Ухвала

від 20.05.2014 по справі 826/4334/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/59829/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова ОВ..

за участю секретаря : Горголь І.С.

представників:

позивача: Йовдій Д.В.

відповідача : Декань М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року

у справі № 826/4334/13-а

за позовомПриватного акціонерного товариства «Виробничо - наукове підприємство «Укрзооветпромпостач» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової інспекції провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Виробничо - наукове підприємство «Укрзооветпромпостач» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач» відмовлено .

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2013 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 05.02.2013 року №59/1-22-20/23524007.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 1.32. ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», пп. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 , пп. 139.1.1, пп. 1391.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1356224,00 грн.; п. 201.1., п. 201.2 ст. 201 , п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 311501,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 року №0001962220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 467 252,00 грн. (за основним платежем - 311 501,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 155 751,00 грн.) та №0001972220, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 334 337,00 грн. (за основним платежем - 1 356 224,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 678 112,00 грн.).

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Підпунктом 138.10.2 п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що до адміністративних витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, належать, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Страхова компанія «Відродження» було укладено Генеральний договір добровільного страхування майна №1001/18-20 від 21.10.2010 року (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору страхова компанія зобов'язалась за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні передбаченої договором страхової події відшкодувати позивачу завдані внаслідок цієї події збитки (виплатити страхове відшкодування) в межах передбаченої договором страхової суми.

Згідно п. 5.1 договору страхування страховий тариф становить: по І групі ризиків - 2,5 %, по ІІ групі ризиків - 2,5 %.

Відповідно до п. 5.3 договору страховий платіж розраховується виходячи із розміру страхової суми та страхового тарифу. Розмір страхового платежу передбачений у наявних в матеріалах справи Додаткових угодах, що підписувались сторонами договору страхування щомісячно.

На виконання умов вищевказаного договору страхування та Додаткових угод до нього страховою компанією видані позивачу страхові свідоцтва по кожній з таких угод, а позивачем в період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року здійснено страхові платежі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківськими виписками.

Фактичне виконання умов вищевказаного договору підтверджується матеріалами справи, зокрема - актами виконаних робіт.

В свою чергу, реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мегатара», ПП «Фірма «Фактура», ТОВ «Укрпромтехснаб», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Ревекон», ПП «НВП «Агровет», ПП «Нові перспективи 2008», ТОВ «СБ Плюс», ТОВ «РА «Конкорд», ТОВ "Каргопромтранс" та ТОВ "Мілагро" підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, рахунками на оплату, банківськими виписками, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов