Ухвала

від 12.11.2013 по справі 822/3490/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3490/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю: представника позивача - Мельника О.Д.; представника відповідача - Дмитрієвої А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "МІТ" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.05.2013 року №0000392202/1277 та №0000402202/1278.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 30.05.2013 року №0000392202/1277 та №0000402202/1278.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., відповідно до затвердженого плану перевірки. За результатами перевірки складено акт від 18.05.2013 року №2002/22-2/21348575. Відповідно до висновків акту встановлені порушення: 1) п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР із змінами та доповненнями; п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну 130433,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року в сумі 8993,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 49552,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 29125,00 грн., за півріччя 2012 року в сумі 56987,00 грн., в т.ч. за 2 квартал 2012 року в сумі 27862,00 грн., за три квартали 2012 року в сумі 71888,00 грн., в т.ч. за 3 квартал 2012 р. в сумі 14901,00 грн.; 2) п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 175094,00 грн., в тому числі: за квітень 2010 року в сумі 7194,00 грн., за липень 2010 року в сумі 17401,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 5908,00 грн., за січень 2011 року в сумі 2010,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 50661,00 грн., за серпень 2011 року в сумі 7693,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 15763,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 7764,00 грн., за березень 2012 року в сумі 19974,00 грн., за квітень 2012 року в сумі 24348,00 грн., за травень 2012 року в сумі 2187,00 грн., за липень 2012 року в сумі 4458,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 6590,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 3143,00 грн. На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.05.2013 року №0000392202/1277, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 139413,00 грн., в тому числі 121440,00 грн. за основним платежем та 17973,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та №0000402202/1278, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 196708,00 грн., в тому числі 167900,00 грн. за основним платежем та 28808,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг залишено без змін вказані податкові повідомлення-рішення.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток є завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у І-ІІІ кварталах 2012 року на суму 342325,00 грн., внаслідок віднесення позивачем до валових витрат по операціях із придбання товарів та будівельних робіт у ПП ОСОБА_4, ПАТ "Торгівельна компанія "Барвінок" та ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД".

Оцінюючи такі твердження колегія суддів вважає за доцільне проаналізувати правомірність цих доводів по відношенню до кожного контрагента окремо.

01.02.2011 року між ПП ОСОБА_4 (продавець) та позивачем укладено договір поставки №02013-11, відповідно до якого продавець, відповідно до попередньої заявки (не пізніше ніж за 2 дні до дати поставки) покупця доставляє на склад покупця товар. Вартість і асортимент кожної окремої партії товару (продукції) визначаються у відповідності з накладними на товар, що поставляється (п.1 договору); відвантаження товару відбувається за адресою: АДРЕСА_1 (п.2 договору).

На підтвердження виконання умов договору поставки ПП ОСОБА_4 позивачем до матеріалів справи надано накладні, рахунки, рахунок-фактуру №08021, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні. Розрахунки позивачем проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Перевезення зазначеного товару здійснювалось за рахунок позивача (замовник) транспортом ПП ОСОБА_6 (перевізник), що підтверджується товарно-транспортними накладними, рахунками, наказами на відрядження, подорожніми листами. Розрахунки з перевізником товару проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Отриманий товар використано в господарській діяльності позивача, що підтверджується копіями звітів по партії товарів; оборотами рахунку 631 за 2012р.; журналами-ордерами і відомостями по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за 01.01.2010 - 31.12.2011, які засвідчують оприбуткування отриманих від ПП ОСОБА_4 товарів та подальший продаж даних товарів позивачем.

Отже, наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується реальність настання правових наслідків, що обумовлені вказаними договорами.

Посилання відповідача на те, що в господарських відносинах відсутній економічний ефект, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Згідно з ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вирішуючи посилання відповідача на відсутність у ПП ОСОБА_4 найманих працівників та складських приміщень для здійснення господарської операції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як встановлено судом першої інстанції нормативно-правовими актами не встановлено наявність будь яких визначених нормативів кількості працюючих, для укладання певних видів господарських договорів. Крім того, діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції.

Разом з тим, працівником ДПІ в Оболонському районі головного управління Міндоходів у м. Києві відповідно до запиту ДПІ у м. Хмельницькому проведено зустрічну звірку ФОП ОСОБА_4 з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ "МІТ" за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. про що складено довідку від 18.07.2013 р. №98/26-54-17-01-13 про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_4 щодо реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. Згідно висновків викладених у зазначеній довідці - звіркою ФОП ОСОБА_4 документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із позивачем, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Таким чином, дослідженими докази встановлено, що господарські операції з придбання від ПП ОСОБА_4 товару спричинили зміни в структурі активів позивача та його зобов'язань. Зазначений товар оплачений позивачем та використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо господарських операцій між позивачем та ПАТ "Торгова компанія "Барвінок".

Як встановлено договірні відносини з контрагентом відбувались у письмовій формі шляхом обміну листами, за допомогою електронних засобів зв'язку. Відповідно до досягнутих домовленостей замовлення на відвантаження товарів направлялися позивачем до ПАТ "ТК "Барвінок" за допомогою електронної пошти, у такий же спосіб контрагент позивача підтверджував прийняття замовлення до виконання. Фактична реалізація зазначених договірних відносин підтверджується видатковими накладними, податковими накладними рахунками на оплату в яких зазначено: "постачальник: ПАТ "Торгова компанія "Барвінок", "покупець: ПП "МІТ". Розрахунки проведено у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Перевезення товару від контрагента позивачу до позивача здійснювалось за рахунок ПАТ "Торгова компанія "Барвінок": кур'єрською доставкою, ТОВ "Транстерм", "Класт ЛТД", Транс-ЗАФТ, ТОВ КТК Транс, що підтверджується накладною 894090, товарно-транспортними накладними.

Наведені документи підтверджують факт поставки товару, та віднесення витрати до податкового кредиту звітного періоду.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, договори можуть укладатися: 1) у формі окремого договору, скріпленого підписами сторін і печатками; 2) у формі обміну документами (листами, факсограмами тощо); 3) у формі надання документа, що містить пропозицію укласти договір (рахунка, рахунка-фактури, замовлення тощо) та підтвердження вчинення іншою стороною дій (конклюдентні дії), які свідчать про її згоду з наданою пропозицією.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на неправомірність дій позивача щодо віднесення до складу валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат на придбання товару (стаканів) від ПАТ "Торгова компанія "Барвінок" на підставі усного договору у лютому, березні, вересні 2012 року є неправомірним.

Посилання відповідача щодо відсутності в документах походження та якості стаканів одноразових, отриманих від ПАТ "ТК "Барвінок", відбитків печатки ТОВ "Атем", колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ст.ст.19-1, 20 ПК України, не передбачено здійснення перевірок суб'єктів господарювання на предмет наявності (відсутності) документів, що характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, що використовуються для виробництва такої продукції. Такими повноваженнями наділені лише посадові особи Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та її територіальних органів (п.1.5 Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07.03.2012 р. №310, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.05.2012 р. за №743/21056). Отже, стверджувальні висновки відповідача в контексті наведеного є такими, що виходять за межі повноважень податкових органів, та з врахуванням ст. 19 Конституції України, є протиправними.

Щодо посилання відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару по-скільки товарно-транспортні накладні складенні формально, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.

Крім того, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Разом з тим, як вже встановлено доставку товару здійснював контрагент позивача, а тому ТТН не є доказом відсутності поставки зазначеного в них товару. Жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що ТТН є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця і у випадку їх відсутності покупець товару позбавлений права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

В свою чергу, працівником ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова головного управління Міндоходів у Харківській області відповідно до запиту ДПІ у м. Хмельницькому проведено зустрічну звірку ПАТ "ТК "Барвінок" з питань підтвердження господарських відносин із платником податків ПП "МІТ" за період з 01.02.2012р. по 30.09.2012р. про що складено довідку від 26.07.2013р. №13/20-30-22-04/31438068 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "ТК "Барвінок". Згідно висновків викладених у зазначеній довідці - звіркою ПАТ "ТК "Барвінок" документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із позивачем.

Наведене підтверджує право позивача на включення сум вартості товару за податковими накладними до податкового кредиту звітного періоду.

Щодо господарських відносин між позивачем та ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" суд виходить з наступного.

Як вірно встановлено 01.02.2010 р. між позивачам та ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" (підрядник) укладено договір підряду, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по поліпшенню офісного приміщення за адресою АДРЕСА_2 у відповідності до умов цього договору та проектно-кошторисної документації (п.1.1 договору); вартість робіт по даному договору складає 43164,12 грн., в т.ч. ПДВ - 7194,02 грн.

Факт реальності проведення господарської операції передбаченого вказаним договором підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2010 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрати/ за березень 2010 року, локальним кошторисом №2-1-1, підсумковою відомістю ресурсів (витрати - по факту), відомістю витрачених ресурсів витрат підрядника (витрати - по факту), розрахунком загальновиробничих витрат до локального кошторису №2-1-1, відомістю витрачених ресурсів витрат замовника (витрати - по факту), податковою накладною №106 від 17.03.2010р.. Оплата виконаних контрагентом робіт підтверджується платіжним дорученням №164 від 17.03.2010 року і не заперечується відповідачем.

Також встановлено, що 20.04.2010р. між позивачем та ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" (підрядник) укладено договір підряду №2, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по будівництву побутових приміщень за адресою вул. Пілотська, 77/6 у м. Хмельницькому у відповідності до умов цього договору та проектно-кошторисної документації (п.1.1 договору); вартість робіт по даному договору складає 104406,12 грн., в т.ч. ПДВ 17401,02 грн.

В підтвердження виконання умов договору від 20.04.2010р. ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" до матеріалів справи надано акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2010 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за липень 2010 року, підсумкову відомість ресурсів (витрати - по факту), відомість витрачених ресурсів витрат замовника (витрати - по факту), відомість витрачених ресурсів витрат підрядника (витрати - по факту), рахунок - фактуру №СФ-0000465 від 27.07.2010р., податкову накладну №490 від 27.07.2010р.. Оплата виконаних робіт підтверджується платіжним дорученням №523 від 27.07.2010 року і не заперечується відповідачем.

Крім того, виконання вказаних договорів підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області 21.12.2012р. №ХМ14212512707, свідоцтвом про право власності, виданим Реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; технічним паспортом на приміщення.

Суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про відсутність у ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" необхідних виробничих та трудових ресурсів на виконання будівельних робіт як на підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами робіт, оскільки досліджені судом докази вказують на те, що роботи виконані, що не заперечується відповідачем, договорами не заборонено виконувати підрядні роботи як самостійно, так і з залученням інших виконавців.

Щодо посилань відповідача, що надані до перевірки первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки посадова особа їх фактично не підписувала, апеляційний суд вважає необґрунтованими, так як чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Порушення кримінальної справи відносно засновника ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД", не є належним доказом недійсності угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагенти виконали укладені договори в повному обсязі. Зазначене підтверджується первинними документами, оформленими сторонами з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Отже, законодавством передбачено, що платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.

За правилами п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, по-скільки укладені договори між позивачем та його контрагентами відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та не свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів та приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету. А тому, податкове повідомлення-рішення від 30.05.2013 року №0000392202/1277 є протиправним.

Вирішуючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0000402202/1278 як наслідок правомірності висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року внаслідок неправомірного включення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 175094,00 згідно податкових накладних по операціях з придбання будівельних робіт та товарів у ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" на суму ПДВ 24595,00 грн., у ПП "Вест Буд" на суму ПДВ 43273,00 грн., у ПАТ "Торгова компанія "Барвінок" на суму ПДВ 37471,00 грн., у ПП ОСОБА_4 на суму ПДВ 69755,00 грн. (в тому числі ПП ОСОБА_6 за транспортні послуги на суму ПДВ 609 грн.), що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності суб'єктів господарювання, апеляційний суд виходить з такого.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п.п. 7.5.1 п.7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). З аналізу зазначеної норми вбачається, що право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку стороною договору (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту його контрагентом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідач не встановив, та в судовому засіданні представником відповідача не доведено, що податкові накладні оформлені з порушенням вимог п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якою встановлені вимоги до податкових накладних.

Відповідно до ст. 198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вірно встановлено зазначені господарські операції спричинили зміни в структурі активів та зобов'язань позивача.

За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

З урахуванням викладених вище положень ПК України право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту звітного періоду у випадку придбання товарів та послуг виникає у їх покупця за умови отримання від їх постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки товару (послуг).

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було замовлено низку будівельно-ремонтних робіт у ПП "Вест-Буд" проте відповідач посилається на т, що роботи фактично не виконувались, проводились лише документальне оформлення операцій з придбання робіт з метою формування податкового кредиту та несплати ПДВ до бюджету, колегія суддів не погоджується з такими посиланням, зважаючи на наступне.

27.12.2010 року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №27/12, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по демонтажу та монтажу воріт .

11.02.2011 року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №11/02, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по будівництву фундаменту навісу

14.02.2011 р. року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №14/02, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по влаштуванню під'їзних шляхів під навісом

15.02.2011 р. року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №15/02, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по виготовленню будівельних риштувань.

11.03.2011 р. року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №11/03, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по виготовленню конструкції навісу.

10.05.2011 року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №10/05, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по будівництву підсобних виробничих приміщень.

31.08.2011 року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду №31/08, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати якісно роботи по будівництву підсобних виробничих.

01.11.2011р. року між позивачем та ПП "Вест-Буд" (підрядник) укладено договір підряду, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується якісно виконати роботи по благоустрою території побутових приміщень.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем до матеріалів справи надано довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів до локальних кошторисів на монтажно-демонтажні роботи, податкові накладні, розрахунки загальновиробничих витрат до локальних кошторисів на загально будівельні роботи, підсумкові відомості ресурсів (витрати - по факту), відомістю витрачених ресурсів витрат підрядника (витрат - по факту), відомістю витрачених ресурсів витрат замовника (витрат - по факту). Оплата виконаних контрагентом робіт підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується відповідачем.

Виконання передбачених вищезазначених договорів, укладених між позивачем та ПП "Вест - Буд", будівельних робіт крім іншого підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області 21.12.2012р. №ХМ14212512707; свідоцтвом про право власності, виданим Реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; технічним паспортом на приміщення.

Відтак, суд вважає, що наявність у позивача зазначених податкових накладних отриманих від своїх контрагентів, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для віднесення сплаченого ПДВ до податкового кредиту.

Відповідач не подав та суд не встановив будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої ним податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, за відоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо. Суд не встановив також порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 19 листопада 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.