Рішення

від 26.12.2006 по справі 31-28/198-05-4541

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31-28/198-05-4541

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" грудня 2006 р.Справа  № 31-28/198-05-4541

За позовом ВАТ „Урожайненський комбінат хлібопродуктів”     

до ПП „Мелопт” та ТОВ „Олма” про визнання договору недійсним та стягнення 33 750 грн.

                                         Суддя  Господарського суду       

Одеської області Лєсогоров В.М.

           В засіданні приймали участь:

          від позивача: Бєлошейкін І.Д. –по довіреності (02.11.2006 року і 21.11.2006 року був присутній Цебровський П.П.)

          від відповідача (ПП): Чеснокова О.В. –по довіреності

          від відповідача (ТОВ): Чеснокова О.В. –по довіреності

СУТЬ СПОРУ: остаточно позивач вимагає визнання недійсним договору від 27.08.2003 року № МУ-04/03-77 укладеного між позивачем та ПП „Мелопт” на підставі ст.ст. 227 і 230 ЦК України. Ця позовна вимога обгрунтована тим, що відповідач ПП „Мелопт” не має ліцензії на здійснення будівельних робіт. Також, на підставі ст. 227 ЦК України позивач вимагає стягнення з ПП „Мелопт” моральної шкоди в сумі 3 750 грн. Ця позовна вимога обгрунтована тим, що ПП „Мелопт” уклавши спірний договір без ліцензії на здійснення будівельних робіт ввів в оману позивача щодо наявності у ПП „Мелопт” відповідної ліцензії і цим принизив ділову репутацію позивача. Також, на підставі ст. 230 ЦК України позивач вимагає стягнення з ПП „Мелопт” збитків в сумі 30 000 грн. Ця позовна вимога обгрунтована тим, що ПП „Мелопт” уклавши спірний договір без ліцензії на здійснення будівельних робіт ввів в оману позивача щодо наявності у ПП „Мелопт” відповідної ліцензії. Також в обгрунтування своїх позовних вимог позивач послався в позові на ст.ст. 203 і 215 ЦК України.

З відзивів відповідачів убачається, що відповідачі позов не визнають з підстав викладених у відзивах.

Представник позивача позов підтримав. Також представник позивача пояснив, що в заяві № 831 від 23.10.2006 року викладені остаточні та єдині вимоги позивача.

Представник відповідачів позов не визнала.

Матеріалами справи встановлено:

27.08.2003 року позивач та ПП „Мелопт” уклали договір № МУ-04/03-77 відповідно до умов якого ПП „Мелопт” зобов'язався виконати для позивача будівельні підрядні роботи по улаштуванню фундаменту для вагонних ваг типу ВВ –150 Э. Позивач зобов'язався сплатити ПП „Мелопт” 29 865 грн. з яких 50% позивач сплачує на протязі 5 днів з дня підписання договору.

З виписки по рахунку позивача за 30.10.2003 року убачається, що позивач сплатив ПП „Мелопт” на виконання вказаного договору 15 000 грн.

З висновку експерта № 2881 від 05.04.2006 року Кримського НДІ судових експертиз МЮ України убачається крім іншого, що для спорудження фундаменту вагонних ваг типу ВВ –150 Э необхідна ліцензія на провадження будівельних робіт дія якої розповсюджується на територію АР Крим.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” - відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 30) будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва,  зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж).

Відповідно до Постанови КМ України „Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14.11.2000 року № 1698 -  п. 9-1 переліку органів ліцензування –Держбуд, Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації видають ліцензії на будівельну діяльність  (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та захисних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і тарнспортних мереж).     

Відповідно до Ліцензійних умов „Провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючи конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж), затверджених Наказом Держпідприємництва та          Держбуду від 13.09.2001 року № 112/182, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України                                  08.11.2001 року за № 939/6130 - 1.3 - Ліцензійні умови є обов'язковими для суб'єктів господарювання, які виконують види робіт, визначені у додатку. 1.4 - Реалізацію державної  політики у сфері ліцензування будівельної діяльності здійснюють Держпідприємництво України, а також: Держбуд України, який здійснює ліцензування суб'єктів господарської діяльності, що провадять (мають намір провадити) будівельну діяльність на території  України,  за межами України...; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які здійснюють ліцензування суб'єктів  господарської діяльності, що провадять будівельну діяльність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до Переліку видів робіт провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) який додається до вказаних ліцензійних умов - 3.01.00 - ЗВЕДЕННЯ НЕСУЧИХ І ОГОРОДЖУЮЧИХ КОНСТРУКЦІЙ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД: 3.01.08 –Фундаментів; 3.01.20.01 - фундаментів і конструкцій з бетону, бутового каменю, цегли.

          Відповідно до ст. 49 ЦК України від 1963 року- Недійсність угоди, укладеної з метою,                     суперечною інтересам держави і суспільства. Якщо угода укладена з метою, завідомо  суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при  наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход  держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути  повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідно до ст. 59 ЦК України від 1963 року - угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

          Відповідно до роз'яснення ВГСУ № 02-5/111 від 12.03.1999 року „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” –п. 3 - Господарським  судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, зокрема, таке. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних  сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні  протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. П. 10 - у разі відсутності у  суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності  договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути визнаний  недійсним на  підставі статті 49 Цивільного кодексу.

          Відповідно до ст. 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в  момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його  недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 227 ЦК України - правочин юридичної особи, вчинений нею без  відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Відповідно до ст. 230 ЦК України - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього  Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій  стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

          Відповідно до ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦК України - Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

          Відповідно до ст. 58 Конституції України - Закони та інші нормативно-правові акти не  мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

          Відповідно до Рішення КС України у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 року за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) - В регулюванні суспільних відносин  застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті  58  Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним  чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший  нормативно-правовий  акт,  під час дії якого вони настали або мали місце. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це  не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші  нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб.  Протее надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

          Відповідно до ст. 5 ЦК України - акти цивільного  законодавства  регулюють  відносини,  які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

          ЦК України не містить будь –яких положень про звільнення осіб від цивільно –правової відповідальності або пом'якшення такої відповідальності в разі наявності підстав для визнання договору недійсним і застосування наслідків передбачених ст. 49 ЦК України від 1963 року.

На підставі викладеного суд зробив наступні висновки.

          Спірний договір № МУ-04/03-77 укладений позивачем та ПП „Мелопт” 27.08.2003 року під час дії ЦК України від 1963 року.

          ПП „Мелопт” під час укладання спірного договору не мало ліцензії на будівельну діяльність (зокрема на зведення фундаментів).

          За таких обставин спірний договір може бути визнаний судом недійсним з підстав і з наслідками передбаченими ст. 49 ЦК України від 1963 року яка діяла під час укладення спірного договору в зв'язку з чим застосовується до правовідносин щодо визнання недійсним спірного договору і застосування наслідків недійсності договору.

Слід указати, що ст.ст. 227, 230 ЦК України порівняно зі ст. 49 ЦК України від 1963 року не скасовують і не пом'якшують відповідальність осіб у вигляді наслідків недійсності договору а навпаки збільшують таку відповідальність, що призводить до неможливості надання цим статтям зворотної дії у часі з огляду на наступне.

За ст. 49 ЦК України від 1963 року наслідки недійсності договору охоплюють лише все одержане за договором та все належне до виконання за договором.

В той же час наслідки застосування ст. 227 ЦК України з урахуванням ст. 216 цього Кодексу охоплюють все виконане за договором а також моральну шкоду розмір якої законодавством не обмежений і може дорівнювати або значно перевищувати обсяги виконаного за договором.

Аналогічне стосується і ст. 230 ЦК України правові наслідки застосування якої з урахуванням ст. 216 цього Кодексу охоплюють все виконане за договором а також відшкодування збитків у подвійному розмірі та моральну шкоду розмір яких законодавством не обмежений і може дорівнювати або значно перевищувати обсяги виконаного за договором.

Норми ЦК України який набув чинності з 1 січня 2004 року (після укладення спірного договору) не містять положень (загальних або перехідних) щодо їх застосування до правовідносин визнання недійсними договорів укладених до набрання чинності цим Кодексом, в зв'язку із чим враховуючи, що ст.ст. 227, 230 ЦК України порівняно зі ст. 49 ЦК України від 1963 року не скасовують і не пом'якшують відповідальність осіб у вигляді наслідків недійсності договору а навпаки збільшують таку відповідальність в силу ст. 58 Конституції України з урахуванням Рішення КС України у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 року відповідні норми (зокрема ст.ст. 203, 215, 227, 230 на які послався позивач як на правову підставу свого позову) не мають зворотної дії в часі і не підлягають застосуванню до правовідносин сторін щодо підстав і наслідків визнання недійсним спірного договору.

          В позовній заяві позивач не вимагає визнання спірного договору недійсним і застосування наслідків недійсності договору з підстав передбачених ст. 49 ЦК України від 1963 року, а вимагає визнання спірного договору недійсним і застосування наслідків недійсності договору у вигляді стягнення збитків та моральної шкоди з підстав ст.ст. 203, 215, 227, 230 ЦК України які як указано вище на спірні відносини щодо визнання спірного договору недійсним і застосування наслідків недійсності договору не розповсюджуються.

          Таким чином в задоволенні позову до ПП „Мелопт” про визнання договору недійсним та стягнення 33 750 грн. (моральної шкоди і збитків як наслідок недійсності договору) слід відмовити оскільки вказані позовні вимоги позивач обгрунтував ст.ст. 203, 215, 227, 230 ЦК України які на відносини щодо визнання недійсним спірного договору і застосування наслідків недійсності спірного договору не розповсюджуються.  

          Правові висновки суду щодо застосування до правовідносин визнання недійсним спірного договору і відповідних наслідків положень ЦК України від 1963 року також підтверджуються матеріалами судової практики, зокрема правовими позиціями висловленими ВС України в постанові від 12.09.2006 року № 16/247 щодо застосування до питань визнання недійсними договорів укладених до 01.01.2004 року правил ЦК України від 1963 року після набрання чинності з 1 січня 2004 року ЦК України. Аналогічні правові позиції містяться в постанові ВГСУ від 26.01.2006 року № 4/362.

          Слід роз'яснити позивачу, що господарський суд не вважає за можливе використовувати свої процесуальні права передбачені ст. 83 ГПК України оскільки господарський суд не зобов'язаний замість позивача підшукувати інші не заявлені позивачем підстави для задоволення позову.

          В задоволенні позову до ТОВ „Олма” слід відмовити оскільки по перше ця особа не має відношення до спірного договору в зв'язку із чим ніякої юридичної відповідальності в зв'язку із спірним договором не несе, по друге позивач не заявляв позовних вимог до вказаної особи.

          Господарський суд відхиляє правові позиції сторін тією мірою якою вони не відповідають висновкам суду, в зв'язку з їх невідповідністю законодавству та обставинам справи.

          Судові витрати у справі по держмиту та за ІТЗ судового процесу в тому числі за касаційне провадження слід покласти на позивача в зв'язку із відмовою в задоволенні позову.  

          Відповідно до ст. 3 ДКМУ „Про державне мито” - ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: 2 - Із заяв, що подаються до господарських судів: а) із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів                                        доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; б) із  позовних заяв немайнового характеру... 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

          Відповідно до ст. 46 ГПК України - Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.

          В даному випадку первинна позовна вимога позивача була належним чином оплачена держмитом в сумі 255 грн. 65 коп. (за ставками щодо майнових і немайнових спорів).

          Остаточна позовна вимога позивача має бути оплачена держмитом в сумі 422 грн. 50 коп. (за ставками щодо майнових і немайнових спорів).

          Різниця між сумами 255 грн. 65 коп. і 422 грн. 50 коп. складає 166 грн. 85 коп. і позивачем під час розгляду справи не сплачена.

          За таких обставин в зв'язку із відмовою в задоволенні позову не сплачене позивачем держмито в сумі 166 грн. 85 коп. підлягає стягненню з позивача до державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову –відмовити.

Покласти на ВАТ „Урожайненський комбінат хлібопродуктів” судові витрати у справі по держмиту в сумі 340 грн. 98 коп. та 118 грн. за ІТЗ судового процесу.

Стягнути з ВАТ „Урожайненський комбінат хлібопродуктів” код 00951959 (АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Будівельників, 13) на користь державного бюджету України державне мито в сумі 166 грн. 85 коп.

Датою складання рішення відповідно ст. 84 ГПК України визначити 26.12.2006                                                          року.

Рішення набуває законної сили з 06.01.2007 р.

 Суддя                                                                                                Лєсогоров В.М.