Рішення

від 19.11.2013 по справі 905/6283/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2013 Справа № 905/6283/13 Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Коровіній І.С., розглянувши матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" до за участю третіх осіб 1) Маріупольської міської ради 2) Управління міського майна Маріупольської міської ради 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг Сіті" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Наір Сервіс" про представники сторін: від позивача: від відповідачів: від третіх осібвизнання договору недійсним не з'явився; 1) Васильєв В.О. - представник за дов.; 2) Махсма С.А. - представник за дов.; 1) не з'явився; 2) не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" до Маріупольської міської ради та Управління міського майна Маріупольської міської ради про визнання недійсним договору №1358 від 31.08.2010 купівлі-продажу нежилої будівлі, що знаходиться за адресою: м. Маріуполь, проспект Будівельників, 54.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір з боку позивача укладений директором з перевищенням повноважень, оскільки останній не мав повноваження на укладення договору на суму 3431011,20 грн.

Відповідачі проти задоволення позову заперечують посилаючись при цьому на наявність у директора повноважень, відповідно до положень статуту, укладати будь-які угоди без обмежень та на надання згоди загальними зборами на укладення спірного договору. Окрім того, відповідачі посилаються на відсутність у позивача прав власника спірної будівлі.

Ухвалою суду від 23.10.2013 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Клінінг Сіті"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Наір Сервіс".

Треті особи явку своїх представників в судові засідання не забезпечили, письмових пояснень по суті позовних вимог не надали.

За клопотанням відповідача-2 ухвалою суду від 24.09.2013 зобов'язано реєстраційну службу Маріупольського міського управління юстиції Донецької області надати суду належним чином засвідчені копії реєстраційної справи позивача.

На виконання вимог ухвали суду, 02.10.2013 на адресу суду надійшли копії реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство Азов Персонал Сервіс".

За клопотанням позивача, ухвалами суду від 23.10.2013 та від 04.11.2013 зобов'язано Реєстраційну службу Маріупольського міського управління юстиції Донецької області надати суду належним чином засвідчені копії реєстраційних справ Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг Сіті", Товариства з обмеженою відповідальністю "Наір Сервіс". Вказані вимоги суду Реєстраційну службу Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, не виконав.

В судове засідання призначене на 19.11.2013 позивач явку своїх представників не забезпечив, вимог суду не виконав, у тому числі не надав належні докази надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу третіх осіб, поважних причин не вказав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи строки розгляду справи передбачені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та дослідивши наявні матеріали справи та вислухавши представників сторін, а також враховуючи принцип оцінки доказів судом, закріплений статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні докази для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування по даному спору.

За таких обставин та враховуючи те, що після того, як до участі у справі залучені треті особи, розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали суду надсилались третім особам, які були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, суд приходить до висновку про можливість розглянути справи за наявними матеріалами справи.

Представники учасників процесу позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

31.08.2010 між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради, яке є представником Маріупольської міської ради та діє на підставі Положення, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 29.02.2008 №5/19-3343 в особі заступника начальника відділу реформування та контролю за комунальною власністю управління міського майна Руденок Ольги Семенівни, діючої на підставі довіреності від 26.03.2010 №253, як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс", в особі директора Лук'яненко Ольги Олександрівни, як покупцем укладений договір №1358 купівлі -продажу будівлі готельного типу розташованої за адресою: м. Маріуполь, проспект Будівельників, буд. №54(далі-спірний договір).

Відповідно до п. 1.1 спірного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю будівлю готельного типу із основного літ. А-9, частину приміщення, що розташована за адресою: м. Маріуполь, пр. Будівельників, 54. Житлова площа будинку готельного типу -1509 кв.м, загальна площа -3386,6 кв.м., що складає 13/25 частин будівель, розташованих за адресою: 87525, м. Маріуполь, пр. Будівельників. Будівля готельного типу дійсно належить територіальній громаді міста Маріуполя особі Маріупольської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Маріупольською міською радою 02.07.2010 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №30851796.

Згідно з п. 1.4 спірного договору продаж будівлі готельного типу вчиняється за 3431011,20 грн.

Розділом 2 спірного договору сторонами погоджений порядок розрахунків за придбаний об'єкт, а саме покупець зобов'язується сплатити за об'єкт приватизації 3431011,20 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі: 571835,20 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Термін оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50% від ціни продажу об'єкту.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю в 3-денний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

На виконання умов спірного договору, позивач 01.09.2010 перерахував на рахунок відкритий в управлінні державного казначейства кошти на загальну суму 3431011,20 грн., які були в подальшому перераховані до місцевого бюджету у розмірі 2859176,00 грн. та до державного бюджету у розмірі 571835,20 грн. (ПДВ), що підтверджується відповідною довідкою, наявною в матеріалах справи.

Також на виконання умов договору, 01.09.2010 між сторонами спірного договору підписаний акт приймання-передачі майна комунальної власності - будівлі готельного типу, розташованої за адресою: м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд. №54.

Спірний договір підписаний та скріплений печатками сторін, нотаріально посвідчений 31.08.2010 за №696 та зареєстрований в державному реєстрі, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру право чинів від 31.08.2010.

В матеріалах справи наявні належні докази реєстрації права власності спірної будівлі, на момент укладення спірного договору, за територіальною громадою міста Маріуполя в особі Маріупольської міської ради, а саме свідоцтво про право власності видане на підставі рішення від 29.04.2010 №5/42-6451, витяг виданий Міським комунальним підприємством "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" виданий 02.07.2010.

Договір з боку продавця укладений повноваженою особою, а саме Управлінням міського майна Маріупольської міської ради, яке є виконавчим органом Маріупольської міської ради та діє на підставі Положення, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 29.02.2008 №5/19-3343, копія якого є в матеріалах справи, як орган приватизації в особі заступника начальника відділу реформування та контролю за комунальною власністю управління міського майна Руденок Ольги Семенівни, що діяла на підставі довіреності від 26.03.2010, копія якої є в матеріалах справи.

Спірний договір укладений відповідно у спосіб та відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування", Закону України "Про приватизацію державного майна", що підтверджується наявними матеріалами справи.

Однак, позивач вважає, що спірний договір з боку позивача укладений особою з перевищенням наданих повноважень, що й стало підставою даного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зумовлено приписами статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

За правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором купівлі - продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Пункт 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори (тобто, договори між суб'єктами господарювання як у спірних правовідносинах) укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтями 180 та 181 Господарського кодексу України встановлено істотні умови та загальний порядок укладення господарських договорів.

Зокрема встановлено (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України), що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що між сторонами при укладенні спірного договору погоджені істотні умови договору, спору з цього приводу між сторонами не має.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України , є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним - оспорюваний правочин (ч.3 вказаної норми).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як зазначено в п. 3.3, п3.4, п3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про визнання договорів недійсними" у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до пункту "і" частини п'ятої статті 41 і статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цими нормами передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено, що від імені позивача спірний договір укладений директором Лук'яненко Ольгою Олександрівною, яка діяла на підставі статуту, в якому відсутні положення про обмеження повноважень директора на укладення договорів про придбання нерухомого майна (копія статуту є в матеріалах справи) та повноваження якої діяти від імені позивача не обмежені, що також підтверджується реєстраційною карткою позивача, наявною в матеріалах справи, яка була надана реєстраційною службою на запит суду. Окрім того, відповідачами до матеріалів справи надано копію протоколу загальних зборів позивача від 14.08.2010 №7, відповідно до якого учасники позивача надали згоду на приватизацію нерухомого майна, яке є предметом спірного договору. За таких обставин, доводи позивача про укладення спірного договору з перевищенням повноважень директора, судом відхиляються.

Також слід зазначити, що наявні матеріали справи свідчать про повне виконання спірного договору як позивачем так і відповідачем-2 та подальше відчуження позивачем набутого нерухомого майна по спірному договору на користь третіх осіб, що підтверджується довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якої станом на теперішній час право власності на спірне нерухоме майна зареєстровано за Товариство з обмеженою відповідальністю "Наір Сервіс".

Враховуючи вищевикладене, сторони, укладаючи договір купівлі-продажу нежитлової будівлі дотримались встановленої законом нотаріальної форми договору, здійснили його державну реєстрацію, на момент укладання договору мали необхідний для його укладання встановлений обсяг дієздатності, неправомірних дій при укладанні договору не допустили, будь-яких інших правових підстав та обставин для визнання договору недійсним судом не встановлено.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірної угоди та доказів на підтвердження фактів порушення права.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України , покладаються на позивача та підлягають стягненню з нього на користь Державного бюджету, оскільки при порушенні провадження у справі суд надав позивачу відстрочку сплати судового збору до винесення судового рішення..

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "Азов Персонал Сервіс" (87503, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Київська, 53, кв. 49, код 35455697 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Державного бюджету судовий збір у розмірі 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 21.11.2013.