Ухвала

від 31.10.2013 по справі 2а-9021/10/8/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/26538/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі № 2а-9021/10/8/0170

за позовом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

до Приватного підприємства «Євро-ДГ»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікіта»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі по тексту - позивач, ДПІ у м. Сімферополі АРК) звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «Євро-ДГ» (далі по тексту - відповідач 1, ПП «Євро-ДГ») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікіта» (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ «Нікіта») про стягнення коштів .

Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2010, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011, в задоволені позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.03.2010 ДПІ у м. Сімферополі АРК була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Нікіта» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Євро-Дг» за період з 01.01.2007 по 31.12.2008 .

Перевіркою встановлені порушення ч. 1, 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 , ст. 228 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Нікіта» з зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями. Крім того, перевіркою була встановлена відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3 , 4 , 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97 від 22.05.1997 (далі по тексту - Закон №283/97), а саме: відомості, відображені в декларації з податку на прибуток (п. 01.1 та р. 04.1) за перевіряємий період не є дійсними, в частині завищення валових витрат за період 2008 рік в сумі 587249,99 грн. Крім того, перевіркою встановлена відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3 , 4 , 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/95-ВР від 03.04.1997 (далі по тексту - Закон України № 168/95-ВР ) , а саме: відомості, відображені в декларації з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період - не є дійсними в частині завищення податкових зобов'язань за перевіряємий період у 2008 році в загальному розмірі 11750,01 грн.

За результатами перевірки був складений акт №3587/23-4/20684986 .

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Пунктом 1 ст. 72 КАСУ передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарський справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.12.2009 по справі №2а-6732/09/1470 за позовом ПП «Євро-ДГ» до ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 були визнані протиправними дії ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва, які полягають в визнанні правочинів, укладених

ПП «Євро-ДГ» з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Факт реальності угоди від 01.04.2008 з боку постачальника товару ПП «Євро-ДГ» був встановлений судом, рішення якого набрало законної сили, що відповідно, не потребує повторного доказування в рамках цієї справи, в силу приписів ч.1 ст. 72 КАСУ.

Судами враховано, що згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними і стягнення за рішенням суду в доход держави, вони відносяться до адміністративно-господарських як таких, що відповідають визначенню, встановленому в ч. 1 ст. 238 ГК України . Тому такі санкції можуть застосовуватись виключно в межах строків, визначених ст. 250 ГК України .

Відповідно до ст. 250 ГК України , адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позивачем не дотримані строки звернення до суду з позовом про стягнення коштів за нікчемним правочином, нікчемність якого встановлена актом перевірки податкового органу, а також позивачем не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених ст. 208 ГК України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2010 та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1 , 223 , 224 , 230 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України .

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров