Рішення

від 12.11.2013 по справі 914/3484/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2013 р. Справа № 914/3484/13

За позовом: заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі позивача 1:Міністерства оборони України, м. Київ, позивача 2:концерну "Військторгсервіс", м. Київ, до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", м. Львів, третя особа:Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, про: визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно. Суддя Т. Рим За участю представників: прокурора:Покора К.В. - старший прокурор прокуратури, позивача 1:не з'явився. позивача 2:не з'явився. відповідача:Орищин О.А. - довіреність від 21.06.2013 р., третя особа:не з'явився. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну "Військторгсервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Ухвалою від 13.09.2013 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 02.10.2013 р., залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області третьою особою на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу від 10.04.2009 р. був укладений між Управлінням Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" із порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, від імені філії Управління Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" договір купівлі-продажу укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності. Зазначене в силу положень частини першої та другої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним. Крім того, спірний договір було укладено без відповідного погодження Фонду державного майна України, що також є порушенням вимог господарського законодавства.

В судові засідання представник позивача 1 не з'являвся, причин неприбуття не повідомляв, хоча був належно повідомлений про час та місце судового розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, долученими до матеріалів справи, вимоги ухвал суду не виконав,

В судові засідання представник позивача 2 не з'являвся, подав клопотання про розгляд справи без участі власного представника (від 03.10.2013 р. №10/1446). У поданих поясненнях підтримав позовні вимоги та вказав на незаконність реалізації вказаного майна попереднім керівництвом Концерну.

Відповідач у поданому відзиві заперечив проти позову з таких підстав. На момент видачі 12.11.2004 р. дозволу №140/6/1466/27 начальником ГУ ТТ МОУ на відчуження приміщення магазину по вулиці Стрийській, 36 у місті Львові довіреність була чинна. Докази скасування дозволу 140/6/1466/27 у матеріалах справи відсутні, а позов не містить доказів автоматичної втрати чинності такого дозволу внаслідок скасування довіреності із посиланням на конкретні правові норми. У листі Генеральної прокуратури України від 15.03.2006 р. №10/2-1698вих06 надано висновок про законність дій керівника ГУ ТТ МОУ до моменту скасування довіреності. Безпідставним є посилання прокурора на недотримання Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 р. №803, оскільки дозвіл на відчуження спірного майна був виданий 12.11.2004 р., тобто до прийняття цього акта. Згідно зі згаданою постановою КМУ Фонд державного майна України погоджує лише рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а не безпосередньо рішення про відчуження майна. Відповідач указує на те, що є добросовісним набувачем, оскільки набув право власності на приміщення на публічних торгах. Тому протокол публічних торгів є первісним правочином по відношенню до оспорюваного договору, а сама по собі недійсність договору купівлі-продажу від 13.06.2010 р. не тягне за собою недійсність публічних торгів, які були оформлені вказаним протоколом. Додатково зазначає, що права особи, яка вважає себе власником, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якому така особа не є. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Крім того, подав заяву про застосування позовної давності.

Прокурором подано клопотання про поновлення позовної давності на оскарження договору. Клопотання мотивовано тим, що прокуратура дізналася про факт порушення вимог чинного законодавства в березні 2013 року після проведеної перевірки. За наслідками перевірки до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про виявлення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України.

Третя особа в судове засідання не з'являлася, причин неприбуття не повідомляла, пояснень по суті спору та додаткових доказів не надала. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу, без пояснень третьої особи, за наявними у справі доказами.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України видано дозвіл начальнику державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" від 12.11.2004 р. №140/6/1466/27 на відчуження нежитлового приміщення площею 39,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36 (а.с. 47). Дозвіл П.Н. Пукіром видано на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 р. №220/2071 (а.с. 149).

Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 р. (а.с. 150) відкликано довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився (в тому числі довіреність, видана Пукіру П.Н.). Супровідним листом від 14.02.2005 р. №1235/з на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 р. №220/2071 (а.с. 151).

31.01.2006р. наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

05.04.2007р. наказом Міністра оборони України №135 про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п.п.1, 2 наказу).

Згідно з положенням пункту 4.4 статуту Концерну "Військторгсервіс" (затвердженого Міністром оборони України 27.12.2006 р. та зареєстрованим 28.04.2007 р.) генеральний директор Концерну з урахуванням вимог щодо конфіденційності інформації погоджує укладення договорів (правочинів) учасниками, відповідно до переліку питань і правочинів, визначених правлінням.

Згідно з довіреністю від 12.09.2007 р. Концерн "Військторгсервіс" в особі генерального директора концерну Пукіра П.Н., який діє на підставі статуту концерну, на підставі попередньої усної домовленості уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. укладати від імені концерну "Віськторгсервіс" будь-які договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна, а також договори оренди з дозволу управління майном концерну - Міністерством оборони України.

Згідно з протоколом №1102-н про хід публічних торгів від 21.11.2008 р. переможцем став ТзОВ "Дует-СК" із правом укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 39,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36.

Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №22297548 від 27.03.2009 р. свідчить, що нежитлове приміщення площею 39,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, є було власністю держави та знаходилося на праві господарського відання державного підприємства Міністрества оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Між Концерном "Військторгсервіс" (в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., який діє на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007 р. за реєстровим №4165 ОСОБА_6, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.04.2009 р. (надалі - Договір). За умовами цього договору продавець (позивач 2 у справі) передає у власність, а покупець (відповідач у справі) приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України наступне майно - нежитлове приміщення, яке знаходиться у м. Львові, по вулиці Стрийська, буд. №36 (надалі - нерухомість), загальною площею 39,0 кв.м. Договір підписано та скріплено печатками сторін. Укладення договору посвідчив приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №1009.

За актом прийому-передачі від 17.04.2009 р. (затвердженим начальником філії "УТ ЗахОК" Концерну "Військторгсервіс" Г.М. Свідерським) нежитлове приміщення у м. Львові, по вулиці Стрийська, буд. №36, загальною площею 39,0 кв.м., передано відповідачу (а.с.78).

Із акту службового розслідування від 27.09.2009р., проведеного відповідно до наказу Міністра оборони України від 21.08.2009р. №418, вбачається, що за перше півріччя 2009 року було відчужено через аукціони державного майна, закріпленого за Концерном "Військторгсервіс" на праві повного господарського відання, залишковою вартістю на суму 957,9 тис. грн. Можливості Концерну здійснювати відчуження основних фондів були передбачені затвердженими Міністром оборони України річними фінансовими планами. Питання дотримання законності при здійсненні відчуження основних фондів було також предметом аналізу Головного контрольно-ревізійного управління України та його регіональних підрозділів, порушень із зазначеного питання в актах контрольних заходів не відображено.

Як убачається із листа Міністерства оборони України №220/3319 від 29.07.2009 р. кошти, отримані від продажу та передачі в оренду майна державних підприємств, спрямовуються, у першу чергу, на погашення заборгованості з обов'язкових платежів, у тому числі зарплати, а решта - на модернізацію виробництва та утримання основних фондів, більша частина яких зношена майже на 60%.

Як убачається із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлове приміщення площею 39,0 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, будинок 36, належить ТзОВ "Дует-СК" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2009 р. №1009.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Прокурор вимагає визнати Договір недійсним з тих підстав, що від імені філії Управління Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" договір купівлі-продажу укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, а також в силу порушення законодавства станом на час його укладення в силу положень частини другої статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 655, 658 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Частиною 5 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. Частинами 2, 3 статті 326 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Як визначено пунктом 1.1 Статуту, Концерну є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Право Концерну укладати угоди закріплено пунктом 3.5 Статуту. Відповідно до пункту 4.4 Статуту керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну, крім питань, що належать до компетенції Правління, здійснює генеральний директор Концерну. Генеральний директор Концерну розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом, без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами, укладає угоди, договори (контракти), а також має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень. Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном, про що зазначено у вказаній довіреності (пункт 7.5 Статуту).

Приписами статей 74, 136 Господарського кодексу України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною 5 статті 75 Господарського кодексу України відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Відповідно до статей 3, 4, 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Управління об'єктами державної власності здійснюють, крім цього, міністерства та інші органи виконавчої влади. Об'єктами управління державної власності є, з-поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження об'єктів державної власності.

Згідно з чинними в період 1997-2011р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21.08.1997 р., Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 р., Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна. Згідно з пунктом 8 зазначеної постанови рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Таким чином, на підставі аналізу наведених вище положень нормативно-правових актів у сфері порядку відчуження нерухомого військового майна, суд дійшов висновку, що відповідно до чинного на момент укладення спірного Договору від 10.04.2009р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Фондом державного майна України.

Такий дозвіл від власника було отримано, про що свідчить лист від 12.11.2004 року №140/6/1466/27, яким було надано дозвіл на відчуження відповідного майна, який було надано на реалізацію повноважень, визначених чинною на той час довіреністю №220/2071 від 04.10.2004 р. Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу судом встановлено не було. Не містить таких і чинне законодавство України.

При цьому прокурор покликається на такі обставини:

1) 12.02.2005р. окремим дорученням Міністра оборони України скасовано видані раніше довіреності, в т.ч. Пукіру П.Н., щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликано їх перші примірники. З огляду на це довіреність від 04.10.2004 р. №220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу №140/6/1466/37 від 12.11.2004 р., та відповідно відсутність згоди власника майна - Міністерства оборони України, на його відчуження;

2) строк дії дозволу становить 1 рік, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності".

Однак суд не погоджується з такими доводами, з огляду на наступні доводи. Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Згідно з частинами 3, 4 статті 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Необхідно зазначити, що припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів, вчинених на її виконання правочинів чи інших юридично значимих дій, окрім наслідків, визначених статтею 248 Цивільного кодексу України (припинення передоручення).

Що стосується строку чинності дозволу, то прокурор посилається на нормативно-правовий акт, який було прийнято після видачі дозволу на відчуження, а тому не може поширювати свою дію на відносини, які виникли до його прийняття.

Крім того, суд звертає увагу на лист Генеральної прокуратури України №10/2-1698 вих.06 від 15.03.2006р., в якому після розгляду звернення Концерну "Військторгсервіс" щодо законності дій керівництва Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України після скасування Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004р., підтверджується факт дійсності виданого Пукіром П.Н. дозволу на відчуження майна за довіреністю №220/2071 від 04.10.2004 р. на час його дії та можливість його використання підприємствами за призначенням.

Вищевказаний лист суд оцінює у відповідності до приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всіх обставин справи, при цьому береться до уваги і те, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори здійснюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, якою є дозвіл №140/6/1466/27 від 12.11.2004 р., наданий начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України начальнику ДП Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником яких є Концерн "Військторсервіс") на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити 12.09.2007 р. начальника філії Концерну "Військторгсервіс" Управління торгівлі Західного оперативного командування здійснити її продаж.

Поряд із зазначеним, матеріали справи не містять доказів погодження відчуження спірного майна Фондом Державного майна України, які є обов'язковими для відчуження державного майна в силу постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" та частиною 5 статті 75 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому Пленум Вищого господарського суду України у пункті 2.9 зазначеної вище постанови наголошує, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на зазначене суд не бере до уваги заперечення відповідача в тій частині, що порядок укладення спірного Договору врегульовано нормативно-правовими актами, які діяли станом на час видачі дозволу на відчуження.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею шляхом вчинення договору купівлі-продажу від 10.04.2009 р., але з порушенням порядку відчуження державного майна, а саме частини 5 статті 75 Господарського кодексу України, пунктів 6, 8 постанови Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Водночас суд бере до уваги заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участі держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.

Загальна тривалість позовної давності встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України та становить три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава або інші суб'єкти цивільних правовідносин. Спеціальна позовна давність установлена законодавчими актами для окремих видів вимог. Оскільки для вимог, що є предметом позову у цій справі, законодавством не передбачено спеціальної позовної давності, до них застосовується загальний строк.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Як вказано у пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Зважаючи на те, що спірний договір був укладений за згодою/волею власника такого майна - Міністерства оборони України, відтак останнє знало про факт відчуження Концерном "Військторгсервіс" нерухомого майна з дати укладення договору 10.04.2009 р. Концерн "Військторгсервіс", як сторона спірного договору, також знала про його укладення. Відповідачем представлено численні докази того, що Міністерство оборони не могло не знати про ймовірне порушення його прав при укладенні договору.

Отже, перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2009р., укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ТзОВ "Дует-СК", необхідно обчислювати, починаючи з 10.04.2009 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позов заступника прокурора датований 29.04.2013р., зареєстрований канцелярією суду 10.09.2013р. Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка, серед іншого, регулює діяльність Європейського суду з прав людини, була ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р. Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 р. у справі "Олександр Волков проти України", Суд постановив, що строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 October 1996, § 51, eports 1996 IV). Суд постановив, що процесуальні норми направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.

Таким чином, зважаючи, що прокурором та позивачами при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності його пропуску, у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2009 р. необхідно відмовити.

Що стосується заяви прокурора про поновлення позовної давності, то суд відзначає, що не наділений правом позовну давність поновлювати. Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Однак, матеріали справи не містять доказів поважності пропущення позовної давності як позивачем 1 - Міністерством оборони України, так і позивачем 2 - Концерном.

Як зазначено в пункті 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7 із змінами та доповненнями, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на вказане, судовий збір становить 3517,00 грн. (1147,00 грн. за позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу; 2370,00 грн. за позовну вимогу про зобов'язання повернути нерухоме майно), який підлягає стягненню з позивачів порівну (по 1758,50 грн.) в доход державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 11, 16, 65, 92, 139, 145, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, статтею 139 Господарського кодексу України, статтями 33, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Відмовити в задоволенні позову.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (адреса: Повітрофлотський проспект, будинок 6, місто Київ, 03168; ідентифікаційний код 07832465 ) в доход Державного бюджету України 1758,50 грн. судового збору.

3. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (адреса: вулиця Молодогвардійська, будинок 28-А, місто Київ, 03151; ідентифікаційний код 33689922 ) в доход Державного бюджету України 1758,50 грн. судового збору.

4. Накази видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.11.2013 р.

Суддя Рим Т.Я.