Рішення

від 14.10.2013 по справі 1624/3177/2012

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №1624/3177/2012

Провадження №2/544/43/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 жовтня 2013 року Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретарів - Острянського А.В., Тютюнник А.О.,

представника позивача - ОСОБА_1В,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пирятин цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області, треті особи: Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Відділ Держземагентства у Пирятинському районі Полтавської області, Пирятинський районний виробничий відділ Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», приватний нотаріус Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_7, про визнання незаконними та скасування правовстановлюючих документів на майно, повернення майна з чужого незаконного володіння законному власникові і стягнення моральної шкоди, -

у с т а н о в и в :

23.11.2012 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання незаконними та скасування правовстановлюючих документів на майно, повернення майна з чужого незаконного володіння законному власникові і стягнення моральної шкоди. Позові вимоги мотивовано тим, що в 50-60 роках минулого сторіччя в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області проживала бабуся позивача - ОСОБА_8. Батьки позивача опікувались бабусею та її господарством, а з 1974 року у зв’язку з поганим самопочуттям забрали бабусю до своєї квартири в м. Лубни. З появою у вказаному селі поштових адрес у 2006-2007 роках домоволодінню бабусі позивача було присвоєно №27, вул. Лукашівська. В цьому ж селі по вул. Лукашівській, 52 проживала рідна тітка позивача ОСОБА_9, яка була донькою ОСОБА_8 та сестрою матері позивача. Після смерті ОСОБА_8 (17.01.1979 року) мати позивача та ОСОБА_9 як рідні доньки померлої вирішили переписати у погосподарській книзі будинок бабусі з неї на ОСОБА_9, оскільки батьки позивача були забезпечені житлом у м. Лубнах. При цьому, позивач вказує, що ОСОБА_9 фактично в будинку бабусі не проживала і ним опікувались його батьки, а з 1987 року батьки позивача почали проживати у будинку постійно. Після смерті ОСОБА_10 свекра ОСОБА_9, який помер 17.01.1984 року, ОСОБА_9 привела позивача до сільської ради та переписала по погосподарській книзі будинок ОСОБА_8 по вул. Лукашівська, 27 з себе на позивача, фактично у цьому домоволодінні продовжували проживати та хазяйнувати батьки позивача, які здійснювали його ремонт та робили різні поліпшування. У 2001 році позивач забрав своїх батьків на проживання до себе у м. Дніпропетровськ у зв’язку з їх віком та станом здоров’я. Позивач зазначає, що через вказані обставини та на прохання ОСОБА_9 позивач і його батьки дозволили ОСОБА_9 тимчасово проживати у домоволодінні позивача по вул. Лукашівській, 27 та користуватись земельною ділянкою, оскільки будинок ОСОБА_9 по вул. Лукашівській, 52 був у гіршому технічному стані та не мав необхідних зручностей. Починаючи з 2001 року батьки позивача і він сам у весняно-літній період та під час відпусток приїздили до с. Прихідьки і проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому, разом з ними проживала і тітка позивача ОСОБА_9, а інколи також її син ОСОБА_2 - відповідач по справі. Після смерті ОСОБА_9 19.09.2011 року, а саме влітку 2012 року, за твердженням позивача, він приїхав до села Прихідьки у відпустку та проживав у будинку разом із відповідачем ОСОБА_2, а наприкінці відпустки від сусідів та в сільській раді дізнався, що померла ОСОБА_9 разом із своїм сином ОСОБА_2 відповідачем у справі, який є двоюрідним братом позивача, у 2005 році продали будинок №52 по вул. Лукашівській, що належав ОСОБА_9, ОСОБА_11, а у 2006 році, на думку позивача незаконно, переписали у погосподарській книзі будинок №27 по вул. Лукашівській з нього на ОСОБА_9 В результаті таких дій, на підставі рішення сільської ради, ОСОБА_9 стала власницею домоволодіння по вул. Лукашівська, 27 в с. Прихідьки та зареєструвала своє право у встановленому законом порядку. За твердженнями позивача, ОСОБА_9 не тільки незаконно позбавила його права власності на будинок, а також незаконно приватизувала земельні ділянки по вул. Лукашівській, 27, оскільки отримавши ще у 1996 році рішення сільської ради про надання у приватну власність двох земельних ділянок без зазначення їх адрес, вона 11 років не реалізовувала своє право і приватизувала земельні ділянки по вул. Лукашівській, 27 у 2007 році вже після того, як продала свій будинок по вул. Лукашівській, 52. Позивач вказує, що зазначене рішення сільської ради не могло бути видане щодо земельних ділянок по вул. Лукашівська, 27, оскільки у 1996 році лише він обліковувався у погосподарській книзі, як власник цього домоволодіння, а поштових адрес у ті роки будинки не мали. Вказане рішення стало підставою для видачі державних актів про право власності на земельні ділянки по вул. Лукашівській, 27. Після смерті ОСОБА_9 її син ОСОБА_2 відповідач у справі, 09.08.2012 року отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідно до яких у його власність від ОСОБА_9 перейшов будинок №27 по вул. Лукашівській та дві земельні ділянки за цією ж адресою. Позивач зазначає, що звертався до відповідача ОСОБА_2 з питаннями про роз’яснення виниклої ситуації, однак відповідач нічого зрозумілого не пояснив, при цьому сказав, що вже найшов покупця на прийняту ним спадщину. Коли покупець ОСОБА_3 приїхав в с. Прихідьки позивач у розмові із ним попередив, що майно, яке він планує купити є спірним і що позивач буде звертатись до суду з вимогою про повернення йому цього будинку та земельних ділянок. Однак відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на попередження позивача не відреагували і 26.09.2012 року оформили три договори купівлі-продажу щодо вказаного будинку та двох земельних ділянок. Позивач зазначає, що доказами належності саме йому спірного майна є те, що за даними погосподарських книг у період з 1991 по 2005 рік саме він рахувався власником будинку і будь-яким чином не відмовлявся від свого майна та не відчужував його. Позивач вважає, що ОСОБА_9 набула право власності на спірне майно незаконно, в порушення публічного порядку, а тому і подальший перехід права власності до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є законним і цих відповідачів не можна вважати добросовісними набувачами, оскільки їм достеменно було відомо про претензії позивача на вказане майно. Тому, позивач просить визнати незаконними та скасувати свідоцтво на право власності на нерухоме майно та державні акти про право власності на земельні ділянки, які розташовані в с. Прихідьки, Пирятинського району по вул. Лукашівська, 27 видані на ім’я ОСОБА_9, визнати незаконними та скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані ОСОБА_2 щодо нерухомого майна та земельних ділянок, які розташовані в с. Прихідьки, Пирятинського району по вул. Лукашівська, 27, визнати незаконними та скасувати договори купівлі-продажу укладені між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо нерухомого майна та земельних ділянок, які розташовані в с. Прихідьки, Пирятинського району по вул. Лукашівська, 27, повернути позивачу з чужого незаконного володіння вказане майно, визнати за ним право власності на це мано, а також стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдану їхніми незаконними діями моральну шкоду у розмірі 25000 грн. з кожного.

За дорученням Пирятинського районного суду Полтавської області 20.03.2013 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська провів допит ОСОБА_5 позивача у справі і згідно протоколу судового засідання позивач пояснив, що заявлені позовні вимоги він підтримує в повному обсязі. Проте, що власником будинку №27 вул. Лукашівській стала ОСОБА_9 позивач дізнався у липні 2012 року. Його померла бабуся ОСОБА_8 мала правовстановлюючий документ на вказаний будинок, на той час такими документами були погосподарські книги. ОСОБА_8 успадкувала зазначене домоволодіння після смерті 06.01.1969 року її чоловіка ОСОБА_12, про що у погосподарській книзі сільською радою було зроблено відповідний запис про зміну власника домогосподарства. На той час погосподарські книги велися сільськими радами та відображали земельні ділянки, майно (нерухоме та рухоме), яке належало мешканцям села. Будинок №27 по вул. Лукашівській в с. Прихідьки будувався у 1925 році дідом позивача ОСОБА_12 на земельній ділянці, наданій місцевою сільською радою під будівництво та ведення селянського господарства. Під час будівництва цього будинку дід позивача ОСОБА_12 вже перебував в зареєстрованому шлюбі з бабусею позивача ОСОБА_8 По факту завершення будівництва зазначеного будинку у погосподарській книзі сільською радою був зроблений запис про те, що домогосподарем є ОСОБА_12 з дружиною ОСОБА_8 Після смерті 17.01.1979 р. бабусі позивача ОСОБА_8, яку на протязі останніх п’яти років до смерті доглядала мати позивача, на сімейній нараді було вирішено, що за бажанням бабусі домоволодіння повинно належати позивачу. Але з урахуванням того, що позивачу в той час виповнилось лише 7 років і він був неповнолітньою особою, то матір’ю позивача та її сестрою ОСОБА_9 було вирішено, що за погосподарською книгою домоволодіння по вул. Лукашівська, 27 буде тимчасово обліковуватись за ОСОБА_9 Спірне домоволодіння було переписане ОСОБА_9 з себе на позивача у 1991 році за її власним волевиявленням та її заявою, про що у погосподарській книзі ОСОБА_6 сільської ради народних депутатів було зроблено відповідний запис. За твердженням позивача зазначене будинковолодіння було переписано тіткою на нього з огляду на те, що 17.01.1984 року помер свекор ОСОБА_9 і належне йому домоволодіння по вул. Лукашівська, 52 успадкував її чоловік. Після смерті чоловіка домоволодіння по вул. Лукашівська, 52 успадкувала ОСОБА_9, тому ОСОБА_9 за погосподарськими книгами сільської ради стала обліковуватись власником домогосподарства по вул. Лукашівська, 27 та домогосподарства по вул. Лукашівська, 52. Відповідно до діючого на той час законодавства мешканець села не міг мати у власності більше одного домогосподарства, про що ОСОБА_9 була попереджена головою сільради, а тому домогосподарство по вул. Лукашівська, 27 було переписано ОСОБА_9 на позивача, оскільки на той час він вже був повнолітнім і тітка фактично виконала волю померлої бабусі. Яким чином та на якій підставі у погосподарській книзі за 2006 рік ОСОБА_9 знов стала власником домоволодіння по вул. Лукашівська, 27 у с. Прихідьки Пирятинського району Полтавської області позивачу не відомо. За словами позивача, колишній голова ОСОБА_6 сільської ради ОСОБА_13 26.12.2012 року повідомив йому, що ОСОБА_2 відповідач по справі, надав йому заяву, складену в простій письмовій формі та написану від імені позивача про те, що він не заперечує проти переоформлення домоволодіння по вул. Лукашівська, 27 на ОСОБА_9 При цьому, позивач зазначає, що будь-якої заяви з подібним змістом він не писав і відповідачу ОСОБА_2 для голови ОСОБА_6 сільської ради ОСОБА_14 не передавав. Будучи власником домогосподарства та земельних ділянок, розташованих по вул. Лукашівська, 27 у с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області від своєї власності ніколи не на чию користь та в будь-якій формі не відмовлявся.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній і додатково пояснив суду, що з 1987 року позивач будучі неповнолітнім був записаний по погосподарській книзі як власник домоволодіння, яке в подальшому отримало адресу: вул. Лукашівській, 27 в с. Прихідьки. Позивач це майно ніколи нікому не продавав, не дарував та не відчужував у будь-який інший спосіб, але на весні 2012 року з’ясувалось, що його рідна тітка, яка проживала в цьому ж селі, невідомим чином ще в 1996 році заволоділа його домоволодінням. ОСОБА_9 на сімейній нараді дійсно дозволили проживати в цьому будинку, бо її будинок був у гіршому стані. При цьому батьки позивача і сам позивач продовжували користуватись цим будинком та земельною ділянкою, тобто вони навіть не знали, що відбулась зміна власника. При цьому, ще в 1994 році ОСОБА_9 отримала рішення сільської ради на приватизацію двох земельних ділянок загальною площею 35 соток, однак представник вважає, що вказана земельна ділянка стосувалась домоволодіння по вул. Лукашівській, 52, власницею якого на той час і була ОСОБА_9 В 1996 році ОСОБА_9 знов звертається до сільської ради і право на приватизацію ще двох земельних ділянок площею 0,49 га. По всім документам у 1996 році ОСОБА_9 була власницею будинку по вул. Лукашівській, 52 і до домоволодіння по вул. Лукашівській, 27, вона ніякого відношення у 1996 році не мала. Тому представник вважає, що вона якщо і мала право приватизувати, якусь земельну ділянку, то тільки на вул. Лукашівській, 52, або ж вона таємно від власників якимось чином подала документи на приватизацію землі по вул. Лукашівській, 27, оскільки в 2007 році вона отримала державні акти на право власності на земельні ділянки саме по вул. Лукашівській, 27. Тобто ОСОБА_9 отримала ще у 1996 році рішення сільської ради на приватизацію земельних ділянок, якими не користувалась. Тільки у 2004 році ОСОБА_9 продала, оформивши договір купівлі-продажу, свій будинок по вул. Лукашівській, 52 громадянці ОСОБА_11. Тобто до 2004 року ОСОБА_9 була власницею будинку і користувачем земельної ділянки по вул. Лукашівській, 52 і не мала жодних прав щодо домоволодіння по вул. Лукашівська, 27. Але якимось чином ця приватизація відбулась, що є, на думку представника, незаконним, а отже не породжує жодних правовідносин. Не відомо на підставі чиєї заяви у 2006 році ОСОБА_9 стає по погосподарській книзі власницею будинку по вул. Лукашівській, 27, при цьому, як стверджує представник, позивач жодних заяв не писав та до сільської ради не подавав. Потім у 2006 році ОСОБА_9 оформила право власності на спірний будинок, а в подальшому і на земельні ділянки і таким чином стала власницею. Але позивач, продовжував приїздити, присилати своїх друзів, продовжував опікуватись домоволодінням, користуватись землею, і це, за твердженням представника, свідчить про те, що він не знав і не міг знати про те, що він вже не є власником. І лише коли відповідач ОСОБА_2 почав оформлювати право на спадщину, позивач дізнався, що він вже не є власником спірного будинку. В той момент між позивачем та відповідачами відбулась сварка в ході якої позивач попередив, що не треба укладати ніяких договорів, бо він буде це оскаржувати, тобто відповідач ОСОБА_3 знав про претензії на майно позивача, а тому він не може вважатись добросовісним набувачем. У зв’язку із тим, що позивач незаконно був позбавлений права власності, представник просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнення моральної шкоди з відповідачів також вважає правомірним, оскільки дуже багато часу витратив позивач щоб довести свою правоту та повернути належну йому власність.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просить відмовити у задоволенні позову і пояснив суду, що у 1979 році померла ОСОБА_8 і на сімейній нараді вирішили записати майно померлої на ОСОБА_9 Від ОСОБА_9 відповідачу відомо, що у 1987 році батьки позивача попросили її переписати будинок на позивача. Тоді відповідач запитував у своєї матері, як таке може бути, адже позивач був неповнолітнім та не мав паспорту, при цьому ОСОБА_9 відповіла, що у сільській раді переписали і ніхто у них нічого не питав. ОСОБА_9 записала будинок на позивача, але він туди не приїжджав, оскільки з 1990 року по 1995 рік він був курсантом. На літо приїжджали його батьки, а самі вони жили у м. Лубни, де мати трикімнатну квартиру. У 1996 році позивач виписався з квартири в м. Лубни, а приблизно у 2000 році він став проживати у м. Дніпропетровську та служити в податковій міліції. Тоді родина позивача продала квартиру в м. Лубни та переїхали до м. Дніпропетровськ де купила кілька квартир та будинок. Після цього стало питання про те, що робити зі спірним будинком, він був записаний на позивача як дача, але зрозуміло що з м. Дніпропетровська ніхто на дачу їздити не буде. Тому на сімейну нараду вони покликали ОСОБА_9, при цьому, відповідач стверджує, що він на цій нараді присутнім не був, і запропонували їй зі свого будинку на вул. Лукашівській, 52 переїхати на вул. Лукашівську, 27, оскільки її будинок стояв на самій окраїні села. При цьому, ОСОБА_9 поставили умову, що вона повинна сплатити половину вартості цього будинку. За твердженням відповідача, будинок №27 був гірший ніж будинок №52, який належав ОСОБА_9, оскільки дід відповідача, який будував цей будинок, був будівельником і побудував його дуже добре. Фактично ОСОБА_9 переїхала на вул. Лукашівську, 27 у 2001 році, але будинок на неї не переоформляли, оскільки вона ще не могла сплатити необхідні кошти за нього. Відповідач зазначає, що оскільки не будо де взяти кошти, треба було продати будинок ОСОБА_9 по вул. Лукашівській, 52, але спробували назбирати, однак у листопаді 2003 року ОСОБА_9 тяжко захворіла і їй зробили операцію, тобто всі кошти пішли на лікування, ще прийшлося брати у борг. Тоді у липня 2004 році ОСОБА_9 продала свій будинок, щоб розрахуватись за будинок по вул. Лукашівській, 27, половину з отриманої суми вона віддала родині позивача, але мати позивача сказала, що цього мало і слід заплатити ще за водогін, тоді ОСОБА_9 зібрала з пенсії ще 400 грн. і доплатила, це було у 2005 році. Стосовно земельної ділянки, відповідач зазначив, що згідно договору купівлі-продажу будинку №52 по вул. Лукашівській, він знаходиться на землі ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району, тобто ОСОБА_9 земельну ділянку по вказаній адресі не приватизовувала. Рішенням сільської ради від 1994 році про приватизацію земельної вона не скористалась. Відповідач зазначив, що свідок ОСОБА_13, який на той час був головою сільської ради, є родичем позивача, а саме троюрідним братом, тому, на думку відповідача, не могло бути такого, що він будучі ще й державним службовцем, без відома позивача переоформив будинок з позивача на ОСОБА_9 До сільської ради була подана заява встановленої форми, де записали всі дані ОСОБА_9 та позивача, при цьому була надана копія паспорту позивача та копія довідки про присвоєння йому ідентифікаційного коду. Відповідач вважає, що якби позивач не сам надав ці документи, то нікому було б їх ніде взяти. На підставі цих документів відбулась перереєстрація будинку по погосподарській книзі у сільській раді. Переоформлення відбулось у 2005 році, але оскільки погосподарські книги ведуться по п’ятиріччям, запис про ОСОБА_9 з’явився у книзі з 2006 року. На 86-му ювілеї ОСОБА_9 була присутня родина позивача та інші родичі і всі раділи, що все благополучно скінчилось, ніяких претензій, за твердженням відповідача, не було. Потім мати відповідача вирішила здійснити приватизацію, як їй порадили родичі. Одну заяву до сільської ради на приватизацію землі написав від імені ОСОБА_9 відповідач, у зв’язку із тим, що після хвороби та інсульту в неї була часткова втрата рухливості правої руки і ноги, а далі вона оформляла все сама. Відповідач зазначає, що позивач не міг часто приїжджати в с. Прихідьки бо він був на службі в податковій міліції, він приїжджав десь раз на рік на один-два дні, а мати позивача приїжджала і була по два-три тижні. Відповідач стверджує, що вона просто гостювала у ОСОБА_9, оскільки знала, що ОСОБА_9 є власницею цього будинку і ніяких питань не виникало. За твердженням відповідача, всі земельні роботи та ремонт у домі робив він та ОСОБА_9, оскільки мати позивача була хвора, а сам позивач знаходився на службі і приїжджав лише щоб привезти в село свою матір. Коли ОСОБА_9 померла, на похороні позивач звертався до відповідача з питанням про те, що він планує робити з будинком на що відповідач повідомив, що оскільки він сам живе в м. Івано-Франківську і не зможе доглядати дім, він вирішив його продати. Після цього позивач сказав відповідачу, що це його діло що робити з будинком і, як вказує відповідач, більше ніяких розмов з цього приводу між ними не було. Відповідач зазначив, що конфлікт між ним та позивачем дійсно був, але не з приводу продажу будинку, а з приводу того, що позивач приїхавши відпочити зі своїми друзями, у будинку дуже насмітив. Також відповідач стверджує, що позивач не міг бачити відповідача ОСОБА_3, оскільки він приїжджав у червні, а позивач у липні, при цьому, остаточно домовились про продаж у серпні, коли позивач вже поїхав, тобто вони не могли зустрічатись і позивач не міг йому говорити про свої претензії на майно. В листопаді 2012 року відповідач отримав позовну заяву, тоді він подзвонив матері позивача, яка сказала, що вони хотіли там мати дачу, а він продав будинок і хоча кошти вони і отримали, але сподівались, що завжди матимуть змогу туди приїздити. Всі факти викладені у позовній заяві, на твердження відповідача, не відповідають дійсності та є фальсифікованими, тому позов він не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні, яке відбулось 19.07.2013 року, позовні вимоги не визнав, просить відмовити у задоволенні позову і пояснив суду, що придбав у відповідача ОСОБА_2 за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу спірне майно. Про те, що з приводу цього майна є претензії з боку позивача йому не було відомо, а відповідач ОСОБА_2 на час продажу мав всі необхідні документи. За твердженням відповідача, позивач не повідомляв його про свої вимоги до підписання оскаржуваних договорів і він його не бачив.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просить відмовити у задоволенні позову та пояснив суду, що конфлікт виник між братами лише у зв’язку із тим, що відповідач ОСОБА_2 не заходів залишити будинок як дачу, щоб позивач міг ним користуватись і продав його, тому, на думку представника, позивач вирішив будь-яким чином довести, що цей будинок належить йому. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім’я ОСОБА_9 було видане сільською радою у 2007 році і позивач не міг не знати про це і надав жодних доказів того, що ОСОБА_9 неправомірно була записана у 2006 році у погосподарській книзі, як власник спірного домоволодіння. На думку представника, позивач не надав доказів того, що сільська рада допустилась порушення закону при переоформленні домоволодіння з позивача на ОСОБА_9 Крім того, представник вважає, що позивач не довів того, що не писав заяви в сільську раду і не довів, що хтось з працівників сільської ради порушив його право. Щодо приватизації земельних ділянок представник зазначив, що в рішенні сільської ради від 1996 році не вказано адреси розташування землі, наданим правом приватизації ОСОБА_9 скористалась на земельну ділянку по вул. Лукашівській, 27, а не по вул. Лукашівській, 52 і, на думку представника, нічого незаконного в цьому немає. При цьому, представник вказує, що у випадку якщо суд все ж таки встановить, що є підстави для задоволення позову, то представник просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки позивач не міг не знати, що він давно не є власником будинку, адже сільський голова є троюрідним братом позивача і мав повідомити йому про це, крім того, як стверджує позивач він постійно приїжджав в село і тому є неправдивими його слова про те, що від сусідів він дізнався про відповідні обставини лише влітку 2012 року.

Від відповідача ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області впродовж судового розгляду справи неодноразово надходили листи про розгляд справи за відсутності їх представника та визнання позову, при цьому, в судове засідання, яке відбулось 18.09.2013 року представник відповідача в особі голови сільської ради ОСОБА_15 з’явився та заперечив визнання позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог і пояснив суду, що на момент вчинення дій щодо перереєстрації у погосподарській книзі власника домоволодіння по вул. Лукашівська, 27 в с. Прихідьки з позивача ОСОБА_5 на ОСОБА_9 він на посаді сільського голови ще не працював, і не знає як це відбувалось, але вважає, що сільська рада не могла вчинити незаконних дій і все було зроблено правильно.

Від третіх осіб: Комунального підприємства «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Відділу Держземагентства у Пирятинському районі Полтавської області, Пирятинського районного виробничого відділу Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» до суду надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.

Третя особа приватний нотаріус Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. При цьому, на адресу суду, під час перебування справи в провадженні іншого головуючого судді, від вказаної третьої особи надходила заява про розгляд справи за її відсутності.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка жителька с. Прихідьки ОСОБА_16 суду показала, що спірний будинок належав діду та бабусі позивача ОСОБА_5 і відповідача ОСОБА_2 Після смерті діда та бабусі у цьому будинку близько 20 років проживали батьки позивача, які здійснювали багато перебудов і ремонтів у домоволодінні, а також побудували господарські будівлі. Коли здоров’я батьків позивача погіршилось, він забрав їх до себе у м. Дніпропетровськ. При цьому, під час виїзду з будинку мати позивача сказала, що в цьому будинку буде проживати її сестра ОСОБА_9 - мати відповідача ОСОБА_2, оскільки належний ОСОБА_9 будинок знаходиться у непридатному для проживання стані. В той час коли ОСОБА_9 вже проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1, батьки позивача також приїжджали в село та жили у цьому будинку по кілька місяців і ніяких конфліктів між батьками позивача та ОСОБА_9 щодо цього домоволодіння не виникало. Чи на тимчасове, чи на постійне проживання ОСОБА_9 переїхала до будинку свідку не відомо. При цьому, свідок зазначила, що позивач приїздив в с. Прихідьки і жив у спірному будинку як його власник.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка жителька с. Прихідьки ОСОБА_17 суду показала, що сестри, а саме: мати позивача та ОСОБА_9 жили дружно. Після того, як батьки позивача вийшли на пенсію, вони переїхали жити у спірний будинок. На той час цей будинок був у неналежному стані, при цьому, за час проживання у ньому батьки позивача відремонтували цей будинок, а коли їх здоров’я погіршилось син забрав батьків до себе у м. Дніпропетровськ. Оскільки будинок ОСОБА_9 був непридатним для проживання, приїхала мати позивача і дозволила своїй сестрі ОСОБА_9 проживати у будинку по вул. Лукашівській, 27, але на яких домовленостях свідку не відомо. Бабусю ОСОБА_8 у зв’язку з погіршенням стану її здоров’я мати позивача забрала до себе у м. Лубни, там її доглядала та поховала. За час проживання ОСОБА_9 у спірному домоволодінні відповідач ОСОБА_2 побудував новий паркан, всі родичі, в тому числі і позивач, постійно приїздили в село та дружно жили у будинку. На думку свідка, після смерті ОСОБА_8 власницею домоволодіння була мати позивача, а коли переїхала до м. Дніпропетровська власницею стала ОСОБА_9

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка бувший голова ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області ОСОБА_13, який є троюрідним братом позивача, суду показав, що на момент внесення змін у погосподарську книгу про зміну обліку спірного будинку з позивача на ОСОБА_9 він працював на посаді сільського голови. Спочатку цей будинок належав ОСОБА_8, а після її смерті в ньому тривалий час проживали батьки позивача, а пізніше мати відповідача ОСОБА_2 Після смерті ОСОБА_9 будинок був проданий її сином ОСОБА_2 Погосподарські книги вела секретар сільської ради і тривалий час ці книги оформлювались по факту проживання у будинку, тобто хто там фактично жив, того й вписували у погосподрську книгу. Приблизно у 2003-2004 роках в селі встановили назви вулиць і стали відмічати у паспортах адреси. ОСОБА_9 почала проживати у спірному будинку ще до того як свідок став головою сільської ради. При цьому, свідок зазначив, що з погосподарської книги позивача виписали і вписали ОСОБА_9 на підставі його заяви до якої будо додано і копію паспорту позивача, але особисто він цієї заяви не приносив, її приніс відповідач ОСОБА_2 або його мити ОСОБА_9, точно хто саме це був свідок не пам’ятає. Свідок зазначив, що стверджувати те, що особисто позивач писав цю заяву він не може. Стосовно рішення сільської ради від 1996 року щодо надання у приватну власність ОСОБА_9 земельних ділянок, на думку свідка, це рішення стосувалось земельних ділянок по вул. Лукашівській, 52, оскільки на той час саме цей будинок належав померлій ОСОБА_9 Свідок вказує, що в погосподарській книзі сільська рада відображала перехід особи з одного будинку до іншого. ОСОБА_9 перейшла жити до будинку №27 по вул. Лукашівській у 2004 році, а реєстрація її за цією адресою відбулась пізніше, коли була надана відповідна заява позивача з доданою до неї копією його паспорту. На думку свідка, ОСОБА_9 перейшла жити до спірного будинку, оскільки її будинок №52 по вул. Лукашівській був у гіршому стані, при цьому, були якісь сімейні домовленості, але які саме свідку не відомо. До самої смерті ОСОБА_9 ніхто з родичів жодних претензій стосовно цього будинку один одному не пред’являв. Всі приїздили у цей будинок коли вже там жила ОСОБА_9, і проживали там впродовж місяця, оскільки це як родове гніздо і ніяких спорів не було. Свідок вказує, що з огляду на те, що родичі жили дуже мирно, він і подумати не міг, що слід перевірити заяву з приводу того чи дійсно її написав сам позивач. Особисто свідок не доводив до відома позивача, що відбулась перереєстрація домоволодіння з нього на ОСОБА_9 Стосовно рішень сільської ради щодо надання у приватну власність земельних ділянок, свідок вважає, що рішення від 1996 року є уточненням рішення від 1994 року, оскільки відбувались зміни у законодавстві і особи мали право на отримання земельних ділянок вже в іншому розмірі, тому і з’явилось рішення сільради від 1996 року. В рішенні не визначено адреси земельної ділянки, тобто людині надали лише право на отримання у приватну власність земельних ділянок, але до 2007 року ОСОБА_9 не реалізувала свого права. У 2007 році мати відповідача ОСОБА_2 вже проживала у спірному будинку, і саме на цій земельній ділянці вона вирішила реалізувати надане їй право, тому свідок вважає, що жодних порушень у цьому питанні не було.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 суду показала, що її цивільний чоловік та позивач у справі друзі. В квітні 2012 року позивач приїхав до них у м. Лубни і запросив поїхати із ним в с. Прихідьки на його дачу відпочити. Коли вже були у дворі дачі свідок та її чоловік почули, що за парканом хтось спілкується на підвищених тонах. Вони подивились за паркан та побачили, що там позивач із відповідачами свариться, при цьому позивач казав їм, що будинок продавати не буде, що це його власність та його батьків. Коли позивач повернувся на подвір’я будинку він розповів, що це його двоюрідний брат хоче продати його будинок без дозволу. Під час спілкування з відповідачами позивач казав їм щоб вони не думали продавати будинок, а якщо таке станеться він звернеться до суду.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 суду показав, що у квітні 2012 року позивач зі своєю сім’єю приїхав до них із дружиною в м. Лубни і вони разом поїхали на дачу позивача відпочивати. Цього самого дня або на наступний день, свідок цього точно не пам’ятає, вони всі знаходились на подвір’ї будинку, а позивач вийшов з двору і став за парканом розмовляти з двома чоловіками на підвищених тонах. Зазирнувши за паркан свідок побачив, що позивач розмовляв з відповідачами, при цьому говорив їм, що не дозволяє продавати свою власність, а якщо вони спробують позбавити його цього права, він звернеться до суду. Коли позивач повернувся, він розповів, що приходив його двоюрідний брат, який хоче продати належний позивачу будинок і вже привів покупця, при цьому, позивач був дуже схвильований.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка житель с. Прихідьки ОСОБА_20 суду показав, що коли він переїхав на постійне місце проживання в с. Прихідьки у 1997, ОСОБА_9 проживала ще у своєму будинку по вул. Лукашівській, 52. В подальшому, коли її сестра - мати позивача виїхала з села, вона купила в неї спірний будинок, оскільки її будинок знаходився на околиці села і вона боялась там проживати. Про це ОСОБА_9 неодноразово говорила свідку. За яку суму померлою ОСОБА_9 був придбаний будинок свідку не відомо, при цьому свідок зазначив, що ОСОБА_9 поводила себе як власниця спірного будинку, здійснювала поліпшення та обробляла земельну ділянку.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_21 суду показала, що її будинок знаходиться по сусідству зі спірним домоволодінням і коли ОСОБА_9 ще була жива вона розповідала свідку, що купила у своєї сестри - матері позивача цей будинок. Так вони між собою домовились, що ОСОБА_9 сплатить своїй сестрі кошти за будинок і перейде в нього жити. Свідок вказує, що доглядав за спірним будинком та здійснював ремонти відповідач ОСОБА_2, а позивач ніколи в селі не з’являвся. За твердженням свідка, ОСОБА_9 казала їй, що повністю сплатила гроші за будинок і після цього оформила вже його на себе, а потім заповіла своєму сину. Свідок зазначає, що і сам позивач говорив, що вони між собою домовились про те, що ОСОБА_9 сплатить матері позивача за будинок і буде там жити. Позивач приїжджав в будинок лише після смерті ОСОБА_9, при цьому ключі від будинку знаходились у свідка і коли відповідач ОСОБА_2 їй дзвонив вона давала ключі позивачу. ОСОБА_9 переїхала на постійне проживання у спірний будинок приблизно у 2001 році.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_22 суду показав, що має дачу по сусідству зі спірним будинком. Від батьків позивача, з яким у свідка були добрі стосунки, йому відомо, що спірний будинок належав позивачу. Коли батьки позивача переїхали на постійне проживання до м. Дніпропетровська вони дозволили проживати у будинку позивача сестрі матері позивача, оскільки її будинок був у гіршому стані та знаходився н околиці села, а у спірному будинку батьками позивача була проведена велика робота з його благоустрою, вони повністю привели будинок в належний стан. Батьки позивача таким чином вирішили допомогти ОСОБА_9, щоб їй було легше, при цьому мати позивача казала, що будинок належить позивачу, але нехай сестра проживає у ньому скільки потрібно, оскільки це рідна людина. Свідок зазначає, що чув про це не один раз. У спілкуванні з ОСОБА_9 свідок чув від неї, що саме вона господарка спірного будинку, але документального підтвердження цих слів свідок не бачив. Після того як батьки позивача виїхали зі спірного будинку, вони багато разів приїздили в село та проживали у цьому будинку, так само і сам позивач, який опікувався домоволодінням та земельною ділянкою. Свідок вказує, що він як сусід ніколи не погоджував меж земельної ділянки для здійснення ОСОБА_9 приватизації землі.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_23 суду показав, що має дружні відносини з позивачем, оскільки разом проходили службу. Свідок зазначив, що у спірному будинку проживали батьки позивача до тих пір поки позивач не забрав їх до м. Дніпропетровська в зв’язку з погіршенням стану їх здоров’я. На одній спільній вечері, на який був присутній і свідок, відповідач ОСОБА_2 або його мати, згадати хто саме свідок не може, попрохали у позивача дозволу щоб у його будинку пожила мати відповідача ОСОБА_9 Свідку не відомо, що було в решті вирішено, але судячи зі всього, на думку свідка, такий дозвіл був отриманий. Питання проживання ОСОБА_9 у спірному будинку вирішувалось ще до виїзду батьків позивача у м. Дніпропетровськ. За твердженням свідка, він неодноразово на прохання позивача навідувався до домоволодіння, коли їхав з м. Києва до м. Лубни щоб контролювати стан будинку.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка житель с. Прихідьки ОСОБА_24, який має дружні стосунки з відповідачем ОСОБА_2, суду показав, що разом з відповідачем вони постійно допомагали ОСОБА_9 по господарству. Після того як батьки позивача переїхали до м. Дніпропетровська, мати відповідача продала свій будинок, хоча він був кращий за спірне домоволодіння, однак стояв на околиці села і магазин від нього був далеко, а ОСОБА_9 була вже старенька. ОСОБА_9 вчинила так, оскільки мати позивача сказала їй переходити у спірний будинок і проживати там, але сплатити їй половину вартості будинку. При цьому, свідок зазначив, що цю розмову між ОСОБА_9 та матір’ю позивача він чув особисто. В подальшому від ОСОБА_9 свідок почув, що вона віддала матері позивача гроші за будинок. Коли ОСОБА_9 вже переїхала до спірного будинку свідок допомагав відповідачу ОСОБА_2 здійснювати ремонт будинку та паркану, оскільки домоволодіння було у жахливому стані. У спірному будинку ОСОБА_9 проживала сама, позивач приїздив лише раз на похорон, а батьки позивача інколи навідувались.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та покази свідків, вивчивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №646237 виданого на підставі рішення ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області від 08.10.1996 року, ОСОБА_9 була власницею земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3059 га. розташованої в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області по вул. Лукашівська, 27 (Т. 1, а.с. 64).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №646236 виданого на підставі рішення ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області від 08.10.1996 року, ОСОБА_9 була власницею земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1866 га. розташованої в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області по вул. Лукашівська, 27 (Т. 1, а.с. 65).

За змістом свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ №905732 виданого виконавчим комітетом ОСОБА_6 сільської ради 01.11.2007 року на підставі рішення ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області №25 від 25.06.2007 року, ОСОБА_9 мала у приватній власності будинок №27 по вул. Лукашівській в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області (Т. 1 а.с. 131-133).

19.09.2011 року ОСОБА_9 померла, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії 1-КЕ №193428 (Т. 1 а.с. 118).

За життя (07.09.2006 року) ОСОБА_9 склала заповіт, яким заповіла все належне їй майно своєму сину ОСОБА_2 - відповідачу у справі (Т. 1 а.с. 121).

ОСОБА_2 після смерті своєї матері ОСОБА_9 прийняв спадщину на належне їй майно та отримав:

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1866 га. розташованої в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області по вул. Лукашівська, 27 (Т. 1, а.с. 139);

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3059 га. розташованої в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області по вул. Лукашівська, 27 (Т. 1, а.с. 144);

- свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо будинку №27 по вул. Лукашівській в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області (Т. 1 а.с. 190).

26.09.2012 року між відповідачем ОСОБА_2, як продавцем та відповідачем ОСОБА_3, як покупцем був укладений договір купівлі-продажу будинку №27 по вул. Лукашівській в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області (Т. 1 а.с. 188).

26.09.2012 року між відповідачем ОСОБА_2, як продавцем та відповідачем ОСОБА_3, як покупцем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3059 га. розташованої в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області по вул. Лукашівська, 27 (Т. 1, а.с. 203).

26.09.2012 року між відповідачем ОСОБА_2, як продавцем та відповідачем ОСОБА_3, як покупцем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1866 га. розташованої в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області по вул. Лукашівська, 27 (Т. 1, а.с. 217).

Таким чином, станом на час розгляду справи вказане спірне майно перебуває у власності відповідача ОСОБА_3

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності на будинок та земельні ділянки померла ОСОБА_9 набула на підставі рішень ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області прийнятих в межах повноважень сільської ради, які не оскаржені та є чинними на момент розгляду справи. Такий спосіб набуття права власності на нерухоме майно відповідає вимогам чинного законодавства України та є законним.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ст. 1223 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України).

.Відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірні земельні ділянки та будинок в порядку спадкування за заповітом, що також є належним способом набуття права власності.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідач ОСОБА_3 в свою чергу став власником спірних земельних ділянок та будинку шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу з подальшою їх реєстрацією у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При цьому, позивач та його представник посилаючись на незаконне видалення прізвища позивача з погосподарської книги на спірне домоволодіння не надали суду жодних належних та достатніх доказів на підтвердження такої обставини.

Крім того, в своєму позові позивач практично заперечує своє право власності, оскільки поряд з вимогами про визнання незаконними та скасування правовстановлюючих документів на майно, повернення майна з чужого незаконного володіння законному власникові ставить питання про визнання за ним права власності на спірний будинок та земельні ділянки.

Судом також встановлено, що спірний будинок відповідно до змісту погосподарських книг в період з 1971 року по 1979 рік обліковувався за ОСОБА_8, а з 1979 року почав обліковуватись за ОСОБА_9 (Т. 1 а.с. 12-22).

З 1991 року по 2006 рік за даними погосподарських книг спірний будинок обліковувався за позивачем, а з 2006 року за ОСОБА_9 (Т. 1 а.с. 12-33).

З огляду на те, що в судовому засіданні на підставі даних погосподарських книг, пояснень сторін та показів свідків було встановлено, що в період з 1980 року по 1990 рік померла ОСОБА_9 обліковувалась в будинку №52 по вул. Лукашівській, в с. Прихідьки, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог чинного на той час цивільного законодавства ОСОБА_9 не могла також обліковуватись і в будинку №27 по вул. Лукашівській в с. Прихідьки, що в свою чергу вказує на те, що саме в цей період спірне майно по погосподарській книзі стало обліковуватись за позивачем.

При цьому, згідно пояснень відповідача ОСОБА_2 позивач був записаний у погосподарську книгу будучі неповнолітнім у 1987 році.

Такі дані не заперечував та визнав в судовому засіданні і представник позивача, пославшись на положення цивільного процесуального закону, що обставини визнані сторонами не підлягають доказуванню.

Відповідно до положень ст. 101 ЦК УРСР (1963 року), в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності.

Таким чином, враховуючи, що позивач був неповнолітнім, а його батьки були забезпечені квартирою в м. Лубни, на час занесення його прізвища до погосподарської книги законні підстави для цього були відсутні.

Враховуючи викладені обставини та зазначені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування правовстановлюючих документів на майно та повернення майна з чужого незаконного володіння законному власникові. Оскільки судом не встановлено порушення будь-яких прав позивача, не підлягають до задоволення і вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно положень ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу та витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 321, 328, 334, 655, 657, 1216, 1217, 1218, 1223, 1225, 1233, 1234, 1235 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 сільської ради Пирятинського району Полтавської області, треті особи: Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Відділ Держземагентства у Пирятинському районі Полтавської області, Пирятинський районний виробничий відділ Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», приватний нотаріус Пирятинського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_7, про визнання незаконними та скасування правовстановлюючих документів на майно, повернення майна з чужого незаконного володіння законному власникові і стягнення моральної шкоди - відмовити.

Вжиті судом заходи забезпечення позову застосовані згідно ухвали суду від 26.11.2012 року про накладення арешту на земельні ділянки (кадастрові номери - 5323882602:02:002:0050 та 5323882602:02:002:0051), житловий будинок, господарські будівлі і споруди, які розташовані по вул. Лукашівській, 27 в с. Прихідьки, Пирятинського району, Полтавської області - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судові витрати пов’язані з оплатою витрат на правову допомогу у сумі 5000 (п’ять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судові витрати пов’язані з явкою до суду у сумі 1206 (одна тисяча двісті шість) грн. 32 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -