Постанова

від 17.11.2006 по справі 14/109-1638

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/109-1638

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2006 р.Справа № 14/109-1638

 12 год. 55 хв.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Руденка О.В.             

при секретарі судового засідання  Михайлишин Л.М.

Розглянув справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосвіт", с.Підгороднє,  вул. Вербицького, 10, Тернопільська область           

до відповідача Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль            

про скасування податкових повідомлень-рішень та другої податкової вимоги.

За участю представників сторін:

         позивача: Безгубенко Ю.Д ., доручення №63 від 21.04.06р.,

         відповідача: Ткач І.Я., довіреність №22350/7/10-015 від 13.04.06р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергосвіт", с. Підгороднє, Тернопільський район звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування правових актів індивідуальної дії.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача посилається на безпідставність донарахування податковим органом ТОВ "Енергосвіт"  податку на додану вартість та  податку на прибуток, вказуючи при цьому на відсутність з боку платника податків порушень норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини

У запереченнях на позов, та згідно з поясненням повноважного представника, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

17.11.2006 року позивачем по справі подана заява про зміну позовних вимог, згідно із якою останній, поряд із оспорюваними просить визнати такими що порушують законодавство та скасувати податкові повідомлення - рішення що прийняті контролюючим органом у квітні, серпні, вересні та жовтні 2006 року на підставі проведених державною податковою інспекцією перевірок  своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань.

При вирішенні вказаного клопотання по суті судом враховано, що відповідно до  статті 51 КАС України позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір  позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. У своєму роз'ясненні від 18.09.1997 року № 02-5/289 Вищий господарський суд України зазначив, що зміна предмету  позову  означає  зміну   матеріально-правової вимоги до позивача; зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до  відповідача. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти  збільшення  суми  позову  за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Зважаючи на відсутність у заяві жодної обставини із наведених вище, судом заявлене позивачем клопотання відхилено.  

Щодо посилань позивача на здійснення контролюючим органом дій по стягненню спірних сум податкових зобов'язань суд констатує, що згідно із п.п.5.2.4 п.5.2 статті 5 Закону № 2181  при  зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання   недійсним   рішення   контролюючого   органу  податкове зобов'язання  вважається  неузгодженим до розгляду судом справи по суті  та  прийняття  відповідного рішення. В свою чергу, строки звернення до суду визначені статтею 99 КАС України і позивачем дотримані, а відтак суд не вбачає підстав для стягнення оскаржуваних  сум із застосуванням процедур,  визначених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно  ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

За результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Енергосвіт" по питанню дотримання вимог податкового та валютного законодавства, посадовими особами контролюючого органу 13.07.2005р. складено акт за №132/23-422/1/32272510. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.04.2003 року по 31.03.2005 року.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення підприємством вимог Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 (надалі Закон про ПДВ) що, в свою чергу, обумовило завищення суми податкового кредиту за квітень 2003р., серпень 2003р., березень 2004р., червень 2004р., липень 2004р., вересень 2004р., жовтень 2004р., листопад 2004р. на загальну суму 7122,63 грн.; недотримання положень  Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97 (надалі Закон ), а саме  заниження податку на прибуток за 2 кв. 2003р. та за 4 кв. 2004р. на загальну суму 2700 грн.   

Зважаючи на наведені обставини, 02.12.2005р. контролюючим органом відповідно до підпункту „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та згідно з підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу, після застосування процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань, визначеної статтею 5 даного Закону, згідно з податковим повідомленням-рішенням  №0000262304/2/83465 визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 10683,93 грн. (в т.ч. 7122,63 грн. за основним платежем, 3561,30 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), а відповідно до податкового повідомлення - рішення №0000272304/2/83464 податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 4050 грн. (в т.ч. 2700 за основним платежем, 1350 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Наведені правові акти індивідуальної дії оспорені товариством у судовому порядку.  

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

За наслідками перевірки правильності формування платником податків валових доходів по податку на прибуток у 2003 році податковим органом в акті перевірки зроблені висновки про порушення товариством п.п.7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягало у реалізації товарів пов'язаним особам по цінах менших ніж звичайні, що спричинило заниження валового доходу за 2- й квартал 2003 року на 2500 грн.

Так,  на сторінці 7 акту перевірки перевіряючими зазначено що реалізація пов'язаній особі Штогрин Н.А. 250 цтн. цукру здійснена позивачем у квітні 2003 року по ціні 219 грн. за цнт., тоді як реалізація ідентичного товару ВАТ "Тера " здійснена по ціні 229,1 грн. за цтн.    

В той же час, констатуючи порушення позивачем вимог Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” внаслідок реалізації ним товарів пов'язаним особам за цінами нижчими від звичайних  доказів  які засвідчують що Штогрин Н.А являється пов'язаною особою із платником податків акт перевірки не містить взагалі.

Крім того відповідно до  пункту 1.20 статті 1 Закону, звичайною ціною  вважається  ціна  товарів  (робіт,  послуг),  визначена  сторонами договору.  Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому, обов'язок доведення  того,  що  ціна   договору   не відповідає   рівню  звичайної  ціни  Законом покладено  на податковий орган.

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначає і механізми визначення звичайної ціни. Зокрема,  п. п. 1.20.2. чітко передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт,  послуг) використовується  інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи,  послуги)  договори  з  ідентичними  (однорідними) товарами  (роботами,  послугами)  у  співставних умовах.  Зокрема, враховуються такі умови договорів,  як кількість  (обсяг)  товарів (наприклад,  обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови  платежів,  звичайних  для  такої  операції,  а  також  інші об'єктивні  умови,  що  можуть  вплинути на ціну.  При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт,  послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не  впливає  на  ціну,  або  може  бути економічно  обґрунтована.  При  цьому  враховуються  звичайні  при укладанні угод між непов'язаними особами  надбавки  чи  знижки  до ціни.  Зокрема,  але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними  та  іншими  коливаннями  споживчого  попиту  на  товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням  (наближенням  дати  закінчення)   строку   зберігання (придатності,  реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів;  маркетинговою політикою,  у тому  числі  при  просуванні товарів  (робіт,  послуг)  на ринки;  наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Жодної із вказаної вище умови при визначенні звичайної ціни, як свідчать матеріали перевірки, податковим органом не дотримано.

Закон чітко визначає, що якщо податкові органи за результатами  документальних перевірок  мають підстави для  висновків  щодо  правомірності визначення рівня звичайних цін платником податку, ці органи мають право  звернутися  із  запитом,  а платник податку зобов'язаний за таким запитом  надати  обґрунтування  рівня  договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Однак, як встановлено судом,  відповідач  з проханням надати  інформацію  про  визначення  рівня  звичайних  цін до позивача не звертався.

Наведені обставини дають суду підстави стверджувати, що при визначені звичайної ціни податковим органом недотримані вимоги Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а при оформленні матеріалів перевірки проігноровані положення п.п.1.20.10 статті 1 Закону та не враховані і не перевірені  твердження платника податків, що відмінність у вартості реалізованого цукру Штогрин Н.А. та  ВАТ "Тера " пов'язана із втратою якості товаром що, в свою чергу, вказує на невідповідність фактичним обставинам висновків контролюючого органу про заниження позивачем валових доходів в сумі 2, 5 тис.грн.

Крім того, досліджуючи документи, на підставі яких товариством формувалися валові витрати по податку на прибуток за період з 01.04.2003 р. по 31.03.2005 р. посадовими особами контролюючого органу встановлено що на підставі угод від 05.05.2003 року та 17.05.2003 року ( копії в матеріалах справи), позивачу надавались інформаційно-консультаційні послуги про потенційних споживачів електроенергії на території Львівської та Івано-Франківської областей.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”  визначено, що  валові витрати виробництва та  обігу  -  це сума  будь-яких  витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,  здійснюваних як  компенсація  вартості товарів (робіт,  послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником  податку  для  їх  подальшого  використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, за змістом зазначених норм необхідною умовою для віднесення витрат до валових, є використання придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника. Зазначені витрати відповідно до вимог закону мають бути підтверджені відповідними документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

В розумінні Закону, ( п.1.32 ст.1), господарською діяльністю є будь-яка  діяльність  особи, направлена  на  отримання  доходу  в  грошовій,  матеріальній  або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації   такої   діяльності   є  регулярною,  постійною  та суттєвою.

В ході розгляду справи, позивачем господарському  суду не надано жодного доказу, які саме інформаційно - консультаційні послуги про потенційних споживачів електроенергії на території Львівської області надані товариству його контрагентом, як і не долучено документів, що засвідчують їх  використання  в подальшому у власній господарській діяльності ТОВ "Енергосвіт".

За таких обставин, суд погоджується із висновком контролюючого органу про зайве включення платником податків до складу  валових,  витрат понесених ним за договором від 17.05.2003 року.

Щодо договору від 05.05.2003 року, то суд враховує, що за результатами його виконання Виконавцем послуг товариству наданий висновок проведеної роботи ( витяг із звіту у матеріалах справи) та вчинені дії які вказують на використання вказаних послуг у власній господарській діяльності (а.с.132-164), а відтак в силу наведених вище приписів Закону позивачем підставно витрати понесені за договором від 05.05.2003 року включені до складу валових, що в свою чергу обумовлює скасування оспорюваного правового акту індивідуальної дії у цій частині.

Крім того, в акті перевірки посадовими особами ДПІ констатовано, що ТОВ "Енергосвіт" у 4 -му кв. 2004 року  зайво включено до складу валових, витрати на оплату праці осіб, що не перебували у трудових відносинах із товариством в сумі 2240 грн. Вказаний факт  позивач ні в позовних матеріалах ні у судовому засіданні не заперечив, однак зважаючи, що ним   оспорюється податкове повідомлення - рішення в повному обсязі то  в цій частині останнє підлягає залишенню без змін, а позов без задоволення.

Аналогічно оцінюючи висновки контролюючого органу про порушення товариством вимог Закону України "Про податок на додану вартість" ( далі - Закон про ПДВ)  суд враховує що позивачем не наведено жодного обгрунтування як і не податно доказів, що стосуються завищення сум податкового кредиту за серпень 2003 року, березень, червень, липень, вересень, жовтень,  листопад 2004 року, з огляду на що оспорюваний акт ненормативного характеру в цій частині слід залишити без змін.

Щодо зайвого включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених товариством своїм контрагентам у  квітні 2003 року то суд враховує, що п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не дозволено включати до складу податкового кредиту суми  сплаченого  (нарахованого)  податку  у  зв'язку з придбанням товарів   (послуг),  не  підтверджені  податковими  накладними  чи митними   деклараціями  (іншими  подібними  документами  згідно  з підпунктом  7.2.6  цього  пункту). У  разі  коли  на  момент  перевірки платника податку органом державної  податкової  служби суми податку, попередньо включені до складу   податкового    кредиту,   залишаються   не підтвердженими зазначеними  цим  підпунктом  документами,  платник  податку  несе відповідальність   у   вигляді  фінансових  санкцій,  установлених законодавством,   нарахованих  на  суму  податкового  кредиту,  не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відомості податкової накладної від 24.04.2003 року №64 ( оригінал у справі) не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну,  вказаний документ містить дані  про номенклатуру  придбаних товарів, їхню кількість та вартість, обсяг продажу , відповідну суму податку на додану вартість,  що , у свою чергу,  вказує на відсутність підстав для виключення із складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем своєму контрагенту у складі ціни придбання товару.

Щодо оспорюваної податкової вимоги суд враховує, позивачем не зазначено жодного обгрунтування щодо підставності позову у цій частині. З наведеного суд приймає до уваги , що оспорювана вимога прийнята контролюючим органом в порядку та із дотриманням положень статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( далі - Закон 32181), а згідно із п.п.6.4.1, п.п.6.4.4 п.6.4 наведеної статті  податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо рішення  контролюючого   органу   про   нарахування   суми податкового   зобов'язання   або   стягнення   податкового   боргу скасовується чи змінюється судом у  день  отримання  платником  податків відповідного рішення суду.

З огляду на викладене в сукупності суд не вбачає підстав для скасування податкової вимоги в судовому порядку.

 При цьому, судом враховано і положення  статті 71 КАС України, згідно із якою  кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги  та заперечення.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу  з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.  6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.  Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 02 грудня 2005 року №0000262304/2/83465 в частині визначення ТОВ "Енергосвіт" податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 9937 грн. 50 коп. (в тому числі основного платежу - 6625 грн., штрафних санкцій - 3312 грн. 50 коп.), №0000272304/2/83464  від 02 грудня 2006 року за платежем податок на прибуток в сумі 2100 грн. (в тому числі основного платежу - 1400 грн., штрафних санкцій - 700 грн.).

3.  В решті позову відмовити.

4. Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосвіт" (с. Підгороднє, вул. Вербицького, 10, Тернопільська область, Тернопільський район, ін. код: 32272510) -  69 грн. 00 коп. сплаченого державного мита  пропорційно до задоволених позовних вимог.

Постанова  суду першої інстанції  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя                                                                                          О.В. Руденко