Постанова

від 11.11.2013 по справі 919/522/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Справа № 919/522/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Воронцової Н.В.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Музика Сергій Миколайович, довіреність № 36/49-Д від 04.09.13, державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 комунара";

відповідача: Чернишевська Ганна Вікторівна, довіреність № б/н від 06.06.13, приватне підприємство "Влад";

Погодін Олександр Михайлович (повноваження перевірені), виписка з ЄДР № 106681 від 05.12.11, керівник, приватне підприємство "Влад";

третьої особи: не з'явився, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі;

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 11 липня 2013 у справі №919/522/13

за позовом державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" (вул. Адміральська, 38,Миколаїв,54001)

до приватного підприємства "Влад" (пр. Ген. Острякова, 140, кв.13,Севастополь,99040, вул. Сирнікова 29, смт. мирний, м. Євпаторія, АР Крим 97492)

3-тя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на строні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6,Севастополь,99008)

про зобов'язання передати майно шляхом підписання акти приймання-передачи

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство "Суднобудівний завод ім. 61 комунара", звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до приватного підприємства "Влад", в якій просив суд зобов'язати відповідача передати позивачу нерухоме державне майно - нежитлову будівлю загальною площею 171,1 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Мінна,16, м. Севастополь, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14.05.2013 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2013 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2013 року по справі №919/522/13 (суддя Гарилюк М.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі №5020-1338/12 прийшов до висновку що договір оренди від 21.09.2009 року є продовженим.

Не погодившись із зазначеним рішенням державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 комунара" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не були у повному обсязі встановлені обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Зокрема заявник апеляційної скарги звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції посилаючись Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» при прийнятті рішення не звернув увагу на те, що Пленумом Вищого Господарського суду України було прийнято постанову «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», пунктом 4.4, якого передбачено право орендаря продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди».

Крім цього, судом першої інстанції не прийнято до уваги факт припинення дії договору, у зв'язку із відмовою Регіонального відділення ФДМУ у АРК та м. Севастополі від його продовження , що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2013 року, прийнято апеляційну скаргу державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 16 вересня 2013 року, у складі колегії суддів: Головуючий суддя: Котлярова О.Л., судді: Антонова І.В., Латинін О.А.

У зв'язку з виконанням адміністративних обов`язків суддею Латиніним О.А. та відпусткою судді Антонової І.В., їх на підставі розпорядження керівництва суду від 16 вересня 2013 року замінено на суддів Проценко О.І. та Воронцову Н.В.

У слуханні справи оголошувалась перерва до 21 жовтня 2013 року.

Ухвалою від 21.10.2013 розгляд апеляційної скарги був відкладений на 11 листопада 2013 року.

11 листопада 2013 року на підставі розпорядження керівництва суду, суддю Котлярову О.Л., у зв'язку з відпусткою було замінено на суддю Латиніна О.А. Головуючим по справі призначено Латиніна О.А.

В судовому засіданні 11 листопада 2013 року, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції, представники відповідача проти доводів скаржника заперечували та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості, представник третьої особи у судове засідання не з'явився.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність третьої особи, що не з'явилася, оскільки у попередніх судових засіданнях доводи останньої щодо обставин справи були заслухані судовою колегією.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

21 вересня 2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (орендодавець за договором) та приватним підприємством "Влад" (орендар за договором) був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №890 (том 1 арк.с.12-14).

Відповідно до умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлову будівлю площею 171,1 кв.м., яка розміщена за адресою: вул. Мінна, 16, м. Севастополь, та перебуває на балансі Державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара".

Строк дії договору встановлений пунктом 10.1, а саме 2 роки 11 місяців, з 21.09.2009 до 20.08.2012 включно.

Згідно пункту 10.4 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 15 календарних днів повертається орендарем Балансоутримувачу (пункт 10.8 договору).

21.09.2009 нерухоме майно, а саме нежитлова будівля площею 171,1 кв.м. за адресою вул. Мінна, 16, м. Севастополь, яке є об'єктом договору оренди, було передано орендодавцем приватному підприємству "Влад" за актом приймання-передачі (том 1 арк.с. 16).

З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2012 року за вих.. №11-05-03292 Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим звернулося до приватного підприємства "Влад" з листом, яким повідомило про закінчення терміну дії договору оренди державного майна від 21.08.2009 №890/1 та вимогою повернути об'єкт оренди по акту прийому-передачі Балансоутримувачу в 15-денний строк з моменту одержання даного повідомлення та надати регіональному відділенню вищевказаний акт для узгодження, обліку і контролю (том 1 арк.с.18).

21.11.2012 за вих. №11-03-04224 у зв'язку з неповерненням відповідачем позивачу майна Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі звернулося до приватного підприємства "Влад" із претензією про сплату неустойки та повернення орендованого майна за договором оренди, проте вказане майно не було передано відповідачем позивачу.

Посилаючись на закінчення строку дії договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №890 від 21.09.2009 та не повернення відповідачем об'єкту оренди - державного майна - нежитлової будівлі загальною площею 171,1 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Мінна, 16, шляхом підписання акту приймання передачі, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, останні виникли у результаті недосягнення згоди щодо оренди державного майна, тому до зазначених відносин застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а також Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" він регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" № 1759-VI від 15.12.2009 частина перша даної статті доповнена реченням "термін договору не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".

Вказаний Закон від 15.12.2009 стосується, в тому числі, й договорів, укладених до прийняття зазначеного Закону в частині терміну їх дії.

Крім того, у розділі II частині п`ятої Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 № 1759-VI зазначено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Так, посилаючись на Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", суд першої інстанції у своєму рішенні прийшов до висновку, що договір оренди від 21.09.2009 року є продовженим до 20.09.2014 року, однак такі висновки на думку судової колегії є передчасними та не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, у зв'язку з наступним.

Як зазначено у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29 травня 2013 року №12 Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. Обов'язковість виконання зазначеного законодавчого припису не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження договорів оренди державного та комунального майна. Оскільки зазначена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди. У разі ж звернення з відповідним позовом орендодавця слід з'ясовувати наявність згоди орендаря на продовження строку дії договору і за наявності його заперечень відмовляти в позові.

Тобто, Пленум Вищого господарського суду України чітко визначає право орендаря продовжувати строк дії договори оренди, однак це право повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. Однак орендодавець може відмовитись від внесення змін щодо продовження строку дії договору, оскільки стаття 651 ЦК України зазначає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому Пленум вказує, що орендар, знаючи про таке право, може звернутися до суду для його захисту, якщо орендодавець відмовляється від внесення змін до договору про продовження строку його дії і це має бути зроблено орендатором в будь-який час лише до припинення дії договору оренди».

Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічне викладено у пункті 10.4 договору, а саме у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

Тобто Закон говорить, що факт продовження договору залежить від наявності заяви однієї із сторін про припинення, не вимагаючи підтвердження факту отримання такої заяви іншою стороною.

Як вказувалось вище, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим звернулося до приватного підприємства "Влад" з листом, яким повідомило про закінчення терміну дії договору оренди державного майна від 21.08.2009 №890/1 та вимогою повернути об'єкт оренди по акту прийому-передачі Балансоутримувачу в 15-денний строк з моменту одержання даного повідомлення та надати регіональному відділенню вищевказаний акт для узгодження, обліку і контролю.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що у приватного підприємства "Влад" було понад два роки (з моменту укладання договору до моменту закінчення його строку), щоб скористатись своїм правом на звернення до суду із відповідним позовом про внесення змін до договору оренди №890 щодо продовження строку його дії на підставі законодавчих змін, проте останнім цього зроблено не було., а тому висновки суду першої інстанції, щодо достатності підстав вважати договір оренди державного майна № 890 продовженим не ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Стосовно посилань суду першої інстанції на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі №5020-1338/12 , як на рішення яке має преюдиціальне значення для розгляду даного спору, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави звільнення від доказування. Для господарського суду є обов'язковими рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Як вбачається з тексту постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 у справі №5020-1338/12 приватне підприємство "Влад" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, третя особа: Державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 комунара" про визнання договору продовженим .

А зі змісту оскаржуваного рішення по даній справі вбачається іншій суб'єктний склад сторін. Так у даному спорі Державне підприємство "Суднобудівний завод ім. 61 комунара", звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до приватного підприємства "Влад", третя особа: Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі..

Отже, судова колегія приходить до висновку, що у справах №5020-1338/12 та №919/522/13 не вбачається тотожності суб'єктного складу сторін, що у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України, що є обов'язковою умовою преюдиціальності..

Аналогічної думки дотримується колегія судів Вищого господарського суду України в постановах по справам №3/164-09, № 2-13/2740-2007.

Також судова колегія вважає зазначити, що судом першої інстанції у порушення вимог процесуального законодавства було неправомірно відхилено доказі, які мають суттєве значення по справі, а саме не прийнято до уваги лист Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі до відповідача про повідомлення про припинення дії договору оренди 21.09.2009 та вимогою повернення майна балансоутримувачу в 15-денний строк з моменту одержання даного повідомлення за актом прийому-передачі..

Розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання стороні документів. Доданий до матеріалів справи реєстр згрупованих поштових відправлень, поданий в оригіналі або в належній чином засвідченій копії, також може вважатися належним доказом надсилання іншій стороні листа, або документів, таким доказом може бути й засвідчений належним чином витяг з відповідного реєстру.

Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді не прийняття зазначених доказів до уваги, оскільки законодавством не передбачено обов'язкового оформлення відправником такого опису (за винятком випадків, зазначених у пункті 60 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270), і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

Більш того, діючим законодавством взагалі не передбачено обов'язковість направлення заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору другій стороні разом з описом вкладення до листа, або рекомендованою кореспонденцією.

За умовами постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року № 6 „Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд попередньої інстанції не навів правового обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, а отже судова колегія вважає рішення суду не відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення підлягає скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято з порушенням норм статей 43, 104 Господарського процесуального кодексу України, тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 комунара" задоволенню.

Керуючись статтями 49, 101, 103 (пункт 2), 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу державного підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2013 у справі №919/522/13 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.Зобов'язати приватне підприємство "Влад" передати державному підприємству "Суднобудівний завод імені 61 комунара" нерухоме державне майно - нежитлову будівлю загальною площею 171,1 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Мінна,16, м. Севастополь, шляхом підписання акту приймання-передачі.

5.Стягнути з приватного підприємства "Влад" (м.Євпаторія, смт.Мирний, вул.Сирнікова, буд.29, кв.57,97492, ідентифікаційний код 32626502 з будь-якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення) на користь державноого підприємства "Суднобудівний завод імені 61 комунара" (м.Миколаїв, вул.Адміральська, 38, ідентифікаційний код 14313240 на будь-який рахунок виявлений під час виконання судового рішення) судовий збір у сумі 2580,75грн.

6.Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді Н.В. Воронцова

О.І. Проценко

Розсилка

1.Державне підприємство "Суднобудівний завод імені 61 комунара" (вул. Адміральська, 38,Миколаїв,54001)

2.Приватне підприємство "Влад" (пр. Ген. Острякова, 140, кв.13,Севастополь,99040), (м.Євпаторія, смт.Мирний, вул.Сирнікова, буд.29, кв.57,97492)

3.Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6,Севастополь,99008)