Ухвала

від 15.07.2015 по справі 814/4351/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/800/10714/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ-Простір» (далі - Товариство)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014

у справі № 814/4351/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Центарльному районі м. Миколаєва головного управління Міндоходів у Миколаївській обалсті (далі - Інспекція)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Волошиної А.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.07.2013 № 0000082208, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 695 859,25 грн. (у тому числі 489 150 грн. за основним платежем та 206 709,25 грн. за штрафними санкціями).

Постановою названого суду від 11.11.2013 позов задоволено з тих мотивів, що обставини, зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок постачальників позивача, не спростовують факти реальної господарської діяльності, підтверджені первинними документами.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що обставини укладення правочинів зі спірними контрагентами та виконання ними господарських операцій спростовують економічну участь цих контрагентів у русі активів та наявність у платника ділової мети у розглядуваних операціях.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення Інспекцією документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за періоди з жовтня по грудень 2010 року, за березень, травень-серпень 2011 року, березень-травень 2012 року по взаємовідносинам з платниками податків - постачальниками товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛС-ВЕСТ» за період з жовтня по листопад 2010 року, з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 за жовтень 2010 року, з товариством з обмеженою відповідальністю « 1-ша Компанія» за грудень 2010 року, березень 2011 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Метаком-Миколаїв» за березень, травень-червень 2011 року, з приватним підприємством «Строймонтажналадка» за червень-липень 2011 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-плюс» за серпень 2011 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Тандем Ємакс» за серпень 2011 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-монтажна фірма «Транспосервіс-ЛТД» за березень-травень 2012 року та з контрагентами-покупцями.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 25.06.2013 № 589/22-200/24779755, в якому викладено висновок Інспекції про фіктивний характер операцій з придбання платником транспортних послуг та нафтопродуктів у рамках правовідносин з названими контрагентами з огляду на установлені у рамках контрольно-перевірочних заходів обставини щодо неперебування названих постачальників за місцезнаходженням, відсутності у них майна, основних фондів, транспортних засобів, трудового персоналу для провадження реальної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок; під час розшуку посадових осіб цих суб'єктів господарювання було встановлено факти їх реєстрації на підставних осіб, які не мають відношення до фінансово-господарської діяльності очолюваних ними юридичних осіб.

На підставі цього відповідачем було зроблено висновок про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах, які оформлені з метою створення видимості виконання поставок та дотримання вимог податкового законодавства з ціллю одержання Товариством податкової вигоди.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізовані законодавчі приписи, які цілком відповідають положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, у тому числі й на предмет наявності розумної ділової мети.

В основу рішення про задоволення даного позову судом першої інстанції фактично покладено висновок про формальне дотримання платником вимог податкового законодавства шляхом подання необхідних належним чином складених первинних документів.

Апеляційний суд за наслідками дослідження змісту цих первинних документів, порядку взаємодії платника з контрагентами підтримав правову позицію відповідача у справі щодо формальності представленого платником документообігу.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані платником первинні документи не дозволяють встановити економічну участь позивача та його контрагентів у виконанні операцій з поставки транспортних послуг; в окремих випадках у товарно-транспортних накладних автоперевізником зазначено самого позивача у справі, в інших - незрозумілою є участь позивача в операціях взагалі, позаяк він не фігурує серед учасників операції.

Аналізуючи розглядувані операції на предмет наявності у них ділової мети, апеляційний суд також зазначив, що позивач залучав до виконання операцій посередників за наявності об'єктивної можливості встановити ділові стосунки з безпосередніми перевізниками, намагаючись тим самим штучно збільшити витрати за цими операціями.

По взаємовідносинам платника з товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Плюс», з товариством з обмеженою відповідальністю « 1-на Компанія» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно-монтажна фірма «Транспосервіс-ЛТД» у рамках виконання операцій з придбання дизпалива апеляційний суд дійшов висновку про недостатність поданих платником документів (податкових накладних, рахунків-фактур, витратних накладних) для встановлення дійсного руху активів у процесі виконання цих операцій з урахуванням доводів Інспекції, якими вона обґрунтовує правомірність оспорюваного нарахування. Адже вказані документи не дають можливості встановити транспортні засоби, які використовувалися для перевезення нафтопродуктів, місця відвантаження та розвантаження товару, ідентифікувати конкретних осіб, які безпосередньо виконували перевезення.

Таким чином, повно та всебічно вивчивши наведені докази, а також заявлені сторонами доводи, апеляційний суд дійшов об'єктивного висновку про те, що Інспекцією підтверджена позиція та встановлена сукупність обставин, що свідчать про одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди за операціями з переліченими контрагентами, позаяк характер діяльності цих постачальників, порядок виконання і оформлення розглядуваних операцій підтверджує їх фіктивність.

З огляду на відповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухваленого у справі судового акта підстави для скасування оскаржуваної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ-Простір» залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 у справі № 814/4351/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько