Рішення

від 11.11.2013 по справі 5011-7/12292-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-7/12292-2012 11.11.13

За позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі

1) Міністерства оборони України

2) Концерну "Військторгсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд Державного майна України

про стягнення 4 636 533, 80 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від прокуратури: Гелета О.О.

від позивача 1: Загуменний В.В.

від позивача 2: Маяцька С.М.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: Дембовська В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" про стягнення 4 636 533, 80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо внесення орендної плати за користування цілісним майновим комплексом структурного підрозділу філії № 3 Концерну "Військторгсервіс" відповідно до договору № 140/5-1-01-03 оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства від 01.01.2003 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2012 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд державного майна України та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю прокурора, представників сторін та третьої особи, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі судового провадження прокурор подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 618 909, 33 грн., з яких: 1 527 383, 00 грн. - основний борг та 91 526, 33 грн. - пеня.

Приймаючи до уваги, що вказана заява не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2013 р. у справі № 5011-7/12292-2012 у позові відмовлено та присуджено до стягнення з Концерну "Військторгсервіс" на користь Державного бюджету України 30 547, 66 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 р. рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2013 р. № 5011-7/12292-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2013 р. касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задоволено частково та справу № 5011-7/12292-2012 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно автоматичного розподілу справу № 5011-7/12292-2012 передано на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 5011-7/12292-2012 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.10.2013 р.

У процесі провадження у справі Концерн "Військторгсервіс" подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2012 р. у справі 5011-58/9614-2012 задоволено вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" заборгованості з орендної плати станом на 13.06.2012 р., в той час як в межах даної справи розглядаються вимоги про стягнення заборгованості за період з 13.06.2012 р. до 05.09.2013 р.

Відповідно до пояснень Міністерства оборони України заявлена до стягнення сума складається із основного боргу з орендної плати у розмірі 1 527 383, 00 грн. за період з 13.06.2012 р. до 05.09.2013 р. та пені у розмірі 91 526, 33 грн.

У даному судовому засіданні прокурор подав письмові пояснення, у яких зазначає, що заявлена до стягнення сума пені у розмірі 91 526, 33 грн. нарахована за період з 29.07.2012 р. до 06.09.2012 р.

Присутні у судовому засіданні представники прокуратури, позивачів та третьої особи підтримали позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 03151, м. Київ, вул. Волинська, 47 та повернуті до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.11.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2003 р. між Головним управлінням торгівлі Тилу Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська гарнізонна база" укладено Договір № 140/5-1-01-03 оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства, за умовами якого Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України зобов'язалось передати, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська гарнізонна база" - прийняти у строкове платне користування структурного підрозділу управління.

14.01.2004 р. вищевказаний договір погоджено Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області.

01.03.2006 р. між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська гарнізонна база" укладено додаткову угоду до договору від 01.01.2003 р., за якою у зв'язку з припиненням діяльності Головного управлінням торгівлі Тилу Міністерства оборони України та його реорганізації шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Концерн "Військторгсервіс, який є правонаступником зазначеного управління, у тексті договору замінено Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України на державне господарське об'єднання "Концерн "Військторгсервіс".

За змістом п. п. 7.3 Статуту Концерну "Військторгсервіс", майно останнього перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Додатковою угодою від 01.12.2010 р. сторони домовились внести зміни та доповнення до договору від 01.01.2003 р. та замінити у тексті договору найменування сторони - з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська гарнізонна база" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПА Компані".

Додатковою угодою від 31.12.2010 р. змінено орендаря за договором від 01.01.2003 р. - а Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компані" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобудпроект".

Додатковою угодою від 01.04.2011 р. орендаря за договором від 01.01.2003 р. - з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудпроект" замінити на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп".

Як вбачається з матеріалів справи за актами приймання-передачі основних фондів від 15.04.2011 р. та від 01.05.2011 р. Концерн "Військторгсервіс" передав відповідачу в орендне користування основні фонди - нежитлові приміщення.

15.04.2011 р., 01.06.2011 р., 01.07.2011 р., 01.09.2011 р., 01.10.2011 р., 01.11.2011 р., 15.11.2011 р. між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" підписані додаткові угоди про внесення змін та доповнень до договору, у яких сторонами визначалась вартість цілісного майнового комплексу станом на відповідні дати.

01.02.2012 року між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" укладено угоду про внесення змін до договору № 140/5-1-01-03 від 01.01.2003 р., відповідно до якої позивач 2 зобов'язався передати, а відповідач - прийняти у строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу філії № 3 Концерну "Військторгсервіс", склад і вартість якого визначено відповідно до акту (актів) оцінки та передавального (розподільчого) балансу підприємства, складеного за станом на 01.11.2011 р., вартість якого згідно до звітів про оцінку майна становить 41 638 734, 73 грн. Залишкова вартість основних засобів згідно передавального (розподільчого) балансу (балансів) Підприємства складеного (складених) станом на 15.11.2011 р. становить 6 899, 0 тис.

Згідно п.п. 2.1, 2.2, 2.3 угоди відповідач вступає у строкове платне користування цілісним майновим комплексом структурного підрозділу підприємства у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі структурного підрозділу підприємства. Передача цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності. Передача цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеного за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно п.п. 3.1., 3.4 угоди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України, і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) з 01.11.2011 р. - 346 989 , 46 грн. Орендна плата перераховується щомісячно не пізніше 28-го числа місяця, наступного за звітним. Частина орендної плати перераховується до державного бюджету орендодавцем (балансоутримувачем) відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 5.3 угоди сторони визначили, що орендар зобов'язується: своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату в порядку, визначеному цим договором.

Згідно п.п. 6.2, 6.5 угоди орендар має право за згодою орендодавця здавати в суборенду окреме майно, орендар має право розпоряджатися або іншим чином передавати третім особам належні йому право оренди та інші права (повністю чи в певній частині), які випливають з цього договору у порядку визначеному законодавством України.

Відповідно п.п. 9.1. угоди за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 10.1 угоди визначено, що договір діє з 01.01.2003 р. до 01.01.2018 р. включно.

Згідно п.п. 10.3, 10.6, 10.9, 10.11 угоди договір не може бути розірваний в односторонньому порядку. Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації підприємства за участю орендаря; загибелі орендованого підприємства; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи; У разі припинення або розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю (балансоутримувачу). Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

З матеріалів справи вбачається, що Концерн "Військторгсервіс" звертався до відповідача з претензіями від 03.05.2012 р. вих. № 801, від 08.05.2012 р. вих. № 852, від 13.06.2012 р. вих. № 1087, від 09.07.2012 р. № 1254, від 09.07.2012 р. вих. № 1255, від 05.09.2012 р. № 1639 з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор зазначає, що відповідач неналежним чином виконує умови договору оренди № 140/5-1-01-03 від 01.01.2003 р. щодо внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за період з 13.06.2012 року по 05.09.2012 року в розмірі 1 527 383, 00 грн., яку прокурор просить стягнути у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 5011-58/9614-2012 р. за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд Державного майна України про розірвання договору № 140/5-1-01-03 від 01.01.2003 р., витребування майна та стягнення заборгованості у розмірі 3 000 334, 26 грн. за вищевказаним договором та рішенням від 29.08.2012 р. позовні вимоги задоволено повністю.

При цьому, як вбачається з наявних у даній справі документів, зокрема з довідки-розрахунку Концерну "Військторгсервіс", в межах справи № 5011-58/9614-2012 р. присуджена до стягнення заборгованість з орендної плати за період з 01.03.2012 р. до 13.06.2012 р.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував та доказів виконання зобов'язань з оплати за оренду приміщень за договором № 140/5-1-01-03 від 01.01.2003 р. за період з 13.06.2012 року по 05.09.2012 року не надав.

Тож, виходячи із наявних у справі документів та встановлених судом обставин, приймаючи до уваги обов'язок учасників процесу довести наявність обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 1 527 383, 00 грн. за період з 13.06.2012 року до 05.09.2012 року.

Крім того, прокурор просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 91 526, 33 грн. за період з 29.07.2012 р. до 06.09.2012 р.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений договором строк зобов'язання щодо внесення орендних платежів не виконав, суд дійшов висновку про наявність у даному випадку підстав для застосування штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені.

Перевіривши правильність нарахування пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за період з 29.07.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 06.09.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) судом встановлено, що розрахунок, здійсненний прокурором та позивачами, не перевищує суму нараховану судом та становить 91 526, 33 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених вимог та наявних у справі доказів, враховуючи відсутність заперечень відповідача стосовно заявлених до нього вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 47, код ЄДРПОУ 37592955), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення суму боргу на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) заборгованість у розмірі 1 527 383, 00 (один мільйон п'ятсот двадцять сім тисяч триста вісімдесят три грн. 00 коп.) грн. та 91 526, 33 грн. (дев'яносто одна тисяча п'ятсот двадцять шість грн. 33 коп.) грн. - пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестгруп" (03151, м. Київ, вул. Волинська, 47, код ЄДРПОУ 37592955), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 32 378, 19 (тридцять дві тисячі триста сімдесят вісім грн. 19 коп.) грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.11.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.