Постанова

від 21.11.2013 по справі 22/33-09-894

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2013 р.Справа № 22/33-09-894 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Разюк Г.П.,

суддів: Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.,

(склад суду змінено згідно із розпорядженнями в.о. голови Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2013р. № 713 від 02.10.13р. № 779 та голови Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.13р. № 879)

при секретарі судового засідання Полінецької В.С.

Учасники судового процесу не використали законного права на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення повідомлені належним чином (див. рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.11.13р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від „15" липня 2009 року

по справі № 22/33-09-894

за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м.Одеса

до скаржника

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми „Укрюжавтотехсервіс"; с.Котовка Біляївського району Одеської області; Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Україна", м.Одеса

про розірвання договору, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 1521,00 грн.

та за зустрічним позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми „Укрюжавтотехсервіс"; Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Україна"

про визнання недійсним договору та стягнення 2430,68 грн.,

встановив:

У лютому 2009р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_2, позивач за первісним позовом) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, відповідач за первісним позовом, скаржник) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми „Укрюжавтотехсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова Україна" з позовом в остаточній редакції про усунунення перешкод у користуванні майном фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, а саме: зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вивезти з торгівельної площадки № НОМЕР_1, загальною площею 9,75 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усе належне йому майно у вигляді металевого контейнеру; стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 збитки у вигляді упущеної вигоди станом на 30.04.2009р., що становить 2028грн., на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. (т.2 а.с.1-4).

Свої вимоги щодо усунення перешкод у користуванні майном позивач за первісним позовом обґрунтовує припиненням з 31.12.08р. між сторонами договірних відносин, предметом яких згідно із договором оренди №375 від 01.08.08 р. є оренда торгівельного місця НОМЕР_1, а також відмовою ФОП ОСОБА_1 у добровільному порядку звільнити зазначене торгове місце. Вказані порушення прав орендодавця ФОП ОСОБА_2 призвели до спричинення останньому збитків у сумі 2028грн. у вигляді упущеної вигоди від можливого надання СПД ОСОБА_4 торгового місця НОМЕР_1 в оренду, що є підставою для стягнення вказаних збитків з ФОП ОСОБА_1.

06.04.2009р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ФОП ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Укрюжавтотехсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Україна" в остаточній редакції про визнання недійсним договору № НОМЕР_1 від 01.08.2008р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 та стягнення необґрунтовано сплаченої грошової суми по договору №375 від 01.08.2008р. у розмірі 2430,68 грн., стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат та просив в задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі та витребувати у відповідача та третіх осіб копії договорів оренди та документи про сплату орендної плати./т.2, а.с.41-48/.

Свої вимоги ФОП ОСОБА_1 мотивує тим, що спірний договір оренди №375 від 01.08.08 р. є недійсним, оскільки ФОП ОСОБА_2 не мав права на передачу в оренду торговельної площадки, тому що цей договір базується на договорах оренди, укладених між ФОП ОСОБА_2 і ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс", а також між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" і ТОВ "Нова Україна", які є недійсними на підставі ст. 8 ЗУ „Про оренду землі", у зв'язку із тим, що згідно із п.3.7.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.01.2008 р. ТОВ "Нова Україна" не мала права продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду до повної оплати по договору купівлі-продажу.

Недійсність договору оренди №375 від 01.08.2008р. ФОП ОСОБА_1 також обґрунтовує тим, що ФОП ОСОБА_2 здійснює діяльність, яку не задекларував як вид своєї діяльності, орендна плата за договором є завищеною, предметом вказаного договору є не торгівельна площадка, а земельна ділянка.

У зв'язку із недійсністю договору № НОМЕР_1 від 01.08.08 р. ФОП ОСОБА_2 отримав незаконно 2430, 68 грн., які і підлягають стягненню з останнього.

Під час розгляду справи ФОП ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи підписів сторін у договорі №375 від 01.08.08р., яке судом першої інстанції залишено без задоволення з огляду на те, що вказаний договір фактично виконувався сторонами без заперечень./т.2, а.с.62-63/.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2009 року (суддя Торчинська Л.О.) позов задоволено частково, зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 майном шляхом вивезення з торгівельної площадки НОМЕР_1, загальною площею 9,75кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, усього належного йому майно у вигляді металевого контейнеру та стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 85 грн. 00 коп. держмита; 118 грн. 00 коп. витрат на ІТЗ судового процесу. В задоволенні іншої частини первісного позову та зустрічного позову судом відмовлено. /т.2, а.с.65-70/.

Задовольняючи частково позов ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції послався на вимоги статей цивільного законодавства, якими встановлено обов'язок орендаря повернути орендоване майно після закінчення строку дії договору, господарський суд першої інстанції, встановив факт закінчення 31.12.2008року строку дії договору №375 (внаслідок небажання ФОП ОСОБА_1 підписувати договір оренди торгівельного місця у новій редакції) та визнав підставними позовні вимоги про зобов'язання орендаря вивезти з торгівельної площадки НОМЕР_1 все належне йому майно у вигляді металевого контейнеру, оскільки ФОП ОСОБА_1 самовільно без правових підстав займає торгівельне місце НОМЕР_1 та в порушення вимог ч.1 ст. 785 ЦК України, ним не виконано зобов'язання з передачі орендодавцю торгівельного місця за відповідним актом приймання-передачі після закінчення дії договору.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 2430,68грн., суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для повернення вказаної суми, оскільки зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору №375 від 01.08.2008р., в задоволенні якої судом відмовлено.

Залишаючи без задоволення зустрічний позов, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ „Нова Україна" на законних підставах використовує земельну ділянку площею 47,84 га для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ОД №004523, виданого 28.12.2001 року Августівською сільською радою Біляївського району Одеської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11.

Водночас, суд першої інстанції виходив з того, що предметом договору оренди від 01.08.2008р. є майданчик загальною площею 9,75 кв.м. на території автомобільного ринку, який не можна ототожнювати з земельною ділянкою, на якій він розташований, оскільки дані об'єкти являють собою тверде покриття з відповідними пристосуваннями, необхідними для їх використання відповідно до функціонального призначення і є самостійним об'єктом цивільного обігу, відмінним від такого об'єкту цивільного обігу як земельна ділянка. Відповідно до п.2.2 статуту ТОВ „Нова Україна", зареєстрованого у новій редакції 24.05.2005 р., предметом діяльності товариства було визначено організацію спеціалізованих та змішаних ринків, передачу в оренду технологічних площадок і передачу в оренду торгівельних місць на ринках. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства, при цьому, встановлення умовами договору №375 від 01.08.2008 р. надмірної плати не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки дане питання віднесено законодавцем до прав учасників договірних відносин, які самостійно визначаються з ціною договору.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині зобов'язання усунення перешкод у користуванні майном та в частині стягнення 85грн. держмита та 118грн. витрат на ІТЗ судового процесу скасувати; в частині відмови у задоволені зустрічного позову повністю - скасувати; в іншій частині рішення залишити без змін та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення - відмовити повністю; позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним договору та стягнення необґрунтовано сплаченої грошової суми у розмірі 2430,68грн. задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсним договір оренди торгівельних площадок, розташованих на автомобільному ринку за адресою: АДРЕСА_1 від 31.07.2008 року, укладений між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" та ПП ОСОБА_2. Визнати недійсним договір № НОМЕР_1 від 01.08.2008 року, укладений між сторонами. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 необґрунтовано сплачену грошову суму у розмірі 2430, 68 грн., держане мито у розмірі 187грн., витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 118грн..

В обґрунтування апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що ринок, як суб'єкт господарювання, підлягає державній реєстрації, тобто має бути зареєстрований як окрема юридична особа; ТОВ „Нова Україна" не є власником вищевказаної земельної ділянки; у користування позивача передані торгівельні площадки, а по суті земельна ділянка, відповідно до договору від 01.08.2008 р., тобто наявні підстави для застосування земельного законодавства; суд ототожнив ТОВ „Нова Україна" з тією юридичною особою, яка і є ринком, що є помилковим; ринок відсутній як такий, а отже відсутні торгівельні об'єкти, тобто відсутнє у позивача повноваження на передачу в оренду неіснуючого майна; грошові кошти, які відповідач сплачував начебто за оренду торгівельного майданчику значно перевищують встановлений нормативно розмір орендної плати за землю, яку відповідно до фактичних обставин й мав би сплачувати відповідач, що призвело до значних матеріальних збитків, завданих останньому, які підлягають стягненню на його користь; відповідно до ст. 216 ЦК України позивач за первісним позовом не має законних підстав володіти та користуватися земельною ділянкою. Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права та безпідставно відмовлено в призначенні експертизи підписів на договорі.

В процесі розгляду апеляційної скарги, справу № 22/33-09-894 ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2009 року було зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи та ухвалою суду 11.01.2010 року поновлено та призначено до розгляду.

26.01.2010 року ухвалою Одеського апеляційного господарського суду справу № 22/33-09-894 було зупинено та призначено повторну почеркознавчу експертизу, Оскільки експертизу не було здійснено через неоплату її вартості скаржником, 08.04.2010 року ухвалою Одеського апеляційного господарського суду справу № 22/33-09-894 поновлено.

18.05.2010р. ухвалою Одеського апеляційного господарського суду апеляційне провадження по даній справі зупинено до вирішення справи № 30/213-09-5635, яка розглядається у господарському суді Одеської області.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.04.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2012р. у справі № 35-30/213-09-5635 (первісний номер 30/213-09-5635), тобто підстави які обумовили зупинення провадження по справі відпали.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.201 р. апеляційне провадження у справі № 22/33-09-894 поновлено з 19.09.2013 р.

Згідно розпорядження в.о.голови суду №713 від 16.09.2013 р. склад судової колегії було змінено (суддю Колоколова С.І. у зв'язку із відпусткою, замінено суддею Мацюрою П.Ф.) Розпорядженням в.о. голови Одеського апеляційного господарського суду №779 від 02.10.2013 р. суддю Мацюру П.Ф. замінено суддею Колоколовим С.І. у зв'язку із виходом останнього з відпустки.

Згідно розпорядження голови суду №879 від 29.10.2013 р. склад судової колегії було змінено (сіддів: Петрова М.С., Колоколова С.І. замінено на період перебування у відрядженні суддями: Гладишевою Т.Я., Лавренюк О.Т.)

Вказані зміни у складі колегії суддів зумовили перебіг строку розгляду апеляційної скарги з початку.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм процесуального та матеріального права, судова колегія приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом, 03.05.2006 року між ТОВ "Нова Україна" (Орендодавець) та ТОВ ВКФ "Укрюжавтотехсервіс" (Орендар) було укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв згідно акту прийому-передачі орендованого майна від 03.05.06р. в оренду під розташування автомобільного ринку торгівельний майданчик, гостьовий майданчик та майданчик для демонстрації та продажу автомобілів, загальною площею 19,49га, які належать ТОВ „Нова Україна". /т.1, а.с. 88-90/.

Згідно п.7.1 даного договору цей договір діє з 03.05.2006р. по 31.12.2006р.

Додатковою угодою від 30.12.2006р. до договору оренди від 03.05.2006р. п.7.1 цього договору викладено у наступній редакції: „Даний договір діє з 03.05.2006р. по 03.05.2009р.". /т.1, а.с.93/.

Відповідно до пп.г) п.3.1 названого договору орендодавець має право передавати в оренду, а його орендатори мають право передавати в суборенду об'єкти оренди.

Факт передачі означеного майна, оформлено шляхом складання сторонами акту прийому-передачі № б/н від 03.05.2006р. (до договору від 03.05.2006 року) торговельного майданчика, гостевого майданчику, та майданчик для демонстрації та продажу автомобілів, загальною площею 19,49 га. /т.1, а.с.91/.

12.03.2007р. між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" (Орендодавець) та ПП ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендну торгівельні площадки (торгівельні місця) на автомобільному ринку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до додатку № 1 до цього договору від 31.03.07р., за номерами 621 по 676 відповідно до додатку № 2 цього ж договору від 12.03.07, за номерами 342 по 406 відповідно до до атку № 3 до цього договору від 12.03.07р.. /т.2, а.с.29-32/.

Згідно п.7.1 даного договору цей договір діє з 31.03.2007р. по 31.12.2007р. терміном на 10 місяців.

Відповідно із п.7.8 договору оренди від 12.03.07р. у випадку відсутності заяв сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку протягом 1 місяця, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. В наявних матеріалах справи такі заяви відсутні, а відповідно із цим кожний рік після спливу строку його дії вказаний договір пролонгувався сторонами.

Додатковою угодою від 30.04.2009р. до договору оренди від 12.03.2007р. п.7.1 цього договору викладено у наступній редакції: „Даний договір діє з 01.05.2006р. по 30.04.2010р.". /т.2, а.с.33/.

Підпунктом г) пункту 3.1 цього договору визначено, що орендар має право за згодою з орендодавцем передавати об'єкт оренди в суборенду.

На підставі договору оренди від 12.03.2007р., 01.08.2008р. між ФОП ОСОБА_2 (Підприємець) та ФОП ОСОБА_1 (Користувач) укладено договір №375, відповідно до умов п.1.1 якого підприємець надав, а користувач прийняв та зобов'язався сплачувати усі передбачені цим договором послуги на території автомобільного ринку. /т.1, а.с.17/

Згідно пп.2.1.1 п.2.1 позивач надав відповідачу майданчик на території автомобільного ринку для організації об'єкту підприємницької діяльності (об'єкту торгівлі) загальною площею 9, 75 кв.м. за ціною 52грн. за 1кв.м..

Пунктом 6.1 договору оренди від 01.08.2008р. даний договір укладено терміном з 01.08.08р. по 31.12.08р.

При цьому, як вбачається зі схеми розташування об'єктів на авторинку „Куяльник" та пояснень представника позивача номер торгівельного місця на ринку ототожнюється із номером відповідного договору оренди з підприємцем.

Таким чином, з огляду на номер договору від 01.08.2008р., укладеного між сторонами по справі, відповідачем було орендоване торгівельне місце за НОМЕР_1.

Як вбачається з наявних матеріалів справи основним доводом на підтвердження неправомірних дій ринку відповідачем висуваються твердження про відсутність у ТОВ „Нова Україна" правовстановлюючих документів на земельну ділянку, та, як наслідок, на думку відповідача, відсутність права на укладання договору оренди з товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірмою „Укрюжавтотехсервіс".

Так, відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується наявними матеріалами справи, 28.12.2001р. Августівською сільською радою товариству з обмеженою відповідальністю „Нова Україна" видано державний акт на право постійного користування землею І-ОД №004523, відповідно до якого товариством отримано на праві постійного користування для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі земельну ділянку площею 47,84га. /т.1, а.с. 76-81/.

22.01.2008р. між Біляївською районною державною адміністрацією та ТОВ „Нова Україна" укладено договір купівлі-продажу. Предметом продажу за вказаною угодою було визначено земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 46,09га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка перебувала на підставі вищезазначеного державного акту у постійному користуванні ТОВ „Нова Україна" з цільовим призначенням для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі. /т.1, а.с.82-86/.

Умовами п.4.1 договору купівлі-продажу від 22.01.2008р. передбачено, що до отримання державного акту на право власності на землю правовий режим використання земельної ділянки та розрахунків за неї зберігається у тому вигляді, у якому він був встановлений раніше.

Наведене свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції про те, що до настання обставин передбачених п.4.1. договору купівлі-продажу від 22.01.2008р. ТОВ „Нова Україна" використовує земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ОД №004523, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість правової позиції відповідача з цього питання, та є безперечним фактом використання земельної ділянки для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі з боку ТОВ „Нова Україна" на законних підставах.

Як вбачається зі змісту договору оренди від 03.05.2006р., укладеного між ТОВ „Нова Україна" (Орендодавець) та ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" (Орендар) предметом оренди визначено торгівельний майданчик, гостьовий майданчик та майданчик для демонстрації та продажу автомобілів, загальною площею 19,49га, які належать ТОВ „Нова Україна", з метою розташування автомобільного ринку.

При цьому, зазначені майданчики не можна ототожнювати з земельною ділянкою, на якій вони розташовані, оскільки дані об'єкти являють собою тверде покриття з відповідними пристосуваннями, необхідними для їх використання відповідно до функціонального призначення (як-то огорожа, ворота, тощо), а, відтак, вони являють собою самостійний об'єкт цивільного обігу відмінний від такого об'єкту цивільного обігу як земельна ділянка.

З огляду на викладене, до договору оренди від 03.05.2006р., предметом оренди за яким виступають вищевказані майданчики, положення законодавства, якими врегульовані питання земельних правовідносин, застосуванню не підлягають.

Таким чином, доводи позивача за зустрічним позовом про недійсність договору оренди від 03.05.2006р. в силу приписів ст.8 Закону України „Про оренду землі" судом не приймаються.

Слід також зазначити, що рішенням господарського суду Одеської області від 20.02.2012р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.04.2012р. у справі №35-30/213-09-5635 (у зв'язку з розглядом якої зупинялось провадження розгляду цієї справи) відмовлено в задоволені позову про визнання недійсними рішень та актів органів державної влади та самоврядування, а також договорів купівлі продажу які стосуються передачі земельної ділянки та будівлі, на яких знаходяться торговельний майданчик, що є предметом цього спору, тобто факт незаконності отримання ТОВ „Нова Україна" у власність земельної ділянки та будівлі не підтвердився і відповідно це товариство мало законні підстави укладати договори щодо цього майна з ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс", а останнє відповідно право укладати договори з іншими особами, в тому числі, з позивачем за первісним позовом по цій справі. З означених підстав колегієя оцінює договір оренди торгівельних площадок, розташованих на автомобільному ринку за адресою: АДРЕСА_1 від 12.03.2007року, укладений між ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" та ПП ОСОБА_2, як законний, одначе зазначає, що вимога скаржника про визнання його недійсним, викладена в апеляційній скарзі з помилковою датою укладання, не може бути розглянута в рамках даної справи, оскільки вона не заявлялася і не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи скаржника відносно того, що правовідносини, які виникли між сторонами договору №375 від 01.08.2008, не є відносинами оренди, адже, на думку відповідача, торговельний майданчик не є річчю, яка наділена індивідуальними ознаками, колегія суддів вважає також безпідставними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, договір №375 від 01.08.2008 містить усі істотні для договорів оренди (найму) умови - предмет (майданчик на території автомобільного ринку для організації об'єкту торгівлі площею 9,75 м2), плата за послуги суборенди (52 грн. за 1 м2, що становить 507 грн. в місяць), порядок і строки її внесення (з 1 по 15 число поточного місяця), строк дії договору (з 01.08.2008 по 31.12.2008) та інші.

Крім того, відповідно до частини першої статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ).

Нормами статті 184 ЦК України передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до пункту 13 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року №57/188/84/105, торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Індивідуальні ознаки торгового місця, яке передавалася відповідачеві в користування за договором №375 від 01.08.2008, визначені в пункті 2.1.1 договору, номер торгового місця НОМЕР_1 відповідає номеру договору.

Отже, суд першої інстанції правомірно визначив, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі договору №3757 від 01.08.2008, є правовідносинами оренди, відтак, вищевикладені доводи скаржника, є безпідставними (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 № 3-113гс11 у справі № 07/33-71, постанові Вищого господарського суду України від 10.09.13 р. у справі № 31-26-8/23-09-807).

Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про відсутність у ТОВ „Нова Україна" права здійснювати свою господарську діяльність у вигляді організації ринку, суд зазначає наступне.

Згідно з п.2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. №57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за №288/6576, ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

При цьому, питання створення ринків врегульовані низкою нормативних актів. Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.96 №465 "Про впорядкування роботи продовольчих і речових ринків" Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України видано наказ №290 від 21.05.96р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.06.96р. за №271/1296, яким затверджено Положення про порядок проведення конкурсів на право створення ринків і надання їх в оренду.

Відповідно до п. 1.1., 1.2 цього Положення конкурс на право створення ринків і надання їх в оренду проводиться з метою визнання переможця - особи, яка запропонувала найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс) або за рівних фіксованих умов найвищу ціну за оренду (комерційний конкурс). Об'єктами проведення конкурсу є: право оренди майна діючого ринку, який є самостійним підприємством і єдиним (цілісним) комплексом; право створення ринку на відведеній для цієї мети землі.

Пунктом 2.1 вказаного Положення встановлено, що після вирішення у встановленому порядку Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями питання про відведення земельної ділянки для розміщення нового ринку або про передачу в оренду діючих ринків органи, уповноважені управляти майном, що знаходиться у комунальній власності, оголошують конкурс, утворюють конкурсну комісію для його проведення.

Пунктами 4.2, 4.3 даного Положення визначено, що з переможцем конкурсу на право оренди майна діючого ринку укладається договір оренди відповідно до чинного законодавства України. У договорі оренди зазначається розмір орендної плати, що склався за результатами конкурсу (при комерційному конкурсі) та додаткові зобов'язання сторін, визначені умовами конкурсу. За переможцем конкурсу на право створення ринку на відведеній для цієї мети землі закріплюється право на земельну ділянку відповідно до земельного законодавства України.

Крім того, ані положеннями діючого Господарського кодексу України, ані приписами Цивільного кодексу України не передбачено такої організаційно-правової форми суб'єкта господарювання як ринок, що свідчить про функціональне значення цього терміну.

Відповідно до п.2.2 статуту ТОВ „Нова Україна", зареєстрованого у новій редакції 24.05.2005р., предметом діяльності товариства визначено, у т.ч. організацію спеціалізованих та змішаних ринків, передачу в оренду технологічних площадок та передачу в оренду торгівельних місць на ринках.

Таким чином, виходячи з наведеного законодавчо визначеного поняття ринку та порядку його створення, приймаючи до уваги наведені положення статуту ТОВ „Нова Україна", а також те, що останньому земельна ділянка виділена саме для розміщення авторинку та продовольчого ринку змішаної торгівлі, суд доходить висновку, що діяльність ТОВ „Нова Україна" щодо організації роботи авторинку в АДРЕСА_1 не суперечить приписам чинного законодавства.

Господарський суд першої інстанції, оцінюючи надане позивачем рішення виконавчого комітету Августівської сільської ради рішення №148 від 25.12.2008р., яким зареєстровано на АДРЕСА_1 об'єкт торгівлі ТОВ „Нова Україна" - ринок з продажу автотранспорту, автозапчастин та супутніх товарів правильно зазначив, що приписами статті 34 Закону України „Про місцеве самоврядування", на підставі якої було прийняте зазначене рішення, взагалі не передбачені повноваження виконкому щодо прийняття такого роду рішень.

Разом з тим, правова оцінка даного рішення не впливає на висновки щодо законності використання товариством з обмеженою відповідальністю „Нова Україна" земельної ділянки площею 47,84га, розташованої в АДРЕСА_1 з метою розташування авторинку.

Позивачем за зустрічним позовом підміняються поняття торгівельного місця та земельної ділянки, які, в свою чергу, визначаються різними нормами діючого законодавства та мають різну юридичну природу виникнення та форми існування.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Загальні принципи господарювання визначені статтею 6 даного Кодексу, якими в тому числі є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Реалізуючи наведені принципи загальних засад цивільного законодавства законодавцем також були надані певні права суб'єктам цивільного обігу, як-то право сторін на укладання договорів, які не передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства; право врегулювання у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, своїх відносин, які не врегульовані цими актами; право сторін в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р.(зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002р. за №288/6576) ці Правила визначають вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.

Пунктом 2 даних Правил встановлено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Поняття торгівельного місця надається положеннями п.13 зазначених Правил, яким визначено, що торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

Відповідно до п.16 названих Правил, у разі використання торговельного місця на умовах оренди у продавця повинна бути копія угоди з адміністрацією ринку про оренду, а на умовах суборенди - копія такої угоди із суб'єктом підприємницької діяльності (орендодавцем).

Умовами п.п. 18, 19 цих Правил визначено, що за право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством. За окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги: бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, зважування на товарних вагах, розрубка м'яса (рубачами м'яса ринку), утримання торговельного місця в належному стані, інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів у бюро торгових послуг тощо. Тарифи на послуги ринку, що пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку відповідно до чинного законодавства.

Враховуючий наведений аналіз законодавчих норм, якими врегульовані загальні питання діяльності всіх суб'єктів цивільного обігу, у тому числі, суб'єктів господарювання, суд першої інстанції правильно зазначив, що укладання ТОВ ВКФ „Укрюжавтотехсервіс" як самостійною юридичною особою та суб'єктом господарювання будь-яких угод, якщо вони прямо не заборонені законом, не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 вказаного кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, ані жодної законодавчої норми, яка була порушена при укладанні зазначених угод, ані норми, недотримання якої призвело до порушення наданих цією законодавчою нормою прав фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 останнім суду доведено не було.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, основою причиною виникнення суперечки між сторонами є неврегульоване питання розміру плати за торгівельне місце, надане відповідачу на підставі договору оренди №375 від 01.08.2008р. При цьому, відмова відповідача від продовження орендних правовідносин обумовлена неправомірним, на його думку, розрахунком плати за торгівельне місце.

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 названого кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст. 632 ЦК України).

Оскільки нормами цивільного законодавства при укладанні договору встановлені принципи свободи договору та вільного волевиявлення сторін з усіх питань, про що свідчить факт укладання між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 договору оренди від 01.08.2008р., з якого вбачається домовленість сторін по всім істотним умовам, посилання відповідача на неправомірне визначення у договорі плати за торгівельне місце судом до уваги не приймається.

Крім того, слід зазначити, що даний договір виконувався сторонами на протязі всього часу його дії, що також підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про сплату оренди, у зв'язку з чим посилання відповідача на встановлення умовами вказаного договору неправомірного розрахунку плати не може бути підставою для визнання договору недійсним, так як дане питання віднесено законодавцем до прав учасників договірних відносин самостійно визначатися з ціною договору.

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому, ані жодної законодавчої норми, яка була порушена при укладанні договору між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, ані норми, недотримання або порушення якої призвело до порушення прав ФОП ОСОБА_1, останнім суду доведено не було.

Доводи ФОП ОСОБА_1 щодо укладення позивачем договору №375 від 01.08.2008р. всупереч задекларованому виду діяльності не заслуговують на увагу, оскільки лише правоздатність юридичної особи є спеціальною, так як визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи, а відтак угода, укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є позастатутною і має визнаватися недійсною. В той час, як обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб - підприємців не обмежується задекларованими ним видами діяльності, а відтак укладення угоди фізичною особою-підприємцем всупереч задекларованому ним виду діяльності не є підставою для визнання такої угоди недійсною. Перевірку діяльності фізичної особи-підприємця, у тому числі питання щодо укладення угоди в межах або поза межами задекларованого ним виду діяльності, вправі здійснювати уповноважені на то органи державної влади в межах встановленої законом компетенції.

Враховуючи те, що всі умови договору були узгоджені сторонами при підписанні, розмір платежів за договором в односторонньому порядку з боку ФОП ОСОБА_2 не змінювався, договір виконувався сторонами та припинив свою дію через закінчення строку, на який його було укладено, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору №375 від 01.08.2008р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 необґрунтованими, недоведеними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, у зв'язку з чим, у задоволенні зустрічного позову в цій частині правомірно відмовив.

Не підлягає задоволенню і зустрічний позов в частині вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 необґрунтовано сплаченої грошової суми по договору №375 від 01.08.2008р. у розмірі 2430, 68 грн. у зв'язку з тим, що дана вимога висувається відповідачем як похідна від вимоги про визнання договору №375 від 01.08.2008р. недійсним.

Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні майном, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Проаналізувавши положення договору №375 від 01.08.2008р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний договір за своєю правовою природою належить до договорів оренди майна.

Відповідно до ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

ФОП ОСОБА_2 протягом грудня 2008р. було запропоновано ФОП ОСОБА_1 підписати угоду про продовження договірних відносин, однак останній відмовився від підписання договору та з січня 2009р. припинив здійснювати платежі, передбачені договором №375 від 01.08.2008р..

При цьому, слід зауважити, що незважаючи на відсутність офіційної відмови відповідача від продовження орендних правовідносин, обидва учасника договору №357 від 01.08.2008р. вважають, що дана угода припинила свою дію саме з 01.01.2009р.. Про це свідчать також позовна заява ФОП ОСОБА_2 та фактичні дії ФОП ОСОБА_1 по несплаті орендної плати з 01.01.09 р..

У зв'язку з чим суд першої інстанції підставно прийняв до уваги наведену позицію сторін з цього питання, та, керуючись ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України, дійшов правильного висновку про припинення дії договору №787 від 01.08.2008р. з 01.01.2009р. у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

В свою чергу, положеннями ч.4 ст. 291 Господарського кодексу України та вимогами ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, після закінчення 01.01.2009р. строку дії вказаного договору ФОП ОСОБА_1 зобов'язання з передачі Орендодавцю торгівельного місця за відповідним актом приймання-передачі виконано не було.

З огляду на викладені приписи норм чинного законодавства України, якими обумовлений обов'язок Орендаря повернути об'єкт оренди після закінчення строку дії договору оренди, судова колегія вважає, що починаючи з наступного дня після закінчення строку оренди ФОП ОСОБА_1 без правових підстав займає торгівельне місце НОМЕР_1, загальною площею 9, 75 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За змістом ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, у тому числі, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном відповідно до ст. 391 зазначеного кодексу.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірності, обґрунтованості позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, а саме зобов'язання ФОП ОСОБА_1 вивезти з території, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 усе належне йому майно у вигляді металевого контейнеру.

Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_2 в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості у вигляді упущеної вигоди станом на 30.04.2009р. у розмірі 2028грн., суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.

За приписами ст. 22 ЦК України під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ФОП ОСОБА_2 спочатку посилався на ті обставини, що безпідставним використанням ФОП ОСОБА_1 торгівельного місця НОМЕР_1 фактично було обмежено позивача у здійсненні повноважень щодо користування і розпоряджання цим майном, чим позбавлено доходів, які позивач міг би реально одержати при наданні цього торгівельного місця в оренду, якби його право не було порушене (упущена вигода).

В подальшому, позивачем було змінено фактичні підстави вимог заявлених у цій частині позову, посилаючись на неможливість отримання доходів на підставі укладеного 01.01.2009р. між ФОП ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_4 договору суборенди №375 /т.2, а.с.5/ внаслідок безпідставного використанням ФОП ОСОБА_1спірного торгівельного місця.

Однак, за попередніми поясненнями, викладеними в позовній заяві та уточненнях до неї представником ФОП ОСОБА_2 про існування договору між ФОП ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_4 взагалі не згадувалося, більш того, ним, навпаки, стверджувалося лише про можливість надання спірного торгівельного місця іншій особі.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правильно встановив, що договір суборенди №375 від 01.01.2009р., укладений між ФОП ОСОБА_2та СПД ОСОБА_4 має характер формальної угоди, не спрямованої на настання фактичних правових наслідків для її учасників.

Враховуючи вищенаведене, договір суборенди №375 від 01.01.2009р., укладений між ФОП ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_4, не може бути оцінений як належний доказ реальної можливості отримання позивачем прибутку.

Таким чином, в підтвердження наявності упущеної вигоди ФОП ОСОБА_2, в порушення вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, не надано жодного документального підтвердження наявності упущеної вигоди, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про її стягнення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи та оскільки підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його зміни чи скасування, відсутні, воно підлягає залишенню без змін.

Відповідно із ст.49 ГПК України судові витрати скаржника не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 15 липня 2009 року по справі № 22/33-09-894 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова в порядку ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови станову складено 21.11.2013р ..

Головуючий суддя Г.П.Разюк

Суддя Гладишева Т.Я.

Суддя Лавренюк О.Т.