Рішення

від 05.11.2013 по справі 922/3562/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р.Справа № 922/3562/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Курсстенмаш", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа Богословська І.Г., м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників сторін:

Представник позивача - Кучерявий Д.В. за довіреністю № 08.6-186-84-1529 від 03.06.2013 р.;

Представник відповідача - Пєліхов О.І., дов. б/н від 28.10.2013 р.;

Представник 3-ої особи - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Курсстенмаш", м. Харків, в якому просить суд, в рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи Богословської І.Г., м. Харків (третя особа) перед Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" за договором кредиту №805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006р. в розмірі 15076000,00 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Курсстенмаш", шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нежитлову будівлю літ. А-3, площею 1493,7 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 22 серпня 2013р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.09.2013р. о 10:30 год. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичну особу Богословську І.Г., м. Харків.

Ухвалою господарського суду від 15.10.2013р., за клопотанням представника відповідача, строк розгляду даного спору, відповідно до ст. 69 ГПК України, продовжено за межами двомісячного строку до 05.11.2013р.

У призначеному судовому засіданні 05.11.2013р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача, присутній в судовому засіданні 05.11.2013р., через канцелярію суду надав заяву про визнання позову (вх. №40777). Надана заява судом задовольняється та долучається до матеріалів справи, як така, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Представник третьої особи у призначене судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заяву про визнання позову (вх. №40776). Надана заява судом також судом задовольняється та долучається до матеріалів справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

17 липня 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (у зв'язку із зміною організаційно-правової форми юридичної особи - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі - позивач,кредитор, банк) та фізичною особою Богословською Інною Германівною (надалі - позичальник, третя особа у справі) було укладено договір кредиту № 805/16/21-1/6-328 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 2 000 000 (два мільйона) дол. США, зі сплатою 11,5 % відсотків річних та відповідно до графіку погашення суми основної заборгованості.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, кінцевий строк погашення заборгованості - 10 липня 2010 року.

Згідно з пунктами 1.3., 1.3.1. кредитного договору встановлено вид забезпечення виконання зобов'язань позичальника, у тому числі договором з поручителем - ЗАТ «Курсстенмаш» (надалі - відповідач, майновий поручитель), за умовами якого майновий поручитель передає кредитору в іпотеку нежитлове приміщення літ. А-3, площею 1493,7 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Червоно жовтнева, 5, заставною вартістю 11206758,00 грн.

Як свідчить наявні в матеріалах справи меморіальні ордери, заявка ФО Богословської І.Г. на отримання кредиту, виписки по особовому рахунку позичальника та не спростовано сторонами у судових засіданнях, Банком надані позичальнику передбачені кредитним договором № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 р., грошові кошти.

07.09.2007р. між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 р., в якому сторони погодили зміни до п. 1.1. кредитного договору, шляхом внесення змінин до графіку погашення основної суми заборгованості.

22.01.2008р. між банком та позичальником було укладено укладено договір №2 про внесення змін до кредитного договору № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 р., в якому сторони внесли зміни до п. 1 кредитного договору, шляхом збільшення вартості заставного майна до 18895837,00

13.02.2009р. між банком та позичальником було укладено договір №3 про внесення змін до кредитного договору № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 р., сторони змінили розмір процентної ставки за користування кредитом до 12% річних та визначили кінцевий термін погашення заборгованості за кредитним договором - 10 липня 2016 р.

22.04.2010р. між сторонами кредитного договору укладено договір про внесення змін №4 до кредитного договору № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 р., в якому сторони сторони, в зв'язку з реструктуризацією кредитної заборгованості внесли зміни до п. 1.1. кредитного договору, визначивши, що фактична заборгованість на день укладення відповідного договору №4 складає 1659578,95 дол. США, залишок заборгованості за нарахованими процентами складає 115239,25 дол. США, зі сплатою 12,00 % річних та змінено графік погашення заборгованості.

Відповідно до п. 1.1.1. договору про внесення змін №4 до кредитного договору, погашення кредиту здійснюється в порядку, згідно до узгодженого сторонами графіку, до 10 числа кожного місяця, починаючи з 10 серпня 2007р.

02.08.2010р. між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін №5 до кредитного договору № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 р., в якому сторони погодили зміни до п. 1.1. кредитного договору, шляхом внесення змінин до графіку погашення основної суми заборгованості.

Згідно п. 2.4. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в доларах США в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360.

Сплата процентів здійснюється в доларах США на рахунок №22088805782710 в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк» не пізніше десятого числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо десяте число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно з п. 2.4. цього договору у попередній робочий день (п. 2.4.1.).

Як передбачено п. 4.2. кредитного договору, в разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1.2., погашення кредиту та/або сплати процентів, комісій, зазначених у п.п. 1.1, 2.6.З., З.2.З., 4.4., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у цей період.

У разі порушення позичальником вимог п. п. 3.3.2,- 3.3.15. кредитного договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 3 (три) проценти від суми кредиту, визначеного п. 1.1.1. цього договору, за кожний випадок.

Згідно з п. 4.5. кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.7., 3.3.8. цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

В якості забезпечення позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ЗАТ «Курсстенмаш» (у зв'язку із зміною організаційно- правової форми юридичної особи - ТОВ «Курсстенмаш») (надалі - відповідач, іпотекодавець) укладено №805/13/26/6-1152 від 17.07.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., зареєстрований в реєстрі за № 3384, за умовами якого іпотекодавцем, передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно (надалі - предмет іпотеки), а саме: нежитлове приміщення літ. А-3, площею 1493, 7 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, буд. 5.

Як свідчать матеріали справи, право власності ТОВ «Курсстенмаш» на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу №370К від 03.01.1996 року, виданого 15.04.2003 року приватним нотаріусом ХМНО Алейниковою Світланою Володимирівною за реєстровим №882, Актом прийому- передачі, Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №07-3973 від 13.06.03 року та додатком до нього - переліком нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на підставі витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №832842 від 23.06.2003 року.

Відповідно до п.1.2. іпотечного договору, вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 11206758,00 грн., що згідно з курсом НБУ на день укладення договору становить 2219160,00 дол. США.

Згідно з п. 2.4.3. іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої, забезпечені іпотекою вимоги, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пункт 4.5 договору іпотеки передбачає набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо в момент настання строку виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю.

Як зазначає позивач в позовній заяві, в порушення умов договору кредиту № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 року позичальником не виконуються взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, в результаті чого станом на 09.07.2013 року виникла заборгованість на загальну суму 2375566,34 дол. США:

- сума заборгованості за кредитом - 1561197,69 дол. США;

- сума заборгованості за відсотками - 664015,71 дол. США;

- розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 83775,78 дол. США;

- розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 66577,16 дол. США,

що за курсом Національного Банку України станом на 09.07.2013 року в розмірі 7, 9930 за 1 дол. США становить: 18 987 901,78 грн.:

- сума заборгованості за кредитом - 12478653,14 грн.;

- сума заборгованості за відсотками - 5307477,55 грн.;

- розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 669619,84 грн.;

- розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 532 151,26 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивачем 03.04.2013 року на адресу позичальника та відповідача були надіслані письмові вимоги, в яких позичальнику запропоновано погасити заборгованість за кредитним договором, а ТОВ Курсстенмаш» передати у власність ПАТ «Укрсоцбанк» предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також попереджено, шо у випадку невиконання вимоги у тридцятиденний строк з моменту її отримання банком будуть застосовані заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Протягом встановленого тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишилася без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "Курсстенмаш", шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нежитлову будівлю літ. А-3, площею 1493,7 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як свідчать матеріали справи, за користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 11,5 процентів річних, а з 22.04.2010 року 12,0 % річних.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем та третьою особою, Позичальник систематично порушував умови договору щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим, позивачем, надіслано на адреси позичальника (ФО Богословської І.Г.) та іпотекодавця (ТОВ «Курсстенмаш» ) листи -вимоги від 03.04.2013р. про повне погашення заборгованості за кредитним договором, які у встановлений строк не були задоволені ані позичальником ані іпотекодавцем. Факти отримання зазначених повідомлень не спростовано відповідачем та третьою особою у судових засіданнях.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник в порушення домовленості сторін кредит не повернув, відсотки за користування ним не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, позичальник визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за кредитним договором № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006р.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що позичальник не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам за кредитним договором № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006р. з урахуванням додаткових угод до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем позичальнику заборгованості по кредиту та відсоткам за його користування у загальному розмірі 17786130,69 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Як передбачено п. 4.2. кредитного договору, в разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1.2., погашення кредиту та/або сплати процентів, комісій, зазначених у п.п. 1.1, 2.6.З., З.2.З., 4.4., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у цей період.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення неповернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував позичальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розмірі - 1201771,1 грн.: за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі - 669619,84 грн., за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі - 532151,26 грн.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховане відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 1201771,1 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст. 589 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2.4.3. іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої, забезпечені іпотекою вимоги, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пункт 4.5. договору іпотеки передбачає набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо в момент настання строку виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку ", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судовому засіданні, що станом на 09.07.2013 року загальна сума заборгованості за кредитним договором № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006 року перед кредитором - ПАТ "Укрсоцбанк" (позивачем у справі) складає 18987901,78 грн.

В якості забезпечення позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ЗАТ «Курсстенмаш» (у зв'язку із зміною організаційно- правової форми юридичної особи - ТОВ «Курсстенмаш») (надалі - відповідач, іпотекодавець) укладено №805/13/26/6-1152 від 17.07.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., зареєстрований в реєстрі за № 3384, за умовами якого Іпотекодавцем, передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно (надалі - предмет іпотеки), а саме: нежитлове приміщення літ. А-3, площею 1493, 7 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, буд. 5.

Частина 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

З аналізу статей 596, 597 Цивільного кодексу України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобов'язання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 Цивільного кодексу України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

В зв'язку з невиконанням забезпечених іпотекою зобов'язань відповідно ст. 33 Закону України "Про іпотеку " та п. 2.4.3. іпотечного договору банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами у судових засіданнях, позивачем відповідно до положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", в зв'язку з порушенням боржником основного зобов'язання, було надіслано на адресу іпотекодавця та боржника письмові вимоги, в яких позичальнику запропоновано погасити заборгованість за кредитним договором, а ТОВ Курсстенмаш» повідомлено про існуючу заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором, а також попереджено, шо у випадку невиконання вимоги у тридцятиденний строк з моменту її отримання банком будуть застосовані заходи щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції Закону, який діяв на дату пред'явлення вимоги), у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про, те що позивачем було дотримано вимог ч.1 ст. 35 Закону Украйни "Про іпотеку".

Стаття 590 Цивільного кодексу України, ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає, зокрема, початкову ціну продажу предмету іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Таким чином, при винесенні судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно враховувати норми статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", зокрема, вказати початкову ціну продажу предмету іпотеки не нижче якої заставлене майно може бути реалізоване в рахунок задоволення вимог банку по кредитному договору.

Суд також враховує, що така правова позиція викладена Вищим господарським судом України у Постанові від 02 серпня 2010 року по справі №16/230-09 та у Постанові від 13 жовтня 2010 року по справі №42/83-10.

Окрім того, Верховний суд України в узагальненні судової практики цивільних справ, що виникають із кредитних правовідносин (2009-2010р.р.) зазначив, що при розгляді справи про звернення стягнення на іпотечне майно, виникають питання щодо оцінки майна - предмета іпотеки. В одних випадках за ціну позову береться початкова вартість, що зазначена у договорі, в інших - встановлена вартість предмета іпотеки на час розгляду справи при видачі витягу із державного реєстру. Вирішуючи ці питання, суди мають виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі. Якщо при розгляді справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то в суду немає підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору.

Згідно звіту про вартість майна, які є предметом іпотеки, виконаного ПП «Енергомакс», який діє на підставі статуту, сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №12021/11 виданого ФДМ України 09.06.2011р., від 07.08.2013 року, вартість предмету іпотеки складає 15076000,00 грн. без урахування ПДВ.

При цьому, суд враховує, що відомості, відображені у зазначеному звіті не спростовані відповідачем, тому є належними на допустимими доказами для відображенні при вирішені даного спору.

Враховуючи вищевикладене, суд визначає початкову ціну продажу предмету іпотеки в розмірі 15076000,00 грн.

Норми чинного законодавства, а саме ст.ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, як один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Пунктом 4.6.3. договору іпотеки сторони погодили можливість звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на нього в порядку встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

За загальним правилом ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки має здійснюватись у позасудовому порядку.

В Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) від 7 жовтня 2010 року Верховний суд України роз'яснив судам, що: нормами законодавства (насамперед статтями 36, 37 Закону № 898-ІУ) не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Крім того, було б нелогічно, що сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду. Це б вочевидь суперечило й статям 55, 124 Конституції України.

Аналогічні положення містить пункт 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин": "З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги позивача про часткового погашення заборгованості Фізичної особи Богословської Інни Германівни перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) за кредитним договором № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006р. в розмірі 15076000,00 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Курсстенмаш» (м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5, код ЄДРПОУ 21221099), шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нежитлову будівлю літ. А-3, площею 1493,7 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5, правомірними та обґрунтованими, такими що підтверджені матеріалами справи, відповідають вимогам чинного законодавства, визнані відповідачем та третьою особою ,тому підлягають задоволенню судом.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується ст. 49 ГПК України та у зв'язку з задоволенням позовних вимог, судовий збір покладає на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 15, 16, 204, 525, 526, 530, 546, 549, 589, 590, 598, 610, 611, 612, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 216, 232, 258, 343, 345 Господарського кодексу України, статтями 7, 33, 37, 39, 43 Закону України "Про іпотеку", статтями 1, 4, 12, 21, 22, 27, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

В рахунок часткового погашення заборгованості Фізичної особи Богословської Інни Германівни перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) за кредитним договором № 805/16/21-1/6-328 від 17.07.2006р. в розмірі 15076000,00 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Курсстенмаш» (м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5, код ЄДРПОУ 21221099), шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нежитлову будівлю літ. А-3, площею 1493,7 кв. м., розташовану за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Курсстенмаш» (м. Харків, вул. Червоножовтнева, 5, код ЄДРПОУ 21221099) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) судовий збір в розмірі 68820,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.11.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа №922/3562/13