Постанова

від 14.11.2013 по справі 2а-2975/10/0370

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року м. Луцьк Справа № 2а-2975/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області про визнання нечинною постанови,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області про визнання нечинною постанови № 356 від 25 жовтня 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем незаконно була винесена постанова про накладення стягнень за невиконання припису № 34 від 14 червня 2010 року. Вважає, що експертиза може бути проведена за зверненням до експертних установ власником товару (споживачем) та за вмотивованою постановою суду при розгляді справи в суді. Споживач товару ОСОБА_3 не звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та експертизи не проводив. Крім того, як стверджує позивач в приписі не зазначено якою експертною установою може бути проведена експертиза і на які питання експерти повинні надати відповідь. Отже, на думку позивача, постанова №356 від 25 жовтня 2010 року якою до позивача застосований штраф в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян не відповідає вимогам пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів». На підставі вищевикладеного просить суд визнати нечинною постанову № 356 від 25 жовтня 2010 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали повністю, з підстав наведених в позовній заяві та додатково пояснили, що згідно товарного чеку від 23 березня 2010 року товар споживачу ОСОБА_3 продав інший підприємець з тим самим іменем - ОСОБА_1, але з іншим ідентифікаційним кодом - НОМЕР_1, в той час як постановою № 356 від 25 жовтня 2010 року штрафні санкції накладено на позивача - ОСОБА_1 з ідентифікаційним номером НОМЕР_2. На підставі вищевикладеного вважають, що оскільки позивач не продавав товар ОСОБА_3, тому підстави для накладення штрафних санкцій на ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) відсутні.

Також зазначили, що перевірка підприємця проведена формально, без дослідження підстав для притягнення позивача до відповідальності. ОСОБА_1 на перевірку посадові особи управління з прав захисту споживачів не викликали та не з'ясували який саме підприємець продав товар, а відтак безпідставно наклали штрафні санкції на неналежну особу.

Крім того, просили звернути увагу суду, що штраф накладено на всю суму реалізованого товару (85 штук вартістю 3 655,00 грн.), а фактично згідно акту обстеження покрівлі із азбестоцементних хвилястих листів від 21 жовтня 2010 року неналежної якості виявилося лише 34 штук шиферу вартістю 1 462,00 грн. (а.с.10, 32).

На підставі вищевикладеного просять суд позов задовольнити.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, свого представника у судове засідання не направив, заперечення на позовну заяву не надав та у клопотанні від 13 листопада 2013 року №1505/01-14 просить суд розгляд справи провести без участі представника інспекції (а.с.126).

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що 10 червня 2010 року Управлінням у справах захисту прав споживачів (правонаступником якого є відповідач у справі - Інспекція з питань захисту прав споживачів у Волинській області) проведено перевірку дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) законодавства про захист прав споживачів, за результатами якої складений акт №000702 від 10 червня 2010 року (а.с.21).

У вищезазначеному акті зазначено, що перевірка проводилася за зверненням споживача №К-120 від 11 травня 2010 року, щодо придбання ним у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шиферу в кількості 85 листів на загальну суму 3 655,00 грн. згідно товарного чека від 23 березня 2010 року (а.с.32, 92) для перекриття власного житлового будинку. Після випадіння атмосферних опадів зазначений шифер почав давати повздовжні тріщини по всій покрівлі. Під час перевірки встановлено, що споживач до підприємця з письмовим зверненням не звертався. На його усні звернення підприємцем було запропоновано викликати експерта з заводу виробника, однак споживачем ОСОБА_3 було відмовлено. Тому для подальшого вирішення звернення споживача та у разі його згоди організувати та провести експертизу товару для встановлення причин втрати якості у ФОП ОСОБА_1 відібрані письмові пояснення. Під час проведення перевірки був присутній споживач ОСОБА_3, який надав свою згоду на проведення експертизи товару (а.с.21 зворот).

Факт згоди на проведення експертизи підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 10 червня 2010 року (а.с.35-36)

На підставі акту перевірки №000702 від 10 червня 2010 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у Волинській області винесений припис №34 від 14 червня 2010 року, яким підприємця ОСОБА_1 зобов'язано організувати та провести експертизу товару, а у разі встановлення істотного недоліку - повернути кошти за товар. Даний припис був отриманий ОСОБА_1 14 червня 2010 року, що підтверджується відповідним написом на його примірнику. Інформацію про виконання припису підприємець був зобов'язаний надати письмово у 14-ти денний термін з дня отримання припису, тобто до 28 червня 2010 року (а.с.8).

У зв'язку з ненаданням підприємцем інформації про виконання припису від 14 червня 2010 року, Управління у справах захисту прав споживачів у Волинській області листом від 06 жовтня 2010 року №1251/1-7 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього 25 жовтня 2010 року (а.с.34).

Постановою від 25 жовтня 2010 року №356 за відмову споживачу в реалізації його права установленого частиною першою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» та невиконання припису посадових осіб Управління у справах захисту прав споживачів у Волинській області на підставі статей 23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) застосовані штрафні санкції у розмірі десятикратної вартості продукції 3 655,00 грн., тобто 36 550,00 грн. (а.с.7).

Надаючи правову оцінку вищезазначеному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли стосовно захисту Управлінням у справах захисту прав споживачів у Волинській області (правонаступником якої є відповідач у справі) прав та законних інтересів споживача ОСОБА_3 стосовно придбаного у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 товару, а відтак регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» (далі - у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець це суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації, а споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Як визначено у частині першій статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Зазначене положення законодавства кореспондується з пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Системний аналіз вищевикладених положень законодавства дає підстави суду зробити висновок, що відповідальність за безпідставну відмову споживачу в реалізації його прав передбачених частиною першою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», в тому числі щодо реалізації права на проведення експертизи придбаного товару для встановлення причин виникнення істотних недоліків у ньому, лежить саме на суб'єктові господарювання, який реалізував товар споживачу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що товар - 85 листів шиферу вартістю 3 655,00 грн. споживачу ОСОБА_3 реалізував суб'єкт господарювання - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код якого НОМЕР_1, що вбачається з відтиску печатки підприємця на товарному чеку від 23 березня 2010 року (а.с.32, 92).

Сумнівів щодо достовірності копій даного чеку у суду не виникає, оскільки як копія надана Управлінням у справах захисту прав споживачів у Волинській області (а.с.32), так і копія надана позивачем у справі (а.с.92) є тотожними, а написи та відтиски печатки повністю повторюються.

Натомість акт перевірки №000702 від 10 червня 2010 року та оскаржувана постанова про накладання стягнень від 25 жовтня 2010 року №356 складені відносно іншого суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з ідентифікаційним кодом НОМЕР_2, тобто позивача у даній справі (а.с.7, 16 зворот, 37).

Зазначені вище фізичні особи-підприємці є окремими суб'єктами господарювання, окремо внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та є платниками єдиного податку, що підтверджується свідоцтвами про державну реєстрацію (а.с.14, 90), спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.108, 109), а також свідоцтвами про сплату єдиного податку від 17 березня 2010 року №354560 та від 24 грудня 2009 року №354469 (а.с.15,91).

При цьому, на думку суду, у даному випадку присвоєння одній і тій самій фізичній особі двох різних ідентифікаційних номерів є неможливим, оскільки згідно пункту 3 розділу XII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 06 листопада 2012 року № 1147 при внесенні змін до даних, що вносяться до Державного реєстру з Облікової картки за формою № 1ДР та/або Заяви за формою № 5ДР, реєстраційний номер Облікової картки особи, яку зареєстровано в Державному реєстрі, не змінюється.

Крім того, як вбачається з показань допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_1 (ідентифікаційний код якого НОМЕР_1) він дійсно займається підприємницькою діяльність в одному приміщенні за адресою АДРЕСА_1 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційним код НОМЕР_2, позивач у справі) з яким він знаходиться в родинних відносинах, і саме ним був відпущений товар - 85 листів шиферу згідно товарного чеку від 23 березня 2010 року, в якому проставлений його особистий підпис (а.с.92).

Оскільки товар споживачу ОСОБА_3 реалізував суб'єкт господарювання - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код якого НОМЕР_1, тому штрафні санкції за відмову у реалізації прав споживача Управління у справах захисту прав споживачів у Волинській області мало вживати саме до цієї особи, а не до позивача у справі - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2).

За таких обставин, постанова від 25 жовтня 2010 року №356 винесена відповідачем щодо неналежного суб'єкта господарювання, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інспекція з питань захисту прав споживачів у Волинській області, суб'єкт владних повноважень, не надала суду заперечень проти позову, а відтак не довела правомірності винесеної постанови про накладення стягнення від 25 жовтня 2010 року №356.

Як визначено частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши постанову про накладення стягнень від 25 жовтня 2010 року №356, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів».

Оскільки товар споживачу ОСОБА_3 реалізував суб'єкт господарювання - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код якого НОМЕР_1, а не позивач у справі - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2), тому Управлінням у справах захисту прав споживачів у Волинській області постановою від 25 жовтня 2010 року №356 неправомірно накладено штрафні санкції на позивача, а, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

При цьому, приймаючи рішення у даній справі суд враховує роз'яснення, які викладені у пункті 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», відповідно до яких, у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Враховуючи те, що позивач просить суд визнати нечинним індивідуальний правовий акт відповідача - постанову Управління у справах захисту прав споживачів у Волинській області від 25 жовтня 2010 року №356, тому для повного захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 зазначене рішення суб'єкта владних повноважень слід визнати протиправним та скасувати, оскільки визнання нечинним цього акту не призведе до поновлення прав підприємця у повному обсязі.

За правилами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за подання даного позову сплатив державне мито у розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №70 від 08 листопада 2010 року (а.с.3).

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, тому на користь позивача з Державного бюджету України слід стягнути державне мито у розмірі 3,40 грн.

Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Волинській області про визнання нечинною постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів у Волинській області від 25 жовтня 2010 року №356.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) державне мито у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 15 листопада 2013 року.