Постанова

від 11.11.2013 по справі 814/4351/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11 листопада 2013 року Справа № 814/4351/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А. , в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОСТІР", вул.Архітектора Старова 8/А, м.Миколаїв, 54046; доДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул.Потьомкінська 24/2, м.Миколаїв, 54030; проскасування податкового повідомлення - рішення від 08.07.13р. №0000082208; Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОСТІР" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (відповідач) з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000082208 від 08.07.13р.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позові (т.1, а.с.4-16).

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, про причину неприбуття суд не повідомив, надав суду заперечення де зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 08.07.13р. №0000082208 прийнято у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до ст.122 та ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи суд, - встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ-ПРОСТІР" (позивач) зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та перебуває на податковому обліку в ДПІ Центрального району м.Миколаєва, є платником ПДВ згідно Свідоцтва №200006498.

В період з 12.06.13р. по 18.06.13р. у позивача була проведена позапланова документальна виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за періоди жовтень - грудень 2010р., березень 2011р., травень - серпень 2011р., березень - травень 2012р. по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами - постачальниками TOB "OЛC-BECT" (код ЄДРПОУ 37105048) за період жовтень-листопад 2010р., СПД ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) за жовтень 2010р., ТОВ " 1-ша Компанія" (код ЄДРПОУ 36317627) за період грудень 2010р., березень 2011р., ТОВ "Метаком-Миколаїв" (код ЄДРПОУ 35512710) за період березень 2011р., травень-червень 2011р., ПП "Строймонтажналадка" (код ЄДРПОУ 31763959) за період червень-липень 2011р., ТОВ "Альфа-Плюс" (код ЄДРПОУ 37104490) за період серпень 2011р., ТОВ "Тандем Ємакс" (код ЄДРПОУ 34685051) за серпень 2011р., ТОВ "Транспортно-Монтажна Фірма "Транспосервіс-ЛТД" (код ЄДРПОУ 13853514) за період березень-травень 2012р. та контрагентами-покупцями, результати якої оформлені актом перевірки від 25.06.13р. №589/22-200/24779755 (т.1, а.с.19-77) .

Відповідачем було вказано в акті перевірки на порушення норм чинного законодавства:

- п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого позивачем занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 87917грн.;

- п.198.3. п.198.6 ст.198. п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України (ПКУ), внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 401233грн.

В акті перевірки відповідач також дійшов висновків, що у позивача та у його контрагентів була відсутня можливість виконувати господарські операції, всі вони (операції) мають ознаки нереальних (нікчемних), фіктивних та безтоварних, бухгалтерські та фінансові документи складались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку із чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету.

Крім того, контрагенти позивача мали взаємовідносини із іншими підприємствами (у ланцюгу постачання), які також не довели реальність своїх господарських операцій, що на думку відповідача підтверджується актами перевірок інших податкових органів України.

За наслідками перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.13р. №0000082208, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 489150,00грн. та за штрафними санкціями 206709,25грн. (т.1, а.с.17) .

Скарги позивача, подані в адміністративному порядку, були залишені без задоволення.

В позовній заяві позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача грунтується на безпідставних висновках Акту перевірки, а отже прийняте відповідачем без достатніх правових підстав та підлягає скасуванню.

Дослідив матеріали справи, оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та його безпосередньої господарської діяльності.

В той же час, судом встановлено, що відповідач дійшов певних висновків без достатньої мотивації, без дослідження всіх первинних документів позивача, а також із застосуванням припущень та норм цивільного, а не податкового законодавства.

Так, в Акті перевірки робиться посилання на відомості відображені в інших актах перевірок податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками за різні періоди (т.1, а.с.36, 37, 40, 41, 43-45, 49, 54, 56, 61 ).

Крім того, більшість висновків відповідача базується на посиланнях в акті перевірки на аналіз взаємовідносин та господарської діяльності третіх осіб , які не є безпосередніми контрагентами позивача (так звані "ланцюги").

Суд також звертає увагу, що вказані акти інших податкових органів підтверджують лише факти неможливості проведення перевірок контрагентів позивача із різних підстав та містять необґрунтовані висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність та нікчемність) правочинів контрагентів позивача та інших суб'єктів (по "ланцюгах") господарювання з яким у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини (ПП "Технополімер", ТОВ "Легат - М", ТОВ "ВКК ДВМ", ПП "Ніка і Компанія", АТЗТ "Марс" тощо, т.1, а.с.36-37 ).

Підпунктом 198.6 п.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПКУ) чи не підтверджені іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПКУ. У разі коли на момент перевірки платника податку суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до ПКУ.

В той же час, судом встановлено, що матеріали справи містять достатні докази для спростування висновків Акту перевірки та підтвердження їх відповідності вимогам податкового законодавства.

Так, судом було досліджено наступні докази надані позивачем:

- опис первинних документів (т.1, а.с.90-117);

- податкові накладні, рахунки - фактури, акти виконаних робіт, договори - заявки, товарно - транспортні накладні та інші документи на підтвердження правомірності податкового обліку господарських операцій із контрагентами позивача (т.2, а.с.1-129; т.3, а.с.1-151; т.4, а.с.1-242; т.5, а.с.1-239; т.6, а.с.1-250; т.7, а.с.1-46);

- копії платіжних доручень на підтвердження взаєморозрахунків сторін (т.7, а.с.47-112).

Судом також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказані обставини не спростовані відповідачем в Акті перевірки.

Не може бути також прийнято до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на відсутність (або не правильне оформлення) у позивача товарно - транспортних накладних по певним господарським операціям з огляду на те, що, товарно - транспортні накладні призначені для обліку товарно - матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а отже визначають взаємовідносини з виконання перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

В даних господарських взаємовідносинах позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав як замовник за договором перевезення, у зв'язку із чим відсутність товарно - транспортних накладних за певними операціями не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності господарських операцій.

Зазначена правова позиція висловлена також в Ухвалі ВАС України від 30.05.2013 року за наслідками розгляду касаційної скарги податкового органу у справі №2-а/1770/965/2011.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів вказаних в акті перевірки були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (фіктивними, недійсними, нереальними тощо) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

Слід також зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях та на неперевірених даних, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

В обґрунтування фіктивності (безтоварності, нереальності тощо) правочинів відповідач посилається на акти інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача (т.1, а.с.36, 37, 41, 43-45, 49, 54, 56).

В той же час, при складанні актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, податковими інспекторами не досліджувались первинні документи. У зв'язку з чим, було порушено вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984. Висновки про укладення безтоварних (нереальних, нікчемних, недійсних) правочинів є суб'єктивними припущеннями перевіряючих і не підтверджуються достатніми та необхідними доказами, в тому числі первинними документами.

Крім того, згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.10р. №1232 , зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Як вбачається з вимог Порядку №1232 за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка .

Надані відповідачем акти про неможливість проведення зустрічних звірок та перевірок суб'єкта господарювання є різновидом податкової інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань, право на збір якої передбачено ст.72 Податкового кодексу України.

Але, оскільки зустрічні звірки не є перевірками, то за їх результатами не може складатись акт перевірки, тобто наслідками зустрічної звірки не можуть бути висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків та прийматись податкові повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд також приймає до уваги відповідну судову практику із зазначеного питання. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

В той же час, судом встановлено, що Акт перевірки має чисельні посилання на висновки щодо нікчемності та недійсності правочинів позивача та його контрагентів у зв'язку із невідповідністю, на думку відповідача, положенням Цивільного кодексу України (т.1, а.с.41, 43, 46, 47, 52).

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей (постанови ВАСУ від 14.11.12р. у справі №2а-9864/11/2670, від 19.02.13р. у справі №2а-6067/11/1470 та інші).

Судження відповідача про відсутність у контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операцій, не підтверджено достатніми та допустимими доказами, як і не доведена відповідачем неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, відсутність трудових ресурсів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання послуг, поставки певного товару з огляду на відсутність законодавчого обмеження на здійснення посередницької діяльності та щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятого рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Миколаївської області Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 08.07.13р. №0000082208.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОСТІР" (код ЄДРПОУ 24779755) сплачений судовий збір в розмірі 2294грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.