Постанова

від 07.11.2013 по справі 801/2494/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/2494/13-а

07.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного підприємства "Мангуст-МЧ"- Силич Людмила Євгенівна, довіреність № 5 від 16.05.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Радчук А.А. ) від 24.07.13 у справі № 801/2494/13-а

за позовом Приватного підприємства "Мангуст-МЧ" (пров. Елеваторний, буд.7, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24 липня 2013 року у справі № 801/2494/13-а адміністративний позов Приватного підприємства «Мангуст-МЧ» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0005442204 від 12.10.2012 року про нарахування Приватному підприємству «Мангуст-МЧ» податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 66194 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0005432204 від 12.10.2012 року про нарахування Приватному підприємству «Мангуст-МЧ» податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 63041 грн. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернулась Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим, яка просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 24 липня 2013 року, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження того, що господарські операції по контрагенту-постачальнику ТОВ «Аір-Бласт» фактично відбулися. Податкова інспекція вважає, що позивачем перераховано кошти на рахунки ТОВ «Аір-Бласт» без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкта оподаткування, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Правочин між позивачем та ТОВ «Аір-Бласт» податкова інспекція вважає нікчемним.

У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

У судовому засіданні за клопотанням позивача, яке було підтримано представником, суд здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи відповідач сповіщений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 52955 грн. за основним платежем та у розмірі 13239 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 12.10.2012 року № 0005442204 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 50433 грн. за основним платежем та у розмірі 12608 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 12.10.20012 року № 0005432204.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту від 27.09.2012 року № 6191/22-3/35109737 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Мангуст-МЧ» (ЄДРПОУ 35109737) з питань достовірності формування податкового кредиту за червень 2012 року та валових витрат за ІІ квартал 2012 року, при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Аір Бласт» (ЄДРПОУ-37620442)», яким було встановлено завищення позивачем податкового кредиту за червень 2012 року на суму 50433 грн. та валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 2 кварталі 2012 року на загальну суму 252167 грн. по фінансово-господарським операціям із ТОВ «Аір Бласт» на підставі Договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 050911 від 05.09.11 року. Правочин між позивачем та ТОВ «Аір Бласт» податкова інспекція вважає нікчемним, оскільки від ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська був отриманий акт № 1319/22-517/37620442 від 07.09.2012 року, яким зафіксовано, що в ході проведення звірки матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів,звітів та інших документів встановлено, що за податковою адресою підприємство не знаходиться, не виявлено жодних первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, з яких би вбачалось, що правочин між позивачем ТОВ «Аір-Бласт» суперечить інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такий правочин є оспорюваним, тобто підлягає визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність правочину за Договором № 050911 від 05.09.2011 року «Про надання інформаційно-консультаційних послуг».

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Жодних доказів щодо наміру позивачем та ТОВ «Аір-Бласт» порушити публічний порядок у матеріалах справи не міститься.

Щодо правомірності віднесення позивачем понесених витрат до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за Договором № 050911 від 05.09.2011 року «Про надання інформаційно-консультаційних послуг» судова колегія зазначає наступне.

У акті перевірки податкова інспекція посилається на те, що позивачем не надано під час перевірки жодного документа, який би міг підтвердити факт надання ТОВ «Аір Бласт» інформаційно-консультативних послуг позивачу та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, за змістом вказаних положень Податкового кодексу України, валові витрати та податковий кредит враховуються при визначенні об'єктів оподаткування лише у разі, якщо вони безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків господарської діяльності та документально підтверджені. Тобто визначальною ознакою таких витрат є безпосередній зв'язок їх із власною господарською діяльністю платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що 05 вересня 2011 року між позивачем та ТОВ «Аір-Бласт» був укладений Договір № 050911 «Про надання інформаційно-консультативних послуг», предметом якого є послуги, а саме: конкурентноспосібність; динаміка цін; розширення ринку охоронних послуг, що надаються; територіальні межі; необхідність додаткових заощаджень; економічна обґрунтованість рекламних заходів; доцільність придбання та впровадження додаткових засобів зв'язку.

Тобто Договором було передбачено надання позивачу конкретних послуг.

У акті здачі-прийомки виконаних робіт № 48 від 30.06.2012 року не зазначено, які саме послуги за Договором від 05.09.2011 року були надані ТОВ «Аір-Бласт», а лише зазначено, що надані інформаційно-консультативні послуги у червні 2012 року на суму 252166,67 грн. без ПДВ. ПДВ склав 50433,33 грн.

Розшифровка наданих послуг вказана у Звіті до акту прийомки виконаних робіт від 30.06.2012 року, з якого вбачається, що надані наступні послуги:

- розширення ринку охоронних послуг, що надаються (пошук нових покупців послуг);

- огляд законодавства;

- огляд семінару ОСОБА_3 «Консультант».

Також у Звіті перелічені договори на надання послуг по контролю за збиранням урожаю сільськогосподарських культур - стосовно підтвердження про виконання послуги «розширення ринку послуг, що надаються».

Стосовно факту надання послуги «огляд законодавства» у Звіті наведений перелік законів, що був прийнятий у червні 2012 року Верховною Радою України та наведена програма семінару ОСОБА_3 - директора ПП ІКЦ «Консультант» стосовно податкового законодавства - підтвердження надання послуги «огляд семінару ОСОБА_3 «Консультант».

При цьому а ні акт виконаних робіт від 30.06.2012 року № 48, а ні Звіт, а ні Рахунок № 1-30 від 30.06.2012 року - не містять відомостей відносно того, яким чином був визначений розмір вартості конкретної послуги, що була надана.

Крім того, судова колегія зазначає, що вказані у Звіті послуги, що були надані позивачу - не обумовлені умовами Договору № 050911 від 05.09. 2011 року «Про надання інформаційно-консультативних послуг», оскільки вказаним Договором були визначені конкретні послуги, до яких не відносяться послуги з огляду законодавства та проведених семінарів іншими фахівцями.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що факт надання послуги з розширення ринку охоронних послуг, що надаються позивачем, підтверджений відомостями Звіту про те, які конкретно договори по контролю за збиранням урожаю сільськогосподарських культур, були укладені за результатом наданої ТОВ «Аір-Бласт» послуги.

Судова колегія зазначає, що предметом Договору № 050911 від 05.09.2011 року є надання інформаційно-консультативних послуг, зокрема: з питання розширення ринку послуг, тому у Звіті на підтвердження факту надання саме інформаційно-консультативних послуг повинно бути зазначено які саме інформаційно-консультативні послуги надані з цього питання та у чому вони полягають.

В той же час судова колегія зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Маркетингові дослідження за економічно-правовим характером близькі до науково-дослідних робіт, тому судова колегія орієнтується на норми глави 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт» Цивільного кодексу України, відповідно до яких замовник зобов'язаний дати виконавцю технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт, передати виконавцю необхідну для виконання робіт інформацію. Результат проведених досліджень має оформлятися у вигляді звіту, який повинен нести усю інформацію щодо мети, предмета договору, проведеного аналізу, прогнозних показників та повинен нести висновки за проведеним дослідженням.

Інформаційно-консультативні послуги з питання розширення ринку охоронних послуг, що надаються позивачем, за своєю юридичною природою є маркетинговими послугами, виконавець яких здійснює діяльність за нормами КВЕД 73.20 «Дослідження коньюктури ринку та виявлення суспільної думки» згідно ДК 009:2010.

Позивачем а ні податковій інспекції а ні суду не надано звіту або інших документів, з яких би можливо було встановити які саме консультаційні послуги позивачу надані та як такі послуги пов'язані із здійсненням позивачем власної господарської діяльності.

Вартість професійних послуг (юридичних, аудиторських, консультаційно-інформаційного характеру), пов'язаних з операційною діяльністю підприємства відносяться до складу витрат «Інші операційні витрати».

Таким чином, для включення інформаційно-консультативних витрат та витрат на маркетинг до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, необхідно, аби такі витрати були пов'язані з веденням власної господарської діяльності підприємства.

З аналізу вищевказаних доданих до матеріалів справи доказів про надання інформаційно-консультаційних послуг не можливо визначити мету, форми та об'єми наданих послуг, дату їх надання та суд не вбачає безпосередній зв'язок наданих послуг із власною господарською діяльністю позивача. Доказів, які б спростовували дані висновки суду позивачем не надано.

Але суд першої інстанції під час розгляду справи на вказані обставини увагу не звернув.

Судовою колегією не береться до уваги Висновок № 124/13 від 17.06.2013 року судово-економічної експертизи, що була проведена по справі, оскільки до компетенції судових експертів не відносяться повноваження з надання юридичних висновків.

Так, Експертом (а.с. 122) зроблений висновок про те, що фактично ТОВ «Аір-Бласт» надало позивачу послуги із пошуку нових клієнтів та за допомогою ТОВ «Аір-Бласт» позивачем у червні 2012 року укладені договори із ТОВ «Лобаново-Агро»,ТОВ «Приморьє-Агро», ТОВ «Приозьорне-Агро», ТОВ «Біляус Агро», ТОВ «Тарханкут Агро», ТОВ «Ободивка Агро», ТОВ «Супина Агро», але такий висновок Експерта не ґрунтується на умовах Договору від 05.09.2011 року № 050911 «Про надання інформаційно-консультаційних послуг» та не ґрунтується на будь-яких інших первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, що містяться в матеріалах справи. Судовий експерт не повинен виходити за межі поставлених на його вирішення питань та не повинен висловлювати свою думку з правових питань, встановлювати будь-які правові наслідки дій осіб поза межами господарських правочинів.

При таких обставинах справи судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 24.07.13 у справі № 801/2494/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська