012 р. товарно-матеріальні цінності, придбані ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані», реалізовані третім особам - покупцям, що підтверджується належними видатковими, податковими накладними та реєстрами отриманих та виданих податкових накладних за вказаний період.

При співставленні цини придбаних від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані» товарно-матеріальних цінностей та ціни, за якою вказані товари були реалізовані, судом встановлено, що ціна реалізації вище за ціною придбання, отже, від вказаних господарських операції позивач отримав валовий дохід.

У зв'язку з чим вказані операції призвели до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

Отже, судом безперечно встановлено, що отримання позивачем від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані» товарно-матеріальних цінностей та їх подальша реалізація стороннім споживачам з метою отримання прибутку відповідає основним видам діяльності позивача за КВЕД; вчинення вказаних господарських операцій спрямовано на виконання взятих на себе зобов'язань за договорами поставки з метою отримання прибутку під час здійснення господарської діяльності, що є основним принципом та метою підприємницької діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарської операції; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні правочинів з контрагентом позивача.

Таким чином, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані».

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест» та ТОВ «Агротранстрейд Компані» правочинів, суд зважає на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як видно із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України та Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» були вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договором була здійсненна позивачем повністю, товар був отриманий позивачем та у подальшому частково реалізований стороннім споживачам.

Зазначена обставина свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками була спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Окрім цього, суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Суд вважає неспроможними доводи представника відповідача, що відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, виключає право позивача на формування податкового кредиту та зважає на наступне.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14. Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)):

- списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника);

- обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування);

- оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару);

- для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а тому наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Окрім цього, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Господарські операції позивача із контрагентами не можуть спростовуватися лише недоліками у документах на перевезення (товарно-транспортних накладних), оскільки господарські операції підтверджуються іншими документами, якими є договір, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, виписки банку по рахункам.

Більш того, складання ТТН не є обов'язковим у разі здійснення перевезень власними силами без залучення перевізника.

Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ №363 розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).

Отже на перевезення, які здійснюються власними силами підприємства без залучення перевізника, вимоги вказаного Наказу №363 не розповсюджуються.

Суд звертає увагу податковий орган, що товари, придбані ФОП ОСОБА_1 у ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» в квітні, липні-серпні 2012 року, були реалізовані стороннім споживача, та за результатом вказаних операцій позивач отримав дохід.

Зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Тому, суд звертає увагу представника відповідача, що, враховуючи характер спірних правовідносин та вчинених господарських операцій, у цьому випадку ТТН не є первинним документом, на підставі якого позивач здійснює формування податкового кредиту, та який підтверджує вчинення самої господарської операції, виходячи з її змісту.

Окрім цього, суд зауважує, що самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Слід зазначити, що відповідно до умов договору, укладеному між позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані», поставка товару здійснюється саме останнім.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реального виконання умов договору та права на формування податкового кредиту є необґрунтованими, оскільки відсутність самої товарно-транспортної накладної, за умови наявності інших первинних документів, не може бути беззаперечним доказом обґрунтованості викладених висновків відповідача.

Суд погоджується з позицією представника позивача, що доводи податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару не спростовують отримання товару та подальше його використання в господарської діяльності позивача, оскільки за умовами договору поставки, за яким здійснювалися спірні операції, перевезення товару здійснюють контрагенти позивача, а тому усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо цих контрагентів, а не щодо покупця товару (позивача у справі). Отже, відсутність у підприємства згаданих накладних не може бути доказом фіктивності спірних господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей.

Зазначена позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем робіт у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Суд також зазначає, що за відсутністю безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» (зокрема доказів отримання вказаних товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що відсутність ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» за місцезнаходженням, а також відсутність у вказаних осіб достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції з продажу товарів: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 у справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 у справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів у ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані», тобто відсутня залежність правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування та податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у ВКП «Ватра» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 у справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 у справі №К-26345/10, від 19.04.2012 у справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 у справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючи органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

Щодо посилання податкового органу на порушення з боку постачальників ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» вимог податкового законодавства, що, на думку податкового органу, свідчить про безтоварність господарської операції між позивачем та ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані», то суд зазначає наступне.

Суд наголошує, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту по операціям з ТОВ «Фірма «Радіус Інвест», ТОВ «Агротранстрейд Компані» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим №0012431710 від 20.09.2013 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 56287,50 грн., у тому числі за основним платежем - 37525,00 грн., за штрафним (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18762,50 грн. прийнято з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Беручи до уваги, що позивачем невірно визначені позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення рішень, замість визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає за можливим відповідно до ст. 11 КАС України вийти за межи позивних вимог та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим №0012431710 від 20.09.2013.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.11.2013 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 11.11.2013.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим №0012431710 від 20.09.2013.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) 2294,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна