Постанова

від 04.11.2013 по справі 826/9970/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2013 року справа № 826/9970/13-а

приміщення суду за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 10

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реланта»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення

від 18.06.2013 року № 0000232220 та № 0000232220, -

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Реланта» (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 18.06.2013 року № 0000232220 та № 0000232220.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки від 31.05.2013 року відповідач прийшов до висновку, що правочини між TOB «Реланта» та TOB «Украгро-тек» здійснені без волевиявлення уповноваженої на те особи, у зв'язку з чим TOB «Реланта» порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. На думку позивача, вказаний висновок ДПІ у Голосіївському районі м. Києва базується на доводах та припущеннях без жодних конкретних фактів і доказів, за відсутності будь-яких обставин (будь-якої конкретизації), які б підтверджували порушення TOB «Реланта» положень Податкового кодексу України, окрім обставин, встановлених у ході перевірки TOB «Украгро-Тек», а тому даний висновок не відповідає дійсності. Позивач звертає увагу, що згідно даних ДП Інформаційно-ресурсний центр, що є доступними у мережі Інтернет http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, TOB «Украгро-тек» зареєстроване 10.09.2009 року та станом на сьогоднішній день не перебуває у процесі припинення. Позивач вказує, що виконання умов договору доручення №141-Е від 29.06.2012 року про надання транспортно-експедиційних послуг для перевезення вантажів автомобільним транспортом, підтверджується, зокрема актами здачі-прийняття робіт та було проведено оплату послуг. У позивача відсутня інформація щодо визнання судом недійсним вказаного договору-доручення № 141-Е. Позивач звертає увагу суду на те, що усі документи на виконання договору-доручення підписані обома сторонами, мають відбитки підписів керівників та печаток підприємств та відповідають усім вимогам щодо їх оформлення. Таким чином, суми зазначені у податкових накладних виписаних TOB «Украгро-Тек» були включені позивачем до складу податкового кредиту. Позивач зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

У судовому засіданні представники позивача надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав до матеріалів справи письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що відповідачем отримано акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 11.03.2013 року № 690/2220/36689634 року про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Украгро-тек» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини. На момент проведення перевірки підприємство за адресою вказаною в реєстраційних документах не знаходиться, первинні та інші документи по TOB «Украгро-Тек» відсутні, тому перевірку проведено за результатами податкової інформації. Так, в результаті аналізу інформації ДПІ у Шевченківському районі встановлено відсутність управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, необхідних для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності. Крім того, TOB «Украгро-тек» не звітує про наявність основних фондів та їх сукупну балансову вартість. Представник відповідача звертає увагу суду, що п.2.1 договору №141-Е від 29.06.2012 року зазначено, що перевезення вантажів здійснюється автомобільним транспортам, однак згідно податкової інформації у TOB «Украгро-тек» відсутні транспортні засоби. Також зазначає відповідач, у ході перевірки позивачем не надані первинні документи які підтверджують виконання умов договору-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг для перевезення вантажів автомобільним транспортом. В ході перевірки не встановлена реальність здійснення поставок продукції, що свідчить про укладення договору між позивачем та TOB «Украгро-тек» без мети настання реальних наслідків. На думку відповідача, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідач прийшов до висновку, що податкові накладні які складені TOB «Украгро-тек» не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи та такими, які підтверджують правомірність віднесення сум до податкового кредиту позивачем. Відповідач вважає, що в правочині, укладеному з контрагентом не дотримано всіх істотних умов, він суперечить інтересам держави та суспільства і вчинений з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Таким чином вважає відповідач, TOB «Реланта» безпідставно включило до податкового кредиту податок на додану в сумі 5983,00грн.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Реланта» відмовити в повному обсязі.

Керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене та за згодою представників обох сторін, суд у судовому засіданні 07.10.2013 року ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Таким чином, суд керуючись ч.6 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Реланта», зареєстровано як юридична особа Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією 24.12.2007 року № 10681020000021754, ідентифікаційний код юридичної особи 35644346, що підтверджено довідкою АБ № 636227 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому зазначено, що до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься: 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг, 52.99 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 49.41 вантажний автомобільний транспорт. Свою діяльність здійснює на підставі Статуту підприємства. (т.1 а.с.73-94)

На час розгляду справи товариство з обмеженою відповідальністю «Реланта» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 30.01.2008 (індивідуальний податковий номер - 356443426503), номер свідоцтва платника ПДВ - 100094260, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість та даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (www.sts.gov.ua).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України)

П.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 кодексу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставини, а саме, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Приписами п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. (п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України)

Керуючись вищезазначеними нормами податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин платників податків з ТОВ «Украгро-тек» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року. За наслідками перевірки було складено акт від 31.05.2013 року № 353/1-22-20-35644346. (т.1 а.с.11-22)

Під час проведення документальної перевірки перевіряючим встановлено, що в серпні та вересні 2012 року ТОВ «Реланта» придбано у ТОВ «Украгро-тек» послуги по організації перевезень вантажів та інших транспортно-експедиційних послуг в міжнародних і міжміських сполученнях способом надання транспортних засобів на загальну суму 35 899,00грн., у тому числі ПДВ - 5 983,17грн. на підставі договору № 141-Е від 29.06.2012 року.

Для роботи відповідачем був використаний акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 11.03.2013 року № 690/2220/36689634 року про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Украгро-тек» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини, згідно якого встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємством та не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємців-постачальників ТОВ «Украгро-тек», що свідчить про те, що правочини між останнім та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, отже, податковий орган зазначив, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 названого кодексу не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, в висновках акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення вимог п.187.1 ст.187, п.198.1 ст.198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України і задекларовані податкові зобов'язання по податку на додану вартість зменшені.

Відповідач за результатами перевірки прийшов до висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Реланта» з ТОВ «Украгро-тек» носять характер нікчемного правочину, оскільки даний правочин здійснений без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, а отже ТОВ «Реланта» порушено ст.228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

У висновках акту зазначено, що документальною позаплановою перевіркою встановлені порушення:

п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 6 881,00грн. за ІІІ квартал 2012 року;

п.п.198.1, 198.6 ст.198 та п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на загальну суму 5 983,00грн., у т.ч. за серпень 2012 року у сумі 2 451,00грн. та за вересень 2012 року в сумі 3 532,00грн.

Відповідно до п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 18.06.2013 року:

№ 0000232220 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 7 851,00грн. з якої основний платіж 6 881,00грн. та штрафна санкція у розмірі 970,00грн. (т.1 а.с.23)

№ 0000232220 яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 та п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 7 479,00грн. з якої основний платіж 5 983,00грн. та штрафна санкція 1 496,00грн. (т.1 а.с.24)

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг для перевезення вантажів автомобільним транспортом від 29.06.2012 року № 141-Е, оскільки сторони договору не мали наміру на реальне настання наслідків, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту при відсутності фактичного постачання послуг.

Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарської операції між ТОВ «Реланта» та ТОВ «Украгро-тек», мету придбання послуг, обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Статтею 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Цивільні відносини у сфері договору доручення регулюються вимогами Цивільного кодексу України, а саме главою 68 «Доручення».

Відповідно до ст.1000 цього кодексу, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Як підтверджують матеріали справи, між позивачем (Експедитор-Замовник) та ТОВ «Украгро-тек» (Повірений) 29.06.2012 року укладено договір № 141-Е, за умовами якого Повірений, що діє за дорученням і за рахунок засобів Довірителя, який діє за дорученням і за рахунок засобів Замовника, в межах даного договору, надає послуги по організації перевезень вантажів та інших транспортно-експедиційних послуг в міжнародних і міжміських сполученнях способом надання транспортних засобів (організовує перевезення найманим грузовим автомобільним транспортом), згідно діючого цивільного законодавства України, вимог Міжнародної Конвенції і договорів в області міжнародних перевезень, посилаючись на підписану Сторонами заявку, яка визначає умови виконання кожної перевозки (послуги). Відповідно до п.2.1 договору, за дорученням Довірителя і згідно його заявок Повірений надає послуги: організація перевезень вантажів автомобільним транспортом на території України та зарубіжних країн; організація прийому і передачі вантажів для безпосередніх перевізників; оформлення і розповсюдження товарно-транспортних документів; забезпечення оформлення документів, згідно митних, карантинних і санітарних вимог, страхування вантажів; складання актів у випадках, передбачених дійсним законодавством; за згодою сторін виконує і інші доручення Довірителя. Згідно п.4.1, 4.2 розрахунки за перевезення вантажів як по території України так і за її межами здійснюються за рахунок коштів, отриманих від замовника. Повірений надає Довірителю для оплати всі необхідні документи (рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, податкову накладну та СМР з відміткою вантажоотримувача та митних органів). Оплата здійснюється у гривнях по курсу НБУ, курс встановлюється згідно заявки. (п.4.3 договору) (т.1 а.с.36-38)

Відповідно до п.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Договір № 141-Е від 29.06.2012 року підписаний директорами ТОВ «Реланта» і ТОВ «Украгро-тек» та скріплений печатками.

На виконання умов договору сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.08.2012 року на суму 7 588,00грн. у т.ч. ПДВ 1 264,67грн., від 20.08.2012 року на суму 7 119,00грн. у т.ч. ПДВ 1 186,50грн., від 03.09.2012 року на суму 7 000,00грн. у т.ч. ПДВ 1 166,67грн., від 04.09.2012 року на суму 5 820,00грн. у т.ч. ПДВ 970,67грн., від 11.09.2012 року на суму 3 372,00грн. у т.ч. ПДВ 562,00грн., від 18.09.2012 року на суму 5 000,00грн. у т.ч. ПДВ 833,33грн., всього на загальну суму 35 899,00грн. у т.ч. ПДВ 5 983,17грн., в яких зазначено, що Повіреним були проведені транспортно-експедиційні послуги за договором № 141-Е від 29.06.2012 року. Сторони претензій одна до одної не мають. (т.1 а.с.39-44)

Крім того, ТОВ «Украгро-тек» були виписані податкові накладні на транспортно-експедиційні послуги: № 6 від 06.08.2012 року на суму 7 588,00грн. у т.ч. ПДВ 1 264,67грн., № 34 від 20.08.2012 року на суму 7 119,00грн. у т.ч. ПДВ 1 186,50грн., № 6 від 03.09.2012 року на суму 7 000,00грн. у т.ч. ПДВ 1 166,67грн., № 10 від 04.09.2012 року на суму 5 820,00грн. у т.ч. ПДВ 970,00грн., № 42 від 11.09.2012 року на суму 3 372,00грн. у т.ч. ПДВ 562,00грн., № 73 від 18.09.2012 року на суму 5 000,00грн. у т.ч. ПДВ 833,33грн., всього на загальну суму 35 899,00грн. у т.ч. ПДВ 5 983,17грн. (т.1 а.с.45-50), які в подальшому були включені позивачем до складу податкового кредиту за звітні періоди серпень - вересень 2012 року.

Розрахунок між названими суб'єктами господарювання за послуги проводився у безготівковій формі. Позивачем до матеріалів справи надана виписка з банківського рахунку за період з 20.09.2012 року до 22.10.2012 року, яка підтверджує перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ «Украгро-тек» за транспортно-експедиційні послуги згідно договору № 141-Е від 26.06.2012 року, у т.ч. ПДВ. (т.1 а.с.51)

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ «Реланта» здійснює діяльність, надання інших допоміжних комерційних послуг, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, вантажний автомобільний транспорт.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, придбані у ТОВ «Украгро-тек» транспортно-експедиційні послуги позивачем реалізовано на адресу третьої особи ТОВ «Monolith Mitte GMBH» (Німеччина). Між позивачем та ТОВ «Monolith Mitte GMBH» (Німеччина), яка входить до мережі супермаркетів Європи, укладено договір доручення № 57 від 01.06.2010 року, згідно якого ТОВ «Реланта» надає послуги щодо пошуку та організації міжнародних перевезень вантажів. (т.1 а.с.139) У даному випадку позивач виступає як експедиторська компанія та займається пошуком транспорту, який здійснює міжнародні перевезення, зокрема продуктів харчування (сіль, сода, кукурудзяні палички, пиво, лимонади, соки, води тощо) до Німеччини на виконання замовлень Monolith Mitte GMBH. У зв'язку із цим ТОВ «Реланта» співпрацює з перевізниками, які мають власний транспорт, так і з іншими транспортно-експедиційними компаніями, які мають можливість надати своєчасно транспорт, виконати замовлення та не порушити своєчасні поставки вантажу для Monolith Mitte GMBH. Інші транспортно-експедиційні компанії виступають посередником між позивачем та перевізниками. Позивач зареєстрований на спеціалізованих транспортно-інформаційних сайтах в мережі Інтернет та за їх допомогою здійснює пошук транспортного засобу, який надають перевізники або транспортно-експедиційні компанії.

Згідно письмових пояснень позивача щодо реалізації послуг, отриманих від ТОВ «Украгро-тек», позивач зазначає, що ним від здійснення зазначеної господарської операції отримано дохід із наведенням розрахунку суми. (т.1 а.с.171-182)

З метою виконання умов за вищевказаним договором, позивачем були укладені декілька договорів з Перевізниками: ТОВ «Автопромсервіс», ФО-П ОСОБА_1, ТОВ «Рометте», ТОВ «Новтранс», ТОВ «Максан-Транс», ПБП «Пасат», ТОВ «Межавтотранс», предметом яких є взаємовідносини, що виникають між сторонами при плануванні, здійсненні і розрахунках на перевезення вантажів у міжнародному та міжміському сполученні. (т.1 а.с.143-163) Позивачем до матеріалів справи надані документи які підтверджують фактичне надання транспортно-експедиційних послуг, а саме, реєстри транспортних засобів які були задіяні при наданні транспортно-експедиційних послуг із зазначенням кількості автомобілів та їх номерів, маршруту, вартості рейсу; звіти повіреного; акти виконаних робіт підписані перевізниками та експедитором - ТОВ «Реланта»; рахунки-фактури; міжнародні товарно-транспортні накладні з відмітками митниці; податкові накладні виписані перевізниками на ім'я ТОВ «Реланта». (т.1 а.с.187 - т.2 а.с.205)

З наведеного слідує, що господарська операція між ТОВ «Реланта» та ТОВ «Украгро-тек» здійснювалася в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальною, відповідає дійсному економічному змісту для отримання доходу та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаної операції.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу в акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Украгро-тек», оскільки вказаний документ не позбавляє юридичного значення складених ТОВ «Украгро-тек» первинних документів.

Відповідач також не надав суду доказів, які б свідчили, що ТОВ «Украгро-тек» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірній операції та не здійснювало фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та підприємством-контрагентом, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено ним без використання наданих законодавством повноважень, щодо встановлення суб'єктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірної господарської операції ТОВ «Украгро-тек» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідка АА № 366192 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Згідно довідки про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП підприємство узято на облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 14.09.2009 року за № 37096. (т.1 а.с.131-138) Запис про припинення державної реєстрації підприємства відсутня. (т.2 а.с.206-208)

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших первинних документів, а також використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, висновок акту перевірки про порушення норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковим, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України передбачено, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з додатків 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкових декларацій, позивач за серпень та вересень 2012 року відобразив в складі податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Украгро-тек», у зв'язку з придбанням послуг. (т.1 а.с.111-130)

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада за № 1333/20071, (далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Обставина фактичної поставки товару підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищеперелічені договір, акти виконаних робіт, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних кількісних одиницях, вартості, найменування, дат.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Суд бере до уваги, що перевіряючим податкового органу під час дослідження податкових накладних, виписаних ТОВ «Украгро-тек» на адресу позивача, не виявлено відсутність будь-яких реквізитів, передбачених ст. 201 ПК України, або інші недоліки в їх оформлені.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних, серпень - вересень 2012 року, контрагент позивача - ТОВ «Украгро-тек» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (індивідуальний податковий номер - 366896326594, номер свідоцтва платника ПДВ - 100314014, видане 13.12.2010 року). Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Украгро-тек» анульовано 17.04.2013 року, причина анулювання - надання декларацій про вiдсутнiсть поставок, за ініціативою податкового органу, тобто на час виписки податкових накладних, підприємство-контрагент було зареєстроване як платник податку на додану вартість, а тому зазначене підприємство мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що підтверджується даними з Реєстру платників ПДВ, розміщеному на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України. (www.sts.gov.ua)

Враховуючи викладене, на думку суду, ТОВ «Реланта» правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Украгро-тек», а висновки акту перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18.06.2013 року №0000232220 та №0000232220 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину - договору-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг для перевезення вантажів автомобільним транспортом від 29.06.2012 року № 141-Е не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Реланта».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Реланта» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 18.06.2013 року № 0000232220 та № 0000232220 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0000232220 від 18.06.2013 року яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 7 851,00грн. з якої основний платіж 6 881,00грн. та штрафна санкція у розмірі 970,00грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000232220 від 18.06.2013 року яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 7 479,00грн. з якої основний платіж у розмірі 5 983,00грн. та штрафна санкція у розмірі 1 496,00грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Реланта» витрати по сплаті судового збору у розмірі 153 гривні 31 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова