Ухвала

від 05.11.2013 по справі 826/2212/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2212/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярова О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Промислова компанія «Мегалідер» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.02.2013 № 0000982220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2013 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду з 10.01.2013 по 16.01.2013 працівником ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Мегалідер» (ідентифікаційний код 37249349) з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Дормашавто» (ідентифікаційний код 36791493) за період з 01.09.2011 по 30.11.2011.

За результатами перевірки складений акт від 23.01.2013 за № 32/1-22-20-37249349, яким встановлено порушення ПП «Мегалідер» вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 148 359, 50 грн., в т.ч. за вересень 2011 року - 62 752, 50 грн., за жовтень 2011 року - 66 387, 00 грн., листопад 2011 року - 19 220, 00 грн.

На підставі акту перевірки від 23.01.2013 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС прийняла податкове повідомлення-рішення за № 0000982220 від 05.02.2013, яким визначило ПП «Мегалідер» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 185 449, 40 грн., в т.ч. 148 359, 50 грн. - основний платіж, 37 089, 90 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не підтверджені витрати на придбання послуг належними первинними і розрахунковими документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, віднесення сум податку на додану вартість з вартості таких послуг до податкового кредиту є безпідставним, а тому податковим органом правомірно донараховано позивачу суми податку на додану вартість із застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Дормашавто» на підставі належно оформлених його контрагентом первинних документів. Висновки відповідача про фіктивність господарських операцій вважає недоведеними належними документальними доказами, відтак достатніми доказами виконання господарських зобов'язань за угодами з вказаним контрагентом вважає податкові накладні, банківські виписки, товаро-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, надані суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2011 між ПП «Мегалідер» (Експедитор 1), в особі директора Старовойт Н.А., і ТОВ «Дормашавто» (Експедитор 2), в особі Заступника директора Ордашева М.Г., був укладений договір транспортного експедирування за № 13-2011 (т. 1 а.с. 29 - 31), відповідно до якого Експедитор доручає Перевізнику-Експедитору здійснення автомобільних транспортних перевезень в міжнародному та внутрішньому сполученні.

Згідно п. 1.1 цього Договору Експедитор 2 зобов'язується надавати Експедитору 1 послуги з перевезення вантажів до пункту призначення, в тому числі шляхом залучення для виконання перевезень третіх осіб (Перевізників), та видачі їх особі, яка має право на одержання вантажів, оформлення відповідної документації, а також надавати інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажів відповідно до Замовлення, а Експедитор 1 - прийняти та оплатити надані послуги.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Дормашавто» позивачем надано копії наступних документів: договір № 13-2011, разових договорів-заявок на перевезення вантажів, податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, банківських виписок.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано копії разових договорів-заявок на перевезення вантажів, датованих вереснем-листопадом 2011 року. При цьому, передбачених в договорі транспортного експедирування від 28.08.2011 № 13-2011 замовлень на перевезення вантажів, що мали надаватися Експедитором 1 Експедитору 2 для прийняття до виконання, позивач суду не пред'явив.

Також, позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), датованих вереснем-листопадом 2011 року щодо надання транспортно-експедиційних послуг по Україні за визначеними маршрутами. Однак, будь-яких первинних документів, що засвідчують здійснення ПП «Мегалідер» передачі вантажів і відповідних товаросупровідних документів ТОВ «Дормашавто», необхідних для виконання умов договору від 28.08.2011 № 13-2011 позивач суду не надав.

Крім того, в товарно-транспортних накладних, датованих вереснем-листопадом 2011 року в якості «автопідприємства» значаться ПП «Мегалідер» (тобто, позивач, а в деяких товарно-транспортних накладних відомості про автопідприємство взагалі відсутні), в якості замовника послуг (платника) - певний суб'єкт господарської діяльності (юридична особа) через ТОВ «Комора-С», «вантажовідправник» - ТОВ «Комора-С» і «вантажоодержувач» - певні суб'єкти господарської діяльності (юридичні особи). Жодні відомості про задіяння в процесах вантажних перевезень ТОВ «Дормашавто» як перевізника (в т.ч. з використанням його власного автомобіля Volkswagen LT 28, держ. реєстр. № НОМЕР_2) або експедитора, відбитки печаток і штампів цього товариства в наявних у матеріалах справи ТТН - відсутні (т. 2 а.с. 25 - 247);

На підтвердження перерахування коштів за отримані послуги позивачем надані копії виписок ПАТ «Укрсоцбанк» (МФО 300023) по особовому рахунку позивача № 260004000049815 за період з 04.03.2011 по 01.01.2013 (т. 2 а.с. 248 - 249). Також, до суду першої інстанції надійшов супровідний лист філії ПАТ Банку «Меркурій» від 24.04.2013 № 286/06/14-БТ, наданий на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 05.04.2013 по даній справі, з доданою до нього роздруківкою руху коштів по рахунку ТОВ «Дормашавто» № 26000301882 за період з 01.07.2013 по 31.03.2012 (т. 4 а.с. 6 - 24). За результатами порівняння текстів обох названих документів судом виявлено не підтвердження банком надходження на розрахунковий рахунок контрагента позивача 18.11.2011 суми безготівкових коштів у розмірі 57 205, 00 грн. (з ПДВ).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що надані позивачем документи первинного обліку не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення позивачем відображених у таких податкових накладних сум до податкового кредиту є безпідставними.

Згідно листа Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при МВС України від 18.04.2013р. № 45/1866 (т. 4 а.с. 33), наданого у відповідь на судовий запит від 01.04.2013 № 826/3223/13-а по іншій адміністративній справі, за ТОВ «Дормашавто» зареєстрований лише один транспортний засіб, а саме «Volkswagen LT 28» номерний знак - 21076 КЕ.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність TOB «Дормашавто» здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та TOB «Дормашавто», не потребують доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем занижено суму податку на додану вартість, а договір, укладений між позивачем та TOB «Дормашавто» є нікчемним, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосівському районі м. Києва ДПС від 05.02.2013 № 0000982220 є правомірним, що вірно встановлено судом першої інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Промислова компанія «Мегалідер» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 11.11.2013.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.