Ухвала

від 30.10.2013 по справі 2а-4880/10/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/72919/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря: Кіт О.С.

представника позивача Півня О.М.

відповідача Маісурадзе З.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Головного управління Міндоходів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 по справі №2а-4880/10/1370 (№44629/11/9104 ) за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Головного управління Міндоходів, третя особа - Державна податкова інспекція у Залізничному районі міста Львова про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду первинних скарг

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівський холодокомбінат» (далі-ВАТ «Львівський холодокомбінат», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Головного управління Міндоходів (правонаступник Державної податкової інспекції у місті Львові, далі-СДПІ по роботі ВПП у м.Львові, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2010 №0000402301/1/9756 та №0000392301/1/9755 та рішення Державної податкової інспекції у місті Львові про результати розгляду первинних скарг №9496/10/25-005/115,116 від 25.05.2010.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, СДПІ по роботі ВПП у м.Львові 28.10.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 07.11.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у місті Львові її правонаступником - СДПІ по роботі ВПП у м.Львові Головного управління Міндоходів.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №90/23-2/01553706 від 23.02.2010, складеного за результатом планової виїзної перевірки ВАТ «Львівський холодокомбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2009, та за результатом адміністративного оскарження податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 27.05.2010 №0000392301/1/9755 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 3184028,19грн. у тому числі 1892398,95грн. основного платежу та 1291629,24грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000402301/1/9756 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 237069,99грн., у тому числі 158046,66грн. основного платежу та 79023,33грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Правовою підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.3.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.5.1 п.5.5 ст. 5, п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок неправомірного формування валових витрат за господарськими операціями з ПП «Технобудприлад», ПП «Киричук» ТОВ «Салют Трейд», як таких, що не підтверджені первинними документами; неправомірного віднесення до валових витрати по виплаті відсотків за кредитним договором з ВАТ «ВіЕйБі Банк», як таких, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача, з огляду на використання кредитних коштів не за цільовим призначенням; віднесення до валових витрат завищених лізингових платежів за договором фінансового лізингу з ТОВ «Компанія Лізинговий дім» та відсотків за користування об'єктом фінансового лізингу за договором з «Тетра Лаваль Креди АТ» Швеція; порушення позивачем п.1.8 ст.1, ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3. п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.45 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок безпідставного формування податкового кредиту за господарськими операціями позивача з ПП «Технобудприлад», ПП «Киричук» ТОВ «Салют Трейд», як таких, що не підтверджені первинними документами.

Відповідно до п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом п.п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.5.11 ст. 5 вказаного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судами встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з ПП «Технобудприлад», ПП «Киричук» ТОВ «Салют Трейд» позивачем надано договори поставки та договір підряду, накладні на відвантаження товару та прихідні накладні, податкові накладні, приймальні акти та інші документи складського обліку товару, акт прийому-передачі послуг, кошторис витрат по виконанню завдань, платіжні документи.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судом апеляційної інстанції як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Вищий адміністративний суд вважає об'єктивним висновок суду апеляційної інстанції про те, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій.

Посилання податкоовго органу на відсутність у ПП «Технобудприлад» об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були об'єктивно відхилені судом. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Не заслугоють на увагу також посилання відповідача на відсутність ПП «Киричук» за місцем реєстрації, неподання звітності та початок ліквідаційної процедури за рішенням суду щодо вказаного контрагента, оскільки чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідно до п.п.5.5.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно п.1.32 ст.1 вказаного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що згідно з п.1.2. кредитного договору від 06.03.2008 №08/40-03 ВАТ «ВіЕйБі Банк» надало ВАТ «Львівський холодокомбінат» кредит в розмірі 3200000грн. на придбання автомобілів. Частина отриманих в кредит коштів на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2008 №21/08-ТП була перерахована позивачем ДП «Морозко» в рахунок оплати за транспортні засоби ISUZU NQR-71. Вказаний договір було розірвано договором від 27.01.2009, а кошти, які підлягали поверненню, були зараховані в рахунок оплати автомобілів, що підлягали поставці на підставі нового договору купівлі-продажу №23 від 27.01.2009.

Крім того, ВАТ «Львівський Холодокомбінат» в березні 2009 року згідно кредитного договору від 06.03.2008 № 08/37-03, укладеного з ВАТ «ВіЕйБіБанк», отримано кредит в сумі 17016230,00грн. Згідно умов даного договору кредитні кошти отримано для рефінансування заборгованості в ВАТ «Райфайзен Банк Аваль».

Відповідно до договору №012-14-40/06-13-2 від 19.10.2005, укладеного між ВАТ «Львівський холодокомбінат» та ВАТ «РаффайзенБанкАваль», а також іншими кредитними угодами, банк надав ВАТ «Львівський холодокомбінат» кредитні кошти у розмірі 25000000,00грн. (було збільшено додатками) для придбання транспортних засобів згідно заключних контрактів та інших товарів. Грошові кошти надавались в іноземній валюті в Євро, оскільки поставка т/засобів відбувалась згідно зовнішньоекономічних контрактів, із сплатою за користування кредитом 12% річних. Усі кредитні кошти були вибрані підприємством та використані згідно цільового призначення. Транспортні засоби, придбані за кредитні кошти поставлені згідно контрактів, розмитнені та перебувають на балансі ВАТ «Львівський холодокомбінат» як основні засоби, і використовуються в господарській діяльності підприємства.

Отже, за встановлених обставин, слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності віднесення позивачем виплачених відсотків за кредитними договорами. При цьому, слід зазначити, що факт невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язань не може свідчити про відсутність зв'язку використання позивачем отриманих за кредитним договором коштів з господарською діяльністю останнього.

Згідно з ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» операції фінансового лізингу віднесено до операцій особливого виду. Порядок оподаткування таких операцій регулюється нормами п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст.7 цього Закону, за змістом якого передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними ст. 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Отже, з наведеного припису Закону випливає, що для цілей оподаткування до структури лізингового платежу включаються дві складові, а саме: відшкодування вартості об'єкта лізингу та сума процентів або комісій, нарахована на вартість об'єкта фінансового лізингу.

Тобто спеціальною нормою, якою врегульовано порядок оподаткування саме лізингових операцій, винагороду лізингодавця за передане у лізинг майно визначено як процент.

Судом встановлено, що ВАТ «Львівський холодокомбінат» укладені угоди оперативного лізингу: від 02.07.2007 № 323/0707 з ТОВ «Компанія Лізинговий дім» на оперативний лізинг транспортних засобів закупівельною вартістю майна 64800,00грн. та загальною сумою лізингових платежів 88844,17грн. строком до 30.06.2010; від 25.05.2007 №313/0507 з ТзОВ "Компанія Лізинговий дім" на оперативний лізинг транспортних засобів загальною вартістю 1210500,00грн. та загальною сумою лізингових платежів 1292999,00грн. до 30.04.2010.

Згідно укладених угод, в склад лізингових платежів входить лізинговий платіж та частка вартості орендованого майна. Об'єкт лізингу згідно угоди має меншу вартість ніж загальна сума лізингових платежів.

Відповідно до додатку №1/2 (графік лізингових платежів до договорів лізингу) лізингові платежі не покривають всієї вартості об'єкту лізингу. На кожний об'єкт встановлена залишкова вартість. А після закінчення терміну дії договору, згідно п.1.6 п.п. 6 договорів оперативного лізингу, лізингоотримувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу лізингодавцю.

З огляду на зазначене та враховуючи, що визначення конкретної суми відшкодування вартості об'єкту лізингу, орендного платежу та інших витрат податковими органами для встановлення суми завищених валових витрат не проведено, слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що включення до складу валових витрат 287995,44грн. - як витрат, пов'язаних із відносинами оперативного лізингу з ТОВ «Компанія "Лізинговий дім», є правомірним.

Судом також встановлено, що ВАТ «Львівський холодокомбінат» згідно договору фінансового лізингу від 16.09.2005 №100413 отримано від лізингодавця «Тетра Лаваль Креди АТ» Швеція обладнання. Постачальник даного обладнання, згідно умов договору. Згідно умов договору за надання послуг фінансового лізингу ВАТ «Львівський холодокомбінат» сплачує відсоток з користування об'єктом лізингу, базова відсоткова ставка становить Євро ЛІБОР 3 місяці, договірна відсоткова ставка становить Євро ЛІБОР 3 місяці плюс 3% річних, термін лізингу - 36 місяців.

Відповідно до п. 1.9 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 №327 ) усі вартісні показники в іноземній валюті відображаються в національній валюті України, а показники, що виражені в іноземній валюті, підлягають відображенню в акті перевірки з одночасною вказівкою їх еквівалента у гривнях за курсом валют, що встановлений НБУ на дату проведення фінансово-господарської операції, якщо інше не встановлено законодавством. Однак в порушення зазначеного, в Акті перевірки усі вартісні показники вказані виключно в Євро.

Відповідно до розділу «Базова процентна ставка» та «Договірна процентна ставка» Договору №100413 від 16.09.2005 укладення індикативних графіків платежів - не є обов'язком сторін, а виключно їхнім правом для зручності проведення розрахунків, оскільки порядок визначення процентної ставки, що підлягає сплаті визначена самим договором лізингу.

З огляду на викладене, включення до складу валових витрат 373382,60грн. - як витрат по різниці нарахованих відсотках за користування об'єктом лізингу, є правомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв