Постанова

від 13.11.2013 по справі 917/685/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 917/685/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Губенко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "ГЯДТ АГРО" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2013 року у справі господарського суду Полтавської області за позовом ТОВ "ГЯДТ АГРО" до ПП "Агрохімтехсервіс" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року ТОВ "ГЯДТ АГРО" (далі - позивач) звернулось до ПП "Агрохімтехсервіс" (далі - відповідач) про стягнення боргу за договором позики від 30 січня 2012 року.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує свої зобов'язання щодо повернення наданої позики, просив стягнути з останнього 1 400 000, 27 грн. основного боргу та 3 % річних у сумі 460, 27 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30 травня 2013 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ПП "Агрохімтехсервіс" на користь ТОВ "ГЯДТ АГРО" 1400000 грн. 00 коп. основного боргу та 460 грн. 27 грн. 3% річних.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2013 року апеляційну скаргу ПП "Агрохімтехсервіс" задоволено.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30 травня 2013 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "ГЯДТ АГРО" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2013 року та залишити без змін рішення господарського суду Полтавської області від 30 травня 2013 року.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми ч. 2, 3 ст. 180, ч. 1, 8 ст. 181, ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 210, ч. 1 ст. 220, ст. ст. 591, 597, 601, ч. 3 ст. 640, ст. 760, ч. 1 ст. 763, ч. 2 ст. 793, ст. 794 Цивільного кодексу України.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 січня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу безпроцентну позику в розмірі 1400000,00 грн., а останній зобов'язується повернути позику в термін, визначений цим договором (п.п. 1.1, 2.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що строк надання позики відповідачу становить 12 календарних місяців з моменту передання коштів.

Судами встановлено, що на підставі вказаного договору позивач перерахував на рахунок відповідача безпроцентну позику на загальну суму 1400000,00 грн., яку відповідач мав повернути до 1 березня 2013 року, однак, в порушення умов договору позики, суму позики позивачу вчасно не повернув.

Постановлюючи рішення, місцевий господарський суд підставно виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, та, в силу положень ст. ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України, підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції прийняті нові докази, які не були предметом дослідження місцевим судом, зокрема, договір про оренду від 12 грудня 2011 року.

Так, судом встановлено та враховано, що 12 грудня 2011 року між сторонами укладено договір оренди, відповідно до умов якого відповідач здає в оренду позивачу склад з під'їзною залізничною колією включно з прилеглою територією у вільне користування. Термін оренди починається з 15 грудня 2011 року і триватиме до невизначеного часу (п.п. 1, 2 договору). Орендну плату сторони визначили в розмірі 50000 гривень щомісячно.

Пунктом 5 договору передбачено, що сторони узгодять право переважної купівлі позивачем. Всі перерахунки за оренду та завдаток, що були здійснені до моменту купівлі, будуть враховані в суму купівлі. Загальна вартість договору купівлі-продажу нерухомості визначена в 4 500 000, 00 грн. Термін оплати вартості предмету договору: до 10 квітня 2012 року - 2 000 000,00 грн.; до 10 травня 2012 року - 2 500 000, 00 грн. Переоформлення прав власності на об'єкт нерухомості відбудеться після повної оплати позивачем відповідачу вартості предмету договору купівлі-продажу нерухомості.

Судом кваліфіковано зазначений договір як договір відчуження нерухомого майна та визнано, що за даним договором у позивача настав обов'язок сплатити на користь відповідача 4 500 000, 00 грн., встановлено, що даний обов'язок не виконано.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача щодо виникнення підстав для застосування притримання і припинення зобов'язання з повернення 1400000 гривень позики зарахуванням зустрічної однорідної вимоги з оплати вартості продажу об'єкту оренди за договором оренди від 12 грудня 2011 року.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з наступних мотивів.

Кваліфікація договору оренди від 12 грудня 2011 року, здійснена судом апеляційної інстанції, як договору відчуження нерухомого майна не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки за своєю правовою природою це різні договори, їх визначення, порядок укладання та виконання регулюються різними нормами.

Таким чином, Харківський апеляційний господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин норми права, які регулюють зобов'язання з купівлі - продажу.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Згідно статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Спірні правовідносини, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, склалися внаслідок укладення та виконання договору позики.

Тобто, предметом спору у даній справі є гроші, а не речі, кредитором, відповідно, є позивач, а відповідач - боржником.

Тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ст. 594 ЦК України, помилково визначивши правовий статус відповідача як кредитора і ототожнивши гроші і речі, які по своїй суті є різними об'єктами матеріального світу і видами майна з відмінним правовим режимом.

Залік зустрічних однорідних вимог можливий лише за наявності зустрічного однорідного зобов'язання, строк виконання якого настав, або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Враховуючи, що відповідачем суду не заявлено, а судом апеляційної інстанції не встановлено достовірних обставин і не наведено переконливих доводів щодо наявності у позивача перед відповідачем дійсного грошового зобов'язання з купівлі-продажу в межах даної справи, Вищий господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми, що регулюють припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції визнати законною не можна, тому вона підлягає скасуванню.

Рішення місцевого господарського суду законне та обгрунтоване, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2013 року.

Рішення господарського суду Полтавської області від 30 травня 2013 року залишити без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Н. Губенко