Постанова

від 14.11.2013 по справі 34/32-09-906

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2013 р.Справа № 34/32-09-906 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: в судовому засіданні від 15.09.09р., 29.09.09р., 19.01.2010р. - ОСОБА_1 довіреність № 290 від 19.03.09р., в інші судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином

від відповідача: в судовому засіданні від 29.09.09р., 19.01.2010р. - ОСОБА_2 довіреність №2422 від 29.09.09р. та ОСОБА_3 паспорт серія НОМЕР_1 від 15.03.04р.(від 29.09.09р.) в інші судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином

від ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс": в судовому засіданні від 15.09.09р., 29.09.09р., 19.01.2010р. - Каленський Д.О. довіреність № б/н від 03.03.09р. в інші судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином

від ТОВ „Нова Україна": в судовому засіданні від 15.09.09р., 29.09.09р., 19.01.2010р. - Каленський Д.О. довіреність № б/н від 03.03.09р. в інші судові засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Одеської області від 20.07.2009 року

по справі № 34/32-09-906

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми „Укрюжавтотехсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Україна"

про зобов'язання до вчинення певних дій та стягнення 2412 грн.

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту ФОП ОСОБА_3)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі по тексту ФОП ОСОБА_4)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми „Укрюжавтотехсервіс" (далі по тексту ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс")

- товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Україна" (далі по тексту ТОВ «Нова Україна»)

про визнання недійсним договору та стягнення 2123,35 грн.

встановив:

24.02.2009 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_3 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" та ТОВ „Нова Україна" про розірвання договору НОМЕР_2 від 01.08.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем з 31.12.2008 р. на майбутнє; стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди станом на 30.01.2009р., що становить 603,00 грн.; неустойки станом на 30.01.2009 р., що становить 1206,00 грн.; зобов'язання відповідача вивезти з території Авторинку „Куяльник" належне йому майно; вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити відповідачу господарську діяльність на території Авторинку „Куяльник", розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату державного мита у сумі 118 грн. та збору на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн. Позивачем також заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони ФОП ОСОБА_3 здійснювати господарську діяльність на території авторинку „Куяльник", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В ході розгляду даної справи ФОП ОСОБА_4 відповідно із ст. 22 ГПК України, неодноразово уточнював свої позовні вимоги і останньою заявою від 19.05.2009 року, позивач просив усунути перешкоди у користуванні майном позивача, а саме зобов'язати відповідача вивезти з торгівельної площадки НОМЕР_2, загальною площею 11,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усе належне йому майно у вигляді металевого контейнеру; стягнути з відповідача на користь позивача збитки у вигляді упущеної вигоди станом на 30.04.2009 року у сумі 2412,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на сплату державного мита у сумі 125 грн. та збору на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн. (т.2 а.с. 1).

В уточненнях позовних вимог ФОП ОСОБА_4 також просив вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на усе майно, належне відповідачу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги щодо усунення перешкод у користуванні майном позивач за первісним позовом обґрунтовує припиненням з 31.12.08 р. між сторонами договірних відносин, предметом яких згідно із договором оренди в„–621 від 01.08.08 р. є оренда торговельного місця НОМЕР_2, а також відмовою ФОП ОСОБА_3 у добровільному порядку звільнити зазначене торгове місце. Вказані порушення прав орендодавця ФОП ОСОБА_4 призвели до спричинення останньому збитків у сумі 2412,00 грн. у вигляді упущеної вигоди від можливого надання СПД - ОСОБА_5 торгового місця НОМЕР_2 в оренду з 01.01.09 р. по 30.04.09 р., що є підставою для стягнення вказаних збитків з ФОП ОСОБА_3

Як вбачається з позовної заяви ФОП ОСОБА_4 та уточнень до неї, останній неодноразово заявляв клопотання про забезпечення позову, які судом 1 інстанції обґрунтовано залишені без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 66 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення. Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття. Тому відповідна ухвала господарського суду в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Однак, позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у клопотаннях про забезпечення позову, що є підставою для відхилення зазначених клопотань.

22.04.2009р. ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою (т.1 а.с.69-74) до ФОП ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ ВКФ "Укрюжавтотехсервіс", ТОВ "Нова Україна" про визнання недійсним договору в„–621 від 01.08.2008р., стягнення необґрунтовано сплаченої грошової суми по договору в„–621 від 01.08.2008р. у розмірі 2123,35 грн.

Свої вимоги ФОП ОСОБА_3 мотивує тим, що спірний договір оренди в„–621 від 01.08.08 р. є недійсним, оскільки ФОП ОСОБА_4 не мав права на передачу в оренду торговельної площадки, тому що цей договір базується на договорах оренди укладених між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс", а також між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" і ТОВ «Нова Україна», які є недійсними на підставі ст. 8 ЗУ „Про оренду землі", у зв'язку із тим, що згідно із п.3.7.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.01.2008 р. ТОВ «Нова Україна» не мала права продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду до повної оплати по договору купівлі-продажу.

Недійсність договору оренди в„–621 від 01.08.2008р. ФОП ОСОБА_3 також обгрунтовує тим, що ФОП ОСОБА_4 здійснює діяльність, яку не задекларував як вид своєї діяльності, орендна плата за договором є завищеною, предметом вказаного договору є не торгівельна площадка, а земельна ділянка.

У зв'язку із недійсністю договору в„–621 від 01.08.08 р. ФОП ОСОБА_4 отримав незаконно 2123,35 грн., які і підлягають стягненню з останнього.

Під час розгляду справи ФОП ОСОБА_3 (20.05.09р.вх.12473) заявлено клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи підписів сторін у договорі в„–621 від 01.08.08р., яке судом 1 інстанції залишено без задоволення з огляду на те, що вказаний договір фактично виконувався сторонами без заперечень.

23.06.2009 р. (вх. №15622) відповідач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про визнання недійсним, в порядку ч.1 ст. 83 ГПК України, договору від 31.01.2008 р., укладеного між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" та позивачем за первісним позовом, а також договору оренди від 03.05.08 р., укладеного між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" і ТОВ «Нова Україна» (т.2 а.с. 36-38).

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.07.2009 року (суддя Фаєр Ю.Г.) позов ФОП ОСОБА_4 задоволено частково, зобов'язано ФОП ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ФОП ОСОБА_4 майном шляхом вивезення ФОП ОСОБА_3 з торгівельної площадки НОМЕР_2, загальною площею 11,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усе належне йому майно у вигляді металевого контейнеру. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_4 85,00 грн. держмита та 59 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. (т.2 а.с.53).

Задовольняючи частково позов ФОП ОСОБА_4 суд 1 інстанції послався на вимоги статей цивільного законодавства, якими встановлено обов'язок орендаря повернути орендоване майно після закінчення строку дії договору, господарський суд 1 інстанції, встановив факт закінчення 31.12.2008 року строку дії договору в„–621 (внаслідок небажання ФОП ОСОБА_3 підписувати договір оренди торгівельного місця у новій редакції) та визнав підставними позовні вимоги про зобов'язати орендаря вивезти з торгівельної площадки НОМЕР_2 все належне йому майно у вигляді металевого контейнеру, оскільки ФОП ОСОБА_3 без правових підстав займає торгівельне місце НОМЕР_2 та в порушення вимог ч.1 ст. 785 ЦК України ним не виконано зобов'язань з передачі орендодавцю торгівельного місця за відповідним актом приймання-передачі після закінчення дії договору.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення з ФОП ОСОБА_4 2123,35 грн., суд 1 інстанції виходив з відсутності підстав для повернення вказаної суми, оскільки зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору в„–621 від 01.08.2008р., в задоволенні якої судом відмовлено.

Крім того, залишаючи без задоволення зустрічний позов, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ „Нова Україна" на законних підставах використовує земельну ділянку, площею 47,84 га, для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ОД №004523, виданого 28.12.2001 року Августівською сільською радою Біляївського району Одеської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11.

Водночас, суд першої інстанції виходив з того, що предметом договору оренди від 03.05.2006 р. є торгівельний майданчик, гостьовий майданчик та майданчик для демонстрації та продажу автомобілів, загальною площею 19,49 га, з метою розташування автомобільного ринку, які не можна ототожнювати з земельною ділянкою, на якій вони розташовані, оскільки дані об'єкти являють собою тверде покриття з відповідними пристосуваннями, необхідними для їх використання відповідно до функціонального призначення (як-то огорожа, ворота, тощо), а, відтак, є самостійним об'єктом цивільного обігу, відмінним від такого об'єкту цивільного обігу як земельна ділянка. При цьому, приписами чинного законодавства України не передбачено спеціальної реєстрації суб'єкта господарювання саме в якості ринку. Відповідно до п.2.2 статуту ТОВ „Нова Україна", зареєстрованого у новій редакції 24.05.2005 р., предметом діяльності товариства було визначено організацію спеціалізованих та змішаних ринків, передачу в оренду технологічних площадок і передачу в оренду торгівельних місць на ринках. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства, при цьому, встановлення умовами договору в„–621 від 01.08.2008 р. неправомірного розрахунку за договором оренди не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки дане питання віднесено законодавцем до прав учасників договірних відносин самостійно визначатися з ціною договору.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_3 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, а позовні вимоги ФОП ОСОБА_3, заявлені в зустрічній позовній заяві до ФОП ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 посилається на те, що ринок, як суб'єкт господарювання, підлягає державній реєстрації, тобто має бути зареєстрований як окрема юридична особа; ТОВ „Нова Україна" не є власником вищевказаної земельної ділянки; у користування позивача передані торгівельні площадки, а по суті земельна ділянка, відповідно до договору від 01.08.2008 р., тобто наявні підстави для застосування земельного законодавства; суд ототожнив ТОВ „Нова Україна" з тією юридичною особою, яка і є ринком, що є помилковим; ринок відсутній як такий, а отже відсутні торгівельні об'єкти, тобто відсутнє у позивача повноваження на передачу в оренду неіснуючого майна; грошові кошти, які відповідач сплачував начебто за оренду торгівельного майданчику значно перевищують встановлений нормативно розмір орендної плати за землю, яку відповідно до фактичних обставин й мав би сплачувати відповідач, що призвело до значних матеріальних збитків, завданих останньому, які підлягають стягненню на його користь, відповідно до ст. 216 ЦК України; позивач за первісним позовом не має законних підстав володіти та користуватися земельною ділянкою; висновки суду щодо відмови у задоволенні клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи та визнання недійсним договору оренди торгівельних площадок є упередженими, однобічними та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах по справі та суперечать вимогам норм процесуального права.

В ході розгляду апеляційної скарги, апеляційне провадження у справі № 34/32-09-906 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2009 року було зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи та ухвалою суду від 14.12.2009 року поновлено з 19.01.2010р.

19.01.2010р. року ухвалою Одеського апеляційного господарського суду апеляційне провадження у справі №34/32-09-906 зупинено та призначено повторну почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.04.10 р. апеляційне провадження по даній справі з 18.05.2010р. поновлено.

18.05.2010 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду апеляційне провадження по даній справі зупинено до вирішення справи № 30/213-09-5635, яка розглядається у господарському суді Одеської області.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.04.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 04.09.12 р. залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2012р. у справі № 35 30/213-09-5635 (первісний номер 30/213-09-5635), тобто підстави які обумовили зупинення провадження по цієї справі відпали.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.13 р. апеляційне провадження у справі № 34/29-09-792 поновлено з 19.09.13 р.

Згідно розпорядження голови суду №725 від 18.09.13 р. склад судової колегії було змінено ( суддю Колоколова С.І. у зв'язку із відпусткою, замінено суддею Мацюрою П.Ф.) Розпорядженням в.о. голови Одеського апеляційного господарського суду №832 від 16.10.13 р. суддю Мацюру П.Ф. замінено суддею Колоколовим С.І. у зв'язку із виходом останнього з відпустки.

Вказані зміни у складі колегії суддів зумовили перебіг строку розгляду апеляційної скарги з початку.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Представники сторін та 3 осіб належним чином повідомлялися про дати, час і місце судових засідань. Про повідомлення належним чином третіх осіб свідчать поштові повідомлення. Про повідомлення належним чином позивача та відповідача свідчать штамп канцелярії на зворотній стороні ухвали про відкладення розгляду апеляційної скарги, відправленої усім учасникам судового процесу рекомендованою кореспонденцією, виписка з реєстру поштових відправлень.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки, ухвала про відкладення розгляду апеляційної скарги на 14.11.2013 р. о 15:10 направлена апеляційним судом всім учасникам судового процесу за адресами зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана ухвала не повернута підприємством зв'язку до суду, колегія суддів вважає, що учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому визнає за можливе розглянути справу за їх відсутністю.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм процесуального та матеріального права, судова колегія приходить до наступного.

03.05.2006р. між ТОВ „Нова Україна" (Орендодавець) та ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" (Орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого, орендодавець передав, а орендар прийняв, згідно акту прийому-передачі орендованого майна від 03.05.06р., в оренду під розташування автомобільного ринку торгівельний майданчик, гостьовий майданчик та майданчик для демонстрації та продажу автомобілів, загальною площею 19,49га, які належать ТОВ „Нова Україна".

Згідно п.7.1 даного договору цей договір діє з 03.05.2006р. по 31.12.2006р.

Додатковою угодою від 30.12.2006р. до договору оренди від 03.05.2006р. п.7.1 цього договору викладено у наступній редакції: „Даний договір діє з 03.05.2006р. по 03.05.2009р.".

Відповідно до пп.г) п.3.1 названого договору орендодавець має право передавати в оренду, а його орендатори мають право передавати в суборенду об'єкти оренди.

31.01.2008р. між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" (Орендодавець) та ПП ОСОБА_4 (Орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендну торгівельні площадки (торгівельні місця) на автомобільному ринку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 за номерами з НОМЕР_3 по НОМЕР_2, з НОМЕР_4 по НОМЕР_5 відповідно до додатків 2 до цього договору від 01.08.2008р.

Згідно п.7.1 даного договору цей договір діє з 01.02.2008р. по 31.07.2009р. терміном на 11місяців.

Відповідно із п.7.8 договору оренди від 31.01.08 р. у випадку відсутності заяв сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом 1 місяця, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. В наявних матеріалах справи такі заяви відсутні, а відповідно із цим кожний рік після спливу строку його дії вказаний договір пролонгувався сторонами.

Підпунктом г) пункту 3.1 цього договору визначено, що орендатор має право за згодою з орендодавцем передавати об'єкт оренди в суборенду.

На підставі договору оренди від 31.01.2008р., 01.08.2008р. між ФОП ОСОБА_4 (Підприємець) та ФОП ОСОБА_3 (Користувач) укладено договір в„–621 , відповідно до умов п.1.1 якого підприємець надав, а користувач прийняв та зобов'язався сплачувати усі передбачені цим договором послуги на території автомобільного ринку.

Згідно пп.2.1.1 п.2.1 позивач надав відповідачу майданчик на території автомобільного ринку для організації об'єкту підприємницької діяльності (об'єкту торгівлі) загальною площею 11,6 кв.м. за ціною 52грн. за 1кв.м.

Пунктом 6.1 договору оренди від 01.08.2008р. даний договір укладено терміном з 01.08.08р.по 31.12.2008р.

При цьому, як вбачається зі схеми розташування об'єктів на авторинку „Куяльник" та пояснень представника позивача номер торгівельного місця на ринку ототожнюється із номером відповідного договору оренди з підприємцем. Таким чином, з огляду на номер договору від 01.08.2008р., укладеного між сторонами по справі, відповідачем було орендоване торгівельне місце за НОМЕР_2.

Як вбачається з наявних матеріалів справи основним доводом на підтвердження неправомірних дій ринку відповідачем висуваються твердження про відсутність у ТОВ „Нова Україна" правовстановлюючих документів на земельну ділянку, та як наслідок, на думку відповідача, відсутність права на укладання договору оренди з ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс".

Так, відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як встановлено судом 1 інстанції і це підтверджується наявними матеріалами справи, 28.12.2001р. Августівською сільською радою товариству з обмеженою відповідальністю „Нова Україна" видано державний акт на право постійного користування землею І-ОД №004523, відповідно до якого товариством отримано на праві постійного користування для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі земельну ділянку площею 47,84га.

22.01.2008р. між Біляївською районною державною адміністрацією та ТОВ „Нова Україна" укладено договір купівлі-продажу. Предметом продажу за вказаною угодою було визначено земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 46,09га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка перебувала на підставі вищезазначеного державного акту у постійному користуванні ТОВ „Нова Україна" з цільовим призначенням для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі.

Умовами п.4.1 договору купівлі-продажу від 22.01.2008р. передбачено, що до отримання державного акту на право власності на землю правовий режим використання земельної ділянки та розрахунків за неї зберігається у тому вигляді, у якому він був встановлений раніше.

Наведене свідчить про правомірність висновку суду 1 інстанції, що до настання обставин передбачених п.4.1. договору купівлі-продажу від 22.01.2008р. ТОВ „Нова Україна" використовує земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ОД №004523, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість правової позиції відповідача з цього питання, та є безперечним фактом використання земельної ділянки для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі з боку ТОВ „Нова Україна" на законних підставах.

Як вбачається зі змісту договору оренди від 03.05.2006р., укладеного між ТОВ „Нова Україна" (Орендодавець) та ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" (Орендар) предметом оренди визначено торгівельний майданчик, гостьовий майданчик та майданчик для демонстрації та продажу автомобілів, загальною площею 19,49га, які належать ТОВ „Нова Україна", з метою розташування автомобільного ринку.

При цьому, зазначені майданчики не можна ототожнювати з земельною ділянкою, на якій вони розташовані, оскільки дані об'єкти являють собою тверде покриття з відповідними пристосуваннями, необхідними для їх використання відповідно до функціонального призначення (як-то огорожа, ворота, тощо), а, відтак, вони являють собою самостійний об'єкт цивільного обігу відмінний від такого об'єкту цивільного обігу як земельна ділянка.

З огляду на викладене, до договору оренди від 03.05.2006р., предметом оренди за яким виступають вищевказані майданчики, положення законодавства, якими врегульовані питання земельних правовідносин, застосуванню не підлягають.

Таким чином, доводи позивача за зустрічним позовом про недійсність договору оренди від 03.05.2006р. в силу приписів ст.8 Закону України „Про оренду землі" судом не приймаються.

Слід також зазначити, що рішенням господарського суду Одеської області від 20.02.2012р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2012р. у справі №35-30/213-09-5635 (у зв'язку з розглядом якої зупинялось провадження розгляду цієї справи) відмовлено в задоволені позову про визнання недійсними рішень та актів органів державної влади та самоврядування, а також договорів купівлі продажу які стосуються передачі земельної ділянки та будівлі, на яких знаходяться торговельний майданчик , що є предметом цього спору, тобто факт незаконності отримання ТОВ „Нова Україна" у власність земельної ділянки та будівлі не підтвердився і відповідно це товариство мало законні підстави укладати договори щодо цього майна з ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс", а останнє відповідно право укладати договори з іншими особами, в тому числі, з позивачем за первісним позовом по цієї справі.

Доводи скаржника відносно того, що правовідносини, які виникли між сторонами договору в„–621 від 01.08.2008, не є відносинами оренди, адже, на думку відповідача, торговельний майданчик не є річчю, яка наділена індивідуальними ознаками, колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки, як встановлено судом 1 інстанції, договір в„–621 від 01.08.2008 містить усі істотні для договорів оренди (найму) умови - предмет (майданчик на території автомобільного ринку для організації об'єкту торгівлі площею 11,6 м2), плата за послуги суборенди (52 грн. за 1 м2, що становить 603 грн. в місяць), порядок і строки її внесення (з 1 по 15 число поточного місяця), строк дії договору (з 01.08.2008 по 31.12.2008) та інші.

Крім того, відповідно до частини першої статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ).

Нормами статті 184 ЦК України передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до пункту 13 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року №57/188/84/105, торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Індивідуальні ознаки торгового місця, яке передавалося відповідачеві в користування за договором в„–621 від 01.08.2008, визначені в пункті 2.1.1 договору, номер торгового місця НОМЕР_2 відповідає норму договору.

Отже, суд 1 інстанції правомірно визначив, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі договору в„–621 від 01.08.2008, є правовідносинами оренди, відтак, вищевикладені доводи скаржника, є безпідставними (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 № 3-113гс11 у справі № 07/33-71, постанові Вищого господарського суду України від 10.09.13 р. по справі №31-26-8/23-09-807 ).

Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про відсутність у ТОВ „Нова Україна" права здійснювати свою господарську діяльність у вигляді організації ринку, суд зазначає наступне.

Згідно з п.2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. №57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за №288/6576, ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

При цьому, питання створення ринків врегульовані низкою нормативних актів. Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.96 №465 "Про впорядкування роботи продовольчих і речових ринків" Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України видано наказ №290 від 21.05.96р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.06.96р. за №271/1296, яким затверджено Положення про порядок проведення конкурсів на право створення ринків і надання їх в оренду.

Відповідно до п. 1.1., 1.2 цього Положення конкурс на право створення ринків і надання їх в оренду проводиться з метою визнання переможця - особи, яка запропонувала найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов найвищу ціну за оренду (комерційний конкурс). Об'єктами проведення конкурсу є: право оренди майна діючого ринку, який є самостійним підприємством і єдиним (цілісним) комплексом; право створення ринку на відведеній для цієї мети землі.

Пунктом 2.1 вказаного Положення встановлено, що після вирішення у встановленому порядку Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями питання про відведення земельної ділянки для розміщення нового ринку або про передачу в оренду діючих ринків органи, уповноважені управляти майном, що знаходиться у комунальній власності, оголошують конкурс, утворюють конкурсну комісію для його проведення.

Пунктами 4.2, 4.3 даного Положення визначено, що з переможцем конкурсу на право оренди майна діючого ринку укладається договір оренди відповідно до чинного законодавства України. У договорі оренди зазначається розмір орендної плати, що склався за результатами конкурсу (при комерційному конкурсі) та додаткові зобов'язання сторін, визначені умовами конкурсу. За переможцем конкурсу на право створення ринку на відведеній для цієї мети землі закріплюється право на земельну ділянку відповідно до земельного законодавства України.

При цьому положеннями діючого законодавства України не передбачена спеціальна реєстрація суб'єкта господарювання саме в якості ринку як такового. Крім того, ані положеннями діючого Господарського кодексу України, ані приписами Цивільного кодексу України не передбачено такої організаційно-правової форми суб'єкта господарювання як ринок, що свідчить про функціональне значення цього терміну.

Відповідно до п.2.2 статуту ТОВ „Нова Україна", зареєстрованого у новій редакції 24.05.2005р., предметом діяльності товариства визначено, у т.ч. організацію спеціалізованих та змішаних ринків, передачу в оренду технологічних площадок та передачу в оренду торгівельних місць на ринках.

Таким чином, виходячи з наведеного законодавчо визначеного поняття ринку та порядку його створення, приймаючи до уваги наведені положення статуту ТОВ „Нова Україна", а також те, що останньому земельна ділянка виділена саме для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі, суд доходить висновку, що діяльність ТОВ „Нова Україна" щодо організації роботи авторинку в АДРЕСА_1 не суперечить приписам чинного законодавства.

При цьому суд 1 інстанції, оцінюючи надане позивачем рішення виконавчого комітету Августівської сільської ради рішення №148 від 25.12.2008р., яким зареєстровано на території Августівської сільської ради в АДРЕСА_1 об'єкт торгівлі ТОВ „Нова Україна" - ринок з продажу автотранспорту, автозапчастин та супутніх товарів правильно зазначив, що приписами статті 34 Закону України „Про місцеве самоврядування", на підставі якої було прийняте зазначене рішення, взагалі не передбачені повноваження виконкому щодо прийняття такого роду рішень.

Разом з тим, правова оцінка даного рішення не впливає на висновки щодо законності використання товариством з обмеженою відповідальністю „Нова Україна" земельної ділянки площею 47,84га, розташованої в АДРЕСА_1 з метою розташування авторинку.

Позивачем за зустрічним позовом підміняються поняття торгівельного місця та земельної ділянки, які, в свою чергу, регулюються різними нормами діючого законодавства та мають різну юридичну природу виникнення та форми існування.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Загальні принципи господарювання визначені статтею 6 даного Кодексу, якими в тому числі є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Реалізуючі наведені принципи загальних засад цивільного законодавства законодавцем також були надані певні права суб'єктам цивільного обігу, як-то право сторін на укладання договорів, які не передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства; право врегулювання у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, своїх відносин, які не врегульовані цими актами; право сторін в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р.(зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за №288/6576) ці Правила визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.

Пунктом 2 даних Правил встановлено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Поняття торгівельного місця надається положеннями п.13 зазначених Правил, яким визначено, що торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

Відповідно до п.16 названих Правил, у разі використання торговельного місця на умовах оренди у продавця повинна бути копія угоди з адміністрацією ринку про оренду, а на умовах суборенди - копія такої угоди із суб'єктом підприємницької діяльності (орендодавцем).

Умовами п.п.18, 19 цих Правил визначено, що за право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством. За окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги: бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, зважування на товарних вагах, розрубка м'яса (рубачами м'яса ринку), утримання торговельного місця в належному стані, інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.

Враховуючий наведений аналіз законодавчих норм, якими врегульовані загальні питання діяльності всіх суб'єктів цивільного обігу, у тому числі, суб'єктів господарювання, суд 1 інстанції правильно зазначив, що укладання ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" як самостійною юридичною особою та суб'єктом господарювання будь-яких угод, якщо вони прямо не заборонені законом, не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 вказаного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, ані жодної законодавчої норми, яка була порушена при укладанні зазначених угод, ані норми, недотримання якої призвело до порушення наданих цією законодавчою нормою прав ФОП ОСОБА_3 останнім суду доведено не було.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи однією з причин виникнення суперечки між сторонами є неврегульоване питання розміру плати за торгівельне місце, надане відповідачу на підставі договору оренди в„–621 від 01.08.2008р. При цьому, відмова відповідача від продовження орендних правовідносин обумовлена неправомірним, на його думку, розрахунком плати за торгівельне місце. Вказані обставини підтверджуються змістом зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_3

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 названого кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст.632 ЦК України).

Оскільки нормами цивільного законодавства при укладанні договору встановлені принципи свободи договору та вільного волевиявлення сторін з усіх питань, про що свідчить факт укладання між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 договору оренди від 01.08.2008р., з якого вбачається домовленість сторін по всім істотним умовам, посилання відповідача на неправомірне визначення у договорі плати за торгівельне місце судом до уваги не приймається.

Крім того, слід зазначити, що даний договір виконувався сторонами на протязі всього часу його дії, що також підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про сплату оренди, у зв'язку з чим посилання відповідача на встановлення умовами вказаного договору неправомірного розрахунку плати не може бути підставою для визнання договору недійсним, так як дане питання віднесено законодавцем до прав учасників договірних відносин самостійно визначатися з ціною договору.

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому, ані жодної законодавчої норми, яка була порушена при укладанні договору між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3, ані норми, недотримання або порушення якої призвело до порушення прав ОСОБА_3, останнім суду доведено не було.

Доводи ФОП ОСОБА_3 щодо укладення позивачем договору в„–621 від 01.08.2008р. всупереч задекларованому виду діяльності не заслуговують на увагу, оскільки лише правоздатність юридичної особи є спеціальною, так як визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи, а відтак угода, укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є позастатутною і має визнаватися недійсною. В той час, як обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб - підприємців не обмежується задекларованими ним видами діяльності, а відтак укладення угоди фізичною особою-підприємцем всупереч задекларованому ним виду діяльності не є підставою для визнання такої угоди недійсною. Перевірку діяльності фізичної особи-підприємця, у тому числі питання щодо укладення угоди в межах або поза межами задекларованого ним виду діяльності, вправі здійснювати уповноважені на то органи державної влади в межах встановленої законом компетенції.

Враховуючи те, що всі умови договору були узгоджені сторонами при підписанні, розмір платежів за договором в односторонньому порядку з боку ФОП ОСОБА_4 не змінювався, договір виконувався сторонами та припинив свою дію через закінчення строку, на якій його було укладено, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції правильно оцінив зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору в„–621 від 01.08.2008р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 необґрунтованими, недоведеними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, у зв'язку з чим, у задоволенні зустрічного позову в цій частині правомірно відмовив.

Не підлягає задоволенню і зустрічний позов в частині вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3 необґрунтовано сплаченої грошової суми по договору в„–621 від 01.08.2008р. у розмірі 2123,35 грн. у зв'язку з тим, що дана вимога висувається відповідачем як похідна від вимоги про визнання договору в„–621 від 01.08.2008р. недійсним.

Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Проаналізувавши положення договору в„–621 від 01.08.2008р., укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що даний договір за своєю правовою природою належить до договорів оренди майна.

Відповідно до ч.2 ст.291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з пояснень представника ФОП ОСОБА_4, останнім протягом грудня 2008р. було запропоновано ФОП ОСОБА_3 підписати угоду про продовження договірних відносин, однак останній відмовився від підписання договору та з січня 2009р. припинив здійснювати платежі, передбачені договором в„–621 від 01.08.2008р.

При цьому, слід зауважити, що незважаючи на відсутність офіційної відмови відповідача від продовження орендних правовідносин, дана угода припинила свою дію саме з 01.01.2009р. Про це свідчить позовна заява ФОП ОСОБА_4 і фактичні дії ФОП ОСОБА_3 по припиненню оплати за оренду з 01.01.09 р.

У зв'язку з чим суд 1 інстанції керуючись ч.2 ст.291 Господарського кодексу України, дійшов правильного висновку про припинення дії договору в„–621 від 01.08.2008р. з 01.01.2009р. у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

В свою чергу, положеннями ч.4 ст.291 Господарського кодексу України та вимогами ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, після закінчення 01.01.2009р. строку дії вказаного договору ФОП ОСОБА_3 зобов'язань з передачі Орендодавцю торгівельного місця за відповідним актом приймання-передачі виконано не було.

З огляду на викладені приписи норм чинного законодавства України, якими обумовлений обов'язок Орендаря повернути об'єкт оренди після закінчення строку дії договору оренди, судова колегія вважає, що починаючи з наступного дня після закінчення строку оренди ФОП ОСОБА_3 без правових підстав займає торгівельне місце НОМЕР_2, загальною площею 11,6 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За змістом ст.396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, у тому числі, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном відповідно до ст.391 зазначеного кодексу.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд 1 інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірності, обґрунтованості позовних вимог ФОП ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном, а саме зобов'язання ФОП ОСОБА_3 вивезти з території, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усе належне йому майно у вигляді металевого контейнеру.

Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_4 в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 заборгованості у вигляді упущеної вигоди станом на 30.04.2009р. у розмірі 2412 грн., суд 1 інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.

За приписами ст.22 ЦК України під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст.224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ФОП ОСОБА_4 спочатку посилався на ті обставини, що безпідставним використанням ФОП ОСОБА_3 торгівельного місця НОМЕР_2 фактично було обмежено позивача у здійсненні повноважень щодо користування і розпоряджання цим майном, чим позбавлено доходів, які позивач міг би реально одержати при наданні цього торгівельного місця в оренду, якби його право не було порушене (упущена вигода).

В подальшому, позивачем було змінено фактичні підстави вимог заявлених у цій частині позову, посилаючись на неможливість отримання доходів на підставі укладеного 01.01.2009р. між ФОП ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_5 договору суборенди в„–621 внаслідок безпідставного використанням ФОП ОСОБА_3 спірного торгівельного місця.

Однак, за попередніми поясненнями, викладеними в позовній заяві, уточненнях позовних вимог представником ФОП ОСОБА_4 про існування договору між ФОП ОСОБА_7 та СПД ОСОБА_8 взагалі не згадувалося, більш того, ним, навпаки, стверджувалося лише про можливість надання спірного торгівельного місця іншій особі.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правильно встановив, що договір суборенди в„–621 від 01.01.2009р., укладений між ФОП ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_5 має характер формальної угоди, не спрямованої на настання фактичних правових наслідків для її учасників.

Враховуючи вищенаведене, договір суборенди в„–621 від 01.01.2009р., укладений між ФОП ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_5 не може бути оцінений як належний доказ реальної можливості отримання позивачем прибутку.

Таким чином, в підтвердження наявності упущеної вигоди ФОП ОСОБА_4, в порушення вимог ст.ст.32, 33 ГПК України, не надано жодного документального підтвердження наявності упущеної вигоди, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди у розмірі 2412грн.

Як зазначалося вище, 23.06.2009 р. відповідач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про визнання недійсним, в порядку ч.1 п.1 ст. 83 ГПК України, договору від 31.01.2008 р., укладеного між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" та позивачем за первісним позовом, а також договору оренди від 03.05.08 р., укладеного між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" і ТОВ «Нова Україна» (т.2 а.с. 36-38).

Зі змісту оскарженого рішення суду 1 інстанції вбачається, що місцевий господарський суд надав правову оцінку вищезазначеним договорам і дійшов висновку про їх відповідлність вимогам чинного законодавства, тобто фактично розглянув вищезазначене клопотання, однак не вказав про те, що воно не підлягає задоволенню. Проте судова колегія вважає, що вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду 1 інстанції по даній справі, оскільки це процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення спору по суті.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи та підстави, передбачені ст.104 ГПК України для його зміни чи скасування відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „20" липня 2009 року по справі № 34/32-09-906 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 15.11.2013 р.

Головуючий суддя М.С. Петров

Суддя Г.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов