Постанова

від 05.12.2006 по справі 2-25/5642-2006

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-25/5642-2006

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 грудня 2006 р.                                                                                   № 2-25/5642-2006  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючий суддяМуравйов О. В.

суддіПолянський А. Г.

Коробенко Г. П.

розглянувши

касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «РИССКО»

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року

по справі№ 2-25/5642-2006 Господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РИССКО»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Будконтакт»

прозобов'язання вчинити дії

та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будконтакт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РИССКО»

прозобов'язання вчинити дії

За участю представників сторін:

- від позивача за первісним позовом: Соколов М. В.- дов. в справі

- від відповідача за   первісним позовом:Миронов В. С. –дов. в справіВольченко В. М. –дов. в справі

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2006 року у новоутвореному складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Ходаківська І. П., Коробенко Г. П. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РИССКО» була прийнята до провадження, її розгляд призначений на 11 год. 30 хв. 05.12.2006 року.

У зв'язку з перебування судді Фролової Г. М. на лікарняному, відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України справа № 43/218-05розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя –Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Коробенко Г. П.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представників сторін в судовому засіданні було оголошено вступну і резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Будконтакт»надав Вищому господарському суду України клопотання, в якому повідомляє про неотримання копії касаційної скарги. В судовому засіданні Вищого господарського суду України представник відповідача повідомив, що клопотання подане для відома, з матеріалами справи, в тому числі з касаційною скаргою відповідач ознайомлений, а тому перешкод для розгляду справи в суді касаційної інстанції немає. Оскільки в клопотанні не зазначено жодних вимог, викладене в ньому прийнято судом до відома і не впливає на розгляд касаційної скарги по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «РИССКО»звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Будконтакт” провести інвентаризацію незакінченого будівництва “ЕТЦ” у смт. Паркове та передачу його позивачу. Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, і в останній редакції просив: визнати за позивачем право Замовника на проектування та будівництво Еколого-туристичного центру в смт. Паркове, визнати право відсутності права Замовника у ТОВ “Будконтакт” на проектування та будівництво Еколого-туристичного центру в смт. Паркове, зобов'язати ТОВ “Будконтакт” передати в натурі об'єкт незавершеного будівництва Еколого-туристичного центру в смт. Паркове Замовнику ТОВ “РИССКО”, спонукати ТОВ “Будконтакт” передати ТОВ “РИССКО” майно, отримане за договором доручення: машина дорожна полівомиєчна, самохідне шасі СШ-25, комп'ютер “Ноут-бук”, обладнання очисних споруд та модулі двох будинків. Позовні вимоги мотивовані розірванням договору доручення на виконання функцій Дирекції підприємства, що будувалося.

Відповідач проти позову заперечив, до прийняття рішення по справі подав зустрічний позов, в якому (з врахуванням уточнень) просив: визнати договір доручення таким, що діє, і повернути сторони в первинне положення за станом на 14.08.2005 року, стягнути з ТОВ “РИССКО” 71713 грн. заподіяного матеріального збитку. Вимоги по зустрічному позову обгрунтовані тим, що лист про припинення договору доручення підписаний з боку ТОВ “РИССКО” неуповноваженою особою, одномоментне розірвання договору не дозволяє ТОВ “Будконтакт” виконати умови укладених ним договорів, що призвело до збитків останнього.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 07-22.06.2006 року по справі № 2-25/5642-2006 (суддя Маргарітов М. В.) позов ТОВ “РИССКО” задоволений частково: визнано за ТОВ “РИССКО” право Замовника на проектування та будівництво Еколого-туристичного центру в смт. Паркове; спонукати ТОВ “Будконтакт” передати ТОВ “РИССКО” майно, отримане за договором доручення: машина дорожна полівомиєчна, самохідне шасі СШ-25, комп'ютер “Ноут-бук”, обладнання очисних споруд та модулі двох будинків. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з встановленого факту розірвання позивачем договору доручення. В частині позовних вимог про спонукання відповідача ТОВ “Будконтакт” передати в натурі об'єкт незавершеного будівництва Еколого-туристичного центру в смт. Паркове замовникові ТОВ “РИССКО” провадження у справі припинено на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України, оскільки на момент прийняття рішення спірний об'єкт знаходиться в фактичному володінні позивача ТОВ “РИССКО”. В зустрічному позові ТОВ “Будконтакт” відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року по справі № 2-25/5642-2006 (головуючий суддя Антонова І. В., судді Латинін О. А., Дугаренко О. В.) задоволена апеляційна скарга ТОВ “Будконтакт”: рішення місцевого суду скасоване, прийняте нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ТОВ “РИССКО” відмовлено повністю, зустрічний позов ТОВ “Будконтакт” задоволений. Постановою апеляційного господарського суду договір доручення на виконання функцій дирекції підприємства, що будується, від 05.12.2005 року, укладений між сторонами, визнаний діючим і сторони повернені в стан, який існував на 14.08.2005 року; стягнення з ТОВ “РИССКО” на користь ТОВ “Будконтакт” матеріальна шкоду у вигляді неотриманої винагороди в сумі 71713 грн. Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ “РИССКО” порушило умови договору доручення про розірвання договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач за первісним позовом ТОВ “РИССКО” звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого суду залишити без змін, оскільки постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач ТОВ “Будконтакт” проти касаційної скарги заперечує, просить залишити постанову апеляційного господарського суду без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 «Про судове рішення»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції вважає, що оскаржена постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

Так, судами  першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем ТОВ “РИССКО” як довірителем та відповідачем ТОВ “Будконтакт” як повіреним 05.12.2003 року укладений договір доручення на виконання функцій дирекції підприємства, що будується у смт. Паркове в Автономній Республіці Крим. За цим договором відповідач ТОВ “Будконтакт” мав право укладати відповідні угоди, необхідні для виконання умов договору, на підставі довіреності на здійснення вказаних повноважень, виданої позивачем строком на 3 роки.

Листом № 13 від 15.08.2005 року позивач повідомив відповідача про дострокове припинення договору доручення та про відкликання всіх виданих позивачем довіреностей.

Судом апеляційної інстанції зроблений висновок про те, що позивач в порушення умов п. 5.1.1 та п. 3.1 договору не попередив відповідача про відмову від договору у встановлений договором трьохмісячний термін, а з 15.08.2006 року припинив його дію, що підтверджується листами позивача № 13 від 15.08.2006 року, № 27 від 16.08.2006 року, № 16 від 17.08.2006 року.

На цій підставі зроблений висновок про обгрунтованість зустрічних позовних вимог про визнання договору діючим та повернення сторін в положення, яке існувало станом на 14.08.2005 року.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції серед іншого повинна містити мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В порушення цих вимог судом апеляційної інстанції не зазначено жодного посилання на нормативні акти, як регулюють обраний позивачем за зустрічним позовом ТОВ “Будконтакт” спосіб захисту порушеного права як визнання договору діючим та повернення сторін договору в стан, який існував на 14.08.2005 року.

Крім того, така позиція апеляційної інстанції суперечить нормам матеріального права, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України щодо права довірителя відмовитися від договору комісії.

Заява позивача ТОВ “РИССКО” про відмову від договору, викладена в листі від 15.08.2005 року № 13, зроблена відповідно до положень ст. 1008 ЦК України.

Що стосується висновків про дату, з якої договір припиняє свою дію, то вона повинна визначатися судом з посиланням на відповідні норми матеріального права, чого судом апеляційної інстанції зроблено не було.

Також безпідставним та необгрунтованим є висновок апеляційного господарського суду, що договір доручення відноситься до змішаних договорів і містить в собі елементи договорів доручення, підряду, про інвестиції. Такий висновок не обгрунтований посиланням на норми законодавства та не наведено посилань на умови договору, які дозволяють зробити такий висновок.

Із змісту п. 1.1, ч. 2 п. 1.2, а також виходячи з термінології, яка застосовується сторонами договору (“Довіритель” та “Повірений”) вбачається, що сторони укладали договір доручення.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що на час звернення позивача з позовом на захист порушеного права ст. 876 ЦК України передбачала, що власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (зміни внесені згідно із Законом України від 15.12.2005 р. №  3201-IV). Крім того, висновок про належність спірного об'єкта позивачу випливає і із змісту договору доручення, оскільки чинне законодавство не передбачає виникнення у повіреного права власності на майно, як передане довірителем для виконання договору, так і набуте під час договору.

Помилковий висновок апеляційної інстанції про необхідність розірвання договору доручення в тій самій формі, в якій укладений договір, зроблений у зв'язку з неправильним застосуванням ст. 654 ЦК України. В зазначеній нормі міститься виключення з правила щодо форми домовленості про розірвання договору: таке виключення може бути встановлено законом або договором. Щодо договорів доручення, то ст. 1008 ЦК України прямо передбачає припинення договору в тому числі в разі відмови від договору довірителя або повіреного. Відмова від договору є односторонньою дією особи, а тому укладення документа, підписаного і довірителем, і повіреним, в разі відмови будь-кого з них від договору для його припинення не потрібно. Однак це не виключає виконання умов договору, пов'язаних з припиненням, в тому числі складання двосторонніх документів (актів приймання-передачі отриманого за договором, актів про виконання доручення тощо).

Право скасувати довіреність надана довірителю ч. 1 ст. 249 ЦК України. За змістом цієї норми таке право є безумовним. Отже, твердження відповідача ТОВ “Будконтакт” про неправомірність дій позивача ТОВ “РИССКО” в цій частині є безпідставними. Скасування довіреності виключає можливість вчинення ним правочинів від імені довірителя, як це випливає із змісту ст. 237, 238 ЦК України, але не звільняє повіреного від виконання дій, пов'язаних із припиненням дії договору доручення (надання звітів, передача майна тощо).

Що стосується висновку про стягнення матеріальної шкоди, то він не грунтується на законодавстві. Так, суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги ТОВ “Будконтакт” про стягнення матеріальної шкоди у вигляді матеріальної винагороди станом на 15.08.2005 року. За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відшкодування майнової шкоди регулюється главою 82 “Відшкодування шкоди” Цивільного кодексу України. Але норми цієї глави не застосовуються до договірних правовідносин.

Враховуючи наведене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, не може бути залишене без змін рішення суду першої інстанції.

Так, серед вимог позивача ТОВ “РИССКО” містяться вимоги про повернення майна: машини дорожньої поливомиючої, самохідного шасі СШ-25, комп'ютера “Ноут-бук”, обладнання очисних споруд та модулів двох будинків. Для повного та всебічного вирішення спору в цій частині суду слід встановити індивідуальні ознаки зазначеного майна, як-то: найменування майна, виробника, модель, тип, будь-які інші індивідуальні ознаки чи характеристики, які дозволяють персоніфікувати спірне майно, а також його вартість. Невиконання цієї умови свідчить про порушення судом першої інстанції ст. 43 ГПК України.

Оскільки усунути зазначені недоліки в силу положень ст. 1115, 1117 ГПК України неможливо, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду слід встановити зазначені вище обставини, виконати вимоги ст. 36 ГПК України та вирішити спір відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РИССКО»задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року по справі № 2-25/5642-2006 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.06.2006 року по справі № 2-25/5642-2006 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.

Головуючий суддя                                                                      О. В. Муравйов

Судді                                                                                                    А. Г. Полянський

                                                                                                    Г. П. Коробенко