Ухвала

від 30.10.2013 по справі 2а-19172/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/33058/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П., за участю представників позивача:Малюги В.В., відповідача:Кириченко С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі № 2а-19172/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання дій та рішень незаконними, зобов'язання вчинити дії, скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2012 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс» (надалі - позивач, ТОВ «НВП «Квазар Комплекс») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва): визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.11.2011 № 0007842303 та № 0007832303; визнано незаконними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва по визнанню нікчемними правочинів, укладених ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» з ТОВ «СП «Агора «GV «Agora» (Договір № 01/05 від 01 травня 2002 року), МПСП «Щит» (Договір ДГ-02/11 від 01 листопада 2009 року), ТОВ «Промисловий союз «Ліон-Енерджи» (Договір № 03/06 від 02 червня 2008 року), ТОВ «Агора «СП» (Договір 01/06 від 01 червня 2009 року), ТОВ «Астра» (Договір 06/10 від 06 жовтня 2009 року); визнано незаконними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва по зменшенню задекларованих податкових зобов'язань ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» у розмірі 15 162 254,00 грн. за квітень 2008 року - червень 2010 року включно, та податкового кредиту у розмірі 15 162 254,00 грн. за квітень 2008 року - грудень 2010 року включно, до нуля; зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийняти та врахувати господарські операції з поставки запасних частин до електровозів та комплектуючих до тягового складу, здійснені ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» з ТОВ «СП «Агора «GV «Agora» (Договір № 01/05 від 01 травня 2002 року), МПСП «Щит» (Договір ДГ-02/11 від 01 листопада 2009 року), ТОВ «Промисловий союз «Ліон-Енерджи» (Договір № 03/06 від 02 червня 2008 року), ТОВ «Агора «СП» (Договір 01/06 від 01 червня 2009 року), ТОВ «Астра» (Договір 06/10 від 06 жовтня 2009 року), як такі, що призвели до формування у ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» податкового кредиту у розмірі 15 162 254,00 грн. за квітень 2008 року - грудень 2010 року включно, та подальші операції по реалізації отриманих ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» запасних частин до електровозів та комплектуючих до тягового складу, як такі, що призвели до формування податкових зобов'язань у розмірі 15 162 254,00 грн. за квітень 2008 року - червень 2010 року включно, із відображенням вказаних сум в Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2012.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м.Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт № 2164/23-03/30219297 від 12.10.2011.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2011 № 0007842303 та № 0007832303.

Передумовою для прийняття вказаних рішень став висновок відповідача, викладений на сторінці 17 акта перевірки, де зазначено, що кошти в розмірі 367 000,00 грн., які надійшли на розрахунковий рахунок ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» 06 травня 2010 року по Договору комісії № 12/01 від 25 грудня 2009 року від ТОВ «Мурамас», є доходом в розумінні пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Вказане відповідач обґрунтовує тим, що у зв'язку з укладенням договору від 01 квітня 2010 року № 01/04-2010/1 про переведення боргу на суму 21 996 000,00 грн. договір комісії від 25 грудня 2009 року № 12/01 не діяв.

У зв'язку з цим, грошові кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок підприємства 06.05.2010 на суму 367 000,00 грн. (банківська виписка № БВ-0000206) від ТОВ «Мурамас», отримані після завершення договору комісії на купівлю товару № 12/01к від 25.12.2009, є доходом підприємства, з чим погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову.

Переглянувши судове рішення апеляційного суду у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 Договору переведення боргу № 01/04-2010/1 від 01 квітня 2010 року визначено, що його укладення не призводить до зміни умов Договору комісії №12/01 від 25 грудня 2009 року, а отже, Договір № 12/01 від 25 грудня 2009 року на момент повернення коштів діяв та був чинним.

Згідно п. 7.1 Договору комісії №12/01 від 25 грудня 2009 року він діє до 25 грудня 2010 року.

Надходження коштів відбулось 06 травня 2010 року, тобто в момент дії Договору комісії №12/01 від 25 грудня 2009 року.

Відповідно до п. 10 Договору № 01/04-2010/1 від 01.04.2010 ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» та ТОВ «Мурамас» залишають за собою право регулювати свої можливі правовідносини за Договором № 12/01 від 25.12.2009, якщо Новий кредитор не має можливості виконати свої зобов'язання.

Згідно Виписки з особового рахунку ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» про рух коштів за 06 травня 2010 року кошти в розмірі 367 000,00 грн. надійшли на розрахунковий рахунок від ТОВ «ТД «Проміндустрія» як повернення коштів для придбання запчастин для вагонів згідно Договору комісії 12/01 від 25.12.2009.

Інших надходжень на рахунок ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» ні від ТОВ «ТД «Проміндустрія», ні від ТОВ «Мурамас» за 06 травня 2010 року не здійснювалось.

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Аналіз вказаних норм та вищенаведених обставин дає підстави колегії суддів погодитись із висновком суду першої інстанції, який полягав в тому, що надходження даних коштів здійснено в межах Договору № 12/01 від 25 грудня 2009 року, як повернення коштів у зв'язку з неможливістю виконання зобов'язань, та не може обліковуватись як дохід в розумінні пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» . Оскільки такі кошти не відносяться до загальних доходів від продажу товарів (робіт, послуг) та інших операцій, зазначених в даному пункті, нарахування ДПІ у Шевченківському районі м. Києва податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 61 167,00 грн. та з податку на прибуток в розмірі 76 458,00 грн. є неправомірним та необґрунтованим.

Ще однією передумовою для визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств став висновок податкового органу про те, що ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» віднесло до складу валових витрат плату за консультаційні послуги та транспортно-експедиційні послуги без належним чином оформлених первинних документів на суму 239 850,00 грн.

В результаті цього, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зменшено податковий кредит з податку на додану вартість у перевіреному періоді на суму 42 562,00 грн., та зменшено розмір валових витрат на 239 850,00 грн., що призвело до нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 59 962,50 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що акти здачі-приймання робіт не містять інформації про зв'язок послуг з господарською діяльністю позивача, що, в свою чергу, унеможливлює формування валових витрат підприємства на підставі таких документів.

Проте, аналізуючи зміст вказаної норми, а також спростовуючи позицію суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що документи, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, а також зазначення змісту господарських операцій, що засвідчує їх оформлення у відповідності до вимог п.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» .

Крім того, ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» є самостійним суб'єктом господарювання, що здійснює свою діяльність у відповідності до Статуту та чинного законодавства України.

Одним із основних напрямів діяльності позивача, згідно Статуту, є розробка і виробництво конкурентоспроможних товарів (продукції), залучення фізичних та юридичних осіб до спільної діяльності по насиченню споживчого ринку високоякісними послугами та продукцією, здійснення виробничої торговельної діяльності тощо.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, умовами для кваліфікації витрат платника як валових витрат є їх понесення в рамках господарської діяльності, а також документальна підтвердженість. При цьому, господарський характер витрат визначається з урахуванням обставин, що свідчать про намір платника отримати економічний ефект в результаті реальної економічної діяльності, а не в залежності від фактично одержаного доходу.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин та норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що отримані консультаційні та транспортно-експедиційні послуги були направлені на здійснення господарської діяльності позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про неправомірність зменшення податковим органом податкового кредиту на суму 42 562,00 грн. та зменшення розміру валових витрат позивача на суму 239 850,00 грн., що призвело до нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 59 962,50 грн.

Щодо відмови суду апеляційної інстанції в задоволенні позову стосовно визнання незаконними дій ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено висновки щодо нікчемності угод, укладених ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» з ТОВ «СП «Агора «GV «Agora» (Договір № 01/05 від 01 травня 2002 року), МПСП «Щит» (Договір ДГ-02/11 від 01 листопада 2009 року), ТОВ «Промисловий союз «Ліон-Енерджи» (Договір № 03/06 від 02 червня 2008 року), ТОВ «Агора «СП» (Договір 01/06 від 01 червня 2009 року), ТОВ «Астра» (Договір 06/10 від 06 жовтня 2009 року).

Суд не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо правомірності дій податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 , ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсність правочинів, як таких, що не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК України ) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК України ). Принципова відмінність між ними полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 Цивільного кодексу України .

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України , згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, передбаченої ст.204 ЦК України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України ). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

До того ж, не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними і статтею 20 Податкового кодексу України , якою визначено вичерпний перелік прав зазначеного суб'єкта владних повноважень.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків та зборів, правильність ведення податкового обліку. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не наділяла податкові органи правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між платниками податків та їх контрагентами, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання, тощо. Тобто, податковий орган не уповноважений досліджувати суть договорів та здійснювати контроль за їх відповідністю нормам чинного законодавства України.

В акті перевірки відсутні посилання на ухилення позивача та його контрагентів від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В матеріалах справи наявна постанова старшого слідчого ОВС ГСУ МВС України від 07.06.2011 про відмову в порушенні кримінальної справи, з якої вбачається, що при дослідженні взаємовідносин Товариства із контрагентами ТОВ «СП «Агора «GV «Agora», МПСП «Щит», ТОВ «Промисловий союз «Ліон-Енерджи», ТОВ «Агора «СП» встановлено відсутність ознак фіктивності господарських взаємовідносин між даними суб'єктами.

З урахування викладених обставин та норм права колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що податковим органом не доведено обставини на підтвердження того, що, укладаючи зазначені договори, сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. А тому вимоги позивача в даній частині підлягають задоволенню всупереч висновкам суду апеляційної інстанції.

На підставі висновків про нікчемність правочинів податковим органом було зменшено задекларовані податкові зобов'язання ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» у розмірі 15 162 254,00 грн. за квітень 2008 року - червень 2010 року включно, та податкового кредиту у розмірі 15 162 254,00 грн. за квітень 2008 року - грудень 2010 року включно, до нуля.

Нульовий показник вказаних сум відображено в Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Суд вважає такі дії неправомірними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України , що вступив в дію з 01.01.2011, зазначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового Кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу , а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Такими перевірками перевіряються дані, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

У разі виявлення порушення платником податку законодавства, зазначеного вище, а також вимог Податкового кодексу України контролюючий орган вправі притягнути до відповідальності такого платника в межах своєї компетенції, зокрема, у формі фінансової відповідальності.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для зменшення показників задекларованих сум податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість в Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України стало порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку із нікчемністю вищевказаних правочинів.

Пунктом 116.1 ст. 116 Податкового кодексу України передбачено, що у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення.

Крім того, до форм контролю за дотриманням податкового законодавства можна віднести самостійне визначення сум грошових зобов'язань контролюючим органом, підстави для застосування яких зазначені в п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України .

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що у випадку встановлення порушення платником податків норм податкового законодавства контролюючий орган зобов'язаний притягнути такого платника до відповідальності шляхом винесення податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що дії відповідача з зменшення задекларованих податкових зобов'язань з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2008 року - грудень 2010 року, були такими, що суперечили приписам, діючого на той час, податково законодавства.

Таким чином, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Квазар Комплекс» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 у справі № 2а-19172/11/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2012 у справі № 2а-19172/11/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна