Постанова

від 14.11.2013 по справі 826/4334/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4334/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.;

Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сорочко Є.О.

Суддів: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

при секретарі Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Виробничо - наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Виробничо - наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Виробничо - наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" (далі - ПрАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової інспекції (далі - ДПІ у Голосіївському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №0001962220, №0001972220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

На вказану постанову ПрАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач» подало апеляційну скаргу, в якій просило її скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт перевірки №59/1-22-20/23524007 від 05.02.2013.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 1.32. статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», підпункту 138.10.2. пункту 138.10. статті 138, підпунктів 139.1.1, 1391.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1356224,00 грн.;

- пунктів 201.1., 201.2 статті 201, пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 311501,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі прийняті податкові повідомлення-рішення №0001962220 від 27.02.2013 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 467 252,00 грн. (в тому числі 311 501,00 грн. за основним платежем та 155 751,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0001972220 від 27.02.2013 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 334 337,00 грн. (в тому числі 1 356 224,00 грн. за основним платежем та 678 112,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність віднесення позивачем до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, сум страхових платежів, які сплачувались Товариству з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Відродження" на виконання умов Генерального договору добровільного страхування майна №1001/18-20 від 01.10.2010 до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством.

Такий висновок суду мотивований тим, що позивачем не надано суду документів, які б обґрунтовували вартість майна, що підлягало страхуванню, і з якого мали вираховуватись суми страхових платежів, крім того, позивачем не надано доказів використання товарів, підлягали страхуванню, у власній господарській діяльності.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Страхова компанія "Відродження" (у зв'язку із зміною найменування відповідно до Додаткової угоди №19 від 27.12.2011 до Генерального договору замінено на правонаступника у страховому договорі на ТДВ «СК Рада») було укладено Генеральний договір добровільного страхування майна №1001/18-20 від 21.10.2010.

Предметом договору страхування визначено майнові інтереси страхувальника (позивача), пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням майном, яке зберігається на складах позивача за адресами: м. Київ, вул. Васильківська, 16 та Київська область, Макарівський район, с. Плахтянка, вул. Кавказька, 4.

Відповідно до п. 1.1. договору страхова компанія зобов'язалась за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні передбаченої договором страхової події відшкодувати позивачу завдані внаслідок цієї події збитки (виплатити страхове відшкодування) в межах передбаченої договором страхової суми.

Згідно п. 5.1 договору страхування страховий тариф становить: по І групі ризиків - 2,5 %, по ІІ групі ризиків - 2,5 %.

Відповідно до п. 5.3 цього договору страховий платіж розраховується виходячи із розміру страхової суми та страхового тарифу. Розмір страхового платежу передбачений у наявних в матеріалах справи Додаткових угодах, що підписувались сторонами договору страхування щомісячно.

Перелік майна, що підлягало страхуванню, наведено у наявних в матеріалах справи довідках ПрАТ «Укрзооветпромпостач», що є невід'ємною частиною наведених вище Додаткових угод.

Отже, з наведених вище документів вбачається, що перелік та вартість застрахованого майна, а також розмір страхових платежів, сплачуваних позивачем страховій компанії є визначеним та повністю відповідає сумі витрат, які позивач сформував у вказаний період.

На виконання зазначеного договору страхування та Додаткових угод до нього страховою компанією видані позивачу страхові свідоцтва по кожній з таких угод, а позивачем в період з 01.01.2011 по 30.09.2012 здійснено страхові платежі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Виконання умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт по Генеральному договору добровільного страхування майна.

Відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України до адміністративних витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, належать, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Аналогічна за своїм змістом норма містилась і у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, який діяв на час існування даних правовідносин до 01.04.2011. Так, відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат підприємства включались будь-які витрати, пов'язані, зокрема, із страхування майна платника податку (з обмеженням суми такого віднесення у розмірі 5 % від суми валових витрат за звітний податковий період по наростаючому підсумку з початку року).

Крім того, пунктом 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 додатково передбачено можливість віднесення платником податку до адміністративних витрат таких загальногосподарських витрат як витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Отже, наведені вище норми дозволяють платнику податків відносити витрати, пов'язані із страхуванням майна, до витрат, які впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що не враховано судом першої інстанції.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності товарності та реальності господарських правовідносин позивача з контрагентами ТОВ «Мегатара», ПП «Фірма «Фактура», ТОВ «Укрпромтехснаб», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Ревекон», ПП «НВП «Агровет», ПП «Нові перспективи 2008», ТОВ «СБ Плюс», ТОВ «РА «Конкорд», ТОВ "Каргопромтранс" та ТОВ "Мілагро", виходячи з наступного.

Підпунктом "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку з ПДВ до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на підтвердження товарності та реальності вчинених між позивачем та ТОВ «Мегатара», ПП «Фірма «Фактура», ТОВ «Укрпромтехснаб», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Ревекон», ПП «НВП «Агровет», ПП «Нові перспективи 2008», ТОВ «СБ Плюс», ТОВ «РА «Конкорд», ТОВ "Каргопромтранс" та ТОВ "Мілагро" правочинів, в матеріалах справи, зокрема, містяться відповідні договори, податкові і видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, рахунки на оплату, банківські виписки.

При цьому, є помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність реального здійснення господарських операцій, та що надані позивачем первинні документи на підтвердження факту поставки товару не відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», через те, що у видаткових накладних та податкових накладних не зазначені посади особи, що їх виписала, і в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень даних осіб.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, необгрунтованим є висновок суду першої інстанції, щодо обов'язкової наявності по договору купівлі-продажу - сертифікату та гігієнічного висновку, а по договору поставки - сертифікатів якості на товар, який поставлявся, оскільки наявність даних документів не є обов'язковою умовою здійснення господарської операції.

Крім того, відповідно до положень ст. 206 Цивільного кодексу України відсутність письмового договору між сторонами не має наслідком його недійсності. Договірна практика допускає здійснення поставок товарів без укладення письмового договору та оформленням первинних документів. Тому відсутність договору за умови наявності інших документів, що підтверджують факт його виконання, не може свідчити про відсутність господарської операції.

В матеріалах справи містяться також докази використання позивачем у власній господарській діяльності товару, придбаного у вказаних контрагентів та його подальшої реалізації через філії-ветеринарні аптеки товариства.

В той же час, відповідачем жодним іншим чином не спростовується факт здійснення господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб'єктністі учасників господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 551 Господарського кодексу України щодо встановлення підробної реєстрації контрагентів, втрачених документів або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, а також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій з ТОВ «Мегатара», ПП «Фірма «Фактура», ТОВ «Укрпромтехснаб», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Ревекон», ПП «НВП «Агровет», ПП «Нові перспективи 2008», ТОВ «СБ Плюс», ТОВ «РА «Конкорд», ТОВ "Каргопромтранс" та ТОВ "Мілагро" за перевіряємий період, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит в періоді отримання відповідних податкових накладних. Відповідачем також не спростовано право позивача відносити витрати на страхування майна до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток, а отже податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 27.02.2013 №0001962220 та №0001972220 є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити, оскільки постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Виробничо - наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову , якою позов Приватного акціонерного товариства "Виробничо - наукове підприємство "Укрзооветпромпостач" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової інспекції від 27.02.2013 №0001962220, №0001972220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

Постанову складено в повному обсязі 19.11.2013

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.