Постанова

від 12.11.2013 по справі 826/8121/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8121/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Міщенко Ю.М., представника позивача Валька І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 травня 2013 року ТОВ «Агроеко-Сервіс» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 14.01.2013 № 0000192220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на керуючись положеннями Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI зі змінами та доповненнями (ПК України), проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Агроеко-Сервіс» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Вікар» за період березень-червень 2011 року.

За результатами документальної невиїзної перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС складено акт від 27.12.2012 за № 6087\22-222-37203351, яким встановлено порушення: п.1, п. 5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1. ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного Кодексу України, п.187.1 ст. 187, п.198.6, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.4 ст. 201 ПК України із змінами та доповненнями та винесено податкове повідомлення - рішення від 14.01.2013 №0000192220, в результаті чого донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 79 499 грн за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 19 875 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку контролюючого органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Агроеко-Сервіс» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем документи не є достатніми для підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій, а відтак, і не дають позивачу право на податковий кредит.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

25 квітня 2011 року між ТОВ «Агроеко-Сервіс» та його контрагентом ТОВ «Вікар», було укладено договір купівлі - продажу № 25/04-2011. Відповідно до умов даного договору та специфікації, ТОВ «Вікар» зобов'язується передати у власність позивача контейнери для перевезення аміаку, марки «LILU» у кількості 4 штуки, а саме: LILU 254 101/1; LILU 254 006/2; LILU 254 011/8; LILU 254 012/3 на загальну суму 476 993 грн 40 коп., у т.ч. ПДВ 79 498 грн 90 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з договору комісії №028-03 від 28.03.2011 даний товар ТОВ «Вікар» придбано у ФК «Ракурс» передача товару підтверджується актом здачі-прийняття № РН-4-18001 від 18.04.2011. У свою чергу ФК «Ракурс» придбано дані контейнери у «HARMOTECH GROUP GMBH», що підтверджується договором купівлі-продажу танк-контейнерів ІМО-5 від 05.04.2011 №05-04/2011 Е та доданої до нього специфікації.

Також, слід відмітити, що позивачем надано до суду документи, а саме: підтвердження рух вище вказаного товару через митний контроль України; паспорти якості контейнерів; рахунок на оплату №82 від 22.06.2011; видаткова накладна №228 від 22.06.2011; податкова накладна №25/03 від 25.04.2011.

Вище наведені документи бухгалтерської та податкової звітності на думку колегії суддів є достатніми, для підтвердження реальності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Аналізуючи наведені в судовому рішенні висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що посилання суду на порушення кримінальної справи щодо директора контрагента позивача є передчасним, оскільки дана обставина є неналежним доказом, адже не містить в собі інформації про предмет доказування у даній справі. Взаємозв'язку між порушенням кримінальної справи та доводами податкового органу про безтоварність операцій між ТОВ «Агроеко-Сервіс» та вказаним контрагентом судом - не встановлено.

Більше того, як вбачається з постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 06.09.2012, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва, скасовано постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 30.07.2011 про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину.

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

В даному випадку господарські відносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються укладеним договорами, податковими та видатковими накладними, актами прийому-передачі, копіями подорожніх листів, банківськими виписками. У свою чергу, факт реалізації придбаних та товарів знайшов своє підтвердження завдяки наданих позивачем документів, а саме:

- Карткою основного фонду Контейнер LILU 254, 012/3, DE, WEW;

- Карткою основного фонду Контейнер LILU 254, 006/2, DE, WEW;

- Карткою основного фонду Контейнер LILU 254,011/3, DE, WEW;

- Карткою основного фонду Контейнер LILU 254, 001/1, ZA, DORBIN (SAR);

- Договором № ДГ-002052 від 12.08.2011 на постачання товару;

- Договором послуг № ДГ-0030 від 20.08.2011 про перевалку аміаку;

- Договором оренди транспортного засобу № 8 від 01.08.2011;

- Договором про надання послуг № 01/08-211 від 01.08.2011;

- Договором № 17.03/08-2011 про надання послуг від 17.08.2011;

- Договором поставки традиційних мінеральних добрив № 8092-30/12 від 03.04.2012;

- Договором поставки хімічної продукції № 1/ам від 27.02.2012;

- Договором оренди транспортного засобу № 03/04 від 01.04.2012;

- Договором оренди обладнання № 2 від 14.03.2012;

- Договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом № 02/04/01-TP від 02.04.2012;

- Договором відповідального зберігання № 1-ОТ від 02.04.2012;

- Договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом в місцевому і міжнародному сполучені № 2 від 20.03.2012;

- Договором про надання послуг № 20/01-2012 від 20.01.2012;

- Договором про постачання безводного аміаку № А28/03-2012 від 28.03.2012;

- Договором на постачання аміаку № 23/02-2012 від 23.02.2012.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Підсумовуючи вище викладене судова колегія приходить до переконання, що обставини за настанням яких прийнято спірні податкові рішення є таким, що не залежать від волевиявлення позивача та не свідчать про безпідставне формування податкового кредиту. Натомість наявні у справі матеріали підтверджують реальне виконання договорів між ТОВ «Агроеко-Сервіс» та його контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» задовольнити в повному обсязі.

Визнати не чинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 14 січня 2013 року № 0000192220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Н.І. Горбань

Суддя Г.В. Земляна

Повний текст постанови виготовлений 18.11.2013.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.