Постанова

від 28.10.2013 по справі 826/5188/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2013 року № 826/5188/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Столиця Сервіс" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013 р. №0002012230 та №0002002230 ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Столиця Сервіс", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013 р. №0002012230 та №0002002230.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "СКМ-Альфа-Груп" (код за ЄДРПОУ 37816906) за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. порушень вимог законодавства.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 08.07.2013 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "СКМ-Альфа-Груп" їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Кейтерінг Столиця Сервіс" (код ЄДРПОУ 37290224) щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "СКМ-Альфа-Груп" (код ЄДРПОУ 37816906) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. №253/22-3/37290224 від 13.03.2013 р. (надалі - Акт перевірки №253/22-3/37290224).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №253/22-3/37290224, позивачем порушено вимоги: 1) п.198.6 ст.198, пп. 200.1 та пп. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України та ст.626, ст.629 ст.655, ст.662, ст.656, ст.658, ст.664, ст.203, п.l ст.215, п.2. ст.215, ст.228, частини 1 ст.216 ЦК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 168580,00 грн., в т.ч. за жовтень 2011 р. в сумі 65293,00 грн., за листопад 2011 р. - в сумі 40701,00 грн., за грудень 2011 р. - в сумі 62586,00 грн.; 2) п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та ст.626, ст.629, ст.655, ст.662, ст.656, ст.658, ст.664, ст.203 п.1 ст.215, п.2. ст.215, ст.228, частини 1 ст.216 ЦК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 193873,00 грн., в т. ч. за 2-4 кв. 2011 р. - 193873,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №253/22-3/37290224 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002002230 від 01.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 193873,00 грн., з яких 193873,00 грн. - за основним платежем, №0002012230 від 01.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 210725,00 грн., з яких 168580,00 грн. - за основним платежем, а 42145,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Столиця Сервіс" зареєстровано Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.09.2010 р., взято на податковий облік у ДПІ у Оболонському районі м. Києва 05.10.2010 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 06.04.2011 р.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА №398044 позивач здійснює такі види діяльності за КВЕД: 74.87.0 Надання інших комерційних послуг; 55.30.1 Діяльність ресторанів; 55.30.2 Діяльність кафе; 55.51.0 Діяльність їдалень; 55.52.0 Послуги з постачання готової їжі; 92.34.0 Інша видовищно-розважальна діяльність.

З Акту перевірки №253/22-3/37290224 вбачається, що зазначені вище заниження податку на прибуток та податку на додану вартість виникли в результаті фінансово-господарських правовідносин з ТОВ "СКМ-Альфа-Груп", а саме на підставі наступних договорів позивача, як замовника, та ТОВ "СКМ-Альфа-Груп", як виконавця:

- Договір №56 від 01.09.2011 р. (надалі - Договір №56), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати послуги, щодо організації фуршетів, обідів, перерв на каву за цінами, що зазначені в специфікації (Додаток №1 - прейскурант), що цікавлять замовника;

- Договір №58 від 01.09.2011 р. (надалі - Договір №58), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги, щодо організації обслуговування учбових семінарів, виставок, тренінгів, конференцій та інших заходів;

- Договір про надання комплексних послуг з організації та проведення святкування Нового 2012 року №63 від 20.12.2011 р. (надалі - Договір №63), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання здійснити комплексні послуги з організації та проведення святкування Нового 2012 року.

В Акті перевірки №253/22-3/37290224 відповідачем встановлено, що згідно з отриманим від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Акту про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "СКМ-Альфа-Груп" (код за ЄДРПОУ 37816906) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість №684/22-317/37816906 від 07.08.2012 р. підписи від імені ОСОБА_1 (директор ТОВ "СКМ-Альфа-Груп") в податкових деклараціях з податку на додану вартість та в розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів за перевіряємий період виконані другою особою, а тому відповідач прийшов до висновку, що має місце проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відносно реальності правочинів, а саме, Договору №56, Договору №58 та Договору №63 суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог ч.2, 3 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд звертає увагу, що в Договорі №56 та в Договорі №58 сторонами не було погоджено умови щодо ціни. Крім того суд звертає увагу, що позивачем не була надана суду, передбачена п.1.1 Договору №56, специфікація (додаток №1 - прейскурант), а тому позивачем не було доведено факт її існування.

Позивач звертав увагу суду, що ТОВ "СКМ-Альфа-Груп" на виконання умов Договору №56, Договору №58 та Договору №63 були виставлені відповідні рахунки на оплату, при дослідженні яких судом встановлено, що вони оформлені на загальну суму 876193,00 грн., в т.ч. ПДВ 146032,17 грн., з яких рахунки на суму 391785,00 грн., в т.ч. ПДВ 65297,50 грн., оформлені в 2010 році, тобто до укладання зазначених вище договорів, а тому не можуть бути належними доказами реальності правочинів.

Позивачем на підтвердження виконання умов Договору №56, Договору №58 та Договору №63 були надані відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.41-54) на загальну суму 1011511,00 грн., в т.ч. ПДВ 168585,17 грн. Суд критично відноситься до даних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), як до доказів реальності правочинів, оскільки з них неможливо ідентифікувати які саме послуги та на виконання яких саме договорів були надані такі послуги.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України закріплено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що Інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10 були надані роз'яснення відносно проблемних питань застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, в якому зокрема, зазначено, що про необґрунтованість права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах облік.

Судом встановлено, що станом на час існування спірних правовідносин позивача з ТОВ "СКМ-Альфа-Груп", основними видами діяльності останнього згідно зі спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, 51.53.2 Оптова торгівля будівельними матеріалами, 52.48.9 Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, Н. В. І. Г., 74.40.0 Рекламна діяльність, 51.90.0 Інші види оптової торгівлі.

Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що ТОВ "СКМ-Альфа-Груп" станом на час існування спірних правовідносин не здійснювало діяльність що є предметом Договору №56, Договору №58 та Договору №63.

Відповідно до вимог п.9.1, 9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) та п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити у тому числі: посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.2010 №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 №1401/18696 (із змінами та доповненнями), визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку - продавця.

Пунктом 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій за Договором №56, Договором №58 та Договором №63, суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до: заниження податку на додану вартість на загальну суму 168580,00 грн., в т.ч. за жовтень 2011 р. в сумі 65293,00 грн., за листопад 2011 р. - в сумі 40701,00 грн., за грудень 2011 р. - в сумі 62586,00 грн.; заниження податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 193873,00 грн., в т. ч. за 2-4 кв. 2011 р. - 193873,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013 р. №0002012230 та №0002002230.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейтерінг Столиця Сервіс" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013 р. №0002012230 та №0002002230 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко