Ухвала

від 16.11.2016 по справі 826/8121/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року м. Київ К/800/61132/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Сакала Я.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі №826/8121/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2013 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 №0000192220.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві 02.12.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2013.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроеко-Сервіс» щодо підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікар» за період березень-червень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статей 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 27.12.2012 №6087\22-222-37203351 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 №0000192220, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79499,00грн. за основним платежем та 19875,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікар» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором купівлі-продажу від 25.04.2011 №25/04-2011 (контейнерів для перевезення аміаку, марки «LILU» у кількості 4 штуки), рахунком на оплату, податковою та видатковою накладною, паспортами якості контейнерів, актами прийому-передачі, копіями подорожніх листів, банківськими виписками.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікар» придбало відповідний товар згідно договору комісії від 28.03.2011 №028-03 у ФК «Ракурс», що підтверджується первинними документами. Крім того, позивачем надано суду документи на підтвердження руху вище вказаного товару через митний контроль України.

До того ж, постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 06.09.2012, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва, скасовано постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі міста Києва від 30.07.2011 про порушення кримінальної справи щодо директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікар» ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікар».

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проте, відповідачем не надано належних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Державною податковою інспекцією Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за спірними господарськими операціями з контрагентами.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі №826/8121/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

І.Я. Олендер