Рішення

від 06.11.2013 по справі 910/13616/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13616/13 06.11.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон, ЄДРПОУ 32479241

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлон», м.Київ, ЄДРПОУ 30788768

до відповідача 2: Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», м.Херсон, ЄДРПОУ 03150208

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот», м.Київ, ЄДРПОУ 00017733

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Брагіна О.В. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: Косинський В.М. - на по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлон», м.Київ, відповідача 2, Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», м.Херсон про визнання недійсним договору №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металлон» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним пункту угоди, право вимоги за якою було відступлено на підставі спірного договору, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги.

Відповідач 1 в судові засідання 26.09.2013р., 07.10.2013р., 23.10.2013р. та 06.11.2013р. не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Металлон» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на теперішній час є: 03680, м.Київ, Святошинський район, вул.Якутська, буд.10.

На вказану адресу на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України судом було скеровано відповідні ухвали з метою повідомлення відповідача 1 про час та місце розгляду справи. Направлена судом кореспонденція була повернута відділеннями поштового зв'язку з відмітками «Організація не знайдена», «Організація вибула».

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлон», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач 2 у відзиві б/н від 05.08.2013р. проти задоволення позову заперечив, посилаючись на дотримання сторонами в момент вчинення правочину усіх вимог закону та виконання спірного договору. Крім того, за твердженням відповідача 2 позивачем неправомірно подано позов до господарського суду м.Києва, оскільки розглядувана справа підлягає вирішенню господарським судом Херсонської області в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик».

В судове засідання 06.11.2013р. відповідач 2 не з'явився, проте, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №0103026762131.

Ухвалою суду від 17.07.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, було залучено Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот», м.Київ.

Третя особа в поясненнях вих.№08-02-03/537 від 22.10.2013р. проти задоволення позову заперечила, посилаючись на те, що недійсність вимоги не свідчить про недійсність угоди, за якою вона була передана.

Наразі, з огляду на неявку відповідачів 1, 2 в судові засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що відповідачі 1, 2 в процесі розгляду справи не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, господарський суд встановив:

За змістом ст.151 Цивільного кодексу УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2003р. між Акціонерною судноплавною компанією «Укррічфлот», Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» було укладено генеральну угоду про співробітництво, за змістом п.1 якої сторони досягли згоди щодо будівництва на території порту зернового елеватору місткістю 35 000 тон самим портом як забудовником за рахунок інвестицій товариства з наступною передачею об'єкта у власність товариства, користування товариством земельною ділянкою порту під об'єктом, виконання вантажно-розвантажувальних робіт на причалах порту та подальшого транспортування зернових вантажів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом (ч.1 ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

22.11.2003р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» було укладено договір №02-25/103 інвестування будівництва, який за своїм змістом та правовою природою є інвестиційним договором, що укладений відповідно до ст.9 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Відповідно до п.1.1 вказаного інвестиційного договору сторони погодили, що інвестор передає, а забудовник приймає цільовий внесок у вигляді грошових коштів, матеріалів та права користування обладнанням інвестора та зобов'язується вчинити всі необхідні дії щодо розміщення інвестиції для здійснення будівництва зернового елеватору місткістю 35 000 тон на території Херсонського річкового порту за адресою: м.Херсон. Одеська пл., 6, та передати готовий до експлуатації об'єкт у власність інвестора.

Згідно з п.3.1.12 договору забудовник зобов'язався забезпечити завершення будівництва та облаштування об'єкту в термін не пізніше 25.12.2004р.

За приписами ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України (приймаючи до уваги, що правовідносини сторін продовжували існувати під час дії цього нормативно-правового акту) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

09.12.2005р. позивачем та відповідачем 2 було укладено додаткову угоду №1 до договору №02-25-103 від 22.11.2003р. інвестування будівництва, якою змінено умови інвестиційного договору. Зокрема, пунктом 2.1 інвестиційного договору від 22.11.2003р. в редакції додаткової угоди №1 від 09.12.2005р. було передбачено, що розмір інвестиції, яку інвестор передає забудовнику для будівництва об'єкту в цінах станом на 01.11.2005р. складає 31 815 000 грн., що станом на 01.11.2005р. становить 6 300 000 доларів США, які можуть бути внесені грошовими коштами, обладнанням тощо. Станом на 01.11.2005р. інвестором внесено інвестиції на суму 11 615 000 грн., що становить 2 300 000 доларів США. Суму інвестицій 20 200 000 грн. що становить 4 000 000 доларів США, що залишилося внести, інвестор зобов'язаний внести протягом 12 місяців, починаючи з 01.12.2005р. згідно з узгодженим із забудовником графіком платежів.

Додатковою угодою б/н від 15.11.2007р. до договору №02-25/103 від 22.11.2003р. інвестування будівництва сторони внесли зміни до п.5.4 договору, виклавши його в новій редакції, відповідно до якої у випадку розірвання договору об'єкт та результати будівельних робіт (об'єкт незавершеного будівництва) передаються у власність забудовника, а забудовник в цьому разі зобов'язаний не пізніше, ніж через шість місяців з моменту розірвання договору компенсувати інвестору суму коштів, які фактично були направлені на будівництво об'єкта.

02.04.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» було підписано угоду про розірвання договору №02-25/103 від 22.11.2003р. інвестування будівництва, пунктом 1 якої передбачено, що у зв'язку з відсутністю у інвестора грошових коштів на закінчення будівництва зернового елеватору місткістю 35 000 тон, який розташований за адресою: м.Херсон, Одеська площа, 6, інвестор і забудовник прийшли до взаємної згоди розірвати договір №02-25/103 від 22.11.2003р. інвестування будівництва.

При цьому, згідно з п.3 угоди від 02.04.2008р. про розірвання інвестиційного договору забудовник зобов'язався до 30.04.2008р. компенсувати інвестору грошові кошти у розмірі 3 263 208,09 грн., які були фактично внесені інвестором в інвестування будівництва елеватора.

03.04.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» (первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Металлон» (новий кредитор) та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» (боржник) було укладено договір №4-У про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні), з приводу дійсності якого виник спір у даній справі.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги від боржника заборгованості в сумі 3 263 208,09 грн.

В силу п.1.2 договору відступлене право вимоги виникло у первісного кредитора на підставі угоди про розірвання договору інвестування будівництва №02-25/103 від 22.11.2003р., що укладена між первісним кредитором та боржником 02.04.2008р.

З моменту укладення цього договору до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора, включаючи права забезпечення зобов'язання (п.1.3 договору).

Відповідно до п.2.1 договору від 03.04.2008р. за відступлення права вимоги (заміну кредитора в зобов'язанні), передбачену цим договором, новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну в розмірі 3 263 208,09 грн.

Згідно з п.3.1 правочину після набуття чинності цим договором первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору копії документів, що підтверджують відступлені права вимоги до боржника.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Статтею 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з п.5.1 спірного правочину цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Матеріали справи свідчать, що договір №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні) було укладено в простій письмовій формі, що відповідає формі, в якій було укладено інвестиційний договір №02-25/103 від 22.11.2003р. та угоду від 02.04.2008р. про розірвання договору інвестування будівництва №02-25/103 від 22.11.2003р.

03.04.2008р. договір №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні) було підписано представниками сторін та скріплено їх печатками.

За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №4-У від 03.04.2008р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 03.04.2008р. з моменту його підписання представниками сторін.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним пункту угоди від 02.04.2008р. про розірвання договору №02-25/103 від 22.11.2003р., що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору №4-У від 03.04.2008р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Такий статус сторін у правовідносинах існує до моменту виконання боржником зобов'язань перед кредитором, які відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України припиняються, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладення між ними відповідного договору.

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, зі змісту даної статті вбачається, що заміна кредитора можлива тільки у зобов'язанні, існуючому на момент укладення угоди про уступку права вимоги, і тільки у відношенні прав (вимог), що виникли на момент укладення цієї угоди, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Як вказувалось вище, у п.п.1.1, 1.2 спірного договору від 03.04.2008р. сторони погодили, що кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги від боржника заборгованості в сумі 3 263 208,09 грн. Відступлене право вимоги виникло у первісного кредитора на підставі угоди про розірвання договору інвестування будівництва №02-25/103 від 22.11.2003р., що укладена між первісним кредитором та боржником 02.04.2008р.

Згідно з п.3 угоди від 02.04.2008р. про розірвання інвестиційного договору забудовник зобов'язався до 30.04.2008р. компенсувати інвестору грошові кошти у розмірі 3 263 208,09 грн., які були фактично внесені інвестором в інвестування будівництва елеватора.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, рішенням від 18.04.2013р. господарського суду Херсонської області у справі №923/138/13-г задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» до Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», а саме визнано недійсним пункт 3 угоди від 02.04.2008р. про розірвання договору інвестування будівництва №02-25/103 від 22.11.2003р., що укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот».

Вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін постановою від 11.06.2013р. Одеського апеляційного господарського суду та постановою від 30.09.2013р. Вищого господарського суду України.

Таким чином, судом встановлено, що сторонами у спірному договорі №4-У від 03.04.2008р. було погоджено відступлення права вимоги, яке виникло з недійсного зобов'язання, що суперечить нормам закону, а саме вимогам ст.514 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарський суд виходить з того, що заміна кредитора можлива тільки у зобов'язанні, існуючому на момент укладення угоди про уступку права вимоги, а відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Пунктом 2.5 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

За таких обставин, виходячи з того, що всупереч вимогам закону при укладенні договору №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні) позивачем було відступлено відповідачу 1 право вимоги, яке виникло з недійсного зобов'язання, судом встановлено наявність необхідних та достатніх підстав для визнання вказаного договору недійсним, оскільки його умови суперечать вимогам закону.

При цьому, за висновками суду, доводи відповідача щодо неправомірності розгляду даної справи господарським судом м.Києва на підставі окремого позову, а не в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», є безпідставними, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2011р. постановою господарського суду Херсонської області визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником ; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

За змістом ч.10 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах , передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Разом з цим, предметом розглядуваного позову є визнання недійсним договору №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні).

Тобто, судом розглянуто вимогу немайнового характеру, яку заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», що визнано банкрутом. Жодних майнових вимог, у тому числі, про застосування наслідків недійсності правочину, до боржника в розглядуваному позові не заявлено, що свідчить про безпідставність посилань відповідача 2 на норму ч.10 ст.16 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, приймаючи до уваги положення п.7 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судом враховано, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Викладеним спростовуються твердження відповідача 2 про безпідставність позовних вимог з огляду на виконання спірного договору.

Одночасно, господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на порушення при укладенні спірного договору вимог ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За висновками суду, оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то лише завідомо на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків.

Разом з тим, виходячи з обставин справи та відносин, що склались між сторонами, не вбачається, що на момент укладення договору №4-У від 03.04.2008р. дії та поведінка сторін завідомо не були спрямовані на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до п.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» з огляду на вимоги ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлон», м.Київ та Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», м.Херсон про визнання недійсним договору №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металлон» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», є правомірним та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Клопотання б/н від 16.09.2013р. відповідача 2 про зупинення провадження у справі до розгляду касаційної скарги у справі №923/138/13-г, за висновками суду, не підлягає задоволенню, приймаючи до уваги, що постановою від 30.09.2013р. Вищого господарського суду України касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» було залишено без задоволення, а рішення від 18.04.2013р. господарського суду Херсонської області та постанову від 11.06.2013р. Одеського апеляційного суду України залишено без змін.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача у рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», м.Херсон до Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлон», м.Київ та Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», м.Херсон про визнання недійсним договору №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металлон» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот».

Визнати недійсним договір №4-У від 03.04.2008р. про відступлення права вимоги (про заміну кредитора в зобов'язанні), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металлон» та Дочірнім підприємством «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлон» (03680, м.Київ, Святошинський район, вул.Якутська, буд.10, ЄДРПОУ 30788768) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» (73000, Херсонська обл., м.Херсон, Комсомольський район, Одеська площа, буд.6, ЄДРПОУ 32479241) судовий збір в розмірі 573,50 грн.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» (73000, Херсонська обл., м.Херсон, Комсомольський район, Одеська площа, буд.6, ЄДРПОУ 03150208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Зерновик» (73000, Херсонська обл., м.Херсон, Комсомольський район, Одеська площа, буд.6, ЄДРПОУ 32479241) судовий збір в розмірі 573,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 06.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.11.2013р.

Суддя М.О. Любченко