Постанова

від 21.11.2013 по справі 805/14683/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р. Справа №805/14683/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретарі - Сапєгіній А.Г.,

за участю :

представника позивача Тітова Ю.О.,

представника відповідача Каліновська М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Україна» до Управління Укртрансінспекції в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови № 000886 від 24.09.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ландгут Україна», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Укртрансінспекції в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови № 000886 від 24.09.2013 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що оскаржуваною постановою до нього було застосовано фінансові санкції в розмірі 1 700,00 гривень, передбачені абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджується із оскаржуваною постановою відповідача, оскільки транспортний засіб, якого стосуються порушення належить ТОВ «Ландгут Україна», проте експлуатувався СТОВ «ППР Зугреський», з яким укладено відповідний договір оренди. Таким чином, позивач у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала, заперечувала, з підстав викладених у письмових запереченнях від 12.11.2013 року № 4465/05/06/59-13, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи адміністративного позову та проаналізувавши матеріали справи, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ландгут Україна» (далі,- ТОВ «Ландгут Україна»), є юридичною особою, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Управління Укртрансінспекції в Донецькій області, - є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

24.09.2013 року В.о. начальника Управління Укртрансінспекції в Донецькій області Денисовим К.Ю. прийнято постанову № 000886 про застосування фінансових санкцій (далі за текстом - спірна постанова) (а.с. 13).

Спірною постановою за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до ТОВ «Ландгут Україна» застосовано фінансові санкції в сумі 1700,00 гривень.

Підставою прийняття оскаржуваної постанови є акт проведення перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 09.08.2013 року (далі, - акт перевірки) (а.с.40).

Актом перевірки з боку позивача встановлено порушення у вигляді надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів без оформлення протоколу на перевірку та адаптацію тахографу до транспортного засобу.

Проте, суд не погоджується із висновками акту перевірки, оскільки позивач у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Судом встановлено, що автомобіль DAF ТЕ95 XF державний номер НОМЕР_2 належить на праві власності ТОВ «Ландгут Україна» (а.с.10).

Між сторонами ТОВ «Ландгут Україна» (орендодавець) та Сільскогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Племптахорепродуктор Зугреський» (Далі,- СТОВ «ППР Зугреський») (орендар) укладено договір оренди транспортних засобів № 21012013 від 02.01.2013 року (а.с. 6-8).

За цим договором орендодавець передає орендарю автомобіль DAF ТЕ95 XF державний номер НОМЕР_2 (далі - транспортний засіб) на термін з 02.01.2013 року по 31.12.2014 року включно.

Вказаний транспортний засіб передано орендарю, про що свідчить акт прийому-передачі № 21012013 від 02.01.2013 року (а.с.9).

Таким чином, станом на момент проведення перевірки транспортний засіб знаходився у користуванні орендаря СТОВ «ППР Зугреський».

Як вбачається із акту перевірки транспортний засіб DAF ТЕ95 XF державний номер НОМЕР_2, який згідно свідоцтва про реєстрацію належить ТОВ «Ландгут Україна», перебував під керуванням водія ОСОБА_4, який є робітником СТОВ «ППР Зугреський» (а.с.40).

Згідно наказу СТОВ «ППР Зугреський» від 02.2013 року, транспортний засіб DAF ТЕ95 XF державний номер НОМЕР_2 закріплено за водієм ОСОБА_4 (а.с.14).

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено фактичне знаходження орендованого автомобіля у користуванні СТОВ «ППР Зугреський».

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затв. Наказом МВС України № 379 від 11.08.2010 року щодо обов'язковості тимчасового реєстраційного талону на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ, з наступних підстав.

Згідно абз.4 п. 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затв. Постановою КМУ від 07.09. 1998 р. № 1388, підрозділ Державтоінспекції видає тимчасовий реєстраційний талон за бажанням власника транспортного засобу.

Згідно п. 2.2 ст. 2 Постанови КМУ від 10.10.2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху»,- власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Згідно абз. 18 ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт»,- автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ст. 48 вказаного Закону України «Про автомобільний транспорт»,- автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно до абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»,- за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, враховуючи також обставину фактичного знаходження орендованого автомобіля у користуванні СТОВ «ППР Зугреський», суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах ТОВ «Ландгут Україна» не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки станом на момент проведення перевірки не здійснював перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, а також враховуючи приписи ч. 2 ст. 61 Конституції України,- згідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової експертизи, підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

Відповідно до ст.94 КАСУ-, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог на суму 114,70 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Україна» до Управління Укртрансінспекції в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови № 000886 від 24.09.2013 року,- задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансінспекції в Донецькій області № 000886 від 24.09.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ландгут Україна» (вул. Челюскінців, 105, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 33221432) витрати по сплаті судового збору у розмірі 114,70 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп. шляхом безспірного списання із рахунку Управління Укртрансінспекції в Донецькій області.

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 21 листопада 2013 року.

Повний текст постанови складений 26 листопада 2013 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.